Нова освітня парадигма, основні її детермінанти.

Традиційні освітні системи: аналіз та оцінка з позиції нових стратегічних цілей.

Чи можна вважати інновацією покращання системи організаціїнавчального процесу, яка вже склалася, традиційної, наприклад, орієнтованоюна репродуктивне засвоєння навчального знання, його якіснішого засвоєння? Зпогляду розглянутих вище ознак інновації, мабуть, не можна. Подібневдосконалення існуючої системи не передбачає її якісної зміни, а тому не можебути інновацією. Локальне, приватне вдосконалення традиції може бутинововведенням, але не інновацією. Крім того, інновації додається сенс основного механізму розвитку сфердіяльності (економіки, освіти тощо), що діє постійно. Тому особлива увагаповинна приділятися створенню необхідних умов для виникнення інновацій.Можливо, таким механізмом, який постійно діє, забезпечує процес постійногооновлення системи освіти, може стати система управління якістю освіти. Вонанадає можливість не лише враховувати вже наявні освітні запити споживачів,але й породжувати нові.

Класифікація інновацій в освіті є досить складним методологічнимзавданням. Це обумовлено складністю понять “інновація” і “інновація в освіті”,що, у свою чергу, ускладнює однозначне визначення критерію класифікаціїінновацій. Наприклад, у технологічному підході інновації підрозділяють на продуктивні та процесуальні. Перші передбачають отримання принциповонових продуктів, другі – нові методи організації виробництва (нові технології).Інновації також класифікуються за рівнем інноваційної зміни. Виокремлюютьвісім рангів (порядків) інновацій в освіті:

інновації нульового порядку, які передбачають практичну регенераціюпервинних властивостей системи (відтворення традиційної освітньої системиабо її елементу);

інновації першого порядку, що характеризуються кількісними змінами всистемі при незмінній її якості;

інновації другого порядку, які є перегруповуванням елементів системи йорганізаційними змінами (наприклад, нова комбінація відомих педагогічнихзасобів, зміна послідовності, правил їх використання тощо); інновації третього порядку, що характеризуються адаптаційнимизмінами освітньої системи в нових умовах без виходу за межі старої моделіосвіти;

інновації четвертого порядку, які містять новий варіант рішення (ценайчастіше прості якісні зміни в окремих компонентах освітньої системи, щозабезпечують деяке розширення її функціональних можливостей);

інновації п’ятого порядку, які ініціюють створення освітніх систем“нового покоління” (зміна всіх або більшості первинних властивостей системи);

інновації шостого порядку, у результаті яких створюються освітнісистеми нового вигляду з якісною зміною функціональних властивостейсистеми при збереженні системоутворюючого функціонального принципу;

інновації сьомого порядку, що є вищою, корінною зміною освітніх систем,під час якої змінюється основний функціональний принцип системи.

Наприклад, за таким критерієм як спосіб здійснення інновації можнапідрозділити на:зміни, які здійснюються всередині традиційної освітньої системи та на їїбазі (кадри, матеріальне забезпечення тощо) у зв’язку із системними змінами,подіями в суспільстві із залученням нових освітніх елементів. Нова системабудується із запозичених (нових) частин і частин колишньої системи освіти;зміни в традиційній освітній системі, що здійснюються шляхом дифузії(адаптації) і культурного перенесення (трансферту) цілісних зразків західноїшкільної педагогіки (вальдорфської, Монтессорі, Френе, Дальтон-плана,компетентнісного підходу та інших разом із системою фінансування іпідготовкою кадрів) у ситуації російської освіти. Іншими словами, змінипередбачають вкраплення нових елементів у традиційний підхід до освіти. Востанньому випадку учасники інновації – вчителі та керівники – реалізуютьуже наявну педагогічну систему в тісному контексті із зарубіжними колегами, ане будують її наново за західними зразками і зразком вітчизняної, традиційноїосвітньої системи.

Дуже близьким до культурного трансферту є феномен співіснуваннятрадиційних форм навчання та системи розвиваючого навчання Ельконіна-Давидова як цілісної системи, яка містить разом із науково-методичнимзабезпеченням підготовку вчителів. Цей феномен інновації, по суті, також єкультурним трансфертом, але його коріння лежить у вітчизняній науковійпедагогіці.

Визначіть та обґрунтуйте комплекс критеріїв, за якими можна об активно оцінити рівень компетентності

Більшість дослідників до сутнісних характеристик компетентності відносять

- Постійне оновлення знань для успішного вирішення професійних завдань;

- Представленість змістовного та процесуального компонентів.

На відміну від традиційних характеристик професіоналізму - знань, умінь і навичок - у понятті «компетентність» підкреслюються такі якості, як:

- Практікоорієнтірованном спрямованість освіти;

- Співвіднесення критерію з ціннісно-смисловими характеристиками особистості;

Компетентність не зводиться до набору компетенцій і не є сумою знань, умінь і навичок, тому що включає в себе ще й мотиваційну, соціальну та поведінкову складові. Вона характеризує інтегровані якості випускників вузу, тобто результат навчання.

Оцінка і самооцінка результатів навчального процессу

Оцінка педагогами і самооцінка учнями досягнутих у процесі навчання результатів є важливим стимулом навчання. Вони можуть сприяти формуванню мотиву, який тісно пов'язаний з інтересом до учіння, почуттям задоволення від успіхів, радістю від подолання труднощів і досягнення мети.

Оцінка і самооцінка дозволяють встановити відповідність досягнутих у процесі навчання результатів поставленим цілям і завданням навчання, відзначити успіхи учнів, виявити недоліки у їхній навчальній роботі, встановити причини відхилень, проектувати нові завдання.

Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвиткові в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції — здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Виховний характер навчання — об'єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.

а) суперечність між зростаючими соціальне значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен будуватися таким чином, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротиву вихованця.

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів;

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу. Серед таких негативних чинників, — вуличні підліткові групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;

г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується наявністю постійних, стабільних, стійких негативних нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи.

Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілактична робота щодо запобігання таким суперечностям.

30. Наукова робота як форма професійної підготовки вчителя. Чи виступає, на вашу думку, наукова робота студентів продуктивною формою їх професійного становлення, чи це додаткова робота, яка реально на підвищення рівня професіоналізму випускника не впливає?

Зміст вищої освіти, як зазначено в Законі України "Про вищу освіту", обумовлений цілями та потребами суспільства, системою знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що мають бути сформовані в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва. Такий підхід до змісту вищої освіти пояснюється передусім тим, що у XXI ст. людство переходить від індустріальних до науково-інформаційних технологій. Цей перехід має базуватися на інтелектуальному потенціалі як окремої людини, так і всього суспільства. Людина стає центром усіх сфер життєдіяльності суспільства. Тому важливо, як наголошує академік В.Г. Кремень, "забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна покоління людей. Також потрібно віднайти раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти".

Нинішнє суспільство, а тим більше суспільство майбутнього, для якого і здійснюється підготовка фахівців високої кваліфікації, не може задовольнитися спеціалістами, які є носіями певного обсягу наукової інформації. Варто реально підходити до аналізу результатів навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів. Дослідження показують, що з масиву інформації, яку студенти сприймають упродовж періоду навчання у вищій школі, в пам´яті залишається невелика частина. До того ж, така інформація швидко стає застарілою. Це закономірне явище. Передусім важливо розуміти, що має залишитися в знаннєвому багажі людини в результаті багаторічної наполегливої студентської праці. Це рівень інтелектуального розвитку і спроможність випускника активно займатися творчою працею, володіння ефективними методами дослідної роботи. Адже важливим чинником, що сприяє активній життєдіяльності людини в будь-якій сфері, є здатність займатися творчою діяльністю, яка неможлива без пошуків, без досліджень нових явищ і процесів. На думку американського психолога А. Маслоу, потреба в знаннях, у розумінні явищ і процесів, допитливість — важливий чинник формування діяльнісних мотивів психічного і соціального розвитку особистості.

Дослідження соціально-психологічних компонентів задоволення професійною діяльністю показують, що такий чинник, як рівень заробітної плати, не є першоплановим. Переважна більшість працівників на перше місце ставить творчий характер праці, можливість займатися дослідною роботою. Наприклад, є низка професій, які за своїм змістом, функціональною спрямованістю вимагають від особистості щоденної творчої діяльності, наукових пошуків. Це професії актора, художника, педагога, музиканта, інженера-конструктора та ін. Очевидно в кожній професії є прихований елемент творчості і потреба наукового пошуку в розв´язанні професійних завдань.

Вищі навчальні заклади, виконуючи соціальне замовлення суспільства та йдучи шляхом задоволення соціально-психологічних потреб людини в її прагненні до творчої діяльності на наукових засадах, мають сформувати у молодих фахівців інтерес до творчих наукових досліджень, навчити володіння ефективними методами цієї роботи.

Інтегровані уроки дозволяють глибше опанувати тему, яку вивчаємо. На такому уроці кожен учитель-предметник намагається подати суть того, що вивчається, зі своєї, специфічної для кожного предмета, точки зору. Не останню роль відіграє й оригінальність самої форми проведення уроків. Учнів відразу ж зацікавлює присутність кількох учителів на уроці. Дитяча психологія краще сприймає короткочасні повідомлення, відмінні за формою викладу та джерелом подачі. Особливість спілкування з дітьми кожного окремого вчителя перетворює урок на евристичну бесіду з глибоким та детальним поясненням незрозумілих понять.

Інтегровані уроки за змістом поділяються на три категорії:

На уроці обговорюються ті чи інші проблеми, учні вчаться доводити правильність своєї думки і робити- висновки.

Ігри розвивають пізнавальний інтерес, активізують розумову діяльність. Ігра розвиває спостережливість, вчить робити висновки, зіставляти окремі факти.

Під час гри учні краще засвоюють матеріал, вчаться застосовувати набуті знання у нових ситуаціях.

Рольова гра вимагає від дітей прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за учнями.

62. Який статус самостійної роботи в вузі і чи відповідає це логіці організації продуктивної навчальної діяльності в цілому і професійної підготовки зокрема. Яке ваше ставлення до цієї форми навчальної роботи? Співвіднесіть ваше трактування проблеми з реаліями практики роботи вузу.

До самостійної можна віднести таку роботу, в якій збережений повний навчальний цикл, починаючи від постановки мети і закінчуючи перевіркою ефективності її реалізації, і він повністю здійснюється студентом. Відмічена умова, що відрізняє самостійну навчальну роботу від інших, близьких їй видів, які включають елементи самостійності, має принципове значення, так як її дотримання дозволяє вирішувати важливі задачі професійної підготовки студентів. Зокрема, це дає можливість посилити значущість особистісного компонента в структурі професійного знання (ставлення, інтерпретація, варіант використання). Традиційно передбачається, що отримавши відповідну суму знань, студент може самостійно її осмислити, співвіднести з власним суб’єктивним досвідом, оптимізуючи відповідно свої професійні позиції, стиль та методику. Але цс тільки передбачається. Процедура подібного «переводу» винесена за рамки навчального процесу і якщо і реалізується в системі професійної освіти, то це відбувається в стихійному режимі, поза увагою та контролем викладача. Тому, починаючи практичну діяльність, студент не може визначити свій підхід в її організації, погано орієнтується в тому, як визначати свій стиль стосунків зі школярами, як формувати свою технологію підготовки до уроку. Очевидним є одне: апробації такого рівня повинні бути включені в процес навчання, оскільки їх значущість важко переоцінити (апробовані моделі можна розцінювати як маленькі «цеглинки», що створюють міцну будову власної концепції навчальної діяльності, методики її організації, які будуть завжди відмічені індивідуальним особистісним смислом та стилем).

Реально індивідуальний, диференційований підхід в оволодінні професією може забезпечити лише сам студент: йому потрібно довірити реалізацію цієї складної функції і навчити її виконувати. Студента потрібно «повернути обличчям» до самого себе, допомогти йому вивчити себе як складний суперечливий об’єкт і суб’єкт діяльності одночасно, а також усвідомити себе в контексті майбутньої професійної діяльності. Очевидно, в системі організації самостійної роботи процес самопізнання за особистісно та професійно значущими параметрами буде виступати як системоутворюючий компонент, оскільки вій є базовим як при визначенні цільової спрямованості процесу, так і визначенні рівня його результативності. Крім того, самодіагностика на проміжних етапах діяльності слугуватиме найбільш значущим фактором забезпечення адекватності управління процесом ЇЇ формування, відповідно корегуючи її та спрямовуючи в необхідне русло.

64. Суть та основні завдання дослідницької діяльності студентів в вузі. Методика педагогічного дослідження.

Основна мета науково-дослідної діяльності студентів - це отримання поглиблених знань у певних напрямках науки і техніки, а також отримання практичних навичок у майбутній професії.

Основними завданнями організації і розвитку системи науково - дослідної діяльності студентів у вузах на сучасному етапі є:

а) забезпечення діалектичного з'єднання навчального процесу і підготовки студентів до творчої наукової тапедагогічної діяльності;

б) формування середовища, позитивного для прояву і реалізації особистісного творчого потенціалу представників студентської молоді;

в) перетворення науково-дослідної роботи студентів у масову і високо результативну діяльність;

г) пошук талановитої молоді, яка має здібностями та інтересом до наукової та педагогічної діяльності;

д) виховання та розвиток у студентів особистісних та професійних якостей, необхідних для успішного здійсненнянаукової та науково - педагогічної діяльності;

е) раціоналізація вільного часу студентської молоді, відволікання її від придбання шкідливих звичок і антигромадських устремлінь. ⁵

Наукова (науково-дослідна) діяльність - діяльність, спрямована на одержання і застосування нових знань. Чинники, які обумовлюють актуалізація науково-дослідної діяльності студентів у ВНЗ. Причинами, по якихстуденти займаються науково-дослідницькою діяльністю, є:

У випадку наукової діяльності внутрішнім спонуканням до неї є задоволення, задоволення, одержуване від самого процесу роботи, прагнення до інтелектуального успіху, бажання вирішувати і знаходити проблеми, давати роботу розуму.

Основою наукової діяльності людини є її мотиваційна сфера як сукупність мотивів особистості і найважливіша характеристика її придатності до наукової праці.

До видів заохочення студентів за успіхи у навчанні та науково-дослідної діяльності можна віднеси:

1. Залік результатів науково-дослідної роботи студентів;

2. Надання рекомендацій для подальшого навчання та стажування;

3. Надання можливості закінчення вузу за більш короткий термін;

5. Участь у спеціальних заняттях для найбільш здібних і талановитих студентів.

На подолання недоліків традиційного навчання спрямована педагогіка співробітництва – «напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу».
Педагогіка співробітництва набуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібностей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов'язках, надання їй автономності як запоруки її самоактуалізації.
На думку деяких авторів, сутність педагогічного процесу полягає у співробітництві педагога з дитиною. Для таких педагогів характерні доброзичливе ставлення до суб'єктів учіння, прагнення адекватно оцінити їхні можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і гідність, а також здатність підтримувати соціально сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі.
У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, яка орієнтується на принципи педагогічного досвіду бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу на учнів, який здійснює вчитель, виходячи із моральних принципів і загальнолюдських цінностей. Педагогіка діалогу виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.
Основні характеристики педагогіки співробітництва добре висвітлюються під час її порівняння з традиційною педагогікою.

Національне виховання студентської молоді є складовою частиною системи виховання громадянина України. Національне виховання – це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена упродовж віків народом, що покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді.

Роль держави у національному вихованні полягає в координації зусиль усіх інститутів суспільства, у забезпеченні єдності та пріоритету загальнодержавних і національних інтересів.

Основою системи виховання в Україні є національна ідея, яка повинна об’єднувати й консолідувати суспільний розвиток, спрямований на вироблення активної життєвої позиції молодої людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності, віросповідання, соціального походження.

Концепція базується на філософсько-світоглядних засадах, які відповідають сучасним потребам українського суспільства. Водночас глобалізований світ передбачає засвоєння надбань культури різних народів і загальнолюдських цінностей – гуманістичних ідеалів, екологічної культури, толерантності до інакшості тощо, але національне виховання має стати тим фундаментом формування світогляду студентської молоді, на якому вибудовуються фахові знання та професійна відповідальність.

Нова освітня парадигма, основні її детермінанти.

Аналіз процесів реформування освітніх систем у розвинених країнах засвідчує, що всі вони зумовлені необхідністю формулювати нову парадигму освіти. У зв'язку з інтеграційними процесами, створенням світового освітнього простору така парадигма у своїй основі має бути актуальною і в загальних рисах спільною для всього світу.

Головним завданням освітньої практики е не лише вивчення законів природи й суспільства, а й діяльнісне оволодіння гуманістичною методологією творчого перетворення світу, гармонізації відносин у системі "людина — природа — суспільство".

Термін "парадигма" (від грец. — приклад, взірець) означає теорію або модель порушення проблеми, яку певне наукове співтовариство прийняло за зразок розв'язання дослідницьких завдань. Принципи загальноприйнятої парадигми — методологічна основа єдності певного наукового товариства (школи, напряму), що значно полегшує їхню професійну комунікацію.

У праці С. Подмазіна "Особистісно орієнтована освіта" поняття "парадигма" тлумачать так: "Парадигма являє собою модель, що використовується для розв'язання не лише дослідницьких, а й практичних завдань у певній галузі діяльності. Потреба в новій парадигмі виникає у зв'язку з переходом до нових типів мислення і нових способів перетворення дійсності".

Нова парадигма як пріоритетне завдання освіти (загальної, середньої та вищої) передбачає орієнтацію на інтереси особистості, адекватні сучасним тенденціям суспільного розвитку.

Освіту можна вважати спрямованою на інтереси особистості, якщо через неї можна розв'язувати такі завдання:

■ гармонізувати стосунки людини з природою через засвоєння сучасної наукової картини світу;

■ стимулювати інтелектуальний розвиток і збагачення мислення, творчість через засвоєння сучасних методів і засобів наукового пізнання;

■ керуючись тим, що людина живе в суспільстві, домогтися її успішної соціалізації через занурення в наявну культуру, зокрема й техногенну, у комп'ютеризоване середовище;

■ враховуючи, що сучасна людина живе в умовах насиченого активного інформаційного середовища, навчити її жити в його потоці, створити умови для безперервної освіти;

■ зважаючи на інтегративні тенденції розвитку науки й техніки та потребу в новому рівні наукової грамотності, створити умови для здобуття широкої базової освіти, яка дасть змогу доволі швидко переходити до суміжних галузей професійної діяльності.

Нова освітня парадигма передбачає стосовно вищої освіти також набуття компетентності, ерудиції, формування творчості, культури особистості. У цьому її головна відмінність від старої парадигми, що загалом була спрямована на навчання (її гаслами були: знання, вміння, навички і виховання).

Пошук шляхів запровадження нової парадигми і відповідних нових моделей освіти не обмежують збільшенням обсягів змісту навчальних дисциплін або термінів навчання. Йдеться про досягнення принципово інших цілей освіти, які ніколи раніше не формулювали і які полягають у досягненні нових, вищих рівнів освіченості кожної особистості та суспільства загалом.

Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову Державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Пріоритетні напрями державної політики в галузі освіти:

■ формування національних і загальнолюдських цінностей;

■ створення для громадян рівних можливостей для здобування освіти;

■ постійне підвищення якості, оновлення змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

■ розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя;

■ розширення україномовного освітнього простору;

■ забезпечення освітніх потреб національних меншин;

■ забезпечення економічних і освітніх гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

■ запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

■ створення індустрії сучасних засобів навчання й виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

■ створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;

■ інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір.

2. Професійна практика як базова ціль професійної підготовки студента, основний критерій її ефективності.

Підготовка спеціаліста не можлива без набуття випускниками вищого навчального закладу певного досвіду роботи на виробництві.

Практична підготовка студентів є обов'язковим компонентом професійної підготовки. Проходження такої підготовки необхідне для здобуття кваліфікаційного рівня та має на меті набуття студентами професійних умінь і навичок. У бюджеті навчального часу виробнича (педагогічна) практика становить близько 20—26 % всього навчального часу. Ефективність практики забезпечується зв'язками між вищим навчальним закладом та відповідним закладом для проведення практики — господарствами, підприємствами, фірмами, банками, клініками, лікарнями, школами, транспортними засобами, дитячими садками тощо.

Мета будь-якої практики, крім формування професійних практичних та організаторських умінь та навичок, — також проходження всього процесу набуття кваліфікації від рядового робітника до інженера, актора, педагога, лікаря і т. ін.

Практика студентів передбачає безперервність і послідовність її проведення підчас набуття потрібного обсягу практичних знань та вмінь відповідно до різних кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст —>■ бакалавр —>• спеціаліст —>■ магістр.

Залежно від конкретної спеціальності студентів практика може бути навчальною, технологічною, експлуатаційною, конструкторською, ознайомчою, економічною, педагогічною, науково-дослідною тощо.

Навчальна практика на І або І—II курсах має на меті ознайомлення студентів з реальним процесом, у якому втілюються знання, які студенти здобули в процесі лекцій та семінарських занять. Відповідно добираються форми організації — екскурсійне відвідування, практична робота на виробництві чи підприємстві на робочих місцях, виховна робота в школі або в дитячих установах тощо. При цьому формується початковий етап майбутнього фаху, те, що повинен знати майбутній спеціаліст на нижчому етапі, щоб усвідомити це на вищому.

Навчально-виробнича практика (III курс) полягає в ознайомленні з конкретною майбутньою спеціальністю як помічника, дублера фахівця. Студент виконує певні обов'язки, поточну роботу, спостерігає за діяльністю спеціаліста на робочому місці під його контролем.

Виробнича (цільова) практика (IV—V курси) надає студенту можливість виконувати обов'язок фахівця на робочому місці, студент виконує весь цикл обов'язків за своєю спеціальністю, усвідомлює механізм дії підрозділу (класу), в якому проводиться виробнича практика, загальну картину всього об'єкта практики.

У перший день практики переважно проводиться настановна конференція. На цій конференції відповідальний за практику викладач та представники кафедр докладно роз'яснюють завдання студентів, організаційні заходи практики, її графіки, об'єкти, знайомлять а консультантами — керівниками відповідних кафедр. Пояснюються вимоги до оформлення документації тощо.

Заключна конференція відбувається через тиждень після повернення студентів до аудиторних занять. Широко застосовують щоденники практики, обмін досвідом та пропозиції студентів, виступ керівників — представників кафедр і керівників-виробників тощо. Форма звітності — подання письмового звіту, підписаного й оціненого безпосередньо керівником бази практики. Письмовий звіт разом з іншими документами (характеристика, щоденник, розробки тощо) подається на рецензування керівникові практики.

Звіт із практики захищається студентом на комісії, призначеній завідувачем кафедри або заступником директора навчального закладу, унаслідок чого за цей звіт ставиться певна диференційована оцінка.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: