Психотерапевтичне втручання, клінічно-психологічне втручання

Психотерапевтичне втручання, або психотерапевтична інтервенція, - це вид психотерапевтичної дії, який характеризується певними цілями і відповідним цим цілям вибором засобів впливу, тобто методів. Термін психотерапевтичне втручання може позначати конкретний психотерапевтичний прийом, наприклад, роз'яснення, уточнення, стимуляцію, вербалізацію, інтерпретацію, конфронтацію, научение, тренінг, поради та пр., а також більш загальну стратегію поведінки психотерапевта, яка тісним чином пов'язана з теоретичною орієнтацією (перш за все, з розумінням природи того або іншого розладу і цілями і завданнями психотерапії) (Карвасарский Б. Д., 2002).

Психотерапевтичне вплив однієї людини на іншу багато хто вважає мистецтвом. У цьому є частка істини. Іноді говорять також про природжений психотерапевтичному таланті, і це теж вірно. Однак не можна протиставляти мистецтво науці, а вроджені здібності психотерапевта - знання і вміння. Щоб стати хорошим психотерапевтом, мало володіти потрібними особистісними особливостями і вродженими якостями, необхідно також розвивати їх у собі і навчитися користуватися ними.

це психологічні засоби, які вибирає психотерапевт. Вони можуть бути вербальними або невербальними, орієнтованими більшою мірою або на когнітивні, або на емоційні, або на поведінкові аспекти, і реалізуються в контексті взаємин і взаємодій між пацієнтом або пацієнтами (тими, хто потребує допомоги) і психотерапевтом (тим, хто цю допомогу надає). Типовими психологічними засобами є бесіда, тренування (вправи) або міжособові взаємини як чинник впливу і впливу.

Опції клініко-психологічних інтервенцій полягають в профілактиці, лікуванні, реабілітації і розвитку. Клініко-психологічні інтервенції, що виконують функцію лікування (терапії) і частково реабілітації, - по своїй суті, інтервенції психотерапевтичні.

Психологічні втручання, які не є власне психотерапевтичними, відіграють важливу роль також у профілактиці та реабілітації. Провідна роль клініко-психологічних втручань в психопрофилактике, профілактиці нервово-психічних і психосоматичних захворювань очевидна. Вона полягає у виявленні контингентів ризику і в розробці відповідних профілактичних заходів, в роботі з особами, що мають різноманітні труднощі і проблеми психологічного ха-. рактера, з кризовими особистісними та травматичними стресовими ситуаціями, з особами, що характеризуються прогностично несприятливими особистісними особливостями (низькою самооцінкою, високим рівнем тривоги, ригідністю, підвищеною чутливістю до стресу, низькою фрустрационной толерантністю), що підвищують ризик виникнення нервово-психічних і психосоматичних розладів.

Психологічна корекція передбачає цілеспрямоване психологічний вплив на клієнта або пацієнта для пріведенія.его психічного стану до норми у разі діагностики у нього будь-яких характерологічних девіацій або особистісних аномалій, а також для освоєння їм якої діяльності. Психологічна корекція в клінічній психології здійснює активне зовнішнє втручання, спрямоване на приведення в адекватний стан психіки людини, стимулювання його активності, створення душевного комфорту, гармонізацію її відносин з соціальним оточенням (Менделевич В. Д., 1998).

Психологічна корекція Це спрямоване психологічний вплив з метою повноцінного розвитку і функціонування індивіда. Термін «психологічна корекція» набув поширення на початку 70-х років XX сторіччя. У цей період психологи стали активно працювати в області психотерапії, насамперед - груповий. Тривалі дискусії про те, чи може психолог займатися лікувальною (психотерапевтичної) практикою, носили переважно теоретичний характер, тому що на ділі психологи не тільки хотіли, могли і успішно реалізовували цю можливість, а й були в той час, за рахунок базового психологічного освіти, більш підготовлені до такого роду діяльності, у всякому разі до роботи в якості групових психотерапевтів. Але оскільки психотерапія є лікувальною практикою, а нею за законом може займатися тільки лікар, який має вищу медичну освіту, то поширення терміну «психологічна корекція» певною мірою було спрямоване на подолання цієї ситуації: лікар займається психотерапією, а психолог - психологічної корекцією. Однак питання про співвідношення понять «психотерапія» та «психологічна корекція» залишається відкритим і сьогодні, причому тут можна вказати дві основні точки зору.

Одна з них полягає у визнанні повної ідентичності понять «психологічна корекція» і «психотерапія».

Однак при цьому не враховується, що психологічна корекція як спрямоване психологічний вплив реалізується не тільки в медицині (головним чином - у психопрофилактике і власне лікуванні - психотерапії), але і в інших сферах людської практики, наприклад, в педагогіці. Навіть звичайне, буденне людське спілкування може містити в більшій чи меншій мірі цілеспрямовано використовувану психологічну корекцію.

Інша точка зору заснована на тому, що психологічна корекція переважно покликана вирішувати завдання психопрофілактики на всіх її етапах, в тому числі при здійсненні вторинної та третинної профілактики.

Однак таке жорстке обмеження сфери застосування в медицині психологічної корекції представляється певною мірою штучним.

По-перше, якщо подібне обмеження здається цілком переконливим щодо соматичних захворювань, то в області неврозів, наприклад, повністю розвести поняття «психологічна корекція» і «психотерапія», «лікування» і «профілактика» не вдається, так як невроз - це захворювання динамічне, при якому не завжди можна відокремити стан передхвороби від власне хвороби, а сам процес лікування в значній мірі включає в себе і вторинну профілактику.

По-друге, в даний час в системі відновного лікування різних захворювань все ширше реалізується комплексний підхід, що враховує наявність в етіопатогенезі біологічного, психологічного та соціального факторів, кожен з яких потребує лікувальних або коригуючих впливах, відповідних його природі. Якщо психологічний фактор при тому чи іншому захворюванні виступає як один з етіологічних, то його корекція в значній мірі збігається з вмістом психотерапії (одного з компонентів лікувального процесу). Визначити загальну схему співвідношення психологічної корекції та психотерапії поза конкретною нозології практично неможливо.

В связи с активным развитием психотерапевтической помощи, психотерапия находит все большее применение в психиатрии. При этом удельный вес ее в комплексном лечении психических расстройств определяется соотносительной ролью биологических, психологических и социальных факторов в этиологии и механизмах развития заболевания.

Психотерапия при неврозах. Наиболее распространенное представление о неврозах как психогенных расстройствах, в этиопатогенезе, возникновении, развитии и терапии которых определяющая роль принадлежит психическому фактору, объясняет адекватность и широкое применение различных методов психотерапии прежде всего при этой группе заболеваний. Само же содержание психотерапии при неврозах, ее цели и задачи различны и определяются той концепцией, которой придерживается психотерапевт.

В отечественной литературе последнего периода наибольшее число работ посвящено лечению неврозов с позиций личностно-ориентированной (реконструктивной) психотерапии. Согласно этой концепции, невроз представляет собой психогенное (как правило, конфликтогенное) нервно-психическое расстройство, возникающее в результате нарушения особенно значимых жизненных отношений человека. Психологический конфликт при этом рассматривается с позиций диалектического единства объективных и субъективных факторов его возникновения и развития, его социальной, нейрофизиологической и психической природы. Основная цель психотерапии — изменение нарушенной системы отношений больного, коррекция неадекватных эмоциональных реакций и форм поведения, необходимой предпосылкой которой является осознание больным причинно-следственных зависимостей между особенностями его системы отношений и заболеванием. Это, в свою очередь, требует от психотерапевта глубокого и всестороннего изучения личности больного, эмоционального реагирования, знания индивидуального своеобразия его мотиваций, структуры и функционирования системы отношений и, следовательно, важнейшего звена этиопатогенетических механизмов возникновения и сохранения патологического состояния.

Психотерапия в настоящее время считается основным методом лечения больных алкоголизмом. Значителен вклад в лечение алкоголизма с помощью психотерапии отечественных ученых прошлого — Токарского, Вяземского и особенно Бехтерева, развившего предложенный Вяземским метод коллективной гипнотерапии алкоголиков. В лечебную триаду Бехтерева, принципиально сохранившую свое значение до настоящего времени, входило убеждение в состоянии наяву, мотивированное внушение в состоянии гипноза, продолжающее темы психотерапевтических бесед с больными, самовнушение и самоутверждение пациента.

Традиционным для лечения хронического алкоголизма является применение различных вариантов психотерапии, в основе которых находится суггестивная психотерапия. Как правило, суггестивные методы воздействия применяются в сочетании с элементами рациональной психотерапии, трудотерапии, методиками поведенческой психотерапии и рядом вспомогательных методов (библиотерапия, арттерапия и др.)

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: