|
|
Енциклопедична філософія АристотеляАристотель (384-322 рр. до н.е.) народився в Македонії м. Стагіра. Був учителем Александра Македонського. Заснував в Афінах свою філософську школу – перипатетичну. Твори: “Перша філософія”, “Фізика”, “Про небо”, “Про душу”, “Політика”, “Етика”, “Риторика”, “Поетика”, “Органон”. Як зазначає Б.Рассел, погляди Платона розбавлені здоровим глуздом – це і є метафізика Аристотеля. Вивчення філософії Аристотеля найліпше розпочати з критики ним учення Платона. Аристотель не прийняв платонівського вчення про сутності як надчуттєві ідеї, він також відкинув тезу про надчуттєве Єдине (Одно). Аристотелеві “форми” існують у самих речах, а Єдине – це те саме, що і буття речі. Що ж дає сущим змогу бути? За Аристотелем – це вид, форма (ειδος), або енергія. Форма робить матерію дійсністю, дає змогу бути чимось. Матерія – потенційне (можливе) суще. Перехід до дійсного (актуального) відбувається через рух завдяки формі. Матерія тільки можливість, вона може бути, а може і не бути. Аристотель віддає пріоритет індивідуальному “над загальним. Справжнім буттям, субстанцією може бути тільки одиничне буття. Світ – сукупність субстанцій, кожна з яких нерозривна єдність форми та матерії. Оформлюючися, матерія стає причиною існування речей. Проте студенти повинні звернути увагу, що матерія у Аристотеля не повністю пасивна. Вона жадає форми, існує як потенціал. Як любовний потяг до виду. Рух – це перехід від можливості, потенційності до дійсності, актуальності. Рух завжди має початкову причину. Це щось, що рухає, повинно бути іншим сущим, тобто творчою причиною, яка надає форму матерії, маючи на думці вид (форму), тобто мету (кінцеву причину) своєї творчої енергії. Рух вічний, енергія передує можливості, очевидно, існує першодвигун (першорушій), який ніколи не переходив із потенціального в актуальне, його сутність – лише енергія, він не тілесний чи матеріальний. Першодвигун, у Аристотеля, ототожнюється з богом. Проте він має дещо інші характеристики, порівняно із християнським Богом. Аристотелівський бог стає передумовою тлумачення суті сущих, а також буття самого по собі. Він не творить ні форм, ні матерії, але виявляється першоосновою буття. Він чистий вид, він мислить чистий вид, що є його власною сутністю й енергією. Бог мислить сам себе, він байдужий до світу і відчужений від нього, водночас він цільова причина всього. Цікаве тут те, що через таке тлумачення Бога, песимізм Платона змінюється у Аристотеля на оптимізм. Світ не деградує, а постійно розвивається в напрямі до Бога, правда цей процес не може завершитися, оскільки матерія залишається. Загалом Аристотель виокремлює чотири причини речей: матеріальну, формальну, діючу, цільову. Теорія пізнання. Першим рівнем пізнання Аристотель уважає чуттєвість, але через неї ми пізнаємо лише одиничне. Розум пізнає загальне. Мета пізнання – пізнати загальне. Аристотель заклав теоретичні засади логіки як науки. Сформулював закон суперечності, виключення третього, закон тотожності та закон достатньої підстави Етика. Гарантією доброчесного життя Аристотель уважає помірність, ухиляння від крайнощів. Він поділяє доброчесності на дві групи: інтелектуальні (вони набуваються через навчання) та етичні – як результат звички. Чесноти для Аристотеля – це засіб досягнення щастя, а досконале щастя – це споглядання. Політика. На думку Аристотеля, держава виростає із сім’ї. Державі передує об’єднання сімей, які об’єднуються в державу, і де стосунки базуються на стосунках, що властиві сім’ї (чоловік-жінка, господар-раб). Держава вища за сім’ю й окрему людину. Держава забезпечує обмін, порядок і щасливе життя. Мета держави виховувати, плекати культурних, шляхетних людей. Ідеальна та держава, яка забезпечує максимально можливу міру щасливого життя для найбільшої кількості громадян. Аристотель говорить про природність рабства, природно, що існують раби і вільні люди. Розрізняє такі форми держави: позитивні (монархія, аристократія, політея), негативні: (тиранія, олігархія, демократія).
13. Філософія Середньовіччя.(апологетика, патристика, схоластика). (ІV-Vс.д.н.е.-.ХVІст.н.е.) Феодальний спосіб життя формував образ реальності “за образом і подобою духу”. Людина – одухотворена істота. Світ набуває характеристик “двоїстості”: справжній (божественний, духовний) і несправжній (тварний, земний, гріховний), створений з нічого, а отже, не існуючий. Співставлення цих світів досягає чи не крайніх меж у “апофатичному” (негативному) богослів’ї, створеного на початку століття Александрійською школою. Климент Александрійський говорив, що Бог недосяжний, а мова обмежена і не може виразити невизначене, неземне. Тому єдино правильною позицією є спроба осягти Бога не в тому, що він є, а в тому, що він не є. Релігія виконує функцію “доповнення” світу через нездатність осягнення його людиною. Бог для спасіння людства приходить на землю, не на мить не залишаючи своєї божественної сутності, і повертає людям втрачене безсмертя. Філософія починається з періоду апологетики, представники якої захищають християнство. Квінт Тертулліан ставить питання спільного між філософом і християнином. Він каже, що син Божий прикутий до креста – це варто сорому, він помер – нема сумніву у вірності цього, бо це безглуздя, похований і воскрес – це безсумнівно, бо неможливо. Ми не потребуємо дослідження після Євангелія; але шукав в античності позиції, придатні для трансформації у новому. Представники патристики (Григорій Богослов, Василь Великий, Амвросій, Аврелій Августин) упорядкували систему християнської думки на базі неоплатонівської філософії. Августин казав, що люди дивуються величі природо і не звертають увагу на себе. Заперечує минуле і майбутнє, тлумачачи їх як пам’ять і надію. Наука підпорядковується мудрості, бо навчає лише вмінню користуватися речами, а мудрість орієнтується на пізнання вічних божественних справ. Тому віра перша за розум, авторитет церкви. В кінці V-поч.VІст. складається система освіти середньовіччя. Римлянин Марціал Капелла пропонує ідею “семи свободних мистецтв”, головними з яких є граматика, риторика, діалектика. Починають розвиватися школи (схоластика). З’являється питання первинності Бога і троіці: у номіналізмі первинним є Бог (одиничне), за Ансельмом Кінтерберійським первинне – загальне (троіця). П’єр Авеліар вказує, що Біблія часто нелогічний документ. Істина двоїста. При зростанні освіченості догми Августина не відповідали істині, тому Фома Аквінський переробив їх під католицтво. Він висунув 5 ідей буття: 1. все, що рухається, має причиною щось інше (це Бог); 2. Ця інша причина завжди продуктивна (Бог – творець); 3. Оскільки світ існує, в цьо-му має бути якась необхідність (її формулює Бог); 4. Світ складається з різних якостей (найвища якість – Господь); 5. Якщо світ має причину, він цілеспрямований (Господь є причина і ціль). Фома розвиває ідею двоїстості істини – церковні документи можуть тлумачитися на рівні розуму (філософії) і теології (віри). Вони роблять одну і ту ж справу.
Арістотель — найвидатніший мислитель давньої Греції. Правда, систематизм І енциклопедичне охоплення дійсності у його вченні поєднуються з нерозв'язними суперечностями в поглядах цього філософа. Загалом же Арістотель поступово еволюціонував від Ідеалізму до матеріалізму.
  Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...  Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|