Держава і Громадянське суспільство

Громадянське суспільство і держава — два цивілізаційних начала. Взаємопроникаючи одне в одне, вони перебувають у відношеннях суперечливої взаємодії. Кожна сторона активно впливає на іншу. Обидві сприяють розвитку одна одної і фактично не можуть існувати одна без одної. Можливі три типи протиріч у відношеннях між державою і громадянським суспільством.

1. Антагоністичне протиріччя. Це найбільш драматичний варіант взаємодії, коли сильна держава деспотичного або тоталітарного характеру цілеспрямовано винищує паростки громадянського суспільства, переслідує будь-які спроби громадян відстоювати свої природні права. Інший прояв даного антагонізму виглядає як повстання громадянського суспільства проти держави, найчастіше іменоване революцією.

2. Антагональне протиріччя. Дане протиріччя має місце в тих випадках, коли держава і молоде, становлюване громадянське суспільство рухаються шляхом взаємної адаптації одне до одного. Громадянське суспільство набирає силу і поступово перетворюється в рівновелике начало, що врівноважує силу держави. Цей процес його посилення, диференціації, функціонального ускладнення невідривний від процесу набуття державою статусу правової держави. Обидві сторони активно сприяють розвитку одна одної на взаємних договірних основах.

3. Агональне протиріччя. Це фаза найвищої зрілості форм і здібностей громадянського суспільства і правової держави. Тут пускає глибокі корені взаємна переконаність, що жодна із сторін не може існувати без іншої, що чим ефективніша і продуктивніша діяльність однієї, тим змістовніше існування іншої. У цих умовах народжуються довгострокові програми соціокультурної співтворчості, які ще більше зміцнюють союз громадянського суспільства і правової держави, виступають як дві рівновеликі, рівноцінні іпостасі цивілізованого соціуму. Логіка атональної взаємодії громадянського суспільства і правової держави дає найбільші можливості для реалізації людиною її природних прав. А сама реалізація має в цих умовах найбільш цивілізовані і продуктивні форми, що максимально відповідають інтересам і особистості, і суспільства.

Право як атрибут цивілізованого суспільства

Право являє собою одну з конкретних форм вираження потреби цивілізації в самозбереженні і саморозвитку. Воля цивілізованого співтовариства до захисту себе від небезпек внутрішніх деструкцій виявляється з усією визначеністю в праві. Право, будучи виключно атрибутом цивілізованого соціуму, разом з тим суміжне. Воно розділяє два різних соціальних простори — світ цивілізованих відносин і світ, з якого цивілізованому співтовариству загрожують різні небезпеки, тобто світ варварста. Право, у якому виражена воля цивілізованих співтовариств до самозбереження, захищає, упорядковує і регулює їхнє внутрішнє життя. Природа права переважно антагональна: воно покликане узгоджувати суперечні один одному інтереси соціальних суб'єктів, перешкоджати переростанню виникаючих протиріч у руйнівні антагонізми, примушувати сторони до пошуку компромісів, домовленостей та інших цивілізованих форм улагоджування конфліктів. Право накреслює нормативну границю, своєрідну демаркаційну лінію, що відокремлює цивілізованість від нецивілізованості, волю від сваволі, належне від неприпустимого, конструктивне від деструктивного. Ця нормативна границя позначена в юридичних текстах.

Особливості цивілізаторського призначення права дозволяє виразніше висвітлити через функції:

1) адаптація до вимог держави, громадянського суспільства й особистості, а також до змін, що відбуваються з ними;

2) ціледосягнення як здатність ставити конкретні цілі по укріпленню соціального порядку і прагнути до них, використовуючи наявні для цього засоби;

3) інтеграція як установка на збереження власної системної цілісності і на забезпечення цілісності всієї соціальної системи;

4) «утримання зразка» як прагнення оберігати від руйнувань головні нормативно-ціннісні принципи, моделі належного, ідеали, що служать довгостроковими морально-правовими орієнтирами.

Філософсько-правова антропологія. Людиноцентристський підхід

Антропологія – відносини між правом і людиною. ФП антропологія – галузь знань, у якій висвітлюються основні проблеми відносин людини з пр. реальністю: 1) роль людини у створенні правової реальності; 2) буття людини в середині правової реальності; 3) буття правової реальності в середині людини; 4) деструктивні форми людської активності, що руйнують правову реальність в ній самій і поза нею. Людина творить правову реальність, а право бере участь у творенні людських форм існування. Ця наука дає відповіді на такі питання: що таке людина юридична? Що таке людина-законослухняна? Що таке людина-злочинець? Людина багатогранна. ЇЇ я протикає в 3-х сферах: 1. сфера або анторопологен вітальності – вроджені властивості людини; 2. антропологен соціальності – це здатність людиною набувати явищ, що забезпечують здатність існувати в сус-ві. 3. антропологен духовності – людини духовна, вона керується не похибною істиною, а інтелектом, культурою, релігією. Вищим проявом духовного я виступає над свідомість, можливість виходу за межі свого я у сферу особистості. Протиріччя між ветальністю і соціальністю. Це вічна боротьба між дикістю і цивілізацією. Там де перемагає ветальність, людина залишається дикою.

Вітальність людини являє собою сукупність вроджених властивостей і здатностей, які забезпечують її життя в природі. Взята у вітальному вимірі, людина виступає як жива, тілесна істота, як організм, що знаходиться під владою природних законів, підпорядкований впливам механізмів біологічної детермінації. До змісту вітальності входять такі природні властивості людського організму, як тілесність, генетика, інстинкти, чуттєвість, безумовні рефлекси, сексуальність, статево-вікові особливості, смертність, біоритми, двохпівкульний мозок, підсвідомість, вроджені особливості психіки. Усе це, взяте в цілому, складає при-родну, несвідому основу людського існування, пов'язану з землею, природою, космічним життям. Взята у вітальному вимірі, людина виступає як невід'ємна частина природного світу. Індивідуальне «Я», незважаючи на свою тлінність, наділене волею до життя, прагненням оберігати себе від загибелі як можна довше. Ця прив'язаність до земного існування носить несвідомо-інстинктивний характер і підкріплюється страхом болю, страждань, смерті. Вітальне «Я» обмежене в можливостях і формах свого прояву і не здатне виходити за власні межі. Воно не знає відмінностей між добром і злом, пристойним і ганебним, красою і потворністю, оскільки існує на тому рівні, де поняття, відповідні цим відмінностям, ще не функціонують, тобто на рівні несвідомого, а значить доцивілізованого, докультурного.

Таким чином, людська вітальність — це природжена біологічна даність, чиста можливість, здатна спрямувати свою енергію в різних напрямах: від правомірно-творчих до деструктивно-кримінальних.

Соціальність виступає як сукупність набутих людиною якостей, що забезпечують її здатність існувати в суспільстві і ви-конувати різноманітні соціальні функції, у складі різноманітних суспільних груп, об'єднань, корпорацій, виступаючи при цьому не в якості суверенної особистості, а в ролі виразника інтересів даної спільноти. Людина тут уявляється собі і оточуваною неподільною частиною соціуму, залежною від нього, підпорядкованою йому, детермінованою зовнішніми соціальними механізмами і репрезентуючою народ або державу, клас або партію, групу або колектив.

Дана іпостась людської антропології змушує індивіда перебувати під владою соціальної необхідності, ставити суспільне вище за особисте, обов'язок вище за свободу, дотримувати державні інтереси, громадські обов'язки, морально-правові вимоги і заборони. Діяльність соціального «Я» має не інстинктивний, а свідомий характер і передбачає у особистості здатність мислити, аналізувати, оцінювати, приймати рішення, переводити за допомогою вольових зусиль свої оцінки і рішення в дії і вчинки. З усьо-го цього складається соціальна поведінка людини, що являє собою ланцюг взаємозалежних, зовні спостережних вчинків у суспільному середовищі, супроводжуваних дотриманням або порушеннями соціальних норм.

Соціальною поведінкою людини керують переважно три орієнтаційні механізми, що є приналежністю індивідуальної свідомості, — «перед-розум» (або «до-розум»), здоровий глузд і розум.

Духовне «Я» людини дозволяє їй підніматися над природною і соціальною обмеженістю свого існування, виходити в сферу свободи, яка є одночасно світом культури. У цій сфері для людини першорядну роль відіграють не поклик власних інстинктивно-органічних потреб і матеріальних інтересів, не заклики локальних спільнот — держав, партій, корпорацій, а загальнолюдські ідеали істини, блага, краси, справедливості.

Антропологема духовності представляє людину саме як суб'єкта культури, як істоту, вкорінену в нормативно-ціннісних світах релігії, метафізики, моральності і природного права.

Людина духовна — це особистість, яка усвідомлює самоцінність власного внутрішнього світу, свою унікальність і водночас причетність до універсальних начал буття, вміщених у загальнолюдсь Вищим модусом духовного «Я» виступає надсвідомість, яка являє собою здатність до трансценденції (від лат. ігапзсепсіепз — те, що виходить за межі) — виходу за межі свого «Я» в сферу надособистого, що перебуває за межею почуттєвого сприйняття. Тих, у кого ця здатність розвинута найвищою мірою, називають святими, геніями, пророками, мудрецями.ких цінностях культури.

У духовному житті людей надсвідомість може заявляти про себе за допомогою таких форм:

а) моральна інтуїція у вигляді здатності до глибинного розуміння того, що рухає іншими людьми, до всеосяжної любові, співчуття і всепрощення;

б) релігійна інтуїція як здатність доторкатися якоюсь частиною свого духовного «Я» до вищого абсолюту — Бога, вірити в його абсолютну мудрість, доброту і справедливість;

в) екзистенціальна інтуїція як здатність всерйоз сприймати такі реалії, як сенс життя, смерть, безсмертя;

г) космічна інтуїція у вигляді здатності відчувати власне єднання з космічними гармоніями і дисгармоніями буття;

д) творча інтуїція як художня, інтелектуальна, філософсько-метафізична геніальність, що дозволяє переживати осяяння і робити значні відкриття в різних областях культури.

Духовне «Я» протиставляє загрозі смерті віру в безсмертя душі, у те, що фізична смерть лише звільняє душу від пут тіла. Саме тому духовному «Я» далекий інстинктивно-тваринний страх смерті, якого зазнає вітальне «Я».

Аксіологія права -це вчення про цінності права. Цінності – це першоджерела на осн. яких соц. групи консолідуються, об’єднуються, досягають погодженості дій, заг. впорядкованості стабільності своїх структур. Оскільки право поділяють на природне і позитивне, аксіологія права саме і досліджує цінності природного і позитивного права. Цінності взагалі – це першоджерела, на основі яких соціальні групи консолідуються, об'єднуються, досягають погодженості дій, загальної впорядкованості та стабільності своїх структур. Аксіологія права означає розуміння і трактування права як цінності.Оскільки право поділяють на природне і позитивне, аксіологія саме і досліджує цінність цих двох видів права, їх взаємозв'язок і відмінність. В залежності від цього розрізняють:

Природно-правова аксіологія розглядає природне право як "дійсне", як зразок цінного права, як критерій для оцінки позитивного права, його значення і цінності. Як барометр! Як міра, стандарт. При цьому природне право розуміється як моральне, релігійне, наділене абсолютною цінністю право, з позиції якого виноситься оцінка, судження про позитивне право. При такому підході позитивне право оцінюється не з точки зору правових критеріїв (якостей), а з етичних і релігійних позицій і понять справедливості.Таким чином, з точки зору природно-правової аксіології тут змішуються право і мораль, а правова цінність позитивного закону підміняється його моральною і релігійною оцінкою. Ці недоліки не благають заслуги і досягнення природно-правового підходу до права і до юридичної аксіології.

 Кант також вбачав саме моральну, а не правову цінність права.

 Моральне трактування права, його цінності, присутнє і в філософії Гегеля.

Проте природно-правовий підхід має суттєві недоліки: змішання права і моралі, формально і фактично, абсолютизація моральних цінностей.Юридична аксіологія. Позитивізм відкидає цінності права і визнає лише цінності закону. Але тут позитивіська "цінність" закону – це лише його офіційна загальнообов'язковість, імперативність, а не його загальна значущість.У Кельзена (позитивіста) право цінне тільки як наказ, як норма. Пр. гносеологія – це вчення про пізнання права як соц. об’єкта. Є 2 підходи до пізнання права: 1. Юр. Гносеологія – це процес пізнання права шляхом переходу від простої думки про право до істинного розуміння права, про його об’єктивні властивості, незалежні від влади. 2. Гносеологія легізму (школа законів) в основі цієї концепції пізнання права лежить те, що є наказом, правилом, обов’язком.

Цінності взагалі – це першоджерела, на основі яких соціальні групи консолідуються, об'єднуються, досягають погодженості дій, загальної впорядкованості та стабільності своїх структур.

b. цінності цивілізації (добробут, кар’єра, влада, професія);

Для природного права хар-не: воно похідне від природного стану речей, від природи людини; воно пов’язує своє існування з першоосновами буття, а позитивне з конкретною державою; воно виникає з першими паростками людської цивілізації; воно базується на неписаних звичаях, традиціях, релігії; у природному праві, право людини на життя – вічне, а у позитивному від держави. На відміну легістського підходу, філософський підхід до праворозуміння розглядає право, як не волю держави, а як об’єктивне, самостійне явище, для якого характерна абсолютна незалежність від волі законодавця, воно має свою окрему природу, сутність, принципи. Залежно від принципів визначають право, як всезагальну рівність, як всезагальну необхідну свободу, як всезагальну справедливість. Закон може як співпадати з правом, так і не співпадати, правовий закон і є право, якщо закон не співпадає з правом це не правовий закон. В ньому відсутні такі якості, як рівність, справедливість, свобода. Отже право – це загальнообов’язкова формальна рівність, однакова міра, однакового масштабу, однакова свобода, однакова справедливість, що має силу закону. Т.ч. ФП розглядає право у 3 вимірах: рівність, свобода, справедливість. Критерієм правового зрівнювання людей є свобода індивіда у суспільних відносинах, що визначається і утверджується у формі його правоздатності та правосуб’єктності. Правова рівність – це рівність рівних і незалежних суб’єктів права за заг. для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою. Право діє і промовляє мовою і засобами саме такої рівності завдяки цьому виступає загальною та необхідною формою буття, вияву та реалізації свободи у процесі спільної життєдіяльності людей. Право – це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Скрізь, де діє принцип формальної рівності, наявні правове начало та правовий спосіб регуляції. Де діє право, там функціонує принцип правової рівності. Де відсутній принцип рівності, там відсутнє право як таке. Правова свобода – незалежність суб’єктів один від одного в рамках правової форми їх взаємовідносин і одночасно це їх однакова рівність, підлежність заг. нормі, це рівна міра свободи для всіх. Право виступає, як всезагальна форма, як рівний для всіх, незалежний від розуму, соц. положення, однаковий масштаб і міра, але вона просто неможлива без принципу рівності. Історичний розвиток свободи і права у людських відносинах є прогресом рівності людей як формально (юридично) вільних осіб. Тільки через механізм права (формально-правової рівності) невільна на перших порах маса людей поступово у процесі історичного розвитку стає вільною. Правова рівність робить свободу можливою і дійсною у всезагальній нормативно-правовій формі, у вигляді певного правопорядку, про що свідчить світовий досвід розвитку свободи, права, рівності і людських стосунках. Правова справедливість входить до поняття права, вона внутрішня хар-ка та якість права, тому завжди постає питання про справедливість та несправедливість закону. Право завжди справедливе і є носієм справедливості, яка, власно, тому і справедливе, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність(суть, начало права, сенс правового принципу загальної рівності і свободи). Ознаки природ. права: 1. природ-пр. свідомість – адресовані до всіх без винятку суб’єктів, незалежно від держави, вони категоричні, природ.пр. свідомість мислить категоріями повинності. 2. Абсолютний хар-р норм і цінностей природ.-пр. – вони базуються на непорушені закону і безумовних цінностей. Принципи абсолютності пр. права запозиченій із сфер реалізації та моралі. 3. Невідємність пр. прав (життя, свободи, власність). Життя – людина гостро відчуває і усвідомлює цінність життя в тому, що воно пов’язано з неминучістю смерті. Право повинно охороняти та захищати цю цінність. Свобода. Під свободою слід розуміти не можливість робити все, що хочу, а можливість робити свідомий вибір і здійснювати на його основі ті чи інші дії або вчинки. Подібно до того, як людина у своєму розвитку проходить три основні іпостасі – вітальну, соціальну і духовну, так і свобода може бути розглянута у цьому ракурсі.Вітальна свобода. За Павловим, це природний "рефлекс свободи" і означає здатність переміщуватися, долати перешкоди і т.п. В основі вітальної свободи лежить інстинктивне прагнення до виживання і продовження роду, або воля до життя. Вітальна свобода споконвічно дана живій істоті з метою допомогти їй вижити;Соціальна свобода властива тільки індивідам, які живуть у суспільстві. Вона являє собою можливість задоволення своїх соціальних потреб. Суб'єктивною основою соціальної свободи є також воля, але це вже не воля до життя, а воля до самоствердження: влади, успіху, багатства. Соціальна свобода нормативна, оскільки вона передбачає наявність морально-правових обмежень, що регулюють її прояви в рамках існуючих у державі вимог. Людина, щоб бути вільною, повинна знати ці вимоги, рахуватися з ними. Соціум дає стільки свободи, скільки вважає за потрібне;Духовна свобода – це можливість людини жити, рухатися у просторі і часі світової культури, у світі пізнавальних, художніх, моральних, естетичних цінностей. В основі цього різновиду свободи лежить воля до духовного удосконалення. Духовна свобода наднормативна, тобто передбачає необмежену перспективу для духовного розвитку.Власність. Право володіння речами настільки ж природне, як і право їсти, пити, дихати. Але людина має право привласнити собі ті природні предмети, які ще не встигли стати нічиєю власністю. Будь-яка спроба порушити принцип першоволодіння чревата відкритими зіткненнями соціальних суб'єктів. Право власності містить у собі 3 компоненти: *право придбання; *право користування; *право відчуження. Власність – право володіти речами настільки природне, як і право жити, дихати.

Правова гносеологія – це вчення про пізнання права, як соціального об'єкта.

У науці є два підходи, дві концепції пізнання права:

Юридична гносеологія. Ця концепція виражає процес пізнання права шляхом переходу від простої думки про право до істинного розуміння права, про його об'єктивні властивості, незалежні від волі влади. Вона вивчає як відмінності права і закону, так і тотожність між ними у випадку правового закону, тобто проблеми зв'язку права і закону. Ця концепція вивчає право всебічно, широко, навіть один із напрямів дослідження (Юснатуралізм) стверджує про дві паралельно діючі і конкуруючі між собою системи права:

Тобто юридична гносеологія пізнає право всебічно, історично.

Друга концепція правової гносеології – гносеологія легізму. В основі цієї концепції пізнання права лежить принцип визнання у якості права лише того, що є наказом, правилом, обов'язковим для всіх і встановленим для всіх, тобто закону.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: