Поняття та елементи правового статусу.

Під статусом розуміють соціальне співвідношення положення індивіда або групи у соц.. системі, яке визнач за рядом ознак у даній системі. Елементи: правосуб’єктність: права особи(формал визначені та юр гарантовані можливості користуватися соц. Благами та реалізовувати свої інтереси); свободи (нормат закріпл можливості, що мають диспозит зміст і надають ос право вибору поведінки для реалізації своїх можливостей); обов’язки (встновл та гарантовані державою вимоги поведінки людини); відповідальність; законні інтереси; правові принципи; правовідносини; громадянство; гарантії прав та свобод; заборони, з якими повяз юр значуща поведінка людини. Правосуб’єктність – ширше; правосуд належить до умов набуття пр. статусу; правосуд – частина пр. статусу. Зак інтереси ос – юр значущі претенції на соц. Блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Це юр можливість, яка має на відміну від суб’єктивного права характер правового прагнення. Інтереси громадян, держ органів, посад осіб. За харак майн і не майн.

Загальний, спеціальний, індивідуал. Загальний – статус особи, що закріплений в найвищому законі держави. Спеціальний – статус особи, як представника тієї чи іншої соціальної групи, що відокремлена за певним юридично значущим началом. Наділена спец правами і обов’язками. Індивідуал - статус ос, як індивіда, який становить персоніфіковані права та обов’язки залежно від природнії та набутих здібностей особи. Галузевий правовий статус – визначення нормами конкретної галузі права. Міжгалузевий – визнач нормами комплексних правових інститутів. Його складають права, обов’язки, гарантії. Розрізн правовий статус громадян, іноземців, осіб без громад, біженців. Пр статус службових осіб.депутатів, ос допущених до держ таємниці. Правовий статус державн орг. Відображу в тих актах.які регул в їх діяльн. Інд статус держ орг. – правове становище конкретного органу. Спец- сукупність ознак окремого органу. Заг - єдиний для всіх держ органів. Структура елементів правового статусу державних органів: признач держ орг. Та його місце у системі орг. Держ влад; легітимізація цілі його утворення; завдання і функції; поноваж; пор прийняття ріш відпові органам; встановл пор формув його с-ри; встановл пор реалізації та прийн і контролю за його рішеннями. Заг статус д – норми внутр. Завства; у сфері між нар відносин – між нар нормами. Правовий статус державного службовуця – основою є обов’язки.

Категорія інтерес в етимологічному значенні: увага до кого/чого небудь, зацікавлення чимось, цікавість; вага, значення, те що на йбільше цікавить кого небудь.; прагнення, потреба; те, що іде на користь кому-небудь; те що може принести вигоду. Потреба- це стан необхідності забезпеченості предметами і умовами, без яких неможливий розвиток існування живих організмів, їх життєдіяльність. Причини перетвор потреб в інтереси: перебування суб’єкта в людському с-ві стало викликати в нього певні потреби, яких не було на більш ранніх етапах соц розвитку; задоволення цілком природних за своєю суттю потреб в людському с-ві з досить розвиненою соц структурою і стає неможливим без вступу людини в певні сусп відносин, тобто у відносини з ін людьми. Інтерес – соціально детермінована, соціально обумовлена пореба. Законний інтерес: форма вираження юридичних можливостей; об’єкт судово-правового захисту. Ознаки зак інтересу: включення інтересу до сфери правового регулювання робить дії особи, спрямовані на задоволення потреби, юридично захищеними, гарантованими; - зак визначає специфіку дій, спрямованих на задоволення потреби: у всякому разі такі дії не повинні носити антисоціальний. протиправний характер; норми права вказують на неприпустимість перешкоджання здійсненню дій з реалізації законного інтересу. Зміст зак інтересу склад з 2 елементів: користування конкретним соц. Благом; звернення в необхідних випадках за захистом до компетентних органів держави або громадських організацій.

Проблеми співвідношення. Спільне: є правоими дозволами; визначають собою міру поведінки, єкритеріями законності і діянь; гарантуються державою; виступають об’єктами пр. охорони і захисту; реалізуються переважно у формі використання; є самостійними елементами правового статусу особи; мають диспозитивний характер; спрямовані на задоволення власних інтересів; виступають способами пр регулювання; сприяють розвитку соц. Зв’язків, поєднуючи особисті і суспільні інтереси. Суб право та зак інтереси не співпадають за своїми сутністю, змістом та структурою. Суб права та законні інтереси – відмінні правові дозволи; Суб право та зак інтереси не співпадають за своїм змістом (зміст суб права – володіти корист розпорядж та захищати своє право). Зак інтерес на відміну від суб права є простою правовою дозволеністю, що має характер поглинання, у якій відсутня вимога діяти суворо зафіксованим в законі чином і вимагати відповідної поведінки від іншої особи, і яка не забезпечена конкретним юр обов’язком. Додаткові критерії розмежування суб права і зак інтересу: економічний – д не може надати статусу суб права всім інтересам і потребам громадян, які існують у суспільстві; кількісний – законодавець не встигає закріпити всі інтереси; якісний – потреби та інтереси у кожного різні. Тому визначаються лише найбільш значущі.

Співвідношення понять правового статусу та правового становища.

Під статусом розуміють соціальне співвідношення положення індивіда або групи у соц. Системі яке визнач за рядом ознак у даній системі. Сукупність прав та обов’язків, що визнач юр полож особи, держ органу. Правовий статус особистості у широкому змісті – це юр закріплене становище людини в суспільстві, її права і свободи, обов’язки та відповідальність, встановлені завством та гарантовані державно. Ознаки категорії правовий статус: універсальний характер; відображає індивідуальні особливості людини та її становище у сусп. Відносинах; основу правового статусу склад права та свободу; системність прав та обов’язків; знаходить вираз воля Д; зміст пр. статусу змінює не з волі особи, а з волі Д; елементи формулюються та існують у формі правових приписів. Під правовим становищем - конкретне становище суб’єкта права, яке визначає як його правовим статусом, так і сукупністю конкретних правових зв’язків, у яких він знаодиться. Ширше, ніж поняття правового статусу. Це сукупність прав, свобод і обов’язків, що реалізуються. Правовий статус визначає вихідний стан особи в системі права.

Ще римські юристи вважали, що держава — це суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права — фізичних осіб -держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи.

Держава — суверенна особа, що офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізується двома системами:

Держава має загальний і конкретний правові статуси.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами і обов'язками) міжнародного співтовариства, однаковими для всіх його членів. Слід зазначити, що держава як суб'єкт міжнародного права не тільки має права і обов'язки за міжнародним правом, а й створює його норми і принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.

Що стосується конкретного статусу держави, то він залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Будучи організацією всього суспільства, держава покликана виражати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічного права.

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових (укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів на основі норм публічного міжнародного права);

2) конституційно-правових (прийняття до національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою або присвоєння йому почесного звання);

3) кримінально-правових (здійснення боротьби зі злочинністю від імені держави) та ін.

Таким чином, держава через державну владу, ка являє собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, виступає як владний суб'єкт правовідносин.

Разом з тим держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на основі норм приватного права.

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником приватноправових відносин:

• міжнародних (укладає договори на основі норм приватного міжнародного права);

• внутрішніх цивільно-правових (випускає державна позику; приймає передачу спадщини на користь держави; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Республікою Крим з приводу загальнодержавної власності).

І в сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником, який не має ніяких пільг і переваг.

Держава як суб'єкт відносин у галузі приватного права і як суб'єкт власності може виступати в двох організаційно-право-вих формах:

Слід звернути увагу на те, шо держава управляє певною частиною власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями і установами, а належить суспільству в цілому. Кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами і установами, складають державну скарбницю країни.

Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій і органів, а держава як загальнодержавна скарбниця в особі своїх фінансових органів, які діють на певній ділянці комерційної, господарської діяльності. Держава, яка розуміється в цьому сенсі як суб'єкт власності, договорів, є звичайним суб'єктом права власності (володіє, користується і розпоряджається нею відповідно до правил цивільного обороту), таким, що торгує і функціонує, суб'єктом приватноправових відносин, створює юридичні особи. Тому в цій сфері конкретної діяльності вона може бути прирівняна до юридичної особи особливого роду.

Наприклад, держава вступає в майнові правовідносини з різними комерційними корпораціями і, зокрема, бере участь у створенні акціонерних товариств на базі державної і приватної власності одночасно. Тут обсяг прав і обов'язків, якими володіє держава, не є постійним. Він змінюється залежно від того, в які конкретні майнові відносини вона вступає.

Конкретні правовідносини, в які вступає держава як усередині країни, так і на міжнародній арені, виникають, змінюються та припиняються, що спричиняє виникнення, зміну та припинення конкретного правового статусу держави.

Правове становище держави можна змалювати к суму її загального (внутрішньодержавного і міжнародного) і конкретних правових статусів, що виникають у неї як у суб'єкта правовідносин.

Визначеність і стабільність правового статусу держави, врегульованого нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, створює авторитет, відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: