Своєрідність філ.. стар. Індії та китаю

До найважливіших проблем філософії відносяться такі: —хто така людина і яке місце займає вона в світі? — яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил? — в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі? — в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою? — як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот? — людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні? На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

Філософія як система поглядів на світ перше зя‘вилася в стар. Індії та китаю в кінці 2 на початку 1 тисячоліття. Специфіка розвитку сусп..відносин цих держав спричинила формування своєрідних рис. Зокрема каста в індії та чиновн. Демокр. Система в китаї зумовили забезпечення і подальший розвиток традиційних релігійно-міфолог. Уявлень у формуванні та розвитку перших філософських течій. Це згодом проявилося в тому що у світогляді сх..країн набула переваги релігійно-етична проблематика над наук-теоретичною. Своєрідність філ.. стар. Індії та китаю виявляється також в специфічному розумінні картини світу, природа тлумачиться в основному не як предмет теорем. Дослідження а як об’єкт релігійно-морального аналізу. Вчення про світ розгортається як варіація і продовження етичного вчення про людину. Філософи відшукують в бутті не природні причинно-наслідкові зв’язки а всесвітній моральний світо порядок, який визнач життєвий шлях та долю людини.

Томас Аквінський- засновник томізму-одного із найвпливовіших напрямів християн.філософії. томас прийшов до висновку про спорідненість, стиль мислення арістотеля із теологічними підходами до розв’язання тогочасних проблем в межах схоластики. Спираючись на арістолізм аквінський створив всеохопну філ.-теологічну концепцію що вібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв’язання. Вчення його досить часто характ. як концепцію «симфонії»(співзвучності розуму та віри). Тому істині теології та істини розуму не повинні входити в конфлікт між собою, але якщо таке відбув слід надати перевагу теології. Аквінський культивував синтетичний стиль мислення. Вчення його 1870р проголошено офіційною філ..доктриною католицької церкви під назвою «Неотомізм».

Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і самої себе. Cвітогляд людини має інтегративний, цілісний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого і віра в майбутнє, воля Знання — це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. Слід зауважити, що у світогляд входять не, всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєвоважливими для людини., Цінності — позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей, культурі певного соціуму. Почуття —- емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій і вчинків інших людей і своїх власних дій. Переконання — інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті. Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входять в структуру світогляду. Людина живе не лише в «тепер», яке є миттєвістю, а й проектує своє майбутнє, а також оцінює минуле. Воля — психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям. Воля — це серцевина особистості, те, що робить людину особистістю. В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це — один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі. Ще раз хочемо наголосити на тому, що світогляд, як і свідомість загалом, має цілісний характер і тому всі структурні елементи світогляду взаємопов'язані між собою і взаємовпливають один на одного.

Філософські ідеї острозьких просвітників

Наприкінці 16 поч 17 ст у ситуації складних соціально психологічних та духовних процесів в укр. проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси, підсилюється інтерес до людської життєдіяльної реальності, етнічні та кулькурні самоіндефікації. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом вищі навчальні заклади. Першою кагортою просвітників в укр. слід важати членів наук-освітн гуртка, що утвор в м. Острозі 16ст на боці братської школи. До цього гуртка належать:Смотрицький, Ведоров, Вишенський. Ідеї острозьких просвітників: відстоювали ідею захисту укр. народу; відстоюювали питання про особисті ролі громадян; відстоювали думку про рівність людей, незалежно від соціальної і релігійної приналежності; орієнтувалися на внутрішньо-духовне життя людини, що супроводжувалося із філ. Світогляду ідеями Візантії.

Одним із найвидатніших античних філософів був арістотель(384-322)учень платона, вчитель александра македонського. Він суттєво трансформував систему об’єктивного ідеалізму. Критикує теорію ідей платона. На відміну від останнього який стверджував самостійне, окреме одне від одного існування світу ідей і світу речей, арістотель вважає, що сутність речі невідємна від самої речі. Річ існує сама по собі, незалежно від ідеї. Арістотель виділяє 4 види причин що спричиняють існування речей: матерія,тобто те з чого виникають речі; форма,яка перетворює пасивну матерію і робить річ саме такою, конкретною річчю; рухаючи причина,те,звідки йде початок руху, що оформлює матерію(рухаючою причиною дитини є батько); цільова причина,те,заради чого відбувається переміна. Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин і існують речі, що несуть свої начала у собі самих, мають власну сутність. Форма-активна,матерія-пасивна. Матерія-лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Становлення речі визначається ентелехією(внутрішньою метою руху), тим, за ради чого вона є, існує. Цим самим арістотель вперше в філософії у чітко усвідомленій формі сформулював проблему телеології, тобто вчення про доцільність світу. Історичною заслугою є створення логіки як методу пізнання. За арістотелем логіка є органом тобто власне людський винахід.великим відкриттям арістотеля є усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе лише у суспільстві.

1 буття людини. Найбільш характерні для людського буття форми: - предметно практична діяльність людини:людина з метою задоволення власних потреб; - практика соціального творення: людина суспільна істота, неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей; - створення і самодіяльність: людина формує свій духовний світ, поперше посередком ідеалів, по друге прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ в якому живе та пізнає себе. 2 буття речей процесів: -першу природу(буття речей процесів, природи як цілого); -другу природу(буття речей та процесів, створених людиною. Людина змінює навколишню діяльність яка називається штучна природа. 3 буття соціальне: індивідуальне буття; буття суспільства.

Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу. Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно існують в розумі. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції: Перше правило – визначення принципів, начал. Друге правило – аналітичне вивчення природних явищ, тобто слід ділити складну проблему на простіші, і робити це доти, поки речі не стануть ясними і очевидними. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від них до складніших. Четверте правило – досягнення повноти знань, послідовність і ретельність дедуктивного виведення, докладний огляд всіх ланок. Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою. Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.

І.Кант борець німецької класичної філософії, в його творчій діяльності виділяють два періоди: до критичний і критичний. В першому періоді він присвятив філ. Проблемам природознавства, дослідження галузей фізики:астрономія і геометрія. Видатними досягненнями канта в цей період було застосування діалектичних ідей, які пояснюють еволюцію всесвіту. Критичний період пов‘язаний із написанням 3 фундаментальних творів в яких викладена система кантівської філософії. «критика чистого розуму» присвячена проблемам мосеології, теорії пізнання. Чистий розум філ. традиції того часу-це здатність до теоретичного, тобто наукового мислення. «Критика практичного розуму» є виходом етичного вчення канта(практика розуму означає застосування розуму для вирішення проблем між людських стосунків-моралі, права тощо) «Критика здатності судження»-містяться основи кантівської естетики і теорії культури. Безпосереднім завданням своєї філософії кант вважає критику розуму, це критика спрямована е на підрив, а на утвердження позиції розуму. Кант розумів що засобами розуму, науковими методами неможливо розкрити всі таємниці буття. Бог, душа, свобода-не підвладні науковому пізнанні. Кант намагається чітко визначити межі здатності розуму і зясувати що можливо досягнути розуму а що ні.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що виходить з вчення Ф. Аквінського и є сучасним етапом в розвитку томізму. З 1979 р. Неотомізм отримав офіційне визнання Ватикана. Головними представниками цього напряму є Мартіен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософ. системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і сус-ва, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності бога та об’єктом його управління. Неатомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене богом. Абсолютне буття – бог. Розум людини – неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одне. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

Одним із структурних елементів суспільної сідомості є розмаїтість її форм. Ця розмаїтість зщалежить від двох основних факторів: по перше від обєкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небуть формою суспільної свідомості; по друге від способу відображення. Люди мають потребу глибше і всебічно пізнати світ. Один і той самий обєкт люди намагаються з різних сторін, з різних поглядів, тобто по різному підходять до його розгляду. Особливе місце серед форм сусп свідомості займає політична свідомість та правосвідомість, оскільки вони найбільше наближені до економ умов життєдіяльності суспільства. Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за всі форми повязана з економічним базисом суспільства. Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Політична ідеологія це система поглядів, ідей, які відоброажають інтереси соціальних угрупувань, націй, держав. Політична психологія поєднує в собі несистематизовані погляди а також почуття і настрої конкретних соціальних груп стосовно інших груп. Правосвідомість-це сукупність поглядів що відображають ставлення людей до існуючого права. Відомо, що право є системою загальнообовязкових норм і правил поведінки людей у суспільстві.ці норми і правила зазвичай відображають політичні відносини які залежать від інтересів різних груп суспільства. Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить моральній свідомості. Мораль це система норм і правил що склалася історично і регулює поведінку людини її ставлення до інших людей, до суспільства вцілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання. Особливою формою сусп свідомості є естетична свідомість. Формування останньої здійснюється як правило мистецтвом. Мистецтво-це специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, в якому відображення дійсності і вплив на людей здійснюється у формі художніх образів. Значне місце в життєдіяльності суспільства займає релігійна свідомість.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Це визначення істини визнавали такі різні за своїми філософськими поглядами мислителі, як Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л.Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники. Різняться їхні погляди і* в питанні про характер відображуваної реальності та про механізм відповідності. Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.

Однозначної відповіді на питання про походження людини (антропогенез) немає. Тому існують різні варіанти його розгляду. Езотеричні уявлення про походження людини є найбільш давніми (див. праці О.П.Блаватської, О.І.Реріх та ін.). Езотеризм (таємне знання, яке довірялось тільки посвяченим) стверджує, що непізнаваємою першоосновою світу є Безособовий Принцип, Абсолют, непроявлені і проявлені стани якого циклічно чергуються. Проявлений стан — “Видох Абсолюту”, тобто його зовнішнє самовизначення починається з появи природи і одухотворених, але нерозумних передлюдських істот. Ці істоти, переходячи з одного плану в інший (астральний, ефірний), поступово втрачають духовність і нарощують, разом з розумністю, цілісність, речовинну тілесність. Так продовжується до тих пір, доки вони не досягають найбільш щільного, нашого фізичного плану, людської організації. Після цього починається лінія сходження на більш високі плани духовності, пов’язана з втратою щільної матеріальності. Цикл завершується “Вдихом Абсолюту” — зникненням проявленого Космосу. Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття. Людина є створінням (креацією) Бога із земного матеріалу. Вона — недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Лише самовіддана любов і жертовність допоможуть людині здобути справжню віру і досконалість. Натуралістична позиція репрезентована теорією еволюції Ч.Дарвіна, згідно з якою людина є безпосереднім нащадком однієї з гілок вищих приматів. Однак до цього часу неясно як і коли виникла людина, чому певний вид приматів еволюціонував таким образом. Теорію еволюції в певному сенсі доповнює трудова теорія походження людини (антропосоціогенез), яка стверджує, що праця, свідомість і мова з’явилися практично одночасово і стали визначальними чинниками виникнення людини. Відкритим залишається питання про походження самих цих чинників. Соціокультурна версія антропогенезу розроблялася Е.Кассірером. Смисл антропогенезу, за Кассірером, визначається формуванням людини як символічної тварини. Спочатку, наслідуючи тварин, людина пробувала пристосуватися до навколишнього природного середовища. Але зовнішні подразники сприймалися нею не безпосередньо як у тварин, а опосередковано, піддавалися розумовій обробці. Знаряддями такої обробки є символи, в яких закріплюються різні стандарти поведінки. Людина виникає, коли стає творцем символів, створюючи свій символічний світ: світ міфів, мови, мистецтва, науки. Вона живе і розвивається не просто у фізичному, природному середовищі, а перш за все у світі цих символічних феноменів, які належать до сфери культури.

Концепції, які аналізують положення людини у світі, розрізняються розумінням вищого пріоритету світу (Бог, природа, суспільство тощо). Положення людини характеризується специфікою її взаємовідношення з таким пріоритетом. Космоцентризм абсолютизує значущість Космосу, природи. Антична натурфілософія всю увагу приділяла Космосу — світовому ладу, характеризуючи його як живе, тілесне, матеріальне ціле. Людина — це мікрокосм, частина макрокосмосу, яка має певні особливості. Пізніше, в епоху Відродження, на перший план виходить пантеїстичний природоцентризм, який оцінював людину як своєрідну піщинку Всесвіту. Теоцентризм стверджує культ Бога — творця світу і людини, судді усіх людських думок і справ. Людина, як образ і подоба Бога, наділена свободою волі. Обравши невірний шлях, вона опиралася волі Бога і стала гріховною істотою. Життя християнина — це пошук ним власного шляху спасіння душі, єднання з Богом. Теоцентричні погляди панували в епоху середньовіччя. Соціоцентризм вищим пріоритетом вважає культуру, суспільство. Провідна роль у формуванні і розвитку людини належить соціальному фактору, тобто тому культурному середовищу, в якому народилася і живе людина. Соціоцентрична установка вимогає спочатку пізнати і зрозуміти суспільство, а потім, завдяки цьому, і своєрідність особи. Соціоцентризм був визначальним принципом для філософських поглядів Конфуція, Гоббса, Маркса. Антропоцентризм, починаючи з філософії Нового часу, у ранг вищої цінності світу підносить людину. Ця точка зору зараз поділяється філософською антропологією. Людина здатна пізнати перш за все себе. Вона осягає світ лише через призму своїх потреб та інтересів. Сам Всесвіт начебто збудований для того, щоб людина могла його усвідомлювати і засвоювати. У синергетиці — сучасній загальнонауковій теорії самоорганізації — людина розглядається як значний чинник еволюції Всесвіту.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: