Єдність чуттєвого і раціонального пізнання

Гносеологія одна з фундаментальних наукових дисциплін що вивчає пізнання його роль у людській життєдіяльності, розуміння сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істиних знань. У 17-18 ст коли філософи на преший план висунули проблеми теорії. Пізнання філософи у своїх поглядах розділилися на емпіриків і раціоналістів. Емпірики стверджували що суттєвий досвід людини є єдиним джерелом пізнання але вони недооцінювали значення теоретичного, абстрактного мислення і вважали що вирішальним у пізнанні є показники самих чуттів. Раціоналісти на противагу емпірикам вирішальним джерелом істинного знання визнають розум. Для раціоналізму характерна абсолютизація мислення. Процес пізнання слід розуміти як єдність чуттєвого і раціонального. Чуттєве і раціональне не 2 ступені а два моменти із яких склад знання про зовнішній світ. Весь процес пізнання є взаємозвязком і вщаємовпливом чуттєвого і раціонального. Таким чином першим моментом пізнання є живе споглядання або чуттєве пізнання-відчуття, сприйняття, уявлення. Відчуття- перетворення енергії зовнішнії подразників у свідомості, впливаючи на органи чуття, предмети і явища зовнішнього світу, збуджують некрвову систему. Сприйняття-це якісно новий ступінь у пізнанні-це образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін, сприйняття поряд із відчуттям належить до чуттєвого ступеня пізнання, відчуття і сприйняття-це предметне мислення. Уявлення це конкретні образи предметів чи явищ які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуття. Від чуттєвого споглядання процес пізнання йде до раціонального мислення, яке розширює та поглиблює наші знання про оточуючий нас світ. Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід. Поняття- це така форма людського мислення в якій відображ загальні найбільш суттєві ознаки предметів, явищ, обєктів дійсності, їх внутрішні звязки та закони. Судження-це форма думки, в якій відображається наявність чи відсутність предметів і явищ яких небуть ознак чи звязків. Умовивід-це така форма мислення коли із одного чи кількох суджень виводиться нове судження у якому виводиться нове значення про предмети та явища.

Основні методи наукового пізнання

На кожному рівні наукового пізнання застосовуються свої методи. Так на емпіричному рівні застосовуються такі методи як спостереження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, історичний та логічний методи. Спостереження-це планомірне і цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, їх властивостей, звязків в природних умовах або в в умовах експерименту із метою пізнання обєкта, що досліджеється. Ексепимент-це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них. Опис-це зазначення ознак предмета або явища як суттєвих так і не суттєвих. Вимірювання-це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного обєкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Моделювання-це вивчення предмету шляхом створення та дослідження його копії яка за своїми властивостями певною мірою відтворює властивості обєкта що досліджуєтьс.я. аналіз-це розчленування предмету на його складові. Синтез-обєднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле. Узагальнення-це метод наук пізнання який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи обєктів і здійснюється перелік від одиничного до загального. Індукція-це такий метод наук пізнання коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція-це метод пізнання коли на основі загального принципу логічним шляхом із одних положень як істинни із необхідністю виводиться нова істина знання про окреме. Ідеалізація-це спосіб логічного моделювання завдяки якому стьвор ідеальні обєкти. Історичний метод передбачає розглядання обєктивного процесу розвитку процесу, реальної його історії із усіма її відтвореннями у мисленні історчиного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності. Логічний метод-це спосіб за допомогою якого мислення відтворюється реальний історичний процес у його теоретичній формі, системі понять.

Ідея, проблема, гіпотеза, теорія як гносеологічні поняття

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєвого та раціональ­ного головна роль належить раціональному мисленню. Проте його ос­новні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, зако­номірності дійсності І спрямована на її перетворення. Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістов­них елементів: знання про незнання і передбачення можливості науково­го відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно вини­кає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потре­би людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта.

Проблема істини у філософії

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істи­ни. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як мате­ріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Це визначення істини визнавали такі різні за своїми філософськими поглядами мисли­телі, як Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л.Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники. Різняться їхні погляди і* в питанні про характер відображуваної реальності та про механізм відповідності. Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через яви­ще; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: