Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







DE LIBERTATE. Григорій Сковорода





(Про свободу (лат.))

 

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

Вірш "De libertate" Григорія Сковороди є яскравим прикладом геніальної лаконічності. В восьми рядочках автор не лише передав власні філософські погляди - найбільшою цінністю він вважає свободу, а й глузливе ставлення до мирських найбільших благ - золота, також зачепив і політичну ситуацію - для Сковороди Хмельницький - не віддалена у часі особистість, а людина, яка вирішувала долю його батьків-дідів, і подарувала свободу. Однак чи такою вільною була та свобода? Адже сам Григорій Савич тогочасному світові себе зловити не дав, не спокусили його ані царські палати і місце придворного співака, ані родинне життя. Тому й не хоче "пошитись у дурні" мандрівний філософ.

 


Всякому місту звичай і права. Григорій Сковорода


 

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,—
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...


 

 

Ще років 20-25 тому вірш "Всякому місту звичай і права" Григорія Сковороди сприймався лише як критика тогочасного суспільства. Однак змінився суспільний устрій,і рядки, написані 250 років тому зазвучали по-новому. Досить уважно вчитатися. Не будемо детально спинятися на аналізі першої строфи, де автор подає розширено тезу про розмаїття людських смаків. А от вже друга строфа яскраво малює втілення людських прагнень, показує - хто і що найбільше цінує, заради чого готовий працювати, жертвувати, платити.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Чи не знаємо ми сьогодні, що отримати хорошу посаду легше "по знайомству". Це стосується і приватного бізнеса, і бюджетних посад. От вам і "Петро для чинів". З "купцями Федорами" ми щодня зустрічаємося як на в магазині, то на базарі.Будівельний бум нині скінчився, але будиночків "на модний манір" в кожному місті і містечку - дуже багато. В четвертому рядку другої строфи говориться про гендляра. "Гендлювати" означає торгувати, у значенні Сковороди не дуже позитивному - не перевіриш. Якщо говорити про сучасність, то поле для діяльності сьогодення дає широчезне.

 

 


Література кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

Оскільки більша частина етнічних українських територій у цей час була перетворена на одну з провінцій Російської імперії, то першою формою національної свідомості став місцевий, крайовий патріотизм, який передбачав наголошування на мовній, культурній, етнографічній своєрідності українців. За таких умов література мусила виконувати ряд не властивих мистецтву слова функцій. Фактично вона стала одним із важливих чинників вираження й водночас формування національної самосвідомості.

У перших десятиліттях ХІХ ст. роль літературних центрів належала Полтаві та Харкову. Саме тому початковий період нової української літератури називають полтавсько-харківськім. З Полтавою пов’язана творча діяльність одного із засновників нової літератури – І.Котляревського.

Після заснування у 1805 р. Харківського університету роль літературного центру міцно закріпилась за Харковом. На сторінках журналів «Харьковский Демокрит» та «Украинский вестник» друкувалися твори В.Масловича та П.Гулака-Артемовського, написані українською мовою.

1834 р. у харківському альманасі «Утренняя звезда» з’явилася перша публікація української прози Григорія Квітки (укр. прозаїк і драматург).

Кінець 20-х – поч.. 30-х рр. навколо Харківського університету сформувалося середовище молодих людей (викладачів та студентів), які цікавились українською історією та фольклором, а також здійснювали власні літературні спроби. Серед них найбільш помітними постатями були Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Олександр Корсун, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Михайло Петренко. Вони увійшли в історію української літератури як представники раннього українського романтизму. Результатом їх діяльності стало видання фольклорної збірки «Запорожская старина» (укладач І.Срезневський), альманахів «Сніп», «Молодик».

Значну організаційну діяльність у літературній галузі проводив Євген Гребінка (поет та прозаїк). Він видав альманах «Ластівка» (1841р.)

У середині 40 –х рр. українським літературним центром став Київ. На початку 1846 р. там утворилося Кирило-Мефодіївське товариство – таємна організація, до складу якої входили відомі українські письменники – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Товариство проіснувало 14 місяців. Навесні 1847р. його учасники були заарештовані, ув’язнені та заслані.

Репресії проти учасників Кирило-Мефодіївського товариства на певний час затримали розвиток літературного процесу. Літературне життя пожвавилось у другій пол. 50-х рр., коли в Петербурзі оселилися Куліш, Костомаров, Шевченко, які повернулися із заслання.

1857 р. – публікація «Народних оповідань» Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська).

1861 – 1862рр. – згуртованість колишніх кирило-мефодіївців та представників молодших літераторів навколо українського журналу «Основа», що виходив у Петербурзі.

Укр.літ. ХІХ ст. розвивалася в умовах постійних урядових заборон і репресій. (1863 р. – Валуєвський циркуляр обмежив права укр. Культури. 1876 р. – Емський указ. )

Специфіка даної літератури:

- естетичні завдання поступалися захисним;

- етнічне самозбереження – першорядне питання;

- концентрація уваги літераторів на простонародному, селянському середовищі.

Іноді цю літературу ще називають народницькою. Письменники-реалісти:

Леонід Глібов, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Павло Грабовський, Іван Франко.

ХІХ ст. стало часом зростання та осмислення можливих стратегій національно-культурного розвитку. Літературний рух в Україні був ознаменований появою цілого ряду високовартісних художніх творів.

 

І. Котляревський (1769-1838)

« Енеїда»

Поема « Енеїда» І. Котляревського – перший твір нової української літератури, тому що написана була живою розмовною українською мовою. Над твором автор працював близько 30 років. Три перші частини вийшли з друку в 1798 році. Головні джерела « Енеїди» - реальна дійсність того часу та усна народна творчість.

Котляревський запозичив сюжет у Вергілія. Після того, як греки спалили Трою, внук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, на чолі троянців мандрує в пошуках Італії, де він повинен заснувати нову державу. Після семи років блукань по різних морях та країнах, зазнавши чимало пригод, троянці прибувають до Італії. Зустрічають їх гостинно, але попереду – тривала війна троянців із рутульцями, бо цар рутульців Турн, як і Еней, хоче одружитися з дочкою царя Латина, Лавінією. На боці Турна – Амата, дружина Латина, і латинське військо царя Евандра. Втручаються й боги: одні стають на бік троянців, інші – проти них, отже, і боги ворогують між собою. Війна закінчується тільки тоді, коли Еней в бою долає Турна. Аж тепер внук троянського царя стає царем латинської землі.

Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили на другий план античний світ. Саме тому « Енеїда» вийшла оригінальним твором.

Жанр

« Енеїда» - травестійна бурлескна поема. Травестія – перевдягання. Всі герої поеми одягнені в національний одяг українців, вживають українські національні страви й напої, співають українські пісні, грають в народні ігри. Їхні звичаї, побут, життя різних соціальних станів – усе, як було в Україні у XVIII ст.

Суть травестії та бурлеску – в різкому контрасті між темою й характером її розкриття. Котляревський поставив перед собою мету: не принизити або висміяти оригінал, а у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. Отже, автор наснажив твір живописним національним колоритом, народним гумором, живою українською мовою.

Жанр бурлеску вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався зумисне вульгарно.

Тематика

Котляревський зображує не старовину, а сучасну йому дійсність і не возвеличує панівні класи, а глузує з них, показує їхній паразитизм, жорстокість, хабарництво, пияцтво, зажерливість, пихатість, тобто їхню соціальну й моральну нікчемність.

Автор ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу. В раю – убогі вдови, сироти, ті, хто допомагає убогим. У пеклі – пани та чиновники.

Український світ « Енеїди»

Твір насичений картинами з життя простого народу: описи вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танців та всіляких забав. Велика кількість побутових деталей: народні звичаї, повір’я, одяг, посуд, їжа.

Моральні проблеми

Засуджуючи соціальну несправедливість, Котляревський мріяв про таке суспільство, в якому пануватимуть високі благородні моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди.

Значення « Енеїди» полягає і тому, що І. Котляревський об’єднав українське художнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське.

 

 

« Наталка Полтавка»

Основне джерело написання – життя українського суспільства.

Сюжет:

- експозиція: дія відбувається в одному із українських сіл;

- зав’язка: зустріч Наталки з Возним, який пропонує їй вийти заміж;

- розвиток дії: вмовляння Наталки;

- кульмінація: відмова Возному;

- розв’язка: одруження Наталки з Петром.

Характеристика персонажів

Образ Наталки. Перший правдивий образ дівчини-селянки в українській літературі. Не багата, проста, але чесного роду, працьовита, добра дочка, дотепна, вірна у коханні, здатна на самопожертву заради матері, рішуча й смілива, наполеглива у боротьбі за своє щастя.

Образи Петра і Миколи. Обидва сироти-бурлаки, постійно мандрують у пошуках роботи. Працьовиті, сердечні, щирі, безкорисливі натури, з розвинутим почуттям власної гідності. Петро – чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. На противагу м’якосердечному Петрові, Микола – твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, завжди дотепний, бадьорий.

Образ Горпини. Наталчина мати, Терпелива. Неспроможна терпіти нестатки. Вмовляє дочку вийти заміж за багатого, але згодом змінює свою думку.

Образ Возного. Сатиричний образ судового чиновника, хабарник.

Образ Виборного. Хитрий, основна риса характеру – крутійство, прихильний до бідних.

П’єса має народний характер, бо головні герої – вихідці з народу, співають українські пісні.

 


Г. Квітка-Основ’яненко

( 1778-1843)

Діда Григорія за ніжну вдачу і незвичайну вроду прозвали Квіточкою, а згодом – Квіткою. Разом із своєю дружиною, дочкою київського воєводи, вони засновують поселення – початок майбутнього Харкова. Виростав в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. У родині часто бував Сковорода. У 26 років йде у монастир послушником ( до цього вчинку його підштовхнуло нещасливе кохання та несправедливий розподіл майна). Проте життя в монастирі виявилося не таким, як уявлялося юнакові і він йде на військову службу. Потім працює на культурно-громадській ниві на Харківщині: організував, відредагував і випустив перший в Україні журнал ( « Український вісник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів’їв та приказок, збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

 

« Маруся»

«Ваша Маруся так мені про Вас розказала, що я Вас навиліт знаю», - написав Тарас Шевченко Григорієві Квітці-Основ'яненку

Жанр – повість







Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.