Українська література ХХ століття

Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями. У даній роботі спробуємо розглянути ХХ століття України у літературному розрізі.

Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах "З-над хмар і долин" (вийшов у 1903 р.), М.Вороний опублікував у "Літературно-науковому віснику" відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б "усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі", де було б "хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба". М.Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка висту­пу М.Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, "по-сучасному", оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи "Молода муза", наголошували, що кризу в літературі спричинив "тенденційний реалізм" І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін., у яких "кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням". Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: "Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи". Оскільки молодомузівці художню красу намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів, І.Франко вважав, що цей шлях веде "літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись".
У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба створювати таку літе­ратуру, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Один із діячів органі­зації так висловив ставлення до мистецтва: "Завдання на­шого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб призем­лити мистецтво, зняти його з п'єдесталу на землю, зроби­ти його потрібним і зрозумілим для всіх". Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин Гордієн­ко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Михайло Йогансен, Олександр Копиленко, Іван Микитенко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Павло Ти­чина, Микола Хвильовий та ін.
Поряд із цими марксистськими організаціями виника­ли також невеликі групи ідеологічно нейтральних або "непролетарських" письменників та художників.

У період українізації особливо виділяється київська літе­ратурна група "неокласиків ", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. Блис­куче освічені люди, вони володіли багатьма іноземними мо­вами, створювали численні переклади світової класики, ак­тивно протистояли "Пролеткульту". "Неокласики" орієнтувалися на поєднання національних традицій і дос­віду світової та європейської літератури.

Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літера­турі. Його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течії") відіграли значну роль у розвитку українського літе­ратурного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, її опубліковано лише 1990р.

У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів (серед них Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський та Іван Сенченко) утвори­ли елітарну літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим.

Противниками "Вапліте" були не лише Пилипенко та інші прихильники "Плуга". З критикою "буржуазно-націоналістичної ідеології" виступило тодішнє комуністич­не керівництво України. Навіть Сталін вказав на небезпе­ку поглядів М.Хвильового. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуніс­тичної партії за літературною діяльністю.

У розпал цих подій з'являються літературні твори ви­сокого ґатунку — П.Тичини га М.Рильського. Одразу ж після виходу в 1918 р. збірки "Сонячні кларнети" П.Тичина здобув широке визнання. Продемонстроване ним у та­ких наступних збірках, як "Замість сонетів і октав", "Вітер з України", мистецьке володіння словом не лишало сум­ніву в тому, що твори Тичини є справжньою віхою в роз­витку української поезії. Поезії Максима Рильського, що публікувались у збірках "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Тринадцята весна", були стриманими, філо­софськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції Заходу. Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Володимир Сосю­ра, Микола Бажан і Тодось Осьмачка.

Головними темами прозових творів були наслідки ре­волюції та громадянської війни в житті людини і суспіль­ства. У "Синіх етюдах", що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, Ми­кола Хвильовий оспівує революцію, в той час як в "Осені" і "Я" він відображає її суперечності й своє зростаюче по­чуття розчарування нею. В таких творах, як "У житах", Гри­горій Косинка майстерно змальовує рішучість селян у бо­ротьбі з чужоземцями. У романі "Місто" скептично-містич­ний Валер'ян Підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдя­ки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. У своєму творі "Із записок холуя" майстер са­тири Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гумо­рески якого читали мільйони людей.

Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Мико­ла Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуван­ням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців.

У цей період сталися показові зміни у відносинах між українським Заходом і Сходом. Якщо на межі століть га­лицькі видання відкривали свої шпальти для письменників з Наддніпрянщини, то в 20—30-ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. А в Харкові створюється письменницька спілка "Західна Україна" з однойменним журналом, яку після повернення з Америки очолює Мирослав Ірчан. Імена Ярослава Галана, Степана Тудора, Петра Козланюка, Ярослава Кондри, Олександра Гаврилкжа, Василя Бобинського, Катерини Гриневичевої, Мирослави Сопілки розмаїто репрезентують літературно-мистецькі пошуки західноукраїнських авторів.

Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації". Творчість Б.-І. Антонича співзвучна з поезією П.Тичини.

Неоднозначним є розвиток літературного процесу пострадянського періоду ХХ століття. Продовжують творити письменники й поети старшого покоління: І.Драч, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. Проте література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем). Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, переважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами є Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Д.Громова та О.Ладижинського), А.Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симона Вілар (Н.Гавриленко).

Ольга Кобилянська

(1863-1942)

Переймалася проблемою емансипації жінки (звільнення від залежності, скасування певних обмежень), представницею руху феміністок в Україні. Дружила з В. Стефаником, Лесею Українкою, Наталею Кобринською.

Виросла в німецькомовній родині, почала писати свої перші твори німецькою мовою. Її погляди на життя формувалися під великим впливом європейської культури, зокрема, філософії Ніцше. Те, що вона стала українською письменницею, присвятила свою творчість приниженому і пригнобленому українському народу, було її свідомим громадянським вибором.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: