Правове становище комерційних банків в Україні

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської лі­цензії має виключне право надавати банківські послуги, відомос­ті про яку внесені до Державного реєстру банків.

Правове регулювання діяльності банків в Україні встановлюють: Конституція України, закони України «Про банки і банківську діяль­ність», «Про Національний банк України», «Про цінні папери і фондо­вий ринок», інші закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України (на­приклад, Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»), положення та інструкції НБУ (наприклад, «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та інозем­ній валюті» від 26 червня 2006 року № 236), статути.

Банки є юридичними особами і економічно самостійні. Вони про­водять власну фінансову політику відносно кожного конкретного клієн­та, кінцевим результатом якої є отримання прибутку як основної мети в умовах ринкових відносин, враховують перспективи розвитку кож­ного позичальника і диференціюють режим фінансування залежно від його кредитоспроможності. Економічна і правова відповідальність за роботу банку з клієнтами повністю лежить на засновниках і учасниках (акціонерах) банку, а не на державі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», НБУ визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Звідси, банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію за видами операцій. Саме через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечен­ня здійснюваних спеціалізованими банками операцій НБУ здійснює регулювання їх діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Варто звернути увагу, що за рішенням Кабінету Міністрів України може створюватися державний банк, як банк сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління дер­жавного банку. Органами управління банку є наглядова рада і правлін­ня банку, органом контролю - ревізійна комісія, персональний та кіль­кісний склад якої визначається наглядовою радою державного банку. Президент України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного указу. Верховна Рада України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прий­няття відповідної постанови. Кабінет Міністрів України призначає п’ять членів наглядової ради також шляхом прийняття відповідної постанови.

У випадку якщо комерційний банк створюється в організаційно-пра­вовій формі публічного акціонерного товариства, то на його діяльність поширюються норми Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Господарський кодекс України у ст. 338 визначає, що кооператив - ний банк - це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровіль­ного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово- кредитної діяльності. Статутний капітал кооперативного банку поділя­ється на паї. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному капіталі банку має право одного голосу, що відповідає одному із основних принципів діяльності кооперативів.

Кооперативні банки створюються в Україні відповідно до ст. 8 За­кону України «Про банки і банківську діяльність», а також законодав­ства про кооперацію. При цьому законодавство про кооперацію поши­рюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить зазначе­ному Закону. Кооперативні банки створюються за принципом терито- ріальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) ко­оперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної, діяль­ність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві коопе­ративні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність», належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих міс­цевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за ді­яльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учас­ників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю ко - оперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється НБУ відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками про­порційно розміру їх паю. Обмеження, установлені Законом України «Про банки і банківську діяльність» для операцій банку з пов’язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку.

Кабінетом Міністрів України схвалено Концепцію розвитку системи кредитної кооперації. Ця Концепція визначає стратегічні напрями дер­жавної політики у сфері кооперативного кредитування, що розвивається на ринкових засадах з мінімально можливим втручанням держави, та принципи функціонування системи кредитної кооперації з урахуванням позитивного міжнародного досвіду. У зазначеній Концепції звертається увага, що хоча законодавством і передбачена можливість створення ко­оперативних банків, проте жодного такого банку не створено.

У Концепції передбачається створення дво-, трирівневої системи кредитної кооперації. Перший рівень - кредитні спілки, що безпосеред­ньо надають фінансові послуги споживачам - своїм членам. Другий рі­вень - кооперативні банки та об’єднані кредитні спілки, що забезпечу­ють для кредитних спілок можливість доступу до необхідних фінансо­вих ресурсів як шляхом їх перерозподілу у межах системи кредитної кооперації, так і шляхом залучення відповідних ресурсів із зовнішніх джерел. Через кооперативні банки може здійснюватися рефінансуван­ня, диверсифікація ризиків, доступ до міжбанківської системи розра­хунків, забезпечення переказу коштів у межах небанківських платіжних систем. При цьому на законодавчому рівні необхідно: визначити, що засновниками кооперативних банків, які утворюються за участю кре­дитних спілок та об’єднаних кредитних спілок, можуть бути тільки кре­дитні спілки; установити можливість заснування кредитними спілками- регіональних і міжрегіональних кооперативних банків; надати право створювати об’єднані кредитні спілки лише на базі членства в асоці­аціях кредитних спілок.

Установи другого рівня системи кредитної кооперації можуть ут­ворювати третій рівень - центральні кооперативні банки та/або об’єд­нані кредитні спілки. Зокрема, кредитні спілки є фінансовими коопе­ративами, які незалежно від того ким вони створені - споживачами чи підприємцями, мають спільну ознаку: мета їх діяльності - не отриман­ня прибутку, а економія коштів своїх членів, надання якісніших послуг за кращих умов.

Всесвітня рада кредитних спілок (^ОССЦ) на початок листопа­да 2012 року об’єднувала 51 тис. кредитних спілок, які мали 196 млн членів кредитних спілок у 100 країнах. Сумарні активи спілок стано­вили 1 трлн 563 млрд доларів. Міжнародний день кредитних спілок відзначається щорічно з 1948 року кожен третій четвер жовтня. Свят­кування Міжнародного дня кредитних кооперативів - це данина історії руху кредитних спілок, міжнародне визнання позитивного впливу кре­дитних кооперативів на зміни в економічній і соціальній сферах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки», під кредитною спілкою треба розуміти неприбуткову організацію, що за­снована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у вза­ємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єд­наних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг.

Відповідно до ст. 21 зазначеного вище Закону кредитна спілка як суб’ єкт господарювання здійснює некомерційну господарську діяль­ність. Так, кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формах (отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у їх власності); залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об’єднаної кредитної спілки, кошти ін­ших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм чле­нам, якщо інше не встановлено рішенням уповноваженого органу тощо.

На жаль, доводиться констатувати, що п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону Ук - раїни «Про кредитні спілки» обмежує склад учасників кредитних опе­рацій з боку господарюючих суб’єктів, лише від імені членів кредитної спілки можуть виступати фермерські господарства та приватні під­приємства, які знаходяться у власності членів такої спілки. Проте на сучасному етапі найбільш поширеною універсальною організаційно- правовою формою господарювання можна визнати господарські това­риства, зокрема акціонерні товариства. Тому аналізована норма є де­що дискримінаційною

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиден­ти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Державна реєстрація банків здійснюється відповідно до законо­давства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених главою 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Реорганізація банку відбувається добровільно за рішенням йо­го власників або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетво­рення. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом чи договором. Витрати банків по обслуговуванню державно­го боргу, заборгованості по різниці в цінах, наданню пільгових держав­них кредитів здійснюються за рахунок держави.

Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непе­редбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобо­в’язаннях. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не мен­ше 5 % від прибутку банку до досягнення ними 25 % розміру регуля­тивного капіталу банку (ст. 36 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їхніх керівників усунення порушень банківського законо­давства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загро­зу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди на­лежному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окре­мими правочинами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії НБУ повідомляє про це відповідні органи інших держав, у яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними НБУ. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності і дотримання законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердже­ного НБУ, не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов’язаний повідомити банк не пізніше ніж за 10 днів до її початку.

Банки зобов’язані забезпечити інспекторам НБУ та іншим уповноваженим особам вільний доступ до всіх документів та інфор­мації, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в ро­бочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду. НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку за наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою НБУ або уповноваженою ним особою.

Для здійснення своїх повноважень щодо нагляду НБУ має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення з окремих питань діяльності банку. У разі порушення бан­ками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосувати заходи впли­ву, до яких відносяться:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, по­ліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціону­вання та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредита­ми та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів на: а) керівника банку у розмірі до ста нео­податковуваних мінімумів доходів громадян; б) банк відповідно до по­ложень, затверджених Правлінням НБУ, але у розмірі не більш як 1 % суми зареєстрованого статутного капіталу; в) банк та/або керівника банку за невиконання вимог куратора банку у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; г) вла­сників істотної участі у банку за невиконання прийнятих на себе зобов’язань про надання необхідної фінансової допомоги банку в рам­ках вжиття заходів з метою приведення діяльності проблемного банку у відповідність до вимог законодавства у розмірі від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ґ) влас­ників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог ст. 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо порядку на­буття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 % прид­баної (збільшеної) частки;

10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11-1) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспро­можного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Виходячи із правового становища банків і змісту банківської ді­яльності можливо визначити основні принципи діяльності банків.

Першим і основоположним принципом діяльності банків є можливість роботи в межах реально наявних ресурсів. Це означає, що банк може здійснювати безготівкові платежі, надавати кредити і одер­жувати гроші готівкою в межах залишку засобів на своїх кореспон­дентських рахунках. Однак при цьому банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але й добиватися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів. Так, якщо банк залучає засоби головним чином на короткі строки, а вкладає їх переважно в до­вгострокові позики, то його здатність без затримок розплачуватися за своїми зобов’язаннями (тобто ліквідність) виявляється під загрозою.

Наявність в активах банку великої кількості позик із підвищеним ризиком вимагає від банку збільшення питомої ваги власних засобів загальних обсягів його ресурсів. Обсяг активів операцій не може бути обмежений адміністративними, вольовими методами, тому для під­тримки обов’язкових економічних нормативів НБУ розробив Інструк­цію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверд­жена постановою НБУ від 28 серпня 2001 року № 368 Звідси, пра­цювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечуючи при цьому підтримку своєї ліквідності, комерційний банк може тільки володіючи високим ступенем економічної свободи у поєднанні з повною еконо­мічною відповідальністю за результати своєї діяльності.

Другим принципом є те, що правове становище банків разом з економічною самостійністю вимагає необхідності отримання права на здійснення професійної діяльності тільки при наявності відповідної державної реєстрації і ліцензії, що визначає зміст та обсяг банківської діяльності та є документом, що засвідчує правосуб’єктність банків.

Третій принцип полягає в тому, що взаємовідносини банків зі своїми клієнтами будуються на основі ринкових відносин, що знахо­дить своє відображення у прагненні банку при наданні позики виходи - ти з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності. Орієнтація на загальнодержавні інтереси не сумісна з комерційним характером роботи банку і може обернутися для нього кризою ліквідності.

Четвертий принцип, на якому базується діяльність комерційних банків, є повна господарська самостійність, яка припускає свободу роз­поряджатися власними засобами і залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами, що залишаються після сплати податків. Відповідно до Податкового кодексу України, весь при­буток банків, що залишається після сплати податків, розподіляється від­повідно до рішення загальних зборів акціонерів (пайщиків). При цьому встановлюються норми і розміри відрахувань до різних фондів банку, а також розміри дивідендів по акціях. Економічна відповідальність банків не обмежується його поточними доходами, а поширюється і на його капітал. За своїми зобов’язаннями банк відповідає всіма засобами, що належать йому, і майном, на яке може бути накладено стягнення.

П’ятий принцип - це принцип контролю та нагляду за банківсь­кою діяльністю. Усі учасники банківських відносин знаходяться у системі банківського контролю. Національний банк України, який під­звітний Верховній Раді України, контролює банки, які в свою чергу контролюють клієнтів.

Таким чином, правове становище банків в Україні свідчить про їх складну організаційно-правову природу, яка встановлюється, регулю­ється та контролюється від імені держави НБУ.

Види банківських послуг

Банківська послуга за своєю правовою природою розгляда­ється як цивільно-правовий договір, тобто має всі ознаки, харак­терні для договору, зокрема: вільне волевиявлення сторін щодо змісту та умов надання банківської послуги, письмове оформлен­ня банківського договору на здійснення відповідних дій, добровіль­ність та свобода у виборі форми здійснення банківської послуги.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47) вста­новлює, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійс­нювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг, до яких належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на по­точні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на влас­них умовах та на власний ризик.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шля­хом укладення агентських договорів, встановлюється НБУ. Банк зо­бов’язаний повідомити НБУ про укладені ним агентські договори. НБУ веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною осо­бою, яка відповідає встановленим НБУ вимогам.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснюва­ти також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім влас­них акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банків­ських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові по­слуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії НБУ - в іноземній валюті. Також банк як юридична особа має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47) надає банку право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених НБУ вимог щодо цьо­го виду діяльності або послуги. При цьому не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) банк зобов’язаний повідомити про це НБУ згідно з вимогами та в порядку, встановленими останнім.

Отже, банківські послуги здійснюються на підставі:

1) банківської ліцензії (наприклад, депозитні);

2) ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (наприклад, емісія власних цінних паперів);

3) письмового дозволу НБУ (наприклад, перевезення валютних цінностей та інкасація коштів);

4) законодавства (наприклад, лізинг).

У процесі своєї діяльності комерційні банки надають ряд послуг, які забезпечують отримання прибутку. За своїм функціональним при­значенням вони діляться на активні і пасивні операції. До активних операцій банків належать операції, здійснюючи які, банки забезпечу­ють клієнту можливість одержання необхідних йому коштів і тим самим розміщують власний і залучений капітал. До активних опе­рацій належать такі:

1) надання кредитів і позик;

2) придбання цінних паперів;

3) вкладення засобів у комерційні проекти;

4) лізингові, факторингові та інші операції, тобто операції, призна­чені для використання власних і залучених ресурсів для забезпечення своєї діяльності.

Кредитні операції становлять основний вид активних послуг (опе­рацій) банків. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність», як кредитні розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від тре­тіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ри­зик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів дотримуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспромож­ність позичальників та наявність забезпечення кредитів, дотримува­тись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банк не мо­же надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процент­ної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. При необ­хідності вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один у одного, привертати і розміщувати грошові засоби у формі депозитів, внесків, а при недоліку засобів одержувати кредити в НБУ.

До пасивних операцій банків належать такі операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та ін­ших активних операцій, а саме: депозитні операції, отримання позик на грошовому ринку, продаж власних торгових зобов’язань. Ефективна організація провідних банківських операцій сприяє забезпеченню нор­мальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками як традиційних розрахунково-кредитних операцій, так і розширенню діапазону банків­ських послуг.

Змістовий модуль 6.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: