|
Інтонування (детонація, дистонація).Причини нечистого інтонування та методи їх усуненняОднією з найважливіших умов художнього виконання мелодії є правильне її інтонування. Відомо, що в музиці звуки, які утворюють мелодію, на відміну від мовної мелодики мають чітко визначену висоту, вступаючи у певні висотні, ладово-організовані співвідношення. Ця своєрідна риса мелодії знаходить своє відображення в нотному записі. Неточне інтонування навіть окремих звуків мелодії, не кажучи вже про заміну яких-небудь звуків іншими, змінює ладово-висотні співвідношення звуків мелодії, отже, порушує її інтонаційний зміст. І правильний темп, і тонке нюансування, і красиве звукове забарвлення посилюватимуть враження від мелодії лише тоді, коли вона буде чітко відтворена. Тому найперше завдання вчителя співів — навчити дітей правильно інтонувати мелодію пісні, що забезпечить правильне унісонне звучання всього класного хору. Поряд з цим унісон є основою двоголосого, триголосого або багатоголосого співу. Якщо кожна хорова партія має добрий (як кажуть, «чистий») унісон, то у багатоголосому співі голоси будуть добре поєднуватися і зливатися. Точне інтонування мелодії створює передумову для правильного розуміння її виконавцями, адже тоді їм легше зрозуміти і відчути втілені в музиці думки і почуття, легше передати своє ставлення до її змісту. Не випадково темперований стрій фортепіано не задовольняє співаків під час акапельного співу, який вимагає більш загостреного чи більш звуженого інтонування деяких ступенів ладу. Наприклад, дещо розширене інтонування великої терції тонічного мажорного тризвука, дещо звужене — малої терції в тонічному мінорному тризвуці, дещо підвищене інтонування нижнього ввідного тону (VII ст.) допомагає підкреслити ладову сутність мелодії, тяжіння нестійких звуків ладу до стійких, характерне забарвлення мажору або мінору. Користуючись так званим зоновим строєм, співаки хору прагнуть загострити інтонаційний зміст мелодії, ладове забарвлення і логіку її розвитку, що є цілком можливим для голосу людини і для музичних інструментів з нефіксованим строєм (скрипка, віолончель, контрабас та ін.). Треба зауважити, що термін «інтонування» в музикознавчій і музично-педагогічній літературі вживають як у широкому так і вузькому розмінні У вузькому смислі це поняття означає точне відтворення ладо висотних співвідношень звуків. Більш широке тлумачення цього терміна запроваджене академіком Б. Асаф'євим, виходить за межі точного відтворення висоти звуків і передбачає повноцінне художнє виконання музики - розкриття її змісту, стилю, жанру, обумовлене багатьма іншими факторами у взаємодії всіх елементів виразності. Причини нечистого інтонування дітьми окремих звуків та мелодій Нечисто інтонувати окремі звуки та мелодії діти можуть через різні причини, серед яких найбільш поширеними є: - психологічний стан; - відсутність координації між слухом та голосом; - гучне, невиразне, безтональне мовлення; - патологічні захворювання слухового або голосового апарату. Незнайоме середовище, нове оточення часто викликають у дітей збудженість, неврівноваженість, сором'язливість, невпевненість у собі. Ці психологічні стани характерні для дітей дошкільного віку. Перебуваючи в одному з таких психологічних станів, дитина може тимчасово втратити здатність до чистого інтонування. Саме тому поспішність під час діагностування музичного слуху та голосу часто стає причиною фіксації музичним керівником необ'єктивних даних. Якщо ж музичний керівник працюватиме за методикою, прагнутиме створити у колективі доброзичливу атмосферу, за якої діти поступово звикатимуть один до одного та до нього, він досягне того, що більшість з них виправлятимуть свої слухові та голосові «недоліки». Для зняття нервового напруження на заняттях музичному керівнику варто використовувати ігрові завдання. Важливо, щоб ці завдання містили у собі пісні, які діти знають і хочуть співати. Це позитивно впливатиме на якість відтворення ними мелодії та тексту. Однією з основних причин нечистого інтонування окремих звуків та мелодій є відсутність в дитини координації між слухом (сприйняттям звука) і голосом (відтворенням звука). З народження дитина шляхом вслуховування у розмовні звуки, візуального спостереження за артикуляцією людей, які її оточують, та наслідування поступово вчиться говорити. Співати вона почне значно пізніше: адже в ранньому віці м'язові рухи, які супроводжують спів, ще недостатньо контрольовані, через що інтонування буває приблизним, непевним, нестійким. Іноді етап нечистого інтонування може затримуватися надовго, навіть до школи. З перших занять з дітьми, які нечисто інтонують, варто концентрувати їхню увагу на відчутті й вокальному відтворенні окремого звука або двох звуків, що знаходяться поряд. Такі вокальні вправи краще виконувати з кожною дитиною індивідуально, у її примарній зоні, поступово розширюючи слуховий і голосовий діапазон. Слухові вправи можуть базуватися і на звуках з різних регістрів. Для виховання слухової уваги необхідно слідкувати за помірністю сили звучання, тому що гучний звук збуджує нервову систему притупляє слух та увагу втомлює дитину. Гучне, невиразне, безтональне мовлення. Серед причин нечистого інтонування — звичка дітей неправильно говорити: гучно, невиразно, безтонально, у низькому регістрі тощо. Слід застерігати дітей від крикливого форсованого співу. Принцип «що гучніше, то ліпше» для правильного вокального інтонування є неприйнятним. Внаслідок гучного співу в дитини утворюється стійкий динамічний стереотип, видозміна якого потребує багато сил та уваги як з боку дитини, так і з боку педагога. Ще однією проблемою є переймання дітьми манери співу з «шепотінням», яка притаманна багатьом естрадним співакам. Це призводить до недорозвиненості, зціплення їхнього артикуляційного апарату (рот майже не відкривається), і як наслідок — до нечіткої, неточної вимови голосних і приголосних звуків. Для розширення інтонаційної палітри мовлення доцільно застосовувати вправи,що базуються на звуконаслідуванні (імітація звучання сопілки, гудка, польоту бджоли). Поступово слід розширювати співочий діапазон у виконанні таких вправ за рахунок використання звуків різної висоти. Голосні у «звуконаслідувальних» складах («ду», «лю», «ту», «зум») звільняють гортань від напруження, сприяють головному звучанню. Хороші результати дає й застосування прийому мовленнєвого глісандо, суть якого — у поступовому ніби ковзаючому переміщенні звука угору або вниз. Пропонуємо таку вправу: слово «так» з емоційним забарвленням запитання виконувати прийомом глісандо знизу вгору а слово «ні» з емоційним забарвленням заперечення — згори вниз. Інколи причиною нечистого інтонування може бути наявність в дитини патологічного захворювання слухового або голосового апарату. Доброзичливе ставлення педагога разом із використанням різних прийомів індивідуальної роботи — запорука позитивних зрушень. Диференційований підхід у роботі з дітьми, які нечисто інтонують Ефективну роботу з дітьми, які нечисто інтонують, забезпечує диференційований підхід. Суть такого підходу полягає у розподіленні дошкільників на групи відповідно до їхніх вокально-слухових можливостей. Перша група — це діти з хорошими слухом і голосом. Чистий спів таких дітей може бути взірцем для наслідування в умовах групи, оскільки їхні однолітки ліпше сприйматимуть звучання дитячого голосу, аніж голосу педагога. Друга група — це діти з непоганим музичним слухом, які чисто співають у межах діапазону, що відповідає їхньому віку, але яким іноді потрібна голосова або інструментальна підтримка. Таким дітям рекомендується співати неголосно, завжди слухати спів товаришів з першої групи і підлаштовуватися до їхніх голосів. Спочатку під час виконання пісень дітям другої групи можна запропонувати співати лише зручні для них фрази, речення. Пізніше доцільно вводити сольне виконання фрагменту пісні. Це сприятиме вихованню в дітей слухової уваги, впевненості у собі. Третя група — діти, які нечисто інтонують. Деякі з них голосно «гудуть» без відчуття тональності, імітують спів голосним промовлянням тексту Розподіливши дітей на групи, кожній з них можна дати назву. Скажімо, перша група називатиметься «Соловейки», друга — «Синички», третя — «Горобчики». Тоді на занятті, розподіляючи завдання, педагог називатиме не прізвища та імена дітей, а назви груп (співають «Соловейки», виконують вправу «Горобчики» тощо). Це дасть змогу внести певнийігровий момент у хід заняття. Зауважте: перед тим, як назвати групи такими іменами, доцільно пригадати разом з дітьми назви пташок, провести невеличку бесіду про пташиний спів, визначити, які з пташок дітям найбільше подобаються. Умовні назви груп можуть бути й іншими, все залежить від фантазії педагога та дітей. Щодо розташування у класі дітей з різними можливостями інтонування існують різні думки. Одні фахівці вважають за доцільне дітей третьої групи посадити поміж дітьми першої групи. Інші рекомендують вихованців третьої групи відокремити від решти, посадити у перший ряд, ближче до педагога, аби увесь час вони перебували у полі його уваги. Особиста практика дає право стверджувати, що перший варіант розташування дітей більш ефективний, адже у такому разі діти третьої групи постійно перебуватимуть у зоні чистого звукового оточення. Натомість у другому варіанті діти третьої групи не матимуть необхідної їм чистої слухової опори. Визначившись, як і де саме сидітимуть діти з кожної групи, потрібно закріпити за ними постійні місця. Змінювати ці місця вони зможуть лише з дозволу педагога у разі, коли їхні слухові та співочі якості зазнають змін. Завдання для дітей, які нечисто інтонують Трапляються випадки, коли дітям третьої групи вчитель взагалі не дозволяє співати, аби вони не заважали іншим. Безумовно, вчитися слухати потрібно, але яких результатів можна досягти, якщо увесь час слухати і мовчати? Мабуть, лише відчути себе меншовартісним. Необхідно, щоб діти третьої групи не лише слухали, як співають інші, але й будь-якої миті були готовими до того, що їм запропонують підключитися до виконання музичного твору. Діти третьої групи бувають досить активними, з радістю беруть участь в аналізуванні творів, в обговоренні співу товаришів, роблять влучні зауваження. Це ще раз свідчить: їхні музичні вади тимчасові і підлягають корекції. Під час співу дітей першої і другої груп, діти третьої групи можуть виконувати, наприклад, такі завдання: - за попередньою вказівкою вчителя активно артикулювати текст пісні; - промовляти у ритмі пісні окремі фрази, речення; - індивідуально, за можливістю, проспівувати окремі мотиви, фрази; - виконувати ритмічне остінато; - промовляти вголос (групою чи індивідуально) текст пісень, окремих фраз, речень у той час, коли всі учні за жестом руки вчителя припиняють спів; - зображати рукою за співом дітей звуковисотну лінію пісні. Метод ладової сольмізації або «болгарської стовпиці», який музичний керівник застосовує на занятті, позитивно впливає на якість співу дітей, які нечисто інтонують. Використання ручних знаків, що відображають відносну висоту ступенів ладу та їхнє тяжіння, сприяє розвитку ладовисотного слуху, виправленню інтонації, розширенню співочого діапазону. Під час виконання вправ на окремі голосні звуки та склади обов'язковим є індивідуальний підбір голосного звуку, складу, найбільш зручних для виконання дитиною. Практика свідчить, що таким є голосний звук «у». Його й варто використовувати окремо або у парі з приголосними «к», «д», «л», «т». Голосний «у» звучить найбільш природно, сприяє підняттю м'якого піднебіння з маленьким язичком, а отже, правильному положенню гортані під час співу. Під час вимовляння голосного «у» нижня щелепа в жодному разі не має бути напруженою, а губи — дуже витягнутими вперед, бо це призведе до звуження резонатора, і звук буде глухим, тьмяним. Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем... Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор... ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|