Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Характеристика вокальних та вокально-хорових навичок





Співоча постава. Розправлені, ледь відведені назад плечі, вільно опущені вниз або на коліна руки, без напруження голова.

Дихання.Загальновідомо, що співацьке дихання різниться від при­родного. Тому дуже важливим є розвиток навичок правильного співа­цького дихання. Працювати над диханням потрібно в процесі розучу­вання пісень, поспівок. Дихати під час співу потрібно вчити з перших уроків. Діти звикли дихати поверхнево. Піднімати плечі під час вди­ху і робити короткий видих. Завдання педагога — стежити, щоб діти вдихали повітря безшумно, через ніс. При цьому не піднімаючи пле­чей і не вдихаючи занадто глибоко. Загальновідомі прийоми співацько­го вдиху— спробувати «понюхати квітку» або «дихати животиками» тощо. Наступним етапом є привчання дитини видихати повітря яко­мога повільніше, плавно. Перед учнями ставлять завдання заспівати, на одному диханні короткі фрази. Важливо домагатися такого вико­нання фраз, коли ясно проспівується кожен звук, і особливо останній. Учитель повинен сам показати, як активний вдих, затримка дихання і поступове його використання допоможуть заспівати красивим зву­ком. Під час колективного виконання діти мають учитися, що для до­сягнення виразності виконання великих фраз необхідно брати дихан­ня не всім одночасно, а по черзі (прийом ланцюгового дихання).

Атака звука — це момент утворення звука.

Розрізняють: тверду атаку,коли голосові складки змикаються щільно. Звук виходить енергійний, твердий; прим'якій атацісклад­ки змикаються менш щільно і звук утворюється м'який, спокійний;придихальна атака— складки змикаються не повністю, пропускаючи повітря. Відпрацювання вірного співацького дихання пов'язано з ви­користанням того чи іншого виду атаки звука. При обмежених голосо­вих можливостях дітей важливою є м'яка атака, яка сприяє утворенню спокійного, м'якого звука і не допускає напруженого, гучного звучання.



Артикуляція, дикція.У вихованні навичок красивого і виразно­го співу особлива роль належить артикуляції та дикції. До артикуля­ційного апарата належать: рот, губи, зуби, язик, тверде і м'яке під­небіння. Найпоширеніші дефекти артикуляції — млявість губ, язика, м'язів, які рухають нижню щелепу. У деяких дітей щелепа буває над­то напружена під час співу, що заважає формуванню якісного вокаль­ного звука. Недостатня увага дитини до чіткої вимови слів, наявність артикуляційних дефектів призводять до порушення дикції. Основою дикції є правильне співвідношення голосних і приголосних звуків під час співу. Голосні проспівуються протяжно, довго, приголосні, нав­паки— активно, коротко.

Основа співу — голосні звуки. Саме на них виховуються всі вокаль­ні якості голосу. Від правильного утворення голосних залежить краса тембру. У дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. Це пояснюється «строкатістю» голосних. Щоб вони звучали рівно, діти мають постійно прагнути зберігати високе звучання (позицію) на всіх звуках співацького діапазону. Для цього використовуються поспівки, впра­ви на голосніую, атакож пісні з нисхідним рухом мелодії. Багато уваги у вокальному вихованні приділяється голосному звукуо. Спів вправ і мелодій на голосну о допомагає відпрацювати округлий краси­вий звук. Спеціального округлення вимагають звукиі (його наближу­ють до звукаи), а (наближують до звукао), є (наближують дое). Дуже важливе значення у вимові голосних має положення рота і губ.

Якщо голосні звуки є основою співу і їх необхідно тягнути, то при­голосні вимовляються легко, чітко, ясно й енергійно. Під час їх вико­нання слід звернути увагу на необхідність дещо перебільшеної вимо­ви деяких приголосних, і перш за все р.

Швидко слід вимовляти свистячі (с, з) і шиплячі (ж, ч, ш, [шч]) звуки. Якщо вимовляти їх мляво, у спів проникатиме неприємний свисті шипіння.

Розвиваючи правильну дикцію, слід привчати дітей чітко вимов­ляти приголосні в кінці слів. Можна навіть показати дітям, що буде, якщо виконувати пісню, випускаючи приголосні звуки.

На конкретних прикладах учні мають вивчити важливі правила:

• про необхідність роздільного співу однакових чи двох різних го­лосних звуків, що урізаються в одному слові чи в кінці одно­го і на початку іншого слова(напр., «А я молода...» — не можна з'єднуватиатая);

• про вимову слів під час співу відповідно до загальноприйнятих правил орфоепії;

• у словах слід переносити приголосні до наступного складу чи сло­ва. Наприклад, «ту-птуп», замість «туп-туп».

Вокальна позиція.На всіх етапах розвитку дитячого голосу багато уваги слід приділяти формуванню співу у високій позиції. У дітей, особ­ливо молодшого шкільного віку, часто можна почути штучний грудний тембр, гортанний звук чи занадто відкритий, так званий «білий звук», спів через ніс. Ці дефекти звукоутворення можна усунути при система­тичній роботі в піснях та вправах. Головне завдання педагога— відпра­цьовувати в учнів під час виконання творів м'якого, об'ємного звучання без напруження. Для цього можна застосовувати вправи: виспівуван­ня голосних (а, о, у) (при цьому (а) має наближатися до (о), округленим ротом з вільно опущеною щелепою); вправи на склади(йо, йа, льо, ля); вправи на «морморандо» (трохи відкритим ротом).

Хороший співочий звук має бути легкий, без форсування, з при­таманною дзвінкістю та рівністю звучання.

Ансамблеве виконання. Спільне і злагоджене виконання твору, тобто ансамбль, досягається нелегко. Навички такого виконання роз­виваються на практиці. Для досягнення ансамблю необхідно працюва­ти над всіма його складовими: інтонаційною злагодженістю, єдиною манерою звукоутворення, ритмічною і темповою злитістю, динаміч­ною єдністю в партії, одночасним початком і закінченням співу твору в цілому і окремих частин (куплети, фрази). Під час роботи над ансам­блем потрібно розвивати в дітей чуття відповідальності, навички само­контролю, уміння аналізувати якість співу, уміння чути себе і клас.

Працюючи над ритмічним ансамблем, можна використовувати рухи, дитячі музичні інструменти: поплескати ритмічний рисунок, виконати ритмічний супровід до співу товаришів на найпростіших музичних інструментах.

Динамічний ансамбль залежить від розуміння учнями образного змісту твору і прагнення передати своє відношення у виконанні.

Тембровий ансамбль досягається у процесі роботи над єдиною Манерою звукоутворення. Учителю буває нелегко досягти ансамблю у співі дітей через різний рівень їх музичного розвитку, а часто через брак часу.

У роботі над хоровим строєм формується уміння інтонувати (інто­нування мелодичної лінії називається горизонтальним строєм, а акор­дів — вертикальним). Воно пов'язане із розвитком музичного слуху дітей, а також координацією між слухом і голосом. Оскільки досяг­нення строю неможливе без опори на ладове чуття, велика увага при­діляється засвоєнню школярами ладових закономірностей.

Багатоголосний спів. Важливе завдання співочого розвитку дітей , є досягнення унісону. Проте при цьому в учнів активно розвиваєть­ся лише мелодійний слух. Розвитку гармонічного слуху сприяє бага­тоголосний спів.

Формування навичок багатоголосного співу починається з вихо­вання в дітей уваги до власного виконання і виконання товаришів, з розвитку уміння сприймати якість звука на слух (легкий, чистий, світлий, тьмяний, крикливий, зажатий та ін.). Паралельно розвиваєть­ся здатність чути внутрішнім слухом (про себе) окремі елементи про­стої одноголосної мелодії. Наприклад, учням пропонується виконати про себе перший звук пісні чи впізнати мелодію добре знайомої дитя­чої пісні за знаками ладових ступенів. Удалим також є спосіб форму­вання музично-слухових уявлень — спів «ланцюгом» знайомої пісні (кожна група дітей чи кожен учень співає тільки один звук). Потім увесь клас співає один звук уголос, наступний — про себе, надалі— сильну долю— вголос, слабку— про себе і т. д.

Ці прийоми в контексті ігор «Луна», «Перегукування птахів», ( «Дражнилка» можна використовувати вже у1 класі. У процесі співу діти користуються тими ступенями ладу, які утворюють характерні, добре знайомі їм ладові інтонації.

Поступово можна залучати учнів до слухового аналізу невеликих двоголосних мелодій. Аналізу найкраще надати форму гри, де учні мають проаналізувати, можливо, відтворити руками рух кожної з мелодій.

Хорошою підготовкою до двоголосного співу є розучування пі­сень із супроводом, що не дублює мелодію. При їх розучуванні особ­ливу увагу приділяють роботі над строєм та ансамблем між хором та супроводом.

Починаючи розучування найпростіших двоголосних мелодій, по­трібно прагнути до того, щоб діти вчилися слухати обидва голоси, ви­конуючи один із них.

Клас доцільно розділити на дві групи, кожна за вказівкою вчителя по черзі виконує (сольфеджує) свою мелодію. Потім співають разом. На прикладі такого завдання учні вчаться виконувати за диригентськими жестами вчителя, який лівою рукою керує верхнім голосом, а правою— нижнім. Якщо диригують обидві руки, то співають усі разом.

Починати навчання співу на два голоси можна з канону. Спочат­ку класу пропонується ритмічний канон: виконати ритмічний рису­нок будь-якої народної пісні (за допомогою двох груп інструментів — дерев'яних і металевих). Надалі відбувається вокальне відтворення мелодії.

Ось один із варіантів роботи над каноном. Учні виконують мелодію на склади «да», «льо», «мі» (або сольфеджують) усім класом одного­лосно. Далі проводиться змагання: яка партія краще виконає мелодію двічі поспіль. Наступне завдання: мелодія розбивається на відрізки по два такти кожен і учні виконують їх по черзі, по партіях. Поря­док вступу голосів повинен змінюватися. Для цього необхідно підго­тувати увагу учнів до моменту вступу голосу. З цією метою мелодію слід знову проспівати одноголосно з поступовим динамічним згасан­ням на кінець фрази. Потім канон звучить у такому варіанті: перший голос виконують діти, другий— учитель (чи інструмент). Динамічні відтінки зберігаються. Найважчий момент у канонах— вступ ново­го голосу, точне інтонування першого звука. При цьому застосовуєть­ся такий прийом: другі голоси перед вступом два такти співають звук тоніки (першого звука мелодії) спочатку вголос, а потім про себе. Ка­нони є ланкою, що поєднує одноголосний і двоголосний спів. Вико­нання каноном на два голоси є доступним і цікавим для учнів, воно дає досить швидкі і відчутні результати щодо набуття навичок роз­поділу уваги між голосами. Саме цей навик лежить в основі багатого­лосного виконання.

У репертуарі учнів початкових класів особливе місце посідають двоголосні пісні — ігри, де слово і поезія поєднуються з театралізова­ною дією. Нескладні інсценування надають дітям багато радості, під­силюють емоційний відгук на музику* Цікавий сюжет, жартівливий текст, веселий характер образів зацікавлюють дітей, сприяють роз­криттю їх творчих сил в умовах співацької діяльності. Засвоєння ігор без нав'язливого дидактизму зосереджує увагу дітей, активізує чут­тя колективізму і в той же час розвиває самостійність. У процесі ро­боти над піснями-іграми учні непомітно для себе засвоюють навички двоголосного співу.

Педагогічна практика показує, що існує багато підходів до на­вчання навичок двоголосного співу.

Деякі педагоги вважають доцільним починати з паралельного руху голосів. їх учні вже в 1 класі з достатньою точністю і впевненіс­тю виконують прості пісні і поспівки в терцовому викладі. Свою по­зицію вони аргументують тим, що паралелізм дає можливість дітям краще чути рух голосів, усвідомлювати рисунок мелодії, ритмічну основу. Проте при терцовому викладі виникає трудність, що виявляєть­ся в Чергуванні великих і малих гармонічних терцій. Часто на прак­тиці це призводить до втрати орієнтації в одній із партій і до перехо­ду на ту, що звучить більш упевнено.

Інша позиція — починати двоголосся із самостійного руху голо­сів, де мелодичні та ритмічні лінії верхньої та нижньої партій суттє­во відрізняються одна від одної. Проте розучування таких партій ви­магає великої витрати часу.

Зазвичай розучування двоголосних пісень із самостійним рухом голосів починається із засвоєння другого голосу. Свою партію учні ви­конують зі словами, на різні склади, із підтримкою інструмента і без супроводу. Потім другу партію виконують і перші голоси. Надалі вони розучують свою партію і повторюють її з гармонічним супроводом. Це робиться для кращого засвоєння мелодії.

Після того як вивчені обидва голоси, їх пропонується виконати разом. При цьому увага класу фіксується на першому інтервалі спіль­ного звучання голосів: він ретельно вистроюється (учитель нагадує ді­тям про необхідність слухати один одного). Надалі при двоголосному виконанні на деякий час перевага віддається другому голосу. З цією метою використовують прийоми: виконання мелодії першого голосу із закритим ротом, а мелодію другого — зі словами; спів нижнього го­лосу гучніше, а верхнього,— тихіше. Послідовному закріпленню двого­лосного звучання допомагає прийом, коли вчитель, наприклад, співає разом із другими голосами та одночасно грає мелодію перших голосів на інструменті. Подальше вдосконалення виразного виконання двого­лосних творів відбувається протягом декількох уроків.

Якщо учні володіють навичками двоголосся, то спів на три голо­си вони засвоять без особливих труднощів.

Підсумовуючи, слід ще раз зазначити, що робота над багатоголос­сям має проводитися за певною системою, що складається з підготовчого етапу розвитку гармонічного слуху. Фундаментом, на якому базується багатоголосний хоровий спів, є унісон. Учитель перш за все домагаєть­ся злитого, узгодженого звучання класу в одноголосному співі.

Важливу роль у розвитку навички багатоголосного співу відіграє усвідомлене сприйняття двох чи декількох голосів, що рухаються са­мостійно, а також спів без підтримки інструмента.

Спів без супроводу (a capella). Спів без супроводу є одним із го­ловних засобів розвитку і виховання вокального слуху і голосу, тому що примушує помічати найменші відтінки виконання.

Правильно поставлена вокально-хорова робота в школі передба­чає широке застосування в шкільній практиці співу без супроводу. Він сприяє досягненню чистоти інтонування, формуванню в дітей музич­но-слухацьких уявлень.

Виховання навички співу a capella починається з перших уроків. Спочатку діти вчаться вистроювати без допомоги вчителя й інструмента перший звук окремих інтонацій музичних ігор, пісень. Потім викону­ють усім класом нескладні дитячі пісні, що мають ясну ладову основу і ритмічний розвиток; зручну теситуру та динаміку. Надалі виконують без супроводу спеціальні вправи, фрагменти пісень. Після цього вико­нують пісні одноголосно, каноном, із самостійним розвитком голосів.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.