Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Вокальні принципи бельканто та основні вимоги щодо розвитку співацького голосу





Будова голосового апарату.

Голосовий апарат людини складається з трьох основних частин:

1) Дихальний апарат;

2) Гортань з голосовими зв’язками;

3) Резонансна область.

1. Дихальний апарат являє собою:

а) легкі, є надувними повітряними резервуарами; б) дихальні шляхи — бронхи і трахею, тобто дихальне горло; в) діафрагма — м’яз, що відокремлює грудну порожнину від черевної порожнини і прикріплена частиною до нижніх ребер, частиною до хребта. У стані спокою (під час видиху) діафрагма піднімається догори двоголовим куполом, при вдиху вона ущільнюється, опускається, і легені наповнюються повітрям. Вміння керувати діафрагмою дуже важливо для співаків. Завдяки її активності у професійних вокалістів існують такі характеристики, як опора дихання, співоче вібрато та ін

В диханні беруть участь м’язи г) черевного преса, які чинять тиск на діафрагму при видиху і д) міжреберні м’язи грудної клітини, від скорочення одних з яких відбувається стиснення грудної клітини, від скорочення інших — розширення і вдих.

В залежності від участі в тих чи інших м’язів у дихальних рухах і при співі виділяють: грудний, черевний і змішаний тип дихання, про що ми будемо говорити трохи пізніше.

2. Гортань являє собою трубку, що з’єднує трахею з глоткою. Вона займає передню частину шиї. Гортань складається з 5 хрящів і м’язів. Зовнішні м’язи гортані піднімають, опускають або фіксують гортань. Ці властивості гортані дуже важливі, особливо для оперних співаків.

Внутрішні м’язи служать для виконання дихання і голосоутворення.

Головними для освіти голоси є істинні голосові зв’язки — складки, коливання яких і викликають появу звуку.

У спокійному стані голосові зв’язки утворюють трикутний отвір — голосову щілину, через яку вільно проходить повітря (див. рис. внизу).



Над істинними голосовими зв’язками розташовуються так звані помилкові голосові зв’язки, а в просторі між істинними і помилковими голосовими зв’язками є поглиблення, слизова яких зволожує голосові зв’язки.

3. Резонаторна область (частина трахеї, ротова область і носоглотка), основні характеристики якої: 1) посилення звуку голосових зв’язок; 2) створення тембру голосу.

Один з законів механіки Ньютона стверджує: дія завжди дорівнює протидії. Коливання мембрани рупора, як і коливання голосових зв’язок, чинячи тиск на прилеглі шари повітря, викликають у відповідь опір. Чим більше опір, тим більшу енергію мембрана (або голосові зв’язки) зможуть передати в зовнішнє середовище, тим більше ККД і, отже, гучність.

Загальний опір (протидія), що створюється ротоглоточным рупором, його формою і різними звуженнями, а також коливному в ньому стовпом повітря (Z), називається імпедансом.

Щоб досягти великої потужності звуку оперним співакам потрібно уміння створювати гранично високий імпеданс, що включає в себе здатність опускати гортань вниз, розширення ротової порожнини під час співу, специфічне висунення губ, так званий «тюбаж». та інші прийоми. Все це призводить до одного недоліку: деякої неприродності співу порівняно з розмовної промовою у оперних співаків. Але така ціна плати за те, щоб співати у величезних оперних залах без мікрофона і не зривати при цьому голос.

Друга характеристика резонаторної області — створення тембру. Звук голосових зв’язок зовсім не схожий на звуки живого голосу: остаточний тембр тобто зміст цілого ряду звуків (обертонів), що створюють неповторність, відмінність від інших, голос людини набуває завдяки системі резонаторів. Найважливішими з них є носоглотка і ротова порожнина.

 

Співацька установа та співацька постава і їх роль у вокальному виконавстві

Певческая установка

Сегодня мы займемся очень важным делом – будем учиться правильной вокально-певческой постановке корпуса во время пения.

От того, как вы держите «корпус», зависит осанка и даже самочувствие. Хорошая осанка необходима всегда, а во время пения – особенно.

Чтобы голос звучал свободно, легко, нужно, чтобы ему ничто не мешало: плечи должны быть опущены, спина прямой, не нужно вытягивать шею и высоко поднимать подбородок (а то сразу же станешь похожим на петуха, который всех хочет перекричать).

Очень важно психологически почувствовать в себе наличие своеобразного стержня, который объединяет все части тела от головы до ног. Для нахождения этого же ощущения надо, взявшись кистями за локти, поднять руки в согнутом положении и положить их за голову.

Заниматься пением лучше всего стоя. Только при большой продолжительности занятий можно сидеть, не касаясь спинки, на краю стула.

Если приходится петь сидя, не ставьте ноги на стул того, кто сидит перед вами, чтобы не горбиться: это очень мешает свободному звучанию голоса. Нужно сесть прямо, руки положить на колени.

Поговорим о дыхании

Дыхание не должно быть прерывистым, коротким и чрезмерно длинным. Дыхание должно быть ровным! Старайтесь вдыхать ртом и носом одновременно. Рот чуть приоткрыт. Ощущение такое, как будто вы нюхаете цветок. При таком положении аппарата все мышцы правильно сокращены.

Не старайтесь говорить очень длинную фразу или несколько фраз на одном дыхании. Это вредно. Из-за нехватки дыхания голос будет угасать и перейдет на горло, а в таком состоянии аппарат очень быстро устает, слушатель же через некоторое время от нехватки воздуха начнет зевать и чувствовать дискомфорт.

Слух является основным регулятором голоса

Голос напрямую связан со слухом. Без участия слуха голос не может правильно формироваться. Качество голоса зависит от состояния здорового аппарата точно так же, как слуховой аппарат от состояния здоровья голосового аппарата: здесь связь двусторонняя – одно не может существовать без другого.

Слуховые восприятия через деятельность голосовых органов, слушая речь, музыку или пение, мы «про себя», а иногда и вслух, повторяем их и только после этого воспринимаем. Перед тем как воспроизвести звук, необходимо представить себе его будущее звучание. Для воспитания внутреннего слуха детей важно научить их сознательному интонированию. Этому способствует пение без сопровождения (выработка более сосредоточенного внимания поющего).

Берегите свой голос

Человек наделен от природы чудесным даром – голосом. Это голос помогает человеку общаться с окружающим миром, выражать свое отношение к различным явлениям жизни.

Соответственно разным чувствам по-разному может звучать голос в разговоре. Разнообразны интонации человеческой речи. Но какую чарующую силу приобретает человеческий голос в пении!

Сравнение звучания скрипки, альта, виолончели, флейты, валторны с красотой пения человеческого голоса является для исполнения особой похвалой. Голос – бесценное богатство – его надо уметь беречь и развивать.

Человеческий голос очень хрупок и нуждается в бережном к нему отношении. Что такое голос? Как он возникает?

У нас в горле есть голосовые складки. Когда они смыкаются, возникает звук – голос. А если не беречь горло, напрягать его постоянной болтовней есть мороженое после горячего чая или долгого бегания складки воспаляются и голос получается грубым, сиплым.

Закаляй свое горло полосканием. Каждое утро, почистив зубы, набери глоток воды в рот и, запрокинув назад голову, произноси протяжно следующие звуки:

А – а – а

Э – э – э

И – и – и

О – о – о

У – у – у

Звуки нужно произносить поочередно: на каждый новый глоток воды – новый звук. Так ты закаляешь горло – это как обливание холодной водой – и прочищаешь его, удаляя остатки пищи.

Голос хорошо звучит только тогда, когда певец здоров, бодр и в хорошем настроении. От настроения певца очень часто зависит качество репетиции. Если певец пришел на урок расстроенным, подавленным, угнетенным, то занятие продуктивным не будет. Настроение – эмоциональная настройка – влияет на активность нервной системы и на общий тонус организма.

Самое частое простудное заболевание – это насморк (воспаление слизистой оболочки носа). Заболевание несерьезное, но неприятно способностью спускаться вниз на гортань. В таком состоянии наступает длительное расслабление голосовых мышц, и голос надолго теряет свою настоящую звучность. Бывают и длительные – хронические насморки. И те, и другие необходимо серьезно лечить, так как при них выключается полностью или частично нос как резонатор, а это ухудшает качество озвученной речи. Насморк часто бывает вместе с острым воспалением верхних дыхательных путей, и его не следует путать с гриппом, вирусным заболеванием, которое очень часто дает осложнение на гортань. После гриппа может долго наблюдаться ослабленное смыкание или даже несмыкание голосовых складок.

Всякое заболевание носа или глотки не проходит бесследно для гортани. Она в той или иной степени вовлекается в болезненный процесс.

Острые и нечастые ангины быстро излечиваются и не оставляют следа.

Очень неблагоприятны для голосовых складок все простудные заболевания дыхательных путей, сопровождающиеся кашлем. Сам по себе этот симптом несерьезен. Но кашель связан с сильными выдыхательными точками на голосовые складки, с их травмированием. Поэтому даже небольшой кашель может ухудшить звучание голоса. А после сильного приступообразного кашля, особенно без мокроты, голос может надолго потерять свою звучность.

Мелодия

Греческое слово «мелодия» означает «пение», «напев». Мелодию можно напеть или сыграть на каком-нибудь музыкальном инструменте.

Мелодия лежит в основе любого музыкального произведения. Она является, как часто говорят, душой музыки. Благодаря мелодии музыка способна передать любые наши переживания и чувства.

Мелодия всегда имеет тот или иной ритм – чередование звуков, различных по длительности и силе звучания. Короткие звуки сменяются более длинными, протяжными, слабые – сильными.

Из чего складывается мелодия? Из семи основных звуков лада.

Сколько же можно сложить мелодий из семи звуков? Миллиарды! Бесчисленное множество! И ни одна не будет повторять другую.

Вокальная музыка

Итальянское vokale означает голосовой. То есть это музыка для голоса или многих голосов. Петь человек научился в глубокой древности – сначала это, скорее всего, были звуковые сигналы, связанные с охотой, войной или совместным трудом. Постепенно вокальная музыка стала самостоятельным искусством, отделившись от ритуалов, которые она сопровождала, и от танца.

Вокальная музыка звучит в различных жанрах – это может быть песня, романс, опера, оратория, кантата. За немногими исключениями вокальные произведения состоят не только из музыки, но и из слов. Наибольшее развитие вокальная музыка получила в эпоху средневековья.

Песня

Песня относится, прежде всего, к вокальной музыке и к народному музыкальному творчеству. Именно в песне каждый народ выражает свои чувства, настроения, желания, намерения, мечты.

В песне закрепляется образ мыслей и чувств народа, его философия, его отношение к жизни, к любви, к детям, к природе – животным, цветам, растениям; к своей истории, к своей Родине.

Каждая эпоха имеет свои песни – по ним можно понять, чем жили люди.

Песни бывают самые разные по жанрам, количеству исполнителей, тематике. Это лирические, былинные, революционные, «цыганские» - в духе городского романса, авторские, эстрадные, массовые, хоровые. Есть песни – плачи и жалобы, а есть песни, зовущие на подвиг, песни протеста. Есть песни времен Гражданской и Великой Отечественной войн, песни – баллады, написанные на какой-то развернутый сюжет. Есть песни детские (фольклорного происхождения) – веселые считалки, дразнилки, прибаутки, теплые, душевные колыбельные. Большое признание у детей получили песни на современные эстрадные мотивы – песни из мультфильмов, сказок, художественных фильмов.

Композиторы бережно и любовно относятся к народной песне. Для них это – неисчерпаемый мелодический источник, а главное – заповедное слово о душе народа.

Если авторы (композитор и поэт) люди талантливые, то их песня может жить очень долго, иногда становясь как бы народной.

Необычайно широкое распространение имеет песня и в наши дни. Поскольку она отличается сравнительной простотой формы, то пишут песни многие – от профессионалов до любителей.

В современной России огромное количество авторов песен. Музыканты рок-групп поют, как правило, только свои собственные песни. Тексты таких песен обычно не имеют литературной ценности и должны восприниматься лишь наряду с мелодией, инструментальным сопровождением и голосом исполнителя. Но иногда сочинители песен пишут музыку на шедевры русской поэзии – стихи С.Есенина, М.Цветаевой, О.Ман-

дельштама, Б.Пастернака. В таких случаях мелодия, как правило, является лишь музыкальным аккомпанементом к гениальным строкам.

Как найти импеданс?

Очень легко друзья, в самом удобном регистре голоса, т.е. в середине диапазона или, как ещё говорят в примарной зоне.

Именно в центре диапазона голос звучит наиболее полноценно и полнозвучно, именно в центре есть прямая возможность соединить грудной и головной резонаторы без особых усилий. Просто возьмите и спойте там, где вам удобно и почувствуйте эту лёгкость, свободу и полноту звучания вашего голоса и запомните эту позицию. И запомните, что эта вокальная позиция должна сохраняться на всех регистрах Вашего голоса и на крайних нотах диапазона в том числе.

Тембр. Спектр

Разговор и пение разных людей отличаются на слух. Об услышанном голосе можно сказать так: «Говорит светло, как будто улыбается», или «Какой мрачный, темный голос! Гудит, как в трубе», или «Сколько колокольчиков звучит в этом голосе, какой серебристый!», или «Сколько бархата в этом голосе, какое красивое грудное звучание!». В вокальной педагогике есть термин, который связан с окраской голоса — тембр. В переводе с греческого тимпане означает окраску и характер звука. Тембровая окраска зависит от строения голосового аппарата, длины и толщины голосовых связок, формы и расположения резонаторных полостей, нёба. Даже состояние слизистой оболочки гортани может менять тембр, особенно этот эффект заметен при респираторных заболеваниях и при изменении состояния задней стенки гортани, например, при фарингите.

Форманты. Полетность. Вибрато.
О высокой позиции. Диапазон.
Тесситура. Примарные тоны
С точки зрения акустики тембр голоса представляет собой спектр, состоящий из основных тонов — формант — и производных тонов — обертонов. Для того чтобы лучше понять эти акустические понятия, следует рассмотреть колебания струны. Натянутая! и закрепленная с двух сторон струна (например, фортепиано), может колебаться с наибольшим размахом, т.е. всей длиной, своей, по-ловиной, третями, четвертями и т.д. Частота таких колебаний в 2, 3,1 4 раза больше, чем частота колебания всей струны. Амплитуда тaких колебаний уменьшается по мере увеличения частоты обертона. Обертон, частота которого в два раза выше, чем основная, отстоит на октаву и называется октавной гармоникой. Если частота обертона на в три раза выше, то звучит квинта по отношению к основному тону и так далее. Эти колебания, кстати, называются гармоническими. Если отложить по одной оси величины час-тот, а по другой их амплитуды, то получим спектр голоса.

Для анализа спектра голоса существует так называемые спектрометры или спектроанализаторы. Изучению тембра голоса человека и процессов, его формирующих, посвящены исследования Г. Гельмгольца. Он впервые поставил эксперимент с полыми шарами, каждый из которых мог резонировать на определенную частоту. Сравнивая по слуху эти частоты с тембром звучания того или иного инструмента, он понял, как и из каких частот складывался их неповторимый тембр. Тембр человек можно менять, используя атаку, грудное или головное резонирование либо форму и размеры резонансных полостей.

Форманты гласных

Первичный звук возникает на голосовой щели. Оказалось, что он совершенно не похож на те звуки, которые мы слышим в пространстве. У этого звука нет ни тембра, ни формы гласного или согласного. В формировании привычных речевых звуков, узнаваемых на слух, явно главная роль принадлежит ротоглоточному каналу. Именно в нем — благодаря изменению его формы и проявлению резонансных эффектов — и происходит окончательное формирование формы звуков и их тембра.

Каждая гласная имеет ротовую и глоточную форманты. Их присутствие в спектре гласных, которые произносят разные люди и на разной высоте тона, и дает возможность нашему уху воспринимать их именно в такой форме. Эти форманты принято называть формантами гласных, то есть главными, определяющими эти гласные частотами. Остальные обертоны, присутствующие в тембре голоса говорящего или поющего, составляют его индивидуальную краску.

Приведем примеры ротовой и глоточной формант гласных:

- и — полость рта мала, гласная резонирует на высокой частоте 3200 Гц, которая приближается к высокой певческой форманте и потому применяется вокальными педагогами для высокого светлого тона, глоточная форманта — 370 Гц;

- у — глотка широко растягивается, поэтому резонирует на низкой частоте — 900 Гц и рекомендуется педагогами для нахождения грудного резонирования, частота ротовой форманты — 400 Гц;

- о— частота глоточной форманты — 1000 Гц, ротовой —700 Гц. Весь объем рупора становится как бы однородным, поэтому педагоги по вокалу рекомендуют эту букву для выработки округлого звука;

- а— близка к гласной О, имеет частоты соответственно 700 Гц и 1000 Гц;

- e - 700 Гц и 1400 Г.

Положение артикуляционных органов при произнесении речевых гласных по рентгенограммам и спектры этих гласных. Объем ротовой полости увеличивается в последовательности: и- е- а- о-у. Объем глоточной полости уменьшается примерно в той же последовательности.

Вокально тілесна схема

ВОКАЛЬНО-ТІЛЕСНА СХЕМА
комплекс м’язово - вібраційних відчуттів, які виникають у співака під час фонації. В.-т.с. складається з дев’яти основних зон: 1) піднебінно-зубної; 2) піднебінно-задньої; 3) задньоглоткової; 4) гортанної; 5) кістково-лицьової (маска);6) внутрішньотрахейної; 7)грудної клітини; 8) черевно-діафрагмової; 9) нижньочеревної. Вони складають своєрідну 'клавіатуру' відчуттів, яка в поєднанні з різними видами слуху (звуковисотний, тембровий, ритмічний і т.д.), дає можливість співаку керувати процесом фонації. Найбільш чіткими і тому важливими для співацького процесу є відчуття в зонах: (1) - 'опора звучання'; (5) - 'маска'; (2), (8) та (9) -'опора дихання'. Дефініцію В.-т.с. запропонував А.Сулерак (1955), хоча її наукове обґрунтування і докладний опис зроблений без назви Р.Юссоном в 1952 році.

Вокально-телесная схема — комплекс мышечно-вибрационных ощущений, возникающих у певца в процессе фонации. В.-т. с. имеет девять основных зон:

1) передненебная;

2) задненебная, или зона мягкого неба;

3) заднеглоточная;

4) гортанная;

5) костно-лицевая (маска);

6) внутритрахеальная;

7) грудной клетки;

8) диафрагматическая (брюшной пресс);

9) нижнебрюшная. Наиболее четкими и потому важными для процесса пения являются ощущения в зонах: 1 (опора звучания), 5 (маска), 2, 8 и 9 (опора дыхания). Термин В.-т. с. впервые введен А. Сулераком (1955), научно обоснована и детально описана без упоминания названия Р. Юссоном в 1952 г., которому, таким образом, принадлежит приоритет открытия В.-т. с.

Будова голосового апарату.

Голосовий апарат людини складається з трьох основних частин:

1) Дихальний апарат;

2) Гортань з голосовими зв’язками;

3) Резонансна область.

1. Дихальний апарат являє собою:

а) легкі, є надувними повітряними резервуарами; б) дихальні шляхи — бронхи і трахею, тобто дихальне горло; в) діафрагма — м’яз, що відокремлює грудну порожнину від черевної порожнини і прикріплена частиною до нижніх ребер, частиною до хребта. У стані спокою (під час видиху) діафрагма піднімається догори двоголовим куполом, при вдиху вона ущільнюється, опускається, і легені наповнюються повітрям. Вміння керувати діафрагмою дуже важливо для співаків. Завдяки її активності у професійних вокалістів існують такі характеристики, як опора дихання, співоче вібрато та ін

В диханні беруть участь м’язи г) черевного преса, які чинять тиск на діафрагму при видиху і д) міжреберні м’язи грудної клітини, від скорочення одних з яких відбувається стиснення грудної клітини, від скорочення інших — розширення і вдих.

В залежності від участі в тих чи інших м’язів у дихальних рухах і при співі виділяють: грудний, черевний і змішаний тип дихання, про що ми будемо говорити трохи пізніше.

2. Гортань являє собою трубку, що з’єднує трахею з глоткою. Вона займає передню частину шиї. Гортань складається з 5 хрящів і м’язів. Зовнішні м’язи гортані піднімають, опускають або фіксують гортань. Ці властивості гортані дуже важливі, особливо для оперних співаків.

Внутрішні м’язи служать для виконання дихання і голосоутворення.

Головними для освіти голоси є істинні голосові зв’язки — складки, коливання яких і викликають появу звуку.

У спокійному стані голосові зв’язки утворюють трикутний отвір — голосову щілину, через яку вільно проходить повітря (див. рис. внизу).

Над істинними голосовими зв’язками розташовуються так звані помилкові голосові зв’язки, а в просторі між істинними і помилковими голосовими зв’язками є поглиблення, слизова яких зволожує голосові зв’язки.

3. Резонаторна область (частина трахеї, ротова область і носоглотка), основні характеристики якої: 1) посилення звуку голосових зв’язок; 2) створення тембру голосу.

Один з законів механіки Ньютона стверджує: дія завжди дорівнює протидії. Коливання мембрани рупора, як і коливання голосових зв’язок, чинячи тиск на прилеглі шари повітря, викликають у відповідь опір. Чим більше опір, тим більшу енергію мембрана (або голосові зв’язки) зможуть передати в зовнішнє середовище, тим більше ККД і, отже, гучність.

Загальний опір (протидія), що створюється ротоглоточным рупором, його формою і різними звуженнями, а також коливному в ньому стовпом повітря (Z), називається імпедансом.

Щоб досягти великої потужності звуку оперним співакам потрібно уміння створювати гранично високий імпеданс, що включає в себе здатність опускати гортань вниз, розширення ротової порожнини під час співу, специфічне висунення губ, так званий «тюбаж». та інші прийоми. Все це призводить до одного недоліку: деякої неприродності співу порівняно з розмовної промовою у оперних співаків. Але така ціна плати за те, щоб співати у величезних оперних залах без мікрофона і не зривати при цьому голос.

Друга характеристика резонаторної області — створення тембру. Звук голосових зв’язок зовсім не схожий на звуки живого голосу: остаточний тембр тобто зміст цілого ряду звуків (обертонів), що створюють неповторність, відмінність від інших, голос людини набуває завдяки системі резонаторів. Найважливішими з них є носоглотка і ротова порожнина.

 

Вокальні принципи бельканто та основні вимоги щодо розвитку співацького голосу

Спробуємо в загальних рисах сформулювати найважливіші методичні основи вокальної школи та ті загально-педагогічні принципи, на яких зароджувалось і розвивалось мистецтво співаків.

Перший - це принцип єдності художнього та технічного розвитку співака, загальне підпорядкування технічного розвитку художнім цілям. Потреба того чи іншого технічного прийому спонукається художніми завданнями - також ними диктуються засоби роботи над цими прийомами. Музичний слух керує вокальною технікою. Тому розвиток художнього смаку, творчого уявлення, розвиток музичного слуху у загальному розумінні являється підґрунтям музичної, насамперед, вокальної педагогіки.

Другий принцип - це принцип поступовості, послідовності, системності у оволодінні майстерності солоспіву. „Концентричний ” метод розвитку голосу М. Глінки свідчить про те, щоб співаки не форсували розширенню діапазону голосу шляхом передчасного використання звуків, які не являються для їх природного діапазону вільними. Російські викладачі не форсували також і розвиток сили голосу, дбали про його якість, його красу, тембр. Вони вказували, що вправи, як і художній репертуар, необхідно ускладнювати поступово. При цьому вправи повинні сприяти розвитку гнучкості та легкості голосу, природності та свободі звукодобуваня, розвитку вільного дихання, що керує голосом. Ці вправи мають бути направлені на вирівнювання регістрів, плавного переходу з одного регістру в другий, на розвиток уміння користуватися різними відтінками голосу.

Третій принцип - принцип індивідуального підходу до навчаючого. Недаремно М. Глінка у своїх „Упражнениях для уравнения и усовершенствования голоса” підходив до кожного співака індивідуально та запропоновував саме те, що було необхідним для даного артиста, для даного голосу. Слід також знати, що створюючи свої твори, російські композитори мали на увазі певних виконавців, намагались враховувати індивідуальні особливості.

Нарешті четвертий принцип - це принцип постійного вдосконалення. Видатні російські співаки, які мали геніальні природні дані, безумовно розуміли, що обдарованість обумовлює тільки можливість досягнення успіхів, що шлях справжнього співака-артиста - це шлях постійного вдосконалення, постійної роботи над собою. Чим талановитіше був співак, тим більшим визнанням народу, більшим успіхом він користувався, тим більш критичніше він ставиться до себе, тим більш суворо ставиться до свого режиму як фізичного, так і художнього, тим більш завзято і наполегливо стає його труд.

При всій індивідуальності кожного з видатних представників італійських, російських, українських вокальних шкіл - всіх їх поєднує загальні естетичні принципи, загальна ідейно-художня направленість: глибока правдивість та щирість художнього трактування, уміння розкривати зміст твору та донести його до масового слухача, яскрава переконливість та благородна простота виконання, справжнє творче розуміння виконавського процесу, повне підпорядкування досконалої техніки художнім цілям.

Вище вже розповідалось про той вплив та значення, яке для справжнього артиста має уміння перейматися змістом твору і різними засобами артистичного впливу, примушувати слухачів сприймати художню цінність твору. Цього можна досягти, якщо співак творчо налаштований та вміє передавати слухачам свої емоції (для цього не обов’язково мати великий діапазон та надзвичайні голосові данні). Справжній артист, що володіє різноманітною акторською технікою, за якою скривається велика підготовча робота, завжди може досягти надзвичайної сили впливу на слухача.

Звичайно, що співак впливає на глядача своїм звуком та словом, мімікою та жестами, особливою акторською привабливістю. Тому, яким би не був красивим і технічним голос співака, він має поєднувати такі якості як музичність, гнучкість голосу, сценічну майстерність, культуру виконання твору. Сценічна майстерність стає надбанням тоді, коли теоретичне засвоєння основних законів акторської техніки і практичні заняття під наглядом досвідчених викладачів набувають системного характеру. Практика показує, що надбання сценічних навиків повинно йти одночасно з роботою над вдосконаленням голосу. Вільний жест, виразна міміка, уміння невимушено поводитись, пластичність і ритмічність рухів, що пов’язані з музикою, потребують великої попередньої усвідомленої роботи.

Різноманітні вокально-технічні вправи надаються з позиції певної вокальної школи, в традиціях оволодіння певними вокально-технічними навичками. При цьому, вироблення цих навичок трактується не як вузька мета діяльності вокаліста, а як необхідний компонент його майстерності, що залежить віз змісту і стилю музичного твору. Розглядаючи специфічні особливості вокального виконавства, корифеї як вокально-педагогічної (М. Гарсіа, Л. Дмитрієв, В. Луканін, М. Донець-Тессейєр та ін.), так і вокально - виконавської творчості (Т. Руффо, П. Домінго, І. Архипова, О. Образцова, Є Нестеренко) відводять особливу роль особистості виконавця як інтерпретатора вокального твору. Погляди цих педагогів і виконавців, а також власний виконавський і педагогічний досвід дають можливість стверджувати, що творчість виконавця накладається на стильові особливості музичного твору, які й обумовлюють конкретні цілі та завдання всієї вокально-виконавської творчості співака. Таким чином, відбувається взаємовплив і взаємопроникнення загальних і специфічних властивостей вокально-виконавської діяльності.

Саме тому до специфічних особливостей вокально-виконавської діяльності слід віднести:

- особливу мову вокально-виконавського мистецтва, що має свої закономірності існування й розвитку;

- особливий спосіб узагальнення - загальний інтерпретаторський план вокального твору будується через індивідуально-особистісне відчуття співака;

- використання „вокально-художньої уяви” (при формуванні вокально-технічних та вокально- виконавських навичок );

- якісне визначення форми твору у всіх її виявах.

Таким чином ми можемо зробити такий висновок, що дослідивши історико-теоретичний аспект становлення вокального мистецтва, ми показали сутність методичних основ вокального мистецтва, розкрили зміст педагогічних принципів вокальної школи. Вокальне мистецтво - це мистецтво особистості, і першорядну роль у вокально-виконавській діяльності відіграє особистість виконавця. У вокальному мистецтві особистість виступає не тільки як виконавець, а і як інтерпретатор, здатний творчо усвідомлювати авторський текст, перетворювати нотні звуки на звуки голосу та надавати їм художньої змістовності. Саме спосіб самовираження визначає мету і завдання реалізації вокальних образів. У такому втіленні кожен новий твір набуває особливої вокально-художньої та естетичної цінності.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.