Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основні регістрові будови чоловічих та жіночих голосів





ДІАПАЗОН ( від грецького diapason - через усі струни) співацького голосу - це звуковий обсяг голосу співака, як частина музичного звукоряду, яка відповідає виконавським можливостям співака. Обсяг звуків у діапазоні голосу є ЗАГАЛЬНИЙ, який охоплює увесь звукоряд виконавця і так званий, РОБОЧИЙ, який вміщає найзручніший. найкомфортніший обсяг звуків, що забезпечує співакові стабільну роботу голосотвірної системи. Саме в цьому діапазоні співака здійснюється початковий етап навчання і виховання вокальної культури для збереження голосового апарата від перевантаження, коли недостатня вокально-технічна підготовка виконавця може завдати шкоди його голосу. Кожен співак, як правило, має діапазон голосу не менше двох октав, а добре розвинені голоси - дві з половиною, три октави. Діапазон у різних голосів (за М.Микишею), простягається: у центрального баса - від Фа великої октави до Фа першої; у ліричного і драматичного баритона - від Ля великої октави до Соль першої; у ліричного і драматичного тенора - від До малої октави до До другої октави; у ліричного і драматичного сопрано - від Допершої октави до До третьої; у колоратурного сопрано - від Ре першої октави до Мі-Соль третьої октави; у ліричного і драматичного меццо-сопрано - від Ля малої октави до Сі-бемоль другої октави; у альта чи контральто - від Мі малої октави до Соль другої октави. Ця, так звана, класична характеристика діапазону голосу, є лише загальною оцінкою найпоширенішої класифікації різних голосів. Частіше трапляються „змішані” голоси і, відповідно, їх діапазон може коливатися в той чи інший бік, в залежності від анатомічної, акустичної та фізіологічної побудови голосового апарату і виду голосових зв’язок, а співак, який досконало володіє своїм голосом може розвинути свій діапазон і до чотирьох октав, але це, швидше, виняток..



КЛАСИФІКАЦІЯ ГОЛОСІВ згідно їх діапазонів поділяє: ЖІНОЧІ ГОЛОСИ на: СОПРАНО:

а) колоратурне сопрано - найвищий жіночий голос, якому притаманна надзвичайна яскравість, легкість і рухливість; крайні верхні ноти мають флейтове звучання, нижні - звучать досить слабо; діапазон може бути від До першої октави до Мі-Соль третьої октави.

б) лірико-колоратурне сопрано займає середнє положення між ліричним та колоратурним;

в) ліричне сопрано - менш рухливе, тембр його звучніший і повніший, діапазон - від До першої октави до До третьої октави;

г) драматичне сопрано відрізняється силою і міцністю звучання, діапазон його простягається від Ля малої октави до До третьої октави; цей голос щодо повноти і соковитості тембру є близьким до меццо-сопрано.

МЕЦЦО-СОПРАНО (середній голос ) поділяється на:

а) ліричне меццо-сопрано - найвищий із середніх голосів, за тембром воно нагадує драматичне сопрано, тому їх часто плутають, особливо на початковому періоді навчання; відмінність цих голосів, як вказує М.Микиша, полягає в тембрі й звучанні нот першої октави. У меццо-сопрано воно потужніше, ніж у сопрано; діапазон - від Ля малої октави до Сі другої;

б) драматичне меццо-сопрано - більш густий і сильний голос, діапазон - від Ля малої до Сі другої октави;

 

в) альт, або контральто - найнижчий жіночий голос, діапазон якого - від Мі малої октави до Соль другої; цей голос має великий запас нижніх нот густого й соковитого звучання, чим і відрізняється від меццо-сопрано.

ЧОЛОВІЧІ ГОЛОСИ : ТЕНОР - найвищий чоловічий голос, який поділяється на:

а) альтино - найвищий тенор; відмінною ознакою його є своєрідне фальцетне, інколи мікстове звучання, схоже на звучання низького жіночого голосу; при слабких нижніх нотах альтино вільно володіє граничними верхніми нотами; його діапазон - від Ля малої до Мі другої октави;

б) ліричний тенор - високий, м’який. ніжний і рухливий голос; діапазон - від До малої до До другої октави; нижні ноти ліричного тенора звучать слабо;

в) лірико-драматичний тенор займає середнє положення між ліричним і драматичним, тому має схожі якості того і іншого, в тому числі і діапазон;

г) драматичний , або героїчний - голос з густим, повним і соковитим тембром, з великою силою звука та емоційною насиченістю, темброве забарвлення за характером нагадує баритонове звучання, тому на початковому етапі навчання їх можна сплутати. Драматичним тенорам здебільшого важко даються верхи, зате нижні ноти звучать повно і соковито. Діапазон такий самий, як і у ліричного тенора. Серед драматичних тенорів виділяють так званого, -характерного- тенора, тип голосу, який визначається специфічним забарвленням виконавських партій на сцені, здебільшого, героїко-драматичного спрямування. До групи драматичних тенорів відноситься також, так званий, другий тенор - назва якого визначається за теноровими партіями у хорі.

БАРИТОН - середній чоловічий голос. Поділяється на такі типи:

а) ліричний баритон - найвищий голос серед баритонів. За характером тембру та звучністю близький до драматичного тенора, звучить м’яко і за своєю природою дуже рухливий. Межі діапазону - від Ля великої до Соль-дієз першої октави;

б) лірико-драматичний баритон займає середнє положення між ліричним і драматичним, маючи якості голосу обидвох, в тому числі і діапазон. Взагалі, такі проміжні типи голосів найкраще характеризуються рівнем виконавського репертуару, який може осягнути даний тип голосу;

в) драматичний баритон - більш сильний, потужний, густий, мужній, але менш рухливий голос, аніж ліричний баритон, тембральне забарвлення голосу яскраво виражене на нижніх тонах,. чим наближається до басів. Діапазон - від Ля великої октави до Соль першої;

БАС - низький чоловічий голос. Поділяється на кілька видів:

а) бас-профундо, або глибокий, найнижчий, особливо цінний своїми низькими звуками. Діапазон, орієнтовно, від Ре великої октави до Ре-Мі першої;

б) бас-кантанте, (більш високий ), легко йде вгору, але нижні ноти його звучать дуже міцно. Діапазон - на півтона-тон вище від баса-профундо. За характером звучання нагадує драматичний баритон, але має більш густий тембр і ноти нижнього регістру звучать більш упевнено;

в) бас центральний займає середнє положення між басами профундо і кантанте;

г) бас –октава - найнижчий з можливих у людському діапазоні голос, має звуки до До контроктави включно, зате майже відсутні високі звуки, які властиві басам. Його діапазон, приблизно, -- октава (звідси й назва), тому, найчастіше вони використовуються в хоровій практиці, а хорові капели вважають за честь мати в своєму складі басів-октавістів, голоси яких неповторно красиво і поважно звучать у хорі;

д) бас-буфф, або характерний бас, так само, як і характерний тенор, визначається колоритом партій, які доручаються співакові на оперній сцені, і які йому особливо яскраво вдаються;

е) в хоровій практиці вирізняють так званих, перших і других басів, назви яких походять від хорових партій, виконуваних ними. На мові хористів перший бас означає баритон, а другий - бас.

Стосовно характеру і труднощів розвитку голосу та виконавських можливостей всі голоси можна умовно поділити на дві групи - легкі й важкі. До першої групи належать сопрано, баритони й баси, які, здебільшого, мають частково поставлені голоси від природи, через що легше піддаються шліфуванню (за М.Микишею). До другої групи належать тенори, колоратурні сопрано, меццо-сопрано і контральто. Ці голоси від природи, як правило, не поставлені і тому потребують великої праці як від співака, так і від педагога для досягнення необхідного вокально-виконавського рівня.

Наведена класифікація співацьких голосів спирається на індивідуальні дані роду і виду (рід - тенор, вид - ліричний) співацького голосу, визначення якого здійснюється за фізіологічними, акустичними та анатомічними ознаками за допомогою ідеомоторних властивостей вокально-музичного слуху.

До основних фізіологічних і акустичних ознак належать: діапазон голосу, тембр, теситура, характер і повнота звучання на всьому діапазоні співака-виконавця., а анатомічні ознаки стосуються - будови гортані, резонаторів, конституції організму співака та його голосового апарата тощо, оскільки, за одною, будь-якою з ознак, є неможливо дати об’єктивну характеристику і класифікувати голос в тому чи іншому виді співацької діяльності. У вокальній практиці відомих співаків , як засвідчує література, є чимало прикладів, коли за об’єктивними анатомо-фізіологічними дослідженнями голосового апарату, довжини голосових зв’язок та будовою резонаторів визначали його як баса, тоді як насправді він зробив блискучу кар’єру тенора (наприклад, Е.Карузо, Бареро), а ліричний баритон, навпаки - може виявитися тенором.

Визначення типу голосу на початковому етапі навчання є завжди досить важким і відповідальним завданням для педагога-вокаліста, тому його натреноване вухо спирається передусім на характерні ознаки, властиві тому чи іншому голосові.

Так, СОПРАНО пізнається за легкістю виконання ноти „Соль” другої октави і вмінням без зайвого напруження, на доброму тривалому диханні, вимовляти склади на високих нотах. Варто зауважити, що іноді трапляються і альти, які добре володіють верхнім „До” третьої октави, але вони ніколи не зможуть без труднощів чітко вимовляти склади на крайніх високих звуках свого діапазону.

МЕЦЦО-СОПРАНО - пізнається за нотою „Фа” другої октави, найкращою його нотою, соковитою і яскравою.

АЛЬТ - розрізняється за силою звучання, тривалістю і легкістю, з якою він може витримувати низькі ноти діапазону, але педагогові необхідно пам’ятати те, що серед альтових голосів трапляються як голоси з надто широким діапазоном, так і вели вузьким (у вокальній практиці їх ще називають „голосом з обрізаним верхом”). В цьому випадку педагог повинен уникати зловживання в розвитку високих, невластивих даному голосові нот, щоб не нарушити природній баланс голосоведення в ущерб глибини і соковитості нижніх звуків діапазону.

ТЕНОР повинен з легкістю витримувати довгий видих на крайніх, високих звуках свого діапазону, приміром, на ноті „Ля” першої октави і вимовляти склади без найменшого зусилля. Найскладніші ноти для нього - „Ре”, „Мі”, „Фа” малої октави.

Діапазон голосу не можна розглядати відокремлено від поняття РЕГІСТРІВ ГОЛОСУ, тому, що діапазон за своєю суттю ніколи не буває однорідним. РЕГІСТР - це частина діапазону музичного інструменту, в даному випадку, - співацького голосу, - яка вирізняється певною своєрідністю звукового забарвлення і характеру звукоутворення. Наприклад, в музичному інструменті органі термін «регістр» означає жезл, який переключає механізм органа на новий ряд звуків. Інакше кажучи, р е г і с т р о м співацького голосу називається ряд звуків, які мають однорідне звучання, утворене єдиним фізіологічним механізмом. Внаслідок різної анатомічної будови і різних функціональних можливостей чоловічої і жіночої гортані, регістрова будова у них також відрізняється одна від одної. Чоловічі голоси мають д в а основних регістри (грудний і фальцетний) і один перехід (межа між регістрами називається переходом). Жіночі голоси мають т р и регістри (грудний, центр і головний) і відповідно два переходи. Іноді їх ще називають - високий, середній і низький. У співацьких голосах вони отримали назви: високий, - головний , або інакше, фальцетний; низький - грудний; середній - змішаний.

ФАЛЬЦЕТНИЙ регістр пов’язаний із звучанням головних резонаторів голосу, які розміщені в надзв’язковому просторі, а саме - в черепній ділянці, носовій та ротовій порожнинах, глотці, гортані тощо. У жінок, наприклад, вище головного (фальцетного) звучить так званий флейтовий голос, а у чоловіків вище фальцетного звучить фістула - голос, подібний до свисту. Завдяки головному резонуванню голос людини набуває яскравих барв, світлого і дзвінкого звучання. Найбільш природно голос звучить в межах октави, і цю ділянку діапазону називають н а т у р а л ь н и м регістром. Не випадково в хоровій музиці, особливо, духовній, тобто, в церковній практиці, вокальна музика, переважно зосереджена в межах октави, яка відповідає натуральному регістрові голосу людини, оскільки спів природним тембром сприяє збереженню багатства звукової палітри хору.

ГРУДНИЙ регістр голосу пов’язаний з резонуванням грудної клітки, завдяки чому звук набуває густоти, насиченості, гучності та глибини. ЗМІШАНИЙ регістр є з’єднувальною ланкою між фальцетним (головним) та грудним, вміле використання якого сприяє облагородженню звучання голосу, Змішаний регістр допомагає вирівняти вокальний діапазон (так звану вокальну лінію), зняти напругу у звучанні окремих нот і надати тембровому забарвленню голосу особливого „оксамитового” відтінку і теплоти. Вміле використання цих регістрів дозволяє співакам використовувати увесь діапазон свого голосу без шкоди для здоров’я і перенапруження голосового апарата. Вважається, що жіночі голоси мають добре виражені всі три регістри, а в чоловічих голосах - два, основним є грудний, який за своєю структурою має дещо змішаний характер (так званий, мікст, медіум) і фальцет, що також, відрізняється від жіночого за своїм характером і призначенням, а тому часто його ще називають фістулою. У чоловіків цей регістр різко відрізняється від жіночого тим, що він звучить блякло, безтемброво і слабо. Необхідно додати, що серед чоловічих голосів трапляються і такі, які мають добре розвинений фальцетний регістр, збережений у дорослому житті, яким вони прекрасно володіють, але це - рідкість. Такі голоси мають назву - КОНТРТЕНОР, або так звані, сопраністи. В роботі над голосом деякі педагоги-вокалісти знаходять і більшу кількість регістрів, але є і такі, які взагалі відкидають їх існування, вважаючи, що регістри - результат неправильного використання діапазону голосу. Треба визнати, що в співацькій практиці трапляються чоловічі голоси, у яких дійсно впродовж діапазону характер звуку змінюється не один раз, а щонайменше двічі, а то й тричі. Наприклад, у низьких голосів, крім яскраво вираженого переходу на «До»-«Ре-бемоль» у басів, або «Мі»-«Мі-бемоль» у баритонів, тембр змінюється ще й на «Ля»-«Сі-бемоль»-«Сі» малої октави. Ще рідше зустрічаються голоси, які майже без зміни тембру можуть заспівати увесь діапазон рівним, однорідним звуком, практично, не навчаючись цьому спеціально (природний «феномен»).

Історичний екскурс в регістрову будову голосу тісно пов’язаний з фактором висоти камертону, що також впливає на характер звукоутворення і красу тембру голосу. Бурхливий розвиток інструментальної музики в ХУІІ сторіччі не міг не вплинути і на вокальну музику, зокрема, на висоту хорового тону. М.Преторіус відзначав, що в епоху середньовіччя, коли виникла органна музика і появилися перші духові інструменти, висота камертону була на цілий тон нижче, порівняно з ХУІ ст. Але і в ХУІІ столітті стрій камерної музики, власне, к а м е р т о н, був вищим від строю хорової музики (хортону) на цілий тон, а в деяких країнах і ще більше.

Відомо наприклад, що в Італії кожна вокальна школа мала свою висоту камертону і від цього вигравала та, яка сприяла більш природному і невимушеному виконанню співаків. Зокрема, найвищим був міланський камертон, трохи нижчим - венеційський, на півтона нижче - римський, а на цілий тон - паризький. Відповідно, вокальні твори Д. Каччині виконувалися його дочками-співачками в той час нижче, ніж тепер, хоча в нотному записі вони залишились незмінними. В 1620 році М.Преторіусом був ініційований єдиний для Європи камертон «Ля» = 424 Гц., що проіснував до 1885 року. Згодом його підняли до 435 герц, а в ХХ столітті - до 440 Гц. В США сьогодні практикується висота камертона для опери - 435 Гц., для симфонічних оркестрів - 445 Гц, а для джазових - 454 Гц. В зв’язку з цим, очевидною стала причина кризи вокального мистецтва, зумовлена підняттям камертона більш ніж на тон, у порівнянні з епохою бельканто. Відомий випадок зі співаком М.Баттістіні, коли він приїхав на гастролі до Англії і відмовився співати під супровід оркестру, що мав підвищений камертон, вимагаючи його пониження до норми, до якої звик голос італійського співака. Адміністрація змушена була виконати його вимоги.

При співі в натуральному регістрі голосові зв’язки коливаються всією своєю масою а при співі у верхньому регістрі (фальцетному, головному) переважає крайове коливання. А це означає, що при переході до верхнього регістру в голосотвірному механізмі повинна відбуватися сублімація енергії від іннервації голосових зв’язок до їх посиленого натягу, оскільки при стабільності довжини і маси звукового тіла підвищення тону залежатиме від сили його натягу. Власне, цей чинник і не враховується співаками-початківцями, тому їх гортань різко «замикається» при спробі співати вище натурального регістру. Таке замикання відбувається через невміння співака використовувати з а х и с н і м е х а н і з м и, тобто, за науковою термінологією, і м п е д а н с у в а т и г о л о с на грудочеревному та гортанноглотковому рівнях. Після оволодіння механізмом імпедансування голос у верхньому регістрі набуває насиченості тембру і грудне забарвлення, яке у вокальній педагогіці називається «згладжуванням регістрів», або, інколи - «прикриттям звуку». Характер самого «прикриття» має абсолютно індивідуальні особливості і тісно пов’язаний з зоною так званих п е р е х і д н и х н о т в діапазоні голосу.

У ненавчених співаків у діапазоні голосу виразно відчувається ділянка голосу, яка починає звучати напружено і унеможливлює спів у характері даного звучання. Найбільше, чого може досягти співак в цій ділянці голосу, це - взяти звук форсованим голосом, криком ще півтона-тон, після чого голос неодмінно «ламається» і взяти вищі ноти він зможе вже тільки фальцетом-фістулою. Як відомо, нижче перехідних нот, голос звучить могутньо, повноцінно, тембр легко піддається нюансуванню і за об’єктивним відчуттям співака «відлунює» у нього в грудях. Це явище і дало назву ділянці діапазону - «г р у д н и й р е г і с т р», оскільки, приклавши руку до грудей, відчувається їх легка вібрація. Перехідні ноти, суб’єктивно незручні, переважно, можуть утворюватися і в грудному, і фальцетному регістрах. Ф а л ь ц е т н и й регістр міститься вище перехідних нот і в ненавченого співака звучатиме досить слабо, оскільки він має вельми специфічний «продутий», або, «флажолетний» характер, бідний на обертони і темброве забарвлення, а також, досить обмежений у динаміці. Слово «ф а л ь ц е т» означає фальшивий, несправжній голос, російський синонім його - фістула. Оскільки при фальцетному голосотворенні «відлунює» голова, то і регістр цей називається «головним». Кожен чоловік може відтворити на звуках, близьких до перехідних, і грудне, і фальцетне звучання, тобто, довільно змінити механізм роботи голосового апарату. При цьому в гортані виразно відчувається різниця в роботі голосових зв’язок в кожному з регістрів.

Наукові дослідження дозволили з’ясувати, що грудне і фальцетне звучання голосу залежить від характеру роботи голосових складок (зв’язок). Ще М.Гарсіа, вперше, за допомогою створеного ним гортанного дзеркала, зауважив цю різницю. В грудному регістрі голосові зв’язки змикались повністю всією довжиною, а в коливанні брали участь також черпаловидні хрящі, а у фальцетному - черпаловидні хрящі щільно притискались один до одного і між краями голосових зв’язок утворювалась веретеноподібна щілина. Сучасний томографічний метод значно уточнив ці знання і дозволив побачити голосову щілину в процесі роботи в її поперечному розрізі. Згідно томограми, в грудному регістрі голосові «губи» щільно зімкнені і глибина їх змикання розповсюджується майже на всю товщу напружених і потовщених зв’язок. Вони уявляються двома товстими валиками, які тісно змикаються один з одним. У фальцетному регістрі вони не тільки роз’єднані, тобто, між ними є певний простір, через який постійно «протікає» повітря, але й розпружені і в роботу задіяні лише частково. Звичайно, що і звук при таких різних умовах формуватиметься по-різному. Щільне змикання зв’язок і їх суцільна робота створює тембр, багатий обертонами, голос, здатний до великих градацій сили звучання і тембрових нюансів. Крайове змикання голосових зв’язок при фальцетному звучанні, коли між краями залишається щілина, утворюється звук, ніби « на протязі», (оскільки там постійно «витікає» повітря ), бідний тембрально і позбавлений сили.

Підвищення сили звука в грудному регістрі вимагає постійного збереження вібрації всієї довжини зв’язок разом з черпаловидними хрящами, але воно може здійснюватися до певної фізіологічної межі, потім механізм їх роботи різко змінюється - переходить у фальцет. У фальцеті, коли черпаловидні хрящі не беруть участь у вібрації і між голосовими складками утворюється щілина, підвищення звука супроводжується зменшенням ділянки зв’язок, які коливаються. З підвищенням звуку веретеноподібна щілина стає щораз коротшою через збільшення змикання задньої ділянки голосових м’язів. Неоднорідність звучання в межах грудного регістру у деяких співаків можна пояснити наявністю у цих ділянках звуків, які мають перехідний характер. Але ці ділянки в чоловічих голосах не можна вважати регістрами, оскільки там не відбувається принципової перебудови в роботі голосових зв’язок. Це, швидше, підрегістри. Зміни в тембрі голосу і незручність у звучанні окремих нот залежать від тих впливів, яких зазнає голосова щілина з боку надставної трубки.

Тепер стосовно центру діапазону голосу. Характерною ознакою звучання центральної ділянки діапазону голосу є відсутність яскраво виражених як грудного, так і фальцетного регістрового звукоутворення, оскільки голосові зв’язки, як виявляють спостереження, коливаються в змішаному режимі і в їх коливаннях одночасно присутні обидва регістри. Такий характер коливання називається з м і ш а н и м г о л о с о т в о р е н н я м і «феномен» природного обдарування співаків з «готовими» голосами до вокальної діяльності без спеціальної освіти полягає саме в цій якості. Та все ж, для переважної більшості співаків змішане, тобто, мікстове (м і к с т - середина), голосотворення є результатом пошуку і розвитку спеціальної координації. Зауважимо, що в співацькій практиці часто під словом «мікст» розуміють досить неякісний, неповноцінний звук, щось на кшталт фальцету на опорі, тобто, полегшений варіант, близький до фальцету. Звичайно, що мікст має і таке звучання, але й може звучати цілком насичено і оперто, тому необхідно враховувати всі різновиди міксту, які успішно використовуються в сучасній практиці хорового, ансамблевого, естрадного та ін. співу.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.