Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Суб’єкти фінансового менеджменту





 

Фінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами, що поєднує в собі фінансову політику, методи, інструменти, а також людей, що приймають управлінські рішення і перетворюють їх на практику з метою досягнення поставлених цілей фінансової стабільності і зростання.

Фінансовий менеджмент охоплює всі ланки фінансової системи і виступає найважливішою складовою частиною структури управління в умовах ринку.

З огляду на це, найманого менеджера підприємства іноді розглядають як фінансового посередника. Таку ідею висловлюють, наприклад, Р. Брейлі та С. Майєрс у книзі «Принципи корпоративних фінансів». На їх думку, фінансовий менеджер діє як посередник між фірмою та ринком капіталів, де відбувається купівля-продаж цінних паперів. Роль фінансового менеджера показано на рис. 1.1, де схематично зображені потоки грошових коштів від інвесторів до фірми і назад до інвесторів. Потік виникає, коли фірма випускає цінні папери з метою залучення грошових коштів (стрілка 1 на рисунку). Гроші йдуть на придбання реальних активів, що використовуються в діяльності фірми (стрілка 2). Пізніше, якщо фірма діє вдало, реальні активи дають більший приток грошових коштів, аніж необхідно для покриття первісних інвестицій (стрілка 3). І, нарешті, грошові кошти або реінвестуються (стрілка 4), або повертаються інвесторам, які придбали цінні папери первинної емісії (стрілка 5).

 

 

Рис. 1.1.. Потоки грошових коштів між ринками капіталів та фірмою.

 

Фінансовий менеджмент як управлінська система характеризується й наявністю певних суб’єктів управління. Сучасна практика фінансового менеджменту дозволяє виділити три основні групи таких суб’єктів (рис. 1.2).



Зі зростанням обсягів фінансової діяльності та її диверсифікацією потреба в фінансових менеджерах всіх рівнів буде зростати, а їх спеціалізація – постійно розширюватись.

Відмітимо, що в якості фінансового посередника можна розглядати лише найманого менеджера. У Європі поширена не акціонерна, а приватна власність, коли компанія належить певній сім'ї і переходить від батька до сина. Якщо тамтешній власник намагається диверсифікувати свій капітал, вкладаючи гроші в кілька бізнесів, або отримує у спадок фірму, не маючи при цьому спеціальних фахових знань, він наймає професіонала. Це норма.

Частина ж українських підприємців досі переконана, що найкраще свій бізнес очолювати самому. На найманого топ-менеджера наш бізнесмен згоджується лише в разі, коли:

ü підприємство розрослося і бракує кваліфікації розкручувати його далі самому;

ü хоче вкласти гроші в новий прибутковий бізнес, не втрачаючи старого;

ü бізнес занепадає і потрібно підлити "нового вина в старі міхи";

ü стає депутатом або держслужбовцем (може мати частину акцій) i мусить за законом призначити іншого директора. А собі вигадати посаду на громадських засадах, на зразок почесний президент, почесний голова, фактично лишаючись керівником підприємства.

 

 

Рис. 1.2. Склад основних суб’єктів фінансового менеджменту

 

Компанія GР group дослідила співвідношення співвітчизників-управлінців та іноземців-управлінців на вищих керівних постах у 100 компаніях.

До цієї сотнi потрапили чотири вітчизняні компанії та дев'ять компаній з іноземними інвестиціями. У цих компаніях всі управлінські посади обiймають наші співвітчизники-найманці.

Інші 87 компаній виявилися представництвами великих мультинаціональних корпорацій. Наймані українські топ-менеджери обiймають перші посади в 49 з них і, відповідно, у 38 компаніях керівні посади займають менеджери-іноземці. З'ясувалося, найбільший ефект зусилля найманих топ-менеджерів приносять у банківській, інвестиційній та промисловій сферах. У той час, як у сфері торгівлі, поліграфічного, консультаційного та аудиторського сервісу, страхування лідирують ті компанії, де важелі управління перебувають у руках безпосередніх власників.

На вибір типу фінансової поведінки підприємства впливає низка факторів. До їх числа можна віднести об’єктивні (конкурентна позиція підприємства на ринку, стадія життєвого циклу фірми) та суб’єктивні (вік, досвід, психологічний тип господарського керівника, що приймає фінансові рішення) чинники.

У загальному випадку крива життєвого циклу підприємства демонструє перехід від агресивної фінансової політики на стадії «народження» і початкового розвитку компанії до поміркованої, а потім і консервативної на стадії зрілості, та можливе повернення до агресивної фінансової поведінки на останніх стадіях життя фірми. Причому, частка заборгованості в капіталі спочатку зменшується, а потім чимдалі зростає. Відповідно показники ліквідності та фінансової стійкості спершу покращуються, а потім погіршуються.

Втім, слід відмітити, що з розповсюдженням у практиці зарубіжних компаній з початку 80-х рр. минулого століття реінжинірингу, західні економісти взагалі припинили оперувати поняттям «життєвий цикл підприємства», розглядаючи окремо життєві цикли кожного виду товару або послуг, що виробляються фірмою. Також у розрізі окремих видів продукції прийнято розглядати й конкуренту позицію підприємства.

Таким чином, найбільший вплив на вибір типу фінансової політики підприємства здійснює саме суб’єктивний фактор – тип фінансового менеджера. У теорії фінансового менеджменту прийнято поділяти господарських керівників за менталітетом фінансово-інвестиційної політики на консервативних, помірних та агресивних, але існують також інші підходи.

Наприклад, цікаву типологію фінансових менеджерів пропонує у моделі ZOO-САМ® відомий український вчений-економіст М. Сорокін [12]. Згідно з його класифікацією, інвестори поділяються згідно з критеріями «високо ризикові» (В) – «низько ризикові» (Н), «динамічні» (Д) – «статичні» (С) та «позитивний ціннісний пріоритет» (+) – «негативний ціннісний пріоритет» (-) на такі групи як: Леви (ВС+; типовими Левами автор моделі називає Д. Карнегі та Г. Форда), Тигри (ВС-; П. Гетті), Орли (ВД+; Дж. Темплтон), Акули/Вовки (ВД-; Дж. Д. Рокфеллер), Воли (НС+; Н. Терещенко), Ведмеді (НС-), Мавпи (НД+) та Лисиці (НД-). Саме завдяки асоціаціям з фауною модель одержала свою назву.

Безумовно, вказаними координатами типологія господарських керівників не вичерпуються, але модель Сорокіна дозволяє виділити основні типи власників підприємств з їх унікальними особистісними характеристиками, що є дуже важливим з точки зору базових принципів формування ними підвладних їм бізнес-структур, їх загальної та інвестиційної стратегії, процесу прийняття рішень і стилю керівництва, способів контролю, внутрішніх і зовнішніх комунікацій, домінуючих корпоративних цінностей і культури.

Класифікація форм фінансової політики і видів фінансових менеджерів дозволяє цілеспрямовано здійснювати управління фінансовою діяльністю підприємства.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.