Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ЛЕКЦІЯ № 2. Законодавство України про охорону праці.





Питання:

1. Законодавство України про охорону праці.

2. Основні положення Закону України “Про охорону праці”.

3. Принципи державної політики в галузі охорони праці.

4. Інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, основні вимоги до них і порядок їх розроблення.

 

1.1. Законодавство України про охорону праці

 

Основний Закон України – Конституція України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеуи і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави. Стаття 27 говорить про те, що кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Умовно основні законодавчі акти України, що стосуються охорони праці та безпеки життєдіяльності, можна викласти по такій схемі:

Законодавство про охорону праці
Кодекс законів про працю   Закони:
Про охорону праці
Про пожежну безпеку
Про поводження з радіоактивними відходами
Про дорожній рух
Основи законодавства України про охорону здоров’я
Про колективні договори і угоди
Про охорону навколишнього природного середовища
Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку
Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
Про охорону атмосферного повітря      
Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань
Про надзвичайний стан

2.2. Закон України " Про охорону праці" (14.10.1992 р.)



 

Закон України "Про охорону праці" - це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності (далі-підприємство), на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах (далі - працівники).

 

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

 

- створити органи управління охороною праці та систему органiв нагляду за охороною працi;

- створити власну нормативну базу з охорони праці;

- забезпечити гласність з питань охорони праці;

- ввести економiчні важелі управління охороною праці;

- визначити роль колективних договорів;

- ввести новi інститути управлiння і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені трудових колективів та комісій з питань охорони праці підприємств);

- розпочати пiдготовку дипломованих спеціалiстів з охорони праці.

 

На виконання Закону для проведення наукових досліджень у галузі охорони праці створено Національний науково-дослідний інститут охорони праці, для навчання керівних працівників і спеціалістів з охорони праці створено Науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці.

 

Чітко виражена і соціальна спрямованість Закону. Він гарантує не лише здорові та безпечні умови праці, а й соціальний захист трудівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві. Закон передбачає також відшкодування моральної шкоди працівникові, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потерпілому, порушення його нормальних життевих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого вважається страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При цьому відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Розмір відшкодування моральної шкоди може досягати 200 мінімальних заробітних плат незалежно від інших виплат.

Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитись від роботи, якщо не виконується законодавство з охорони праці, а власник при цьому буде виплачувати йому середній заробіток.

Стаття 7 вказує на те, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої праці, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше 3-місячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

В Законі закріплені права громадян на: охорону праці при укладанні трудового договору і під час роботи на підприємстві, соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, на видачу спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів, відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я, відшкодування моральної шкоди. Окремим рядком виділяється охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

В 3-му розділі Закону викладені заходи по організації охорони праці на виробництві, які в свою чергу включають: обов’язки власника по створенню безпечних умов праці, обов’язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій, навчання з питань охорони праці, фінансування охорони праці, регулювання охорони праці у колективному договрі, створення служби охорони праці, додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва, розслідування та обляк нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, створення комісії з питань охорони праці підприємства та ін.

4-й, 5-й та 6-й розділи Закону передбачають: економічне стимулювання охорони праці, відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці, застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій і установ, відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства, положення про державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці, державне управління охороною праці на компетенція в цій галузі від Кабінету Міністерств України до об’єднань підприємств.

Державному нагляду і громадському контролю за охороною праці присвячений 7-й розділ, а 8-й передбачає відповідальність праціників за порушення законодавства про охорону праці.

 

2.3. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

 

Стаття 4 Закону України “Про охорону праці”. Закріпила основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

1) пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов працi;

2) комплексне вирішення завдань охорони праці шляхом створення Національної програми полiпшення безпеки, гігієни працi та виробничого середовища;

3) соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

4) встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

5) використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та сприятливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

6) організації навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці;

7) забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігїєни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

8) міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.