Основні положення Кодексу законів про працю України (1972 р. із змінами та доповненнями)

Кодекс законів про працю України - основний закон національного трудового законодавства і складається з 18 глав, в яких налічується 265 статей. Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від їх форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Перша глава присвячена загальним положенням, де зокрема закріплено основне трудове право працівників, що забезпечується державою, - право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

- безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштування, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

- надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних професійних навчально-виховних закладів;

- безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій;

- компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

- правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Порядку укладення колективного та трудового договору відведені друга та третя глави Кодексу, де закріплені поняття про сторони колективного договору, його зміст, строк чинності колективного договору, строки трудового договору, випробування при прийнятті на роботу, підстави припинення та розірвання трудового договору, про вихідну допомогу, про трудові книжки та ін.

IV-VII глави Кодексу присвячені робочому часу, часу відпочинку, вихідним дням, відпусткам, нормам праці, заробітній платі.

Про гарантії компенсації, трудову дисципліну, заохочення і стягнення говорять восьма, дев’ята та десята глави.

Охороні праці, зокрема, відведена одинадцята глава. Ст.153 говорить про те, що на всіх підприємствах, установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають зоконодавству про охорону праці.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник зобов’язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника покладається систематичне проведення інструктажу працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Кодекс передбачає заборону введення в експлуатацію підприємств, цехів, дільниць, виробництв, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Заборона стосується і виготовлення і передачі у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці.

Власник зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівникам шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним або трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

В цій же главі передбачається контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці, заходи щодо охорони праці, кошти на ці заходи, видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту, компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття, видача мила та знешкоджуючих засобів, видача молока і лікувально-профілактичного харчування, забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою, перерви в роботі для обігрівання і відпочинку, обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій, переведення на легшу роботу, обов’язки власника щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, застосування праці інвалідів, відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я, а також відшкодування моральної шкоди.

Інші глави Кодексу стосуються праці жінок; праці молоді; пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальних трудових спорів; участь працівників в управлінні підприємствами; трудових колективів; державного соціального страхування; нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

· вiдпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

· матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старостi, в разі хвороби, втрати працездатностi, а також матеріальну допомогу в разі безробiття;

· вирiшення колективних трудових конфлiктiв.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з вимогами законодавства України про працю, є недійсними.

1.2 Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

Стаття 7 Закону України “Про охорону праці” говорить, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Факти наявності такої ситуації підтверджуються спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров’я на легшу нищеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню проводяться згідно з законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

Даючи пояснення положенням цієї статті неохідно відмітити слідуюче:

1. Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних, міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій, інших документів) проводяться органами державного нагляду за охороною праці (ст.44 Закону Україна “Про охорону праці”) за участю інших державних органів (ст.34 Закону України “Про охорону праці”).

Ці нормативні акти є обов’язковими для виконання на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання. Тому власник має забезпечити відповідно до цих актів умови праці на кожному робочому місці, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови.

2. Якщо в процесі роботи з’ясувалося, що виробнича ситуація, що створилася, становить небезпеку для життя, чи здоров’я працівника або для інших людей чи навколишнього середовища, він має право відмовитися від дорученої роботи. У цьому випадку простій, якщо виник не з вини працівника, оплачується в розмірі його середнього заробітку.

Про наявність такої ситуації працівник має поінформувати власника. Підтвердження цього факту проводиться спеціалістами з охорони праці з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу.

Уповноважені трудового колективу з питань охорони праці обираються на загальних зборах трудового колективу (структурного підрозділу, зміни, бригади) більшістю голосів відкритим голосуванням і діють відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 та розробленого відповідного положення на кожному підприємстві.

Згідно з п.1 Типового положення уповноважений з питань охорони праці може бути одночасно і представником профспілки з цих питань. В такому разі рішення про це має прийняти профспілковий орган.

Якщо профспілковий орган доручає участь у вирішенні питань охорони праці спеціально уповноваженому представникові, то наявність загрозливої виробничої ситуації підтверджується за участю такого представника.

Типове положення про представників профспілок з питань охорони праці затверджено постановою Президії Федерації профспілок України від 22 квітня 1994 року № П-13-11.

На підприємствах представниками рпофспілок можуть бути члени профспілкого комітету, громадські інспектори з охорони праці, уповноважені трудового колективу з охорони праці та інші особи, компетентні у питаннях охорони праці.

Повноваження представників профспілок підтверджуються постановами президій відповідних профспілкових органів, колективів профспілок первинних профспілкових організацій, а у випадках залучення експертів до вивчення окремих питань – розпорядженнями уповноважених посадових осіб.

У разі недосягнення згоди щодо наявності небезпечної ситуації і виникнення конфлікту рішення приймається відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки (обкому, центрального галузевого комітету, регіонального профоб’єднання, національного профспілкового об’єднання).

3. За наявністю виробничої ситуації, що загрожує життю чи здоров’ю працівника, а також у випадку порушень вимог Закону України “Про охорону праці”, інших нормативних актів, умов колективного договору з питань охорони праці працівник має право вимагати розірвання трудового договору. Власник зобов’язаний задовольняти прохання працівника і звільнити його у строк, зазначений працівником.

Працівник в даному випадку має право на одержання вихідної допомоги, розмір якої визначається в колективному договорі, але не може бути нижчим він тримісячного середнього заробітку.

Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (ЗП, № 4, ст.ІІІ), виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують звільненню.

В наказі про звільнення працівника та в його трудовій книжці має бути зазначено, що він звільнений за власним бажанням у зв’язку з порушенням власником законодавства про охорону праці, оскільки, як відомо, при звільненні за власним бажанням з поважних причин і без поважних причин настають різні правові наслідки (збереження безперервного стажу, відкладення виплати допомоги по безробіттю та ін.).

4. У разі, коли працівник за станом здоров’я не може виконувати роботу, на яку наймається, він має бути переведений на легшу роботу відновідно до медичного висновку.

Медичний висновок лікарсько-консультативної комісії, або медико-соціально-експертної комісії є обов’язковим для власника (п.7 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83-ЗП, і 1993 р., № 3, с.68).

Проте переведення працівника на іншу (легшу) тимчасову чи постійну роботу може мати місце лише за його згодою.

5. При переведенні працівника за його згодою на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за ним зберігається його попередній середній заробіток протягом 2-х тижнів з дня переведення. Обчислення середнього заробітку проводиться за два календарні місяці, що передували переведенню.

6. Якщо працівник потребує тимчасового переведення на легшу нижчеоплачувану роботу в результаті одержаної травми чи іншого ушкодження здоров’я, власник зобов’язаний надати працівникові за його згодою рекомендовану ЛКК роботу і зберегти за ним середньомісячний заробіток на термін, визначений ЛКК або встановлення МСЕК стійкої повної (часткової) втрати працездатності.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер встановлюються ЛКК.

Якщо у встановлений ЛКК термін власник не запропонував потерпілому рекомендованої роботи, йому виплачується середньомісячний заробіток.

Обчислення середнього заробітку у цьому випадку переведення на тимчасову нижчеоплачувану роботу проводиться з рахунку виплат за 3 місяці до ушкодження здоров’я (п. 6 Правил відшкодування власником підприємства, установи і огранізації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472).

7. Якщо працівник є тимчасово непрацездатним по своїй роботі внаслідок професійного захворювання, але без порушення нормального ходу лікування може виконувати іншу роботу, то за висновком ЛКК він має бути переведений власником за погодженням з профкомом на цю роботу.

У разі, коли нова робота оплачується нижче, ніж попередня, працівникові видається допомога по листку непрацездатності за весь час переведення, але не більше 2-х місяців.

Допомога видається в такому розмірі, щоб зарплата за новим місцем роботи і допомога не перевищували заробітку до переведення (п.20 Положення про порядок забезпечення допомогою по державному соціальному страхуванню, затвердженого постановою Президії ВЦРПС від 12 листопада 1984 р.).

8. Право зупиняти експлуатацію підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування належить органам державного нагляду за охороною праці та спеціалістам служби охорони праці підприємства (ст.23 і 45 Закону України “Про охорону праці”).

У цьому випадку за працівником зберігається місце роботи і відповідно до статті 113 КЗпП України оплачується час простою з розрахунку середнього заробітку.

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: