Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сутність фінансів підприємств, принципи їх організації та роль в системі виробничих відносин





ЗАТВЕРДЖУЮ

Заступник директора з навчально- методичної роботи ДВНЗ «ККЛП»

____________Г.А. Михайловська

«___» ____________20__ р.

 

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

нормативної навчальної дисципліни

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

 

підготовки молодшого спеціаліста

 

напряму: 0305 «Економіка і підприємництво»

(шифр і назва напряму)

 

спеціальності: 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

(шифр і назва спеціальності)

 

Розглянуто та рекомендовано Розробив

до затвердження на засіданні викладач Головін О.М.

циклової комісії (П.І.Б.)

Підпис ____________

(назва циклової комісії)

Протокол ____№1_________

від 31.08.2015р.

Голова ЦК Коваль В.М.

(П.І.Б.)

Підпис___________________

 

2015р.


ЗМІСТ

 

  стор.
Розділ 1. Організація фінансової роботи на підприємствах.........................
Тема 1. Основи фінансів підприємств......................................................................
Тема 2. Організація грошових розрахунків підприємств……………..…………
Розділ 2. Функціональне призначення фінансових показників діяльності підприємств......................................................................
Тема 3. Грошові надходження підприємств..........................................................
Тема 4. Формування і розподіл прибутку..............................................................
Тема 5. Оподаткування підприємств......................................................................
Тема 6. Оборотні кошти підприємств.....................................................................
Тема 7. Кредитування підприємств..............................................................................
Тема 8. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів...........................
Розділ 3. Аналіз виконання фінансової дисципліни ……………………….
Тема 9. Оцінювання фінансового стану підприємств.............................................
Тема 10. Фінансове планування на підприємстві.......................................................
Тема 11. Фінансова санація підприємств................................................................
   
Список рекомендованої літератури ........................................................................

Розділ І. Організація фінансової роботи на підприємствах



ТЕМА 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

 

План

1. Сутність фінансів підприємств, принципи їх організації та роль в системі виробничих відносин

2. Функції фінансів підприємств

3. Формування та використання фінансових ресурсів підприємств

4. Формування фондів грошових коштів

5. Фінансова діяльність на підприємстві

 

Сутність фінансів підприємств, принципи їх організації та роль в системі виробничих відносин

Таким чином,фінанси підприємств – це система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів.

Призначення фінансів підприємств — забезпечити фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширення їх виробничих фондів (основних і обігових), спричиняти активний вплив на зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, зростання накопичень і підвищення ефективності виробництва.

Сучасна організація фінансів підприємства будується на дотриманні наступних принципів:

господарської самостійності,

самооплатності,

самофінансування,

матеріальної відповідальності,

зацікавленості в результатах діяльності,

плановості,

забезпечення фінансових резервів,

здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю.

 

Функції фінансів підприємств

Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія свою дію в процесі відтворення виявляють через дві головні функції:

розподільчу,

контрольну.

Розподільча функція фінансів. Розподільча функція фінансів підприємств виявляється в розподілі отримуваних господарюючими суб'єктами виручки, інших доходів і накопичень за відповідними напрямами. Так, отримувана виручка, насамперед, спрямовується на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів виробництва. Частина, що залиши­лась, — валовий дохід — розподіляється на фонд оплати праці робіт­ників сфери матеріального виробництва і чистий дохід (прибуток). Отриманий чистий дохід (прибуток) розподіляється, передусім,насплату відповідних податків і платежів до бюджету, а частина його, що залишилась, — на утворення резервів і фондів підприємства.

Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, отриманням прибутку, за формуванням і цільовим вико­ристанням фондів грошових коштів, фінансових ресурсів підпри­ємств.

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ

План

1. Розрахункові і касові операції

2. Форми безготівкових розрахунків

3. Розрахунково-платіжна дисципліна та її вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

 

Розрахунки чеками.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах ви­користовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного дору­чення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємст­вами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробіт­ної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

 
 

 

 


Рисунок 2.4– Розрахунок чеком

 

1 – постачальник передає товар покупцеві;

2 – покупець передає чек постачальнику;

3 – постачальник передає чек у свій банк;

4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 – банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 – банк платни­ка повідомляє платника про списання коштів;

7 – банк платника переказує банку постачаль­ника відповідні кошти;

8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Розрахунки акредитивами.

Акредитив – розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

 

 

 
 

 

 


Рисунок 2.5 – Розрахунок з використанням акредитива

 

1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 – банк покупця відкриває акредитив;

3 – банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкре­тну суму;

5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 – відвантаження товару;

7 – покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника;

10 – банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

 

3. Розрахунково-платіжна дисципліна та її вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів го­сподарювання дотримуватися встановлених правил проведення роз­рахункових операцій.

Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. По­рушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадові­льної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни зале­жить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисцип­ліни до них можуть бути вжиті санкції.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні по­діляються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумо­вного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми не­виконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємствзапорушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан облі­ку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; пору­шення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також прове­дення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами гос­подарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються держав­ними органами, податковими адміністраціями.

 

Розділ ІІ. Функціональне призначення фінансових показників діяльності підприємств

Рисунок 3.1 – Види діяльності підприємств та доходів, отримуваних від них

 

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

 

2. Виручка від реалізації продукції, її планування та використання

Виручка – це сума грошових коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, то­варів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).

У підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного по­стачання замість категорії «виручка» від продажу продукції, послуг використовується категорія «товарообіг».

Продаж продукції та надходження виручки – це остання завер­шальна стадія кругообігу коштів підприємства.

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сирови­ни, матеріалів і т. п., необхідних для здійснення нового циклу вироб­ництва, на утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів тощо.

Існують два методи визначення планової виручки:

метод прямого рахунку;

розрахунковий метод.

Метод прямого рахунка заснований на гарантованому попиті. Передбачається, що весь обсяг зробленої продукції приходитися на попередньо оформлений пакет замовлень. Це найбільш достовірний метод планування виручки, коли план випуску й обсяг реалізації продукції заздалегідь ув’язані зі споживчим попитом, відомі необхідний асортимент і структура випуску, установлені відповідні ціни. Тоді виручку від реалізації можна визначити по наступній формулі:

(3.1)

де В – виручка від реалізації;

Р – кількість реалізованих виробів (обсяг реалізації);

Ц – ціна реалізації кожного виробу.

Як правило, в умовах ринкових відносин більшість підприємств не має гарантованого попиту на весь обсяг виробленої продукції. Для оптимізації витрат і зростання фінансових результатів підприємство повинне докладати зусиль до збільшення випуску продукції, розширення його асортименту, виробництва принципово нових по споживчим якостям товарів. Отже, обсяги замовлень на вироблену продукцію піддаються коливанням, підприємства змушені проводити щоденну роботу по розширенню ринку для своєї продукції.

У цих умовах для планування виручки застосовується розрахунковий метод, основою якого є обсяг реалізованої продукції, коректуємий на вхідні і вихідні залишки. Планування виручки від реалізації продукції здійснюється за аналогією з плануванням витрат на виробництво і реалізацію продукції:

(3.2)

де В – виручка від реалізації;

Он – нереалізовані залишки готової продукції на початок запланованого періоду;

Т – товарна продукція, призначена до випуску в запланованому періоді;

Ок – залишки нереалізованої готової продукції на кінець запланованого періоду.

 

План

4.1. Фінансові результати діяльності підприємств.

4.2. Чинники, що впливають на розмір прибутку підприємств

4.3. Особливості розподілу прибутку підприємств.

4.4. Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства.

 

План

5.1. Сутність оподаткування підприємств.

5.2. Оподаткування прибутку підприємств.

5.3. ПДВ і акцизний збір.

5.4. Оподаткування суб’єктів малого підприємництва

 

ПДВ і акцизний збір.

Одним з найвагоміших джерел формування доходів держави є непряме оподаткування. У світовій економіці непрямим податкам належить значне місце, а їх структура характеризується найбільшою питомою вагою специфічних акцизів, тобто податків на окремі види (групи) товарів, і універсальних акцизів, якими обкладають валовий оборот комерційного підприємства. Найпоширенішою формою універсального акцизу є податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує з-поміж непрямих податків, що надходять до бюджету. Інакше кажучи, це податок, який виконує виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалося, ПДВ справляє істотний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Податок на додану вартість був запроваджений в Україні з 1 січня 1992 р. згідно із Законом України «Про податок на добав­лену вартість» від 20 грудня 1991 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість», що набув чинності з 1993 р., було підписано 26 грудня 1992 р. З урахуванням допов­нень і змін, що вносилися в наступних періодах, зазначений дек­рет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993—1997 рр. (до 1 жовтня 1997 р.).

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регла­ментується Законом України. «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР. На жаль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Протягом 1997—2007 років до цього закону внесено більш як 80 змін та доповнень.

Платниками ПДВ до бюджету є суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємства з інозем­ними інвестиціями, інші юридичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, фізичні особи (громадяни та особи без громадянства), які здійснюють діяльність, віднесену до під­приємницької, або ввозять (пересилають) товари на митну тери­торію України.

При цьому податок стягується, якщо обсяг оподатковуваних операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за будь-який період з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування є операції, здійснювані платниками податку:

— з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

— ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операцій зі ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

— вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об'єктом оподаткування є операції, пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їх імпортом чи експортом.

Не є об’єктом оподаткування операціїз:

- випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування, включаючи сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи;

- обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами;

- надання орендодавцем (лізингодавцем) майна у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оперативної оренди (лізингу) або оренди землі, а також повернення такого майна орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору;

- надання послуг із страхування і перестрахування, соціального і пенсійного страхування;

- обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей тощо.

База оподатковування ПДВ залежить від виду діяльності платника.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

У разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов’язаній з продавцем особі чи суб’єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Звільняються від оподаткування операції з:

- продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими Кабінетом Міністрів України;

- продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;

- надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв;

- продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

- послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

- надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;

- продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;

- надання послуг з охорони здоров’я згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров’я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та ін.

Законом передбачено два види податкових ставок:нульова та двадцятивідсоткова.

Нульова ставка застосовується до операцій з:

- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

- надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.

- продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання;

- продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України.

Слід зазначити, що перелік подібних операцій не є постійним і підлягає доповненню.

Акциз - вид непрямого податку, що включається до складу ціни товару чи послуги.

Законодавст­вом визначено такі об'єкти оподаткування:

1) обороти з реалізації вироблених зУкраїні підакцизних то­варів, у тому числі з давальницької сировини. При цьому оборо­том з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безоплатне пере­давання, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів, виготовлених з давальницької сировини. В оподатковуваний оборот включається реалізація (передавання) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівни­ків (у тім числі й у порядку натуральної оплати праці);

2) вартість товарів, імпортованих на митну територію України, у тім числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій, а також отриманих без оплати їхньої вартості або з частковою оплатою.

Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприєм­ницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

—виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

—нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їхні постійні представництва;

—суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

—фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять під­акцизні товари на митну територію України;

—юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підак­цизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються зако­нодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

До складу підакцизних товарів включаються:автомобілі українського виробництва; шини для автомобілів; ювелірні вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів; високоякісні вироби з порцеляни; килими і килимові вироби, і ряд інших непродовольчих товарів; лікеро-горілчані вироби; кава, шоколад тощо.

Ставки акцизного збору і перелік підакцизних товарів не є постійними. Список підакцизних товарів періодично переглядається і затверджується або КМУ, або по представленню КМУ Верховною Радою України.

План

1. Економічний зміст і характеристика оборотних коштів

2. Структура оборотних коштів підприємства

3. Визначення потреби в оборотних коштах підприємства

4. Показники ефективності використання оборотних коштів

 

План

1. Необхідність та сутність кредитування підприємств

2. Форми та види кредиту

3. Практична діяльність підприємства по отриманню банківського кредиту. Етапи процесу кредитування

4. Небанківське кредитування підприємств

Форми та види кредиту

Кредит виступає опорою сучасної економіки України, невід’ємним елементом економічного розвитку.

Кредити, які надаються підприємствам, можна класифікувати за такими ознаками:

1. За призначенням і характером використання позики,що видаються, поділяються на:

• позики підприємствам;

• позики небанківським фінансовим установам;

• міжбанківські позики;

• позики під нерухомість;

• споживчі кредити;

• кредити під вексельне обертання тощо.

2. Залежно від форм кредити бувають:

• у товарній формі;

• у грошовій формі.

3. Залежно від видів кредити бувають:

• банківські;

• комерційні;

• державні;

• лізингові;

• іпотечні;

• тощо.

Банківський кредит це економічні, кредитні відносини між банками і суб’єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і використання позикових коштів.

Комерційний кредит – це економічні, кредитні відносини між окремими суб’єктами господарювання з приводу відстрочки оплати за продані (куплені) товари.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин між дер­жавою, юридичними та фізичними особами з приводу випуску (при­дбання) позик.

Лізинговий кредит – це економічні відносини між юридичними особами, які виникають при оренді майна на підставі укладеного до­говору.

Іпотечний кредит –це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. При цьому кредиторами можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Особами, які надають позику, можуть бути юридичні та фізичні особи, котрі мають у власності об'єкти іпотеки (виробничі будови, споруди, житлові будинки, мага­зини, земельні ділянки тощо).

4. В залежності від цільового спрямування кредит може бути:

• виробничі;

• споживчі.

Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед, це кредити на затрати, пов’язані з покращенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також придбання товарів в кредит і на невідкладні потреби.

5. Залежно від наявності і характеру забезпечення кредити під­розділяються на:

• забезпечені;

• незабезпечені (бланкові).

При цьому під забезпеченням кредиту розуміють спосіб страхування банку від ризику неповернення особою, яка взяла позику, кредит. У забезпечення повернення кредиту приймаються: застава майна; цінні папери; шляхові та товарні документи; гарантія або доручення третьої особи; поліс страхової компанії тощо.

Незабезпечені (бланкові) позики – це позики, які надані банками економічно і фінансове стійким господарським органам під їх зобов’язання погашення в певний строк отриманої позики.

6. Залежно від мети використання кредити поділяються на:

• кредити, які видаються на формування обігових коштів;

• кредити, які видаються на фінансування основних фондів.

7. За строками використання кредити бувають:

• строкові;

• безстрокові;

• відстрочені;

• прострочені.

При цьомустрокові позики — це позики, які надаються банками особам, які беруть позику на певний строк, встановлений у договорі сторін.Безстроковими називаються позики, які видаються банками на невизначений строк, до вимоги. Погашаються такі позики, як правило, за першою вимогою банку-кредитора. Допрострочених належать позики, за якими вийшов строк повернення, передбачений кредитним договором банку з осо­бою, яка взяла позику.Відстроченими вважаються позики, термін повернення яких, на прохання особи, що взяла позику, перенесений банком на більш тривалий строк. Відстрочка погашення позики оформляється, як правило, укладанням додаткової угоди до основно­го кредитного договору і супроводжується встановленням більш ви­сокої відсоткової ставки.

8. За термінами користування кредити поділяються на:

• короткострокові (до 1 року);

• середньострокові (від 1 до 3 років);

• довгострокові (понад 3 роки).

Короткострокові кредити – це кредити, які надаються банками госпорганам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обігу, не забезпеченими надходженнями власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на термін до одного року.

Середньострокові кредити – це кредити, що надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкла­день. Надаються вони на термін до трьох років.

Довгострокові кредити – це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат по реконструкції, модернізації та розширенню діючих основних фондів, будівництво нових об’єктів тощо. Надаються довгострокові кредити на термін більше трьох років.

9. За методами надання розрізняють:

• позики, які видаються в разовому порядку;

• позики, що видаються відповідно до відкритої кредитної лінії.

При цьому під разовими розуміють позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо щодо кожної позики на підставі прохання та інших документів особи, яка бере позику. Позики за відкритою кредитною лінією надаються особі, що бере позику впродовж встановленого відрізку часу в межах раніше обумовлених розмірів, без додаткових спеціальних переговорів.

10. За способом оплати відсотків розрізняють:

• позики з фіксованою відсотковою ставкою;

• з плаваючою відсотковою ставкою.

При цьому позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються, як правило, підприємствам зі стабільною економікою. Проте вони можуть видаватися і під час інфляції, але на короткий строк. В умовах економічної нестабільності застосовуються, як правило, плаваючі відсоткові ставки. Ці ставки встановлюються з урахуванням офіцій­ної облікової ставки Національного банку України та рівня інфляції. Їх зміна за відповідними періодами передбачається в кредитних до­говорах між банком і особою, що бере позику.

 

3. Практична діяльність підприємства по отриманню банківського кредиту. Етапи процесу кредитування

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів:

забезпеченості;

повернення;

терміновості;

платності;

цільового використання.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку під заставу вартість майна, яке в нього є, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити економіку банку від можливих збит­ків у випадку неповернення позичальником взятої позики через неп­латоспроможність. Забезпечення є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість майна, матеріальних цінностей тощо, закладених для забезпечення кредиту, повинна перевищувати на 25—30% суму кредиту, що видається.

Повернення кредиту означає, що одержані господарюючим суб’єктом позичені кошти повинні бути повернені банку в строк, визначений у кредитному договорі.

Принцип терміновості кредиту полягає у тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим суб’єктам за визначену оплату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок сплати встановлюється банком залежно від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших чинників. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується в кредитному договорі.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. У випадку використання підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупи









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.