ТЕМА 5. НАУКОВО – ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

План теми

1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання.

2. Необхідність і сутність науково-технічної політики.

3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики.

4. Державне регулювання інноваційних процесів.

Література для вивчення теми: 1, 2, 7, 11, 13, 15—17,21,22,24.

Вирішальний вплив науково-технічного прогресу на економічний
і соціальний розвиток пояснюється тим, що: по-перше, використання у виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів; по-друге, НТП позитивно впливає на вдосконалення структури економіки, зменшуючи у складі витрат на виробництво питому вагу живої праці з одночасним збільшенням питомої ваги засобів і предметів праці; по-третє, застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції (послуг).

Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку. Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей (рис. 5.1) і справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання.

Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991 р.) визначено, що державна науково-технічна політика — це складова соціально-економічної політики держави, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Складові державної науково-технічної політики наведено на рис. 5.2.

В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання.

Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки.

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції.

Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг.

Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами.

Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавчо надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів і сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнення у галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту у бізнесі. В такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників в інтенсифікації досліджень і розробок, підвищення якості науково-технічного і технологічного продукту, його практичної спрямованості. Необхідною умовою практичного використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Результати науково-технічної діяльності є об'єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Складовою державної політики в сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Суб'єктам науково-технічної діяльності надається право брати участь у виконанні міжнародних програм та укладати угоди з іноземними організаціями і фірмами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій та союзів на правах їхніх членів, здійснювати взаємний обмін науково-технічною інформацією,
проводити обмін науково-технічними і викладацькими кадрами, студентами та аспірантами, а також спільну підготовку фахівців.

Кінцевим результатом упровадження досягнень НТП є інновації. Вони здійснюються з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. В результаті інновацій породжуються позитивні екстерналії, тобто ефект від інновацій отримують не тільки ті, хто здійснює їх, але й інші фізичні та юридичні особи, які використовують їх.

Інновація — це результат досягнень НТП, практичне застосу­вання якого задовольняє суспільні потреби на якісно новому рів­ні. Метою інновації є отримання економічного, соціального, еко­логічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.

Термін «інновація» став активно використовуватися в перехід­ній економіці України як самостійно, так і для означення низки близьких понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес» тощо.

Терміни «інновація» та «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, осво­єнням і розповсюдженням інновацій.

Інноваційний процес складається з таких взаємодіючих стадій: виникнення ідеї; фундаментальні дослідження; прикладні дослі­дження; дослідно-конструкторські розробки; дослідне виробниц­тво; споживання.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вчених додержуються схеми: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування — дослідне виробницт­во — ринкове випробування — комерційне виробництво».

На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впрова­дженням. Новина вдосконалюється, робиться більш ефективні­шою, набуває нових споживацьких якостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування і нові ринки. У загальному вигляді інно­ваційний процес можна уявити як спосіб задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки та технології (рис. 5.7).

На стадіях створення інновації сумарна приведена вартість ін­вестицій збільшується. Частково це стосується і технічної підго­товки виробництва.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу ма­теріального виробництва та сферу експлуатації. Його можна по­дати як систему стадій і робіт, яка має складну структуру (рис. 5.8).

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

· простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма),

· простий міжорганізаційний (товарна форма)

· розширений.

Процес поширення інновацій проходить дві фази: створення нововведення та розповсюдження його; дифузія нововведення.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» видами інноваційної діяльності є:

ü випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

ü прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

ü реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

ü фінансування фундаментальних досліджень для досягнення
якісних змін у стані продуктивних сил;

ü розроблення і впровадження нової ресурсозберігаючої технології.

Об'єктами інноваційної діяльності є розроблення і впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління. Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Комплексний характер інновацій, їх багатосторонність і різ­номаніття сфер і способів використання обумовлюють необхід­ність введення декількох ознак їх класифікації (табл. 5.1). Така класифікація дає змогу конкретніше визначати напрями іннова­ційного процесу та комплексно оцінювати його результативність. Вона уможливлює добір форм і методів державного регулювання, адекватних особливостям кожної стадії інноваційного процесу.

Державна інноваційна політика України засновується на та­ких принципах:

—орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах глобальних трансформацій світової еконо­міки;

—визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку, підтримка радикальних інновацій, які становлять основу сучасного технологічного прогресу;

—формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності, що забезпечує конкуренцію та підвищує ефективність інноваційного процесу;

—створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу, захист інтелектуальної власності;

—забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва і фінан­сово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

—ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

—здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферту технологій, міжнарод­ного інвестиційного співробітництва, захисту вітчизняної про­дукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

—фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

—сприяння розвитку інноваційної інфраструктури, в тому чи­слі створенню приватних інноваційних фондів і забезпеченню прозорості їх діяльності, сприяння фірмам у наданні консульта­ційних, дорадчих та організаційних послуг інноваторам;

—інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльно­сті, розвиток загальнонаціональної інформаційної мережі з при­єднанням до світових мереж;

—підготовка кадрів для інноваційної сфери у закладах вищої освіти, спеціальної фахової підготовки, системи підвищення ква­ліфікації.

Необхідною умовою ефективної реалізації інноваційної полі­тики є комплексний підхід до створення і функціонування орга­нізаційно-економічного механізму державного регулювання ін­новаційної діяльності. Складовими цього механізму є комплекс напрямів, методів та інструментів впливу держави на інноваційні процеси в економіці; система державного інвестування іннова­ційної діяльності; заходи, спрямовані на створення сприятливого соціально-економічного середовища для інноваційної діяльності (рис. 5.10).

Напрями державного регулювання інноваційної діяльності пе­редбачають:

ð визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

ð розроблення цільових комплексних програм;

ð податкове регулювання;

ð бюджетне регулювання;

ð кредитне регулювання;

ð розвиток конкуренції та обмеження монополізму в іннова­ційній сфері;

ð кваліфікування та експертизу інноваційних проектів, вида­чу свідоцтва про внесення інноваційного проекту до Державного реєстру;

ð державне замовлення на проведення наукових досліджень і підготовку кадрів для науково-технічної сфери;

ð захист інтелектуальної власності;

ð міжнародну науково-технічну кооперацію.

Фінансово-кредитний механізм державного інвесту­вання інноваційної діяльності унаочнює рис. 5.11.

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: