Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ТЕМА 6. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА





 

План теми

1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання.

2. Роль держави у процесі становлення підприємницького середовища в Україні.

3. Механізм державного регулювання підприємництва.

4. Фінансові важелі державної підприємницької політики.

Література для вивчення теми: 1, 2, 4, 6, 7, 11, 15,17,21—23.

 

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність (а саме - діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, торгова), що провадиться суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (див. Господарський кодекс України, ст. 42).

Зміст підприємницької діяльності полягає в ініціативному, самостійному та творчому поєднанні фінансових коштів, матеріальних ресурсів, нематеріальних засобів інтелектуальної власності, інших активів і робочої сіли з метою створення нового товару чи послуги.

Метою підприємництва є одержання прибутку чи збільшення особистого доходу шляхом організації найбільш ефективного використання економічних ресурсів у результаті застосування новітніх комерційних, організаційних технологій, розвилку нових видів, методів виробництва благ і послуг, опанування нових сфер застосування капіталу тощо.

Роль підприємництва в економічній системі розкривають його функції:

ü економічна - полягає у створенні надійного каркасу розвитку економіки (ринкова економіка ґрунтується на підприємництві), формуванні інноваційного середовища, відкриваючи шлях до позитивних економічних перетворень на основі ефективності, раціоналізації, бережливості використання ресурсів та постійного оновлення виробництва і продукції, оскільки підприємництво, приватна власність та зацікавленість є основними передумовами ефективного, раціонального виробництва (господарювання), які утверджують економічну свободу, реалізацію потенціалу, інтересів та волі людей. В цьому контексті підприємництво є необхідною умовою досягнення економічного зростання;

ü соціальна - полягає у тому, що підприємництво забезпечує формування середнього класу як запоруки підвищення добробуту громадян, постійного економічного розвитку та соціально-політичної стабільності;

ü політична - полягає у тому, що підприємництво гарантує безповоротність ринкових реформ, створює основу цивілізованого, демократичного суспільства, громадянської держави;

ü національна - полягає у тому, що підприємництво виступає основою консолідації суспільства і виходу із кризи, локомотивом динамічного економічного розвитку країни;

 

ü міжнародна - полягає у тому, що підприємництво (рівень його розвитку у країні) є мірилом ступеня економічної свободи, цивілізованості країни, її міжнародного авторитету, інвестиційної привабливості.

Формування і розвиток підприємництва залежить від багатьох умов. їх сукупність утворює так зване підприємницьке середовище. Воно охоплює такі основні елементи:

Ø економічні умови (фактори) - визначають умови розподілу обмежених ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності: ступінь економічної свободи (вільний доступ до інформації, ресурсів, ринків), обсяг сукупного попиту, рівень розвитку ринків і конкуренції, стабільність національної валюти, податкова політика, рівень доходів населення тощо;

Ø політична ситуація - обумовлює характер взаємодії суспільства і підприємницьких структур, їхню соціальну інтегрованість: наявність певних політичних інститутів (партій, рухів, об’єднань), їх стабільність і характер взаємодії, відносини між основними гілками влади, способи, управління та прийняття рішень, існування інституту партнерства, домінування певної ідеології тощо;

Ø правове середовище - створює умови розвитку цивілізованих ринкових відносин: стан розвитку ринкового (у тому числі господарського) законодавства, характер регуляторного втручання держави у діяльність суб'єктів економічних відносин, захист інтересів підприємців тощо;

Ø соціально-культурне і демографічне середовище - виявляє вплив на формування потреб споживачів, обумовлює специфіку попиту: тип економічної культури у суспільстві, кількість населення, рівень його освіти і культури, моральні норми, традиції, релігійні погляди, домінуючі соціально-культурні цінності тощо;

Ø технологічне середовище - обумовлює не тільки характер виробництва, а й способи підприємницької діяльності: рівень індустріального розвитку країни, рівень науки і техніки, наявність новітніх технологій і їх впровадження у виробництво тощо;

Ø природно-географічне середовище - визначає галузеву, територіальну, зовнішньоекономічну структуру економіки, види підприємницької діяльності: наявність природних ресурсів, їх якість, клімат, географічне розташування країни тощо;

Ø інституційно-організаційне середовище - характеризує систему органів державного управління, їх взаємодію із суб'єктами підприємницької діяльності, способи та інструменти державного впливу на підприємництво, розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби інформаційного забезпечення тощо).

Підприємництво здійснюється на основі (принципи підприємницької діяльності):

ü вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

ü самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону ("Про ціни і ціноутворення", ГКУта інших законодавчих актів щодо ціноутворення);

ü вільного найму підприємцем працівників;

ü комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

ü вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених податковим законодавством;

ü самостійного провадження підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:

· стабільна національна грошово-кредитна система;

· пільгова системи оподаткування;

· активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;

· державна фінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;

· ефективний захист інтелектуальної власності;

· спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;

· правовий захист підприємництва;

· формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва.

Займатися підприємницькою діяльністю забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою 64 статті Конституції України.

 


Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Господарським кодексом України (2003 р.) та іншими законами. Припиняється підприємницька діяльність:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами.

Державне регулювання підприємництва як елемент єдиної системи ДРЕ - це система правових, організаційних, адміністративних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливих умов для становлення та розвитку підприємництва (сприятливого підприємницького середовища) і на його підтримку, а також управління державним сектором економіки для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Обов'язковими умовами, що забезпечують становлення та нормальне функціонування і розвиток підприємництва, є:

Ø стабільна грошово-кредитна система;

Ø правова захищеність підприємництва;

Ø стабільна, стимулююча система оподаткування, яка б сприяла інвестуванню та реінвестуванню коштів у сфері підприємництва;

Ø розвинута система ринкової інфраструктури підтримки підприємництва (комерційні банки. товарні біржі, страхові компанії, науково-консалтингові, інформаційно-маркетингові фірми, навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

Ø державна підтримка підприємництва (особливо в питаннях започаткування, реєстрації, фінансування, кредитування тощо);

Ø прозора і проста процедура регулювання підприємницькою діяльністю органів державної влади та управління;

Ø ефективний захист інтелектуальної та уречевленої (матеріальної) власності;

Ø формування у суспільстві привабливого образу підприємництва і культивування прихильного ставлення до нього.

цілями державної підприємницької політики є:

· формування потужного підприємницького сектора;

· стимулювання перспективних видів і напрямів діяльності;

· сприяння нагромадженню інвестиційних ресурсів та інвестиційно-інноваційній діяльності у пріоритетних галузях НЕС;

· забезпечення стабільного функціонування вітчизняного підприємництва в умовах глобалізації економіки і посилення міжнародної конкуренції.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів підприємництва, згідно зі статтею 12 ГК України є:

· державне замовлення, державне завдання;

· ліцензування, патентування і квотування;

· сертифікація та стандартизація;

· застосування нормативів та лімітів;

· врегулювання цін і тарифів;

· надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

· надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Механізм державного регулювання підприємництва представлений на рис. 6.2.

Основними елементами системи державного регулювання процесів, що відбуваються у підприємницькому середовищі У країни та безпосередньо впливають на нього (на його формування), є:

ð політика роздержавлення і приватизації;

ð конкурентна (антимонопольна) політика;

ð інститут банкрутства суб'єкта підприємництва.

Основними елементами системи регулювання, забезпечення та державної підтримки підприємництва в Україні є:

ð нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва (формування нормативно-правового поля);

ð адміністративно-економічне регулювання (забезпечення) розвитку підприємництва;

ð дерегулювания підприємництва;

ð організаційно-економічна та інформаційна підтримка (забезпечення) підприємництва;

ð фінансово-кредитне регулювання і підтримка підприємництва;

ð функціональна (цільова) підтримка (регулювання) підприємництва;

ð програмно-цільове регулювання підприємництва.

 

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму у господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади (Антимонопольним комітетом і його територіальними управліннями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) й органами місцевого самоврядування. Антимонопольний комітет та його територіальні управління виконують безпосередню практичну роботу з реалізації антимонопольної (конкурентної) політики та здійснюють контроль над антимонопольним законодавством (статус Антимонопольного комітету визначено Законом України "Про Антимонопольний комітет України"). А взагалі суб’єктами антимонопольної політики, які забезпечують процес демонополізації та розвиток конкуренції, окрім Антимонопольного комітету України, виступають також: ВР України, Президент України, КМ України, ФДМ України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво та трудові колективи підприємств; покупці.

Правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом України (ст. 25-41), Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001р.) та іншими законодавчими актами.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом (понад 35 %). Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для входження на нього інших суб'єктів господарювання, визнаєтеся монополізованим. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Природною монополією вважається стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги).

Мета антимонопольного регулювання - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних ефектів монопольної діяльності окремих (конкретних) суб'єктів господарювання.

Інститут банкрутства суб'єкта підприємництва - важливий елемент механізму державного регулювання підприємницької діяльності, який забезпечує виявлення неефективних, неплатоспроможних підприємств, що не здатні розрахуватися із кредиторами, державою та іншими контрагентами ринку, і гарантує при цьому захист їхніх інтересів, розробляючи (пропонуючи) для підприємства заходи щодо запобігання банкрутства. Інститут банкрутства запроваджений в Україні Законом України "Про банкрутство", створює умови для санації, реорганізації, фінансового оздоровлення та оновлення господарської діяльності неплатоспроможних підприємницьких структур.

Суб'єктом банкрутства можуть стати будь-які підприємницькі структури, у тому числі державні підприємства, які неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед бюджетом і кредиторами. Згідно з ГК України і Законом "Про банкрутство" щодо неплатоспроможного боржника застосовують такі процедури:

- розпорядження майном боржника;

- мирову угоду;

- санацію (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідацію банкрута.

Однак державна політика з питань банкрутства спрямовується перш за все на запобігання банкрутству через забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва. Отже, метою банкрутства є не ліквідація підприємства, а задоволення вимог держави і кредиторів щодо неплатоспроможного підприємства.

Таким чином, банкрутство - це ефективний засіб державного регулювання підприємництва, за допомогою якого формується система захисту інтересів суб'єктів ринкових відносин та створюється цивілізоване підприємницьке середовище.

 

До визнання суб'єкта господарювання банкрутом йому надається можливість вийти із стану неплатоспроможності через процедуру санації.

Санація (оздоровлення) - це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств, об'єднань, банків, інших господарських структур. До санаційних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення неплатоспроможного підприємства і передбачених чинним законодавством, належать: випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; відтер мінування погашення випущених підприємством облігацій, зменшення процентних виплат за ними; реструктуризація короткострокової заборгованості у довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його основі нового; зміна форми власності підприємства; структурна перебудова виробництва.

Нормативно-правова база, що регулює процедуру банкрутства, охоплює: Господарський кодекс України (ст.209-215), Закон України "Про банкрутство", а також Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про аудиторську діяльність", Арбітражний процесуальний кодекс.

 

Адміністративно-економічне регулювання (забезпечення) розвитку підприємництва ґрунтується, зокрема, на застосуванні різноманітних адміністративних засобів впливу типу заборон, дозволів та примусу. До їх конкретних форм у сфері регулювання підприємництва належать: державна реєстрація підприємства, ліцензування, патентування і квотування, сертифікація та стандартизація. До адміністративно-економічних засобів забезпечення (регулювання та підтримки) підприємництва можна зарахувати певною мірою також і: розробку та реалізацію науково-технічних, економічних, соціальних державних та регіональних програм (програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва); укладання договорів та виконання робіт для державних потреб: встановлення і запровадження обов'язкових соціальних та екологічних нормативів.

Державна реєстрація підприємства. Згідно зі ст. 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про суб'єкт господарювання, а також про його відокремлені підрозділи долучаються до його реєстраційної справи та до Єдиного державного реєстру суб'єктів підприємництва у порядку, визначеному законом.

Згідно з чинним законодавством, реєстрація здійснюється у державній адміністрації місцевої влади за місцем розташування підприємства або за місцем проживання підприємця.

Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. Ліцензування та патентування певних видів господарської діяльності і квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6-й Господарського кодексу України.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання у процесі провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (2000 р.).

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до податкового законодавства. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється відповідним законом.У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Важливим інструментом (засобом) державного регулювання підприємницької діяльності в рамках адміністративно-економічного регулювання є стандартизація та сертифікація. У сфері господарської діяльності стандартизація і сертифікація застосовується з метою захисту національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосування вітчизняних підприємств до умов та вимог діяльності у масштабах світового співтовариства, зокрема в системі ЄС, СОТ тощо.

 







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.