ТЕМА 11. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

План теми

1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища.

2. Принципи та об'єкти охорони навколишнього природного
середовища.

3. Державне екологічне регулювання.

4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності.

Література для вивчення теми: 1,4, 7, 13,15,17,22.

1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища

Екологія впливає на всі сфери людської діяльності, охоплює практично всі сторони життя на Землі. Забруднення навколиш­нього природного середовища — це негативний продукт госпо­дарської діяльності, який завдає збитків національному добробу­ту. Для досягнення стану сталого природного пози­тивного розвитку необхідними є такі умови:

Ø політична система, здатна забезпечити участь широкої гро­мадськості в прийнятті рішень;

Ø економічна система, яка б могла забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі;

Ø соціальна система, здатна знімати напруження, що виникає внаслідок негармонійного економічного розвитку;

Ø система ефективного виробництва, орієнтованого на збере­ження еколого-ресурсної бази;

Ø технологічна система, яка б могла стимулювати постійний пошук нових рішень;

Ø міжнародна система, яка б сприяла налагодженню сталих торгових і фінансових зв'язків;

Ø достатньо гнучка, здатна до самокорекції, адміністративна система.

За браком коштів екологічні проблеми в Україні нині прак­тично не вирішуються, хоча деякі з них стають дедалі загрозли­вішими. Система організації управління природокористуванням, охороною навколишнього середовища, контролю за цими проце­сами, що сформувалася за адміністративно-командної системи та за державної власності на всі національні багатства, виявилася неспроможною здійснювати ефективне екологічне регулювання розвитку продуктивних сил, розв'язувати складні еколого-економічні проблеми.

2. Принципи та об'єкти охорони навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки життєдіяльності людини — обов'язкова умова сталого еко­номічного та соціального розвитку України.

Розрізняють два типи екологічної політи­ки: пасивну політику та активну. Пасивна політика виходить з ідеології стримування зростання забруднення. Вона ґрунтується на використанні переважно адміністративно-розпорядчих (регламентаційних) інструментів, екологічних стандартів і норм, дозвіль­них процедур. Активна політика орієнтована на послідовне ско­рочення забруднення. Для цього застосовуються економічні ре­гулятори — емісійні нормативи поетапного зниження забруднен­ня, тимчасові дозволи на викиди і т. п.

Українська держава правовими важелями регулює відносини в галузі охорони, використання й відтворення природних ресур­сів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання негативному впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природ­не середовище і ліквідації його наслідків.

Екологічне регулювання в Україні здійснюється через від­повідні нормативно-правові акти. Упродовж 1991—1995 рр. ухвалено низку екологічних законів. Одним з основних норма­тивних актів є Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.). Іншими нормативно-правовими актами у цій сфері є: Земель­ний кодекс України (1992 р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повіт­ря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994 р.), Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про ви­ключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Закони України «Про утилізацію радіо­активних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) та ін. Верховною Радою України ратифіковано значну кількість міжнародних екологічних угод.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в ЗУ «Про охорону на­вколишнього середовища», є:

Ø пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів викори­стання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

Ø гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

Ø запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

Ø екологізація матеріального виробництва на засаді комплекс­ності рішень з питань охорони навколишнього середовища, ви­користання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

Ø збереження просторової та видової різноманітності й ціліс­ності природних об'єктів і комплексів;

Ø науково обґрунтоване узгодження екологічних, економіч­них і соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук і прогно­зування стану навколишнього природного середовища;

Ø обов'язковість екологічної експертизи;

Ø гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких пливає на стан навколишнього природного середовища, форму­вання в населення екологічного світогляду;

Ø науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

Ø безплатність загального та платність спеціального викорис­тання природних ресурсів для господарської діяльності;

Ø стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища;

Ø вирішення питань охорони навколишнього природного се­редовища та використання природних ресурсів з урахуванням мі­ри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

Ø поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відпові­дальності за псування навколишнього середовища;

Ø вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва.

Об'єктами правової охорони навколишнього природного се­редовища в Україні є:

ð навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;

ð природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економічному процесі в даний період (зем­ля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тва­ринний світ);

ð ландшафти та інші природні комплекси;

ð території та об'єкти природно-заповідного фонду;

ð здоров'я і життя людей.

3. Державне екологічне регулювання

Екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які вико­ристовують державні органи різного рівня для примушування за­бруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкід­ливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу припустимого в їхній екологічній поведінці і передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі. Для ефективного екологічного регулювання першочергове значення має вибір правильного методу та інструментарію (важелів) регулювання. Важелі державного регулювання природоохоронної діяльності представлені на рис.1

Рис.1. Важелі державного регулювання природоохоронної діяльності.

Механізми прямого екологічного регулювання є гнучкими, тобто дають можливість диференційовано підходити до об'єкта регулювання й різних екологічних ситуацій, а також до визна­чення міри жорсткості регулювання. Ці механізми не виключають, а навпаки, передбачають надання державної допомоги підприємст­вам, зокрема на технічне переозброєння.

Механізм прямого екологічного регулювання, застосовуваний нині в країнах з розвиненою ринковою економікою, має таку структуру:

1. Регуляційні інструменти

1.1. Спроби примусу:

1.1.1. Порядок обов'язкового оцінювання впливу на навко­лишнє середовище — екологічна експертиза.

1.1.2. Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісій­ні нормативи).

1.1.3. Економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за невиконання вимог емісійних нормативів.

1.2. Інструменти матеріального стимулювання і підтримки:

1.2.1. Інструменти, пов'язані з природоохоронною діяльністю держави.

1.2.2. Пряме й непряме державне стимулювання підприємств.

1.2.3. Багатофункціональні системи з елементами взаємо стимулювання і взаємо функціонування (перерозподільні системи, порядок переуступання дозволів на забруднення).

1.3. Важелі економічного спонукання (цінове регулювання щодо товарів, виробів, продуктів):

1.3.1. Цінова диференціація.

1.3.2. Податки на вироби та продукти.

1.3.3. Заставні системи.

2. Допоміжні (не регуляційні) засоби:

2.1. Стандарти та норми-орієнтири граничних концентрацій і викидів.

2.2. Зонування територій, плани землекористування.

2.3. Відповідальність за правопорушення екологічного харак­теру, порядок покриття збитків у результаті забруднення середо­вища.

3. Асоційовані засоби:

3.1. Адміністративні податки.

3.2. Фондостворюючі податки та платежі (на тимчасовій ос­нові).

3.3. Порядок обов'язкового страхування екологічних ри­зиків (у сфері управління небезпечними й токсичними речови­нами).

В Україні генеральною стратегіч­ною метою щодо охорони навколишнього середовища і раціо­нального використання природних ресурсів визнано такий роз­виток її сучасного соціально-господарського комплексу, за якого не було б суперечностей між економічними інтересами, природокористуванням, збереженням цілісності екосистеми та досягненням стабільного розвитку. Для здійснення цієї ме­ти необхідне послідовне вирішення низки стратегічних проб­лем:

ØЗабезпечення екологічної безпеки нинішнього і прийдешніх поколінь послідовним досягненням для кожного конкретного ре­гіону належної якості середовища проживання.

ØВідновлення та збереження біосферної рівноваги (на лока­льному, регіональному і глобальному рівнях) генетичного фонду тваринного і рослинного світу, а також ландшафтної різноманіт­ності території України.

ØРаціональне та комплексне використання природоресурсного потенціалу України, відтворення відновлювальних природних ресурсів в інтересах забезпечення добробуту, фізичного та духов­ного розвитку народу.

ØПослідовне розв'язання проблем розвитку економіки України досягненням повної її біосферної сумісності.

ØСтворення системи екологічного законодавства та форму­вання ефективного механізму його реалізації.

ØУведення в дію нового механізму регулювання природоко­ристування на засадах поєднання адміністративних та економіч­них важелів: стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

ØЗначне підвищення дійовості адміністративних і штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства, засто­сування заходів для запобігання екологічним правопорушенням і злочинам.

ØРозроблення нової концепції та схеми розвитку продуктив­них сил України в цілому та її окремих регіонів з урахуванням їхніх екологічних можливостей, значне скорочення в структурі народного господарства галузей важкої промисловості.

ØРозроблення найважливіших екологічних програм на під­ставі всебічного комплексного аналізу екологічного становища та перспектив розвитку економіки в цілому в Україні, окремих регі­онах і містах.

ØВизначення найважливіших пріоритетних напрямів приро­доохоронної роботи, в т.ч.:

а) ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

б) розв'язання проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води;

в) запобігання забрудненню вод Чорного моря;

г) стабілізація екологічної обстановки в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

д) знешкодження, утилізація та захоронення промислових ток­сичних відходів, у тому числі побутових.

ØЗабезпечення ефективного функціонування та вдосконален­ня системи державного контролю за додержанням природоохо­ронного законодавства на засаді взаємодії всіх контрольно-інспекційних служб у цій галузі, відповідних підрозділів підпри­ємств, організацій та установ.

ØОрганізація виробництва сучасної контрольно-вимірюваль­ної апаратури та оснащення цією апаратурою відповідних служб природоохоронних органів.

ØСтворення мережі стаціонарних і пересувних технічних станцій контролю за джерелами забруднення природного середо­вища.

ØОрганізація збирання, нагромадження та оброблення інфор­мації про стан природного середовища передусім за допомогою інвентаризації існуючих систем моніторингу.

ØВизначення та оцінювання найбільш забруднених місць і основних джерел забруднення.

ØЗалучення до розв'язання екологічних проблем НАН Украї­ни, науково-дослідних і конструкторських колективів і науково-технічного потенціалу підприємств та організацій ВПК на базі єдиної науково-технічної політики.

ØЗапровадження пільгового оподаткування частини прибут­ки підприємств, спрямованої на реалізацію природоохоронних заходів, і пільгового державного кредитування розроблення та впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігаючих техно­логій, засобів виробництва, очисного устаткування, приладів для контролю за станом навколишнього середовища, будівництва природоохоронних об'єктів.

ØЗалучення на пільгових умовах іноземного капіталу для форму­вання додаткових фінансових ресурсів на природоохоронні заходи.

ØЗавершення розпочатого будівництва очисних споруд у найбільш забруднених промислових центрах.

ØСтворення систем екологічної інформації з широким засто­суванням сучасних засобів зв'язку.

Для запобігання шкоді навколишньому середовищу, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні за­стосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза, екологічний моніторинг та екологічна інспекція.

Екологічна експертиза є одним із важелів державного регу­лювання. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлін­ської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, ге­неральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств; проекти інструкти­вно-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які регламентують господарську діяльність; документація зі ство­рення нової техніки, технології; матеріали, речовини, системи та об'єкти, впровадження та реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту; радіаційний моніторинг; нагляд за біологічними ресурсами і т. п.

Державна екологічна інспекція здійснює контроль за впрова­дженням законодавчих актів, що регулюють питання захисту до­вкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядер­ної безпеки. До обов'язків інспекції віднесено: контроль за використанням землі, наземних і ґрунтових водних ресурсів; за­хист біологічних видів і морських екосистем; контроль за дотри­манням норм ядерної та радіаційної безпеки, лімітів на викиди та інших екологічних нормативів.

Одним із інструментів охорони навколишнього середовища є стандартизація й нормування. Державні стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими до ви­конання. Вони містять: поняття й терміни, режим використання та охорони природних ресурсів; методи контролю за станом навколи­шнього природного середовища; вимоги щодо запобігання шкідли­вому впливу забруднення навколишнього природного середовища; інші питання, пов'язані з охороною навколиш­нього природного середовища та використанням природних ресурсів. Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, яка включає:

ð нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концен­трації забруднюючих речовин у навколишньому природному се­редовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагніт­ного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

ð гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Найважливішим засобом розв'язання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація еколо­гічних ДЦП.

До засобів обліку природних ресурсів належать кадастри природних ресурсі в — документи, які містять відомості про стан природних ресурсів. В Україні чинний Кадастр земельних ресур­сів, який містить документи про правовий режим земель, розпо­діл їх між власниками та землекористувачами за категоріями зе­мель, відомості про якісну характеристику й цінність земель.

До основних важелів державного регулювання відносять та­кож екологічне страхування; підвищення норми амортизації ос­новних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних об'єктів та ін.

4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

До системи органів управління в галузі охорони навколиш­нього середовища належать:

І. Органи загального державного управління

1. Органи центральної державної виконавчої влади:

— Кабінет Міністрів України;

— Постійна урядова комісія з питань техногенної екологіч­ної безпеки і надзвичайних ситуацій;

— Рада національної безпеки України.

2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим:

— уряд Автономної Республіки Крим.

3. Органи місцевої виконавчої влади:

— обласні державні адміністрації;

— Київська міська державна адміністрація;

— Севастопольська міська державна адміністрація;

— районні державні адміністрації;

— районні в м. Києві державні адміністрації;

— районні в м. Севастополі державні адміністрації.

II. Органи спеціального державного управління

1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:

— Міністерство охорони навколишнього природного середо­вища України;

— Міністерство охорони здоров'я України.

2. Органи спеціального поресурсного управління:

— Державний комітет природних ресурсів України;

— Державний комітет України по земельних ресурсах;

— Державний комітет України по водному господарству;

— Міністерство праці та соціальної політики України;

— Державний комітет лісового господарства України.

3. Органи спеціалізованого функціонального управління:

— Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катас­трофи;

— Міністерство внутрішніх справ України;

— Державний комітет України з питань технічного регулю­вання та споживчої політики.

4. Органи спеціалізованого галузевого управління:

— Міністерство палива та енергетики України.

III. Органи місцевого самоврядування

міські Ради народних обласні Ради народних

депутатів; депутатів;

селищні Ради народних районні Ради народних

депутатів; депутатів;

сільські Ради народних районні в містах Ради

депутатів; народних депутатів.

IV. Органи громадського управління

1. Українське товариство охорони природи;

2. Українське екологічна академія наук;

3. Українська екологічна асоціація «Зелений світ»;

4. Національний екологічний центр;

5. Український екологічний фонд.

Головним органом виконавчої влади України з питань раціо­нального використання природних ресурсів є Міністерство охо­рони навколишнього природного середовища України (МОНПС).

5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності

Економічні заходи для забезпечення охорони навколиш­нього природного середовища, які передбачають:

Ø У взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та гос­подарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціо­нальним використанням природних ресурсів та ефективною охо­роною природного середовища;

Ø визначення джерел фінансування заходів з охорони навко­лишнього природного середовища;

Ø установлення лімітів використання природних ресурсів, ви­кидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та захоронення (складування) відходів;

Ø установлення порядку оплати та нормативів і розмірів пла­тежів за використання природних ресурсів, викиди та скиди за­бруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, захо­ронення (складування) відходів та інші види шкідливого впливу;

Ø надання підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг за впрова­дження ними маловідходних енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійснення інших ефективних заходів з охорони навколишнього природного се­редовища;

Ø відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища.

Основним джерелом надходжень до бюджетів є плата за вико­ристання природних ресурсів. Плата за спеціальне використання природних ресурсів установлюється на основі нормативів плати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, проду­ктивності, місцезнаходження, можливості переробки та утилізації відходів та інших факторів.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднених речовин у навколишнє природне середовище, захоронення (скла­дування) відходів промислового, сільськогосподарського, будівель­ного та іншого виробництв.

Платежі за погіршання характеристик природних ресурсів (зниження родючості ґрунту, продуктивності лісів, продуктивності водойм) у результаті володіння і користування ними встановлю­ються також на основі відповідних нормативів.

Платежі за використання природних ресурсів надходять до дер­жавного та місцевих бюджетів і спрямовуються на виконання робіт з відтворення цих ресурсів, підтримання їх у належному стані. Пла­тежі за забруднення навколишнього природного середовища надхо­дять до місцевих, обласних і державного фонду охорони навколиш­нього природного середовища у співвідношенні: 70, 20 і 10 %.

Кошти місцевих і державного позабюджетного фондів охоро­ни навколишнього природного середовища мають використовуватися тільки для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів. Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що над­ходять до державного бюджету України, здійснює Верховна Рада України.

Для фінансування заходів з охорони навколишнього природ­ного середовища утворюються державний та місцеві фонди охо­рони навколишнього природного середовища. Вони формуються за рахунок:

· платежів за забруднення навколишнього природного се­редовища;

· грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища, санітарних норм і пра­вил і за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища в результаті гос­подарської та іншої діяльності, чи понадлімітне використання природних ресурсів;

· цільових та інших добровільних внесків підприємств, уста­нов, організацій і громадян;

· находжень від реалізації конфіскованого відповідно до за­конодавства майна, яке було предметом екологічного правопо­рушення.

Розподіл платежів, що надходять до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється відповідно обласними, міськими Радами народних депутатів та за поданням органів Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища України.

Стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища здійснюється:

Ø наданням пільг в оподаткуванні підприємствам, установам, організаціям і громадянам у разі реалізації ними заходів з раціо­нального використання природних ресурсів та охорони навколиш­нього природного середовища;

Ø наданням на пільгових умовах короткострокових і довго­строкових позичок для реалізації заходів із забезпечення раціона­льного використання природних ресурсів та охорони навколиш­нього природного середовища;

Ø установленням підвищених норм амортизації основних ви­робничих природоохоронних фондів;

Ø звільненням від оподаткування фондів охорони навколиш­нього природного середовища;

Ø передачею частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на здійс­нення заходів для гарантованого зниження викидів і скидів за­бруднюючих речовин; зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середо­вища; розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

Ø надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Стратегія економічної та соціальної політики. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2005 рік // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 33. — С. 5—12.

2. Бланк І А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

4. Государственное регулирование зкономики и социальньїй комплекс:
Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М: Финстатинформ, 1997.

5. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.

6. Єпіфанов А О., Сало 1 В., Д'яконова І 1. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук, думка, 1999.

7. Курс переходной зкономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финста-
тинформ, 1997.

8. Леслі А П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

9. Линдерт П X. Зкономика мирохозяйственньїх связей. — М.: Прогресс-
Универс, 1994.

10. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання,
1999.

11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога 3. Державне регулювання
економіки.—Львів: Укр. технології, 1999.

12. Панасюк Б Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. —
К.: Поліграфкнига, 1998.

13. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних еконо-
міках.— К.: Основи, 1993.

14. Сішоненко В К. Регионы Украины: проблеми развития. — К.: Наук,
думка, 1997.

15. СтеченкоД. Державне регулювання економіки. — К.: МАУП, 2000.

16. Стиглиц Дж Ю. Зкономика государственного сектора. — М: Изд-во
Моск. ун-та. — ИНФРА-М, 1997.

17. Стратегическое планирование / Под ред. 3. А. Уткина. — М.: ЗКМОС, 1998.

18. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. І. Кредісова. —
К.: ВІРА-Р, 1998.

19. ХодовЛ Г. Основьі государственной зкономической политики. — М:
БЕК, 1997.

20. Ценьї и ценообразование: Учеб. для вузов / Под ред. В. Е. Есипова. —
СПб.:Интер, 1999.

21. Черньїш Е А., Молчанова Н П., Новикоеа А А., СалтановаТ А. Про-
гнозирование и планирование. — М: ПРИОР, 1999.

22. Чиспюв С М., Никифоров А Є., Куценко Т Ф. та ін. Державне регулю-
вання економіки. — К.: КНЕУ, 2000.

23. ШамхаловФ. Государство и зкономика. Основи взаимодействия. — М.:
Зкономика, 2000.

24. Экономика / Под ред. А. С. Булатова. — М.: БЕК, 1995

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: