Регіонально-інтеграційні угруповання в Європі 3.2.1. Європейський Союз

Європейський Союз утворено згідно з Маастрихтською угодою, що була підписана 7 лютого 1992 року; дія угоди розпочалася з 1 січня 1993 р. Як уже було сказано, ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвро-пейської інтеграції, яка пройшла стадії Європейського об’єднання вугілля і сталі та Європейського економічного співтовариства («Спільного ринку»).

Започаткували Європейський Союз шість країн, а нині в його складі нараховується 27 країн-членів. Нагадаємо еволюцію форму-вання Європейського Союзу.

У травні 1950 р. тодішній міністр закордонних справ, а згодом прем’єр-міністр Франції Робер Шуман запропонував Франції, ФРН та будь-якій іншій європейській державі об’єднати ресурси у вугле-добувній та сталеливарній промисловості. Ця пропозиція одержала назву «Декларація Шумана». Через рік, у квітні 1951 р., Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург підписали в Па-рижі договір про заснування Європейського об’єднання вугілля й сталі.

«Декларація Шумана» виходила за межі суто економічного об’єднання. Головною метою було припинення тривалої ворожне-чі між європейськими країнами, об’єднання політичне, культурне, утворення єдиної європейської спільноти, яка б назавжди відверну-ла протистояння між націями континенту. В основу об’єднаної Єв-ропи покладалися принципи миру, демократії, рівноправного спів-робітництва між країнами.

Ініціатори європейської інтеграції розуміли, що об’єднання Єв-ропи – тривалий процес. І було визнано, що його слід починати з економічної сфери. Для успішності процесу інтеграції необхідно було сформувати правову базу, систему інститутів, частина з яких мала б наднаціональний характер.

У березні 1957 р. та сама «шістка» підписує в Римі Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства та Євро-пейського Співтовариства з атомної енергетики. В Договорі про цілі його заснування сторони зазначають:

«... Сповнені рішучості закласти основи для дедалі більш тісно-го союзу європейських народів, прийнявши рішення забезпечити економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом здійснення спільних дій, спрямованих на усунення бар’єрів, що розділяють Єв-

ропу, підтверджуючи, що основною метою їх зусиль є невпинне по-ліпшення умов життя і праці своїх народів, визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує узгоджених дій, покликаних гаранту-вати сталий розвиток, збалансовану торгівлю і чесну конкуренцію, спонуковані прагненням зміцнити єдність економік своїх країн і забезпечити їх гармонійний розвиток шляхом зменшення різниці між різноманітними районами і подолання відсталості районів, що перебувають у менш сприятливих умовах, сповнені бажання спри-яти за допомогою проведення спільної торгової політики поступо-вому усуненню обмежень у міжнародному товарообміні, маючи на меті підтвердити солідарність, що зв’язує Європу та іноземні дер-жави, і бажаючи забезпечити їх процвітання відповідно до прин-ципів статуту Організації Об’єднаних Націй, сповнені рішучості зміцнити за допомогою такого об’єднання ресурсів мир та свободу та закликаючи інші народи Європи, що поділяють їх ідеали, приєд-натися до їх зусиль, вирішили створити Європейське Економічне Співтовариство...»1.

«Римські договори» набули чинності 1 січня 1958 р. Того самого року було засновано Європейську парламентську асамблею, пре-зидентом якої обрана Робера Шумана.

Економічна співпраця «шістки» починає поглиблюватися. У 1960 р. було утворено Європейський соціальний фонд, завданням якого передбачалося сприяти працевлаштуванню та професійній мобільності працівників між країнами-членами. В 1962 р. започат-ковано проведення єдиної сільськогосподарської політики як важ-ливого елемента інтеграції. Утворено Європейський фонд організа-ції і гарантування сільського господарства (ФЕОГА).

Тривалий час «шістка» була, по суті, замкненим угрупованням і не поповнювалася новими членами. Більше того, президент Франції Шарль де Голль заявив, що його країна категорично проти вступу Великої Британії до ЕЄС. Причина полягала в тому, що Франція боялася появи у Співтоваристві ще одного потужного конкурента, до того ж тісно пов’язаного політично з США. Але, з іншого боку, ЕЄС звертає увагу на ринки країн, що розвиваються, особливо на африканські країни, які в минулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії, Німеччини. З них сімнадцятьом країнам було за-фіксовано асоційоване членство спеціальною конвенцією в місті Яунде (Камерун).

Інтеграційний процес набуває подальшого поглиблення. В 1965 р. було об’єднано виконавчі структури ЕОВС, ЄЕС та Євратома. В 1968 р. було укладено договір про митний союз; таким чином, еконо-мічна інтеграція піднялася на новий, вищий щабель.

Нарешті, через 20 років після об’єднання «шістки», вона починає розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р. підписують дого-вір про вступ до Європейського Співтовариства Велика Британія, Ір-ландія, Данія та Норвегія. Втім, Норвегія так і не стала членом Спів-товариства через негативний результат референдуму населення щодо цього питання. Інші три країни стали членами ЄЕС у 1973 р.

В порядку поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийнято рі-шення про створення європейського фонду валютного співробітни-цтва, а також визначено нові сфери діяльності співтовариства: про-ведення спільної регіональної, соціальної, енергетичної політики та політики щодо охорони довкілля. Спрогнозовано, що економічний та валютний союз буде утворений у 1980 р.; проте, це був занадто оптимістичний прогноз. У 1974 р. створюється Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР).

Продовжується розширення складу Європейського Співтовари-ства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986 р. – Іспанія й Пор-тугалія, у 1994 р. – Австрія, Швеція й Фінляндія. Напередодні прого-лошення Європейського Союзу ЄЕС нараховувало 15 членів. У 2004 р. воно поповнилося ще десятьма членами, а після вступу Болгарії та Румунії в 2007 р. Союз складається з 27 країн (табл. 3.1).

абс., млрд дол. % до ЄС на душу населення, тис. дол.

Після утворення митного союзу і спільного ринку настала черга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявився досить до-вгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішення про впроваджен-ня валютної системи, в основі якої була б єдина грошова одиниця – екю. З 1979 р. європейська валютна система вступила в дію. З 1 січня 1999 р. було введено нова валюту – євро, яка замінила собою екю.

Важливою подією інтеграційного процесу стало підписання в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка відома як Шенген-ська угода, про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали й інші члени Співтовариства.

У Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країн ЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються. Здійсню-ється лише візуальний контроль за приватними транспортними засобами, які перетинають кордони на малій швидкості, але не зу-пиняючись. Передбачалося спрощення порядку переміщення для громадян, які проживають у районах, розташованих поблизу спіль-них кордонів. Угода визначила необхідність координації митних служб і поліції з метою боротьби із злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадян переносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більш пильним і суворим. Окремо було оговорено

про необхідність запобігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.

У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що доповнював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Маастрихті (Ні-дерланди) було прийнято проект договору про утворення Європей-ського Союзу. Договір підписано в 1992 р., а чинності він набув у листопаді 1993 р.

Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємність осно-вних принципів і здобутків Європейського товариства і водночас визначається, що з її прийняттям розпочинається нова стадія в про-цесі європейської інтеграції1. Союз засновується на базі Європей-ського Співтовариства, доповненого сферами політики і новими формулами співробітництва.

Головною метою Європейського Союзу проголошується спри-яння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле для подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі зміс-ту головної мети випливають такі основні цілі:

• досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості;

• утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;

• створення економічного й валютного союзу;

• здійснення спільної зовнішньої політики;

• здійснення в майбутньому спільної оборонної політики;

• захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запровадження

У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, який уточ-нив і розширив положення Маастрихтського договору. В ньому під-тверджено цілі Європейського Союзу, а крім того, доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки. Амстердамський договір містить також окремий розділ про дотри-мання державами – членами ЄС принципів демократії, прав лю-дини й пріоритету законності, утворення «зони свободи, безпеки й справедливості» в інтересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.

Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського договорів цілі Європейського Союзу визначаються таким чином: 1. Сприяння здійсненню збалансованої й довгострокової соціаль-ної й економічної політики, зокрема, шляхом утворення просто-ру без внутрішніх кордонів, шляхом економічного й соціального

1 Європейський Союз. Консолідовані договори. – С. 13.

вирівнювання, створення економічного й валютного союзу, за-провадження єдиної валюти. Зазначимо, що цей пункт практич-но вже виконано.

2. Затвердження Європейського співтовариства на міжнародній арені, зокрема, шляхом здійснення спільної зовнішньої політи-ки й політики в галузі суспільної безпеки, що передбачає в разі необхідності створення системи спільної оборони.

3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.

4. Розвиток тісного співробітництва в галузі судової практики й внутрішніх справ.

5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства й ви-значення заходів для подальшого підвищення ефективності його функціонування.

Діяльність ЄС ґрунтується на загальних принципах міжнарод-ного співробітництва:

• вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав;

• поважання національної ідентифікації держав-членів. До компетенції Європейського Союзу належать такі функції:

• скасування митних податків і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами-учасницями;

• зближення національних законодавств держав-учасниць з ме-тою нормального функціонування спільного ринка;

• підвищення конкурентоспроможності промисловості Європей-ського Союзу;

• сприяння дослідженням і технологічному розвитку;

• сприяння досягненню високого рівня охорони здоров’я;

• сприяння розвиткові освіти, професійного навчання й культури;

• політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-членів;

• асоціація з іноземними країнами для розширення торгівлі й спільного сприяння економічного й соціального розвитку.

Тривале існування європейського інтеграційного співтовари-ства, яке нині має форму Європейського Союзу, показало ефектив-ність його політики практично в усіх сферах. Особливо вражаючи-ми є соціально-економічні наслідки інтеграції. Європейський Союз перетворився на потужний світовий центр економічного й політич-ного тяжіння, на впливову силу в міжнародних відносинах. Цим пояснюється прагнення цілої низки держав, у тому числі України, стати повноправним членом інтегрованої Європи.

3.2.2. Європейська асоціація вільної торгівлі – ЄАВТ

ЄАВТ була заснована в 1960 р. в складі 7 держав, але відтоді від-булися значні зміни в її складі. Зараз до ЄАВТ входять Норвегія, Швейцарія, Ісландія і Ліхтенштейн. Штаб-квартира міститься в Женеві.

Основною метою організації є сприяння стійкому економічно-му зростанню повної зайнятості, раціональному використанню ре-сурсів. Для досягнення цієї мети визначено такі цілі:

• забезпечення розвитку торгівлі між державами-членами на принципах добросовісної конкуренції;

• утворення рівних умов для постачання сировини, що виробля-ється в країнах-членах;

• сприяння розвитку світової торгівлі й поступовому усуненню торговельних бар’єрів.1

Організаційна структура ЄАВТ складається з головних і допо-міжних органів. Головними є Рада; Постійні комітети; Секретаріат.

Рада є вищим органом. До неї входять представники від кожної держави-члена. Вона приймає рішення з усіх питань політики ЄАВТ.

Постійні комітети утворені Радою відомчим принципом. Це комітети: економічний, з походження товарів і митних питань, з торгівлі, з технічних перешкод в торгівлі, консультативний, комі-тет парламентарів, бюджетний, економічного розвитку, сільського господарства і рибальства. Консультативний комітет складається з представників промисловості, торгівлі, профспілок. У цілому комі-тети займаються розробленням рекомендацій для Ради.

Секретаріат складається з відділів, що займаються питаннями торговельної політики, права, інтеграції, інформації, адміністрації. Він забезпечує роботу Ради і комітетів.

Крім головних органів, до структури ЄАВТ належать також до-поміжні інститути: Контрольне відомство, Суд ЄАВТ та ін.

1 Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. – С. 224.

Європейська асоціація вільної торгівлі, як виходить із самої назви, являє собою другий ступінь економічної інтеграції – зону вільної тор-гівлі. В її межах усунуто всі митні тарифи, але відносно третіх країн (за винятком країн ЄС) кожний член зберігає свою митну політику. На відміну від ЄС, Асоціація не передбачає політичного згуртування.

Важливою подією і для ЄАВТ, і для західноєвропейської інте-грації в цілому стало утворення спільно з ЄС Європейського еконо-мічного простору – ЄЕП. Угода про ЄЕП була підписана в 1992 р., а вступила в силу в 1994 р. До цього об’єднання входять 15 держав ЄС і 3 – від ЄАВТ; Швейцарія до угоди не приєдналась.

• вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей;

• координація політики в таких областях, як дослідження, освіта, споживання, довкілля, соціальна сфера;

• розробка і втілення спільних норм і правил правової системи. ЄЕП має спільну організаційну структуру. Вищим органом є Рада

ЄЕП, яка складається з членів Ради Європейського Союзу і Європей-ської комісії – з одного боку і міністрів держав ЄАВТ – з іншого боку.

Виконавчим органом є Об’єднаний комітет ЄЕП, який склада-ється з представників ЄС і ЄАВТ; він відповідає за поточну діяль-ність ЄЕП.

• Консультативний комітет ЄЕП готує рекомендації з економіч-них питань і подає їх на розгляд Об’єднаного комітету;

• Об’єднаний парламентський комітет складається з парламента-рів ЄС і ЄАВТ (по 33 депутата від кожної сторони). Він також дає пропозиції Об’єднаному комітету.

В структурі ЄАВТ є інститут, який спеціально займається пи-таннями діяльності країн ЄАВТ в ЄЕП, – це Постійний комітет дер-жав ЄАВТ.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ка-захстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Гру-зія вийшла із Співдружності.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в по-літичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній об-ластях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в мйбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал дер-жав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів при-родних ресурсів – 25, експортний потенціал – 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру1 (табл. 3.2).

Країна ВВП, млрд дол. Частка в ВВП СНД ВВП на душу населення, тис. дол.

Були підстави очікувати швидкий розвиток інтеграційних про-цесів між державами Співдружності, оскільки на початку 90-х ро-ків ще збереглися виробничі зв’язки між підприємствами колиш-ніх республік СРСР. Тривалий процес територіального розподілу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між

економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов’язаних з переходом до ринкової еконо-міки. До того ж відсутність мовного бар’єру, культурні, навіть сімей-ні зв’язки сприяли успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

У 1993 р. уряди країн СНД підписали договір про утворення Економічного союзу. Його функціонування означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Передбачалося узгодження політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і опо-даткування, валютних відносин, митних тарифів.

Цілями економічного союзу проголошувалося стабільний роз-виток економіки країн-членів, утворення спільного економічного простору, сприяння взаємним інвестиціям, утворення платіжного союзу із взаємним визнанням внутрішніх валют, взаємну конверто-ваність валют, що необхідно для переходу до валютного союзу.

З початку утворення СНД перебувала на стадії зони преферен-ційної торгівлі. Тому шлях до економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ри-нок товарів та послуг, капіталів, робочої сили – валютний союз. У 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він передбачав поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. В тому ж 1994 р. було утворено Міждержавний економічний комітет Економічного союзу СНД. Це наднаціональний орган, який мав втілювати в життя еко-номічні програми й рішення, розроблені в структурах СНД. Перед-бачалося утворення митного союзу. Проте угоду підписали лише декілька держав; зокрема, Україна до неї не приєдналася.

Незважаючи на далекоглядність прийнятих рішень щодо погли-блення інтеграційних процесів, більшість із них залишилася на папері і не втілюється в життя. Більше того, з’явилася тенденція до ослаблення взаємних економічних відносин. Якщо в 1990 р. частка взаємних поста-вок 12 держав СНД перевищувала 70% загальної вартості їх експорту, то в 1995 р. вона становила тільки 55, а в 2006 р. – уже 34%. При цьому насамперед скорочується частка товарів з високим ступенем обробки. Для порівняння: в ЄС частка внутрішньої торгівлі в загальному обсязі експорту перевищує 60, НАФТА – 45%. За оцінками, близько полови-ни спаду виробництва в країнах СНД в 1991 – 1995 рр. зумовлена саме скороченням їхнього взаємного товарообігу1.

Є декілька причин такого явища. З одного боку, це наслідок гли-бокого падіння економік усіх країн СНД, розрив економічних зв’язків між суб’єктами економіки колишнього СРСР і труднощі переходу до ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація утворюється з по-літичних причин. Політичні лідери, партії й деякі соціальні верстви країн побоюються втрати частки незалежності країни через необхід-ність передачі деяких суверенних прав до наднаціональних органів. Незважаючи на багаторазову задекларованість необхідності знижува-ти митні бар’єри, уряди країн СНД часто діяли у зворотному напря-мі – утворювали митні пости, уводили квоти, ліцензування взаємної торгівлі. Неодноразові зустрічі голів держав і урядів не надають інте-граційному прогресові належного імпульсу через неоднакове тракту-вання національних інтересів кожного члена СНД.

Через такі обставини СНД й досі перебуває на стадії зони пре-ференційної торгівлі. Щоб надати імпульсу для розвитку інтегра-ційного процесу, було здійснено проби сформувати локальні угру-повання всередині СНД для більш високого ступеня інтегрованості. Найбільше зближення відбулося між Росією й Білоруссю. В 1998 р. було підписано Декларацію про тісну економічну й політичну інте-грацію обох країн. В 1999 р. підписана угода про створення Союзної держави між двома країнами, а в 2000 р. прийнято рішення про утво-рення між ними валютного союзу і впровадження єдиної валюти.

У 1996 р. між Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Росією було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях. Договір передбачав утворення у перспекти-ві співтовариства інтегрованих держав, формування економічного простору, розвиток єдиних транспортних, енергетичних, інформа-ційних систем, гармонізацію законодавства, узгодження зовнішньо-політичного курсу, а також утворення митного союзу.

У 1999 р. між цими чотирма державами було підписано Договір про митний союз і Єдиний економічний простір (ЄЕП).

У 2000 р. Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія й Таджикистан за-снували міжнародну організацію під назвою «Європейсько-азіатське економічне співтовариство» (ЄврАзЕС), яке утворювалося для реа-лізації угод про митний союз і Єдиний економічний простір.

Головними рисами ЄврАзЕС проголошуються: єдиний еконо-мічний простір; спільна політика економічної безпеки; скоордино-вана зовнішньоекономічна політика держав-учасниць; спільні зако-нодавчі засади; тісне співробітництво в гуманітарній сфері.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:

Регіонально-інтеграційні угруповання в Європі 3.2.1. Європейський Союз – ЄС