РОЗДІЛ 5. ПРОБЛЕМИ, ПРИНЦИПИ Й НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Міжнародна конкурентоспроможність. Структурна політика. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макро-взаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети. План дій «Україна – Європейський Союз». Європейська політика сусідства. Інтеграційні вектори України.

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла у світове то-вариство як суверенна держава і перед нею постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити свою оборонну міць і високий рівень життя населення. З того часу минуло майже два десятиліття; умови розвитку України (як вну-трішні, так і зовнішні) змінювалися, відповідно змінювалася стра-тегічна політика, механізм її здійснення. Проте головна стратегічна мета залишилася незмінною.

Україна в європейському вимірі має досить потужний еконо-мічний потенціал. За розміром території (604 тис. км) вона посідає друге місце в Європі (після Росії), за чисельністю населення (46 млн чол.) – шосте. Частка України у світовому ВВП становить 0,5% (360 млрд дол. у 2008 р.). В Європі за цим показником Україна замикає першу десятку країн.

Економічний потенціал України ґрунтується значною мірою на природних ресурсах, трудових ресурсах, науково-технічній базі.

На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Ка-нада), Україна не забезпечена повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні в більш вигідному положенні, ніж деякі економічно роз-винуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, що здавна сприяли перетво-ренню України на великий регіон сільськогосподарського виробни-цтва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними

ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, пере-важно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам’яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни – це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль, як-от нафта, газ, біль-шість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя зна-чно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває в ста-ні певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Маючи 46 млн чол. населення, Україна використовує значні тру-дові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці 56% населення, у суспільному виробництві за-йнято 19 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; частка фахівців з вищою та се-редньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських вчених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем ци-клу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Ви-сокий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі в міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регі-ону – Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Біло-русі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов’язана із Середземномор’ям, Близьким Сходом та країнами Індійського оке-ану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (заліз-

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

ниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшилися перспективи для економічної співпраці Укра-їни з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, а й США, Японією, Канадою. З’явилася можливість проводити активні-шу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, у Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, нату-ральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які в цих країнах та регіонах розширюється.

Незважаючи на сприятливі природно-ресурсні, демографічні й ге-ополітичні передумови, економічний потенціал України використову-ється далеко не повністю. При ефективному його використанні Укра-їна може стати на один рівень з найрозвинутішими країнами Європи. Для цього необхідна докорінна структура й технологічна перебудова економіки й відповідна врівноважена економічна політика уряду.

Кожний етап розвитку держави потребує постановки адекватних стратегічних цілей, їхньої конкретизації відповідно окремих сфер і галузей економіки. Ця теза поділяється багатьма українськими еко-номістами. «…Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація», – зазначає Д.Г. Лук’яненко, - «то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює вну-трішню і міжнародну конкурентоспроможність національних під-приємств та об’єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення»1.

Така політика конкретизується в заходи, до яких належать:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням ре-альної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутріш-ньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

1 Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д. е. н., проф. Д.Г. Лук’яненка. – К. – 2001. – С. 533.

• спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежнос-ті від окремих зарубіжних ринків міжнародна диверсифікація;

• становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;

• забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійови-ми механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз1. Завершення 90-х років стало й часом припинення тривалої кризи в

економіці України. Початок нового десятиліття ставить нові завдання, потребує уточнення й доповнення тих цілей, які визначалися раніше. В 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки»2. Метою страте-гії на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підґрунтя України як високорозвинутої, соціальної за своєю сутністю, демокра-тичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний про-стір як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішу-вати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета – формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку.

Відповідно до головної мети розвитку «Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України. Цими пріоритетами є:

1. Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. – створити реальні внутрішні переду-мови для вступу України в ЄС.

2. Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього не-обхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП України у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3. Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

1 Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д.

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження за-грозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя. Згідно з «Концептуальними засадами» соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися у два етапи.

Перший етап – 2002–2004 роки. Його основна мета – зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення спри-ятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне роз-ширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надій-ної стабілізації та сталого зростання.

Другий етап – 2005–2011 роки. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, запланований «Концептуальними засадами», вже завершився і йому можна дати оцінку. Певних цілей досягнуто. Зо-крема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть пе-ревищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України в цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація до-ходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополіза-ція економіки олігархічними структурами.

У «Концептуальних засадах» конкретизувалися напрями ре-формування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього рин-ку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека.

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі ви-явив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточен-ня. Тому було прийнято новий документ – «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004–2015 роки). Шляхом євро-пейської інтеграції»1.

В «Стратегії» визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття на-шою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Проте і цей документ недостатньо враховує можливості викорис-тання економічного потенціалу України й прискорення процесу рефор-мування економіки країни з метою її вступу до СОТ і Європейського Союзу. Перед урядом нашої держави постає завдання надати більш дієвого поштовху економічному розвитку й забезпечення необхідного динамізму рухові до євроінтеграції. Певні досягнення в цьому напрямі вже є. Після гальмування динаміки ВВП у 2005 р. (2,7% приросту) роз-виток економіки країни прискорився в 2006 і 2007 роках (відповідно 7,1 і 6,9%). Приріст промислового виробництва в цей період становив понад 6% щороку. Пожвавився приріст ПІІ. Проте зростала інфляція, яка перевищувала 11%. Рівня 1990 р. за обсягом ВВП не досягнуто. Дуже повільно йде технологічна перебудова економіки.

Економічна політика українського уряду повинна бути спрямо-вана на розкриття й ефективне використання значного ресурсного, виробничого й інтелектуального потенціалу нашої країни. За ви-значенням експертів Національного інституту стратегічних дослі-джень, основними напрямами такої політики мають стати1:

• реформування соціальної політики та формування дієвого рин-ку праці;

• реформування житлово-комунального господарства;

• створення конкурентного середовища, сприятливого для соціально-економічного розвитку;

• орієнтація фінансової та інвестиційної політики на завдання структурної модернізації національної економіки;

• підвищення енергоефективності української економіки;

• розширення та реструктуризація зовнішньоторговельних відносин;

• поєднання макроекономічної стабільності та динамічного розвитку.

На думку українських науковців, фахівців з проблем міжнарод-

них економічних стратегій (зокрема, Ю.В. Макогона), інтеграція

України в глобальний простір має будуватися на максимальному

використання інформаційних, інтелектуальних ресурсів і наявного

2 Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Под ред.

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Важливою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоеко-номічна політика. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічні структури), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), мезорегіонального (єврорегіони). Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 р. на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним чле-ном Ради Безпеки ООН. Вона бере активну участь у роботі головно-го економічного органу ООН – Економічній і соціальній раді (ЕКО-СОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов’язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до МВФ і Всесвітнього банку (1992). Міжнародний валютний фонд серед між-народних організацій є найбільшим кредитором України; на другому місці – Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), та тре-тьому – Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).

Кредити МФВ йдуть на підтримку платіжного балансу й на по-гашення внутрішнього боргу України. Кредити МВФ почали надхо-дити в Україну в той час, коли її економіка знаходилася в критично-му стані. Завдяки ним удалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову грошову одиницю – гривню. Стабілізація курсу гривні після 2000 р. відбувалася також не без допомоги МВФ.

Члени МВФ умовно поділяються на країни-донори (це роз-винуті країни) та країни – споживачі допомоги, до яких належить Україна. Хоча квота України в МВФ становить лише 0,6%, її член-ство в цій організації для нас дуже важливе, причому не тільки через можливість безпосередньо одержати від неї кредити. Фонд справляє вплив на ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівноваженість української економі-ки сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти України пом’якшують цей ри-зик, що створює так званий «демонстраційний ефект».

Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, спрямовані на ре-алізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку укра-їнських підприємств, страхування імпорту тощо. У структурі позик Всесвітнього банку значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на впрова-дження ринкових відносин в агропромисловому комплексі.

Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, на відміну від ко-штів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямо-

вані також на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. По-зики Всесвітнього банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією Всесвітнього банку, Україна належить до ІІІ-ї кате-горії країн (рівень доходів нижче від середнього світового), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Пріоритетним напрямом співробітництва України із Всесвітнім банком є залучення коштів на інвестиційні проекти.

Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина прямується на підтримку приватних ма-лих і середніх підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключа-ються найсолідніші комерційні банки України. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

У 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгів-лі (СОТ). Шлях до цієї організації для нашої країни був довгим і непростим через жорсткі умови, які Україна поступово виконува-ла. Україна подала заяву про вступ до СОТ ще в 1993 р., а з 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України з країнами-членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації. Отже, з подачі заяви й до вступу ми-нуло 15 років.

Набуття статусу члена СОТ надає Україні перспективи більш глибокого залучення до міжнародного поділу праці, прискорює динаміку її зовнішньоторговельної діяльності. Будуть знижені або ліквідовані обмеження на імпорт українських товарів країна-ми – членами СОТ; зникнуть мури для нашого експорту на зразок антидемпінгових розслідувань; знизяться ціни на імпортні товари широкого вжитку. З іншого боку, український ринок стане більш відкритим для іноземних товарів, які будуть конкурувати з вітчиз-няним виробництвом, а це може стати загрозою для деяких галузей. Пільговий період, який надається Україні як країні-новачку необ-хідно використати максимально ефективно для адаптації до нових умов.

Стратегічним напрямом зовнішньоекономічної політики Укра-їни відносно глобальних економічних організацій є однозначна ак-тивізація участі нашої держави в їхньому функціонуванні. Що ж до

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

макрорегіональних організацій, то тут формування української стра-тегічної лінії відбувається непросто. Вже говорилося, що першим регіональним угрупованням, до якого увійшла Україна (й стала од-ним з його співзасновників), була Співдружність Незалежних Дер-жав. В перші роки незалежності стратегічними партнерами України визначалися Росія, США, Польща, Німеччина. Згодом стратегічний вектор України все більш почав повертатися у бік Європейсько-го Союзу. На сьогодні вже однозначно визнано: стратегічною ме-тою України є вступ до ЄС. Цей імператив був зафіксований ще в «Концептуальних засадах» як основне геополітичне завдання нашої держави. Після приходу до влади нового уряду в 2005 р. підтримка зусиль України щодо участі у європейській інтеграції значно акти-візувалася.

У 1998 р. набула чинності після ратифікації Верховною Радою

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Євро-пейським Союзом1, яка була підписана ще в 1994 р. Ця угода регу-лює політичні, економічні та культурні відносини між Україною та ЄС. Одним з головних завдань угоди було передбачено сприяння торгівлі та залученню інвестицій, а також розвиток гармонійних економічних відносин між Україною та ЄС.

Економічно-торговельні положення Угоди спираються на прин-ципи режиму найбільшого сприяння і національного режиму. Окре-мі розділи присвячено питанням торгівлі сталеливарними вироба-ми, умовами заснування та функціонування компаній, наближенню законодавства і захисту прав інтелектуальної власності, а також ви-значенню інструментів захисту торгівлі2.

У розділі Угоди про економічне співробітництво наголошується, що його метою є сприяння процесу економічних реформ та відро-дження і сталого розвитку України. Стверджується, що таке співро-бітництво сприятиме зміцненню й розвитку економічних зв’язків на благо обох сторін. Зосереджується увага, зокрема, на промисловій кооперації, заохоченні та захисті інвестицій, державних поставках, зближенні політики стандартизації в гірничовидобувній та сиро-винній галузях, науці та техніці, освіті, АПК, енергетиці, цивільній ядерній галузі, галузі охорони довкілля, транспорті, космосі, теле-комунікація, фінансових послугах, «відмиванню грошей», валютній політиці, регіональному розвитку та в інших галузях.

У 2008 р. дія Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами завершилася. Вона надала певного імпульсу в розвитку економічних відносин між Україною та ЄС. Проте нові реалії у сві-товій економіці, поглиблення регіональних інтеграційних процесів потребують розширення й удосконалення взаємовідносин між на-шою країною та Європейським Союзом. Ця обставина робить ак-туальним прийняття нових документів, що сприяли б наближенню України до вступу в ЄС.

У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. У грудні 1999 р. Євро-пейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України. Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та еко-номічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті. У вересні 2000 р. відбувся Паризький саміт «Україна – ЄС», який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграцію України до ЄС. У 2001 р. було прийнято «План дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні». В 2002 р. у Копенга-гені відбувся черговий саміт «Україна – ЄС», на якому було визна-но прогрес України у виконанні вимог та стандартів ОБСЄ і Ради Європи, у запровадженні економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці. Було підкреслено необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство між Україною та ЄС.

У зв’язку з розширенням у 2004 р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв’язках нашої країни з Європейським Союзом. Врахування цієї ситуації знайшло вираження в документі «Євро-пейська політика сусідства», який прийнято в рамках Угоди «План дій Україна – Європейський Союз». Цей план розрахований на три роки. Він передбачає інтенсифікацію політичних, безпекових, еко-номічних та культурних відносин між сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз в оглядовому періоді буде здійснена у формі Зони вільної торгівлі ЄС – Україна після вступу України до СОТ. Відзначається, що Європейський Союз визнає єв-ропейські прагнення України та вітає її європейський вибір.

Європейська політика суспільства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

• підвищується рівень інтеграції, включно участі України у вну-трішньому ринку ЄС;

• збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Єв-ропейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка про-ектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

• будуть розширені можливості для участі України в певних програ-мах ЄС, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, на-укових зв’язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

• буде надана підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

• поглибляться торговельні та економічні відносини, особливо

План дій Україна – Європейський Союз визначає пріоритети ді-яльності. Серед них виокремлюються такі1:

• зміцнення демократичних основ в Україні, забезпечення свобо-ди засобів масової інформації та свободи слова;

• посилення співробітництва з питань спільної сусідської та регі-ональної безпеки;

• поліпшення інвестиційного клімату в Україні шляхом запрова-дження недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощення адміністративних процедур та бо-ротьби з корупцією;

• спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

• поступове наближення законодавства, норм та стандартів Укра-їни до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу;

• усунення дискримінаційного ставлення до працівників-мігрантів.

План дій конкретизує заходи щодо співробітництва між Украї-

ною та ЄС за окремими напрямами та галузями. Особливе значення

приділяється взаємозв’язкам в економічній сфері.

Умовою інтеграції України до ЄС визначається насамперед по-дальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи ціноутворення, контроль за державною до-помогою, законодавче середовище, яке забезпечує чесну конкурен-цію між суб’єктами господарювання.

У галузі макроекономічної політики відзначається необхідність посилити незалежність Національного банку України, а також зміц-нити стабільність фіскальної системи, в тому числі шляхом прове-дення податкової реформи та реалізації заходів у пенсійній системі. Наголошується на необхідності зменшення участі держави у ціно-утворенні з метою запобігання погіршення умов торгівлі та функці-онування економіки.

Вважається за необхідне поліпшити умови для іноземних ін-весторів; зокрема рекомендується скасувати існуючі обмеження, закріплені Земельним кодексом України, на володіння земельними ділянками несільськогосподарського призначення українськими юридичними особами із часткою іноземного капіталу, включаючи ті, в яких іноземний капітал становить 100%.

У соціальній сфері наголос робиться на зменшення бідності та збільшення зайнятості. Необхідно посилити соціальну інтеграцію, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров'я, інших со-ціальних послуг.

Важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага у Плані дій приділяється торгівлі й реформі рин-кових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані усі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасу-вання експортного мита на брухт чорних металів відповідно до дво-сторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово буде усунено кількіс-ні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху ка-піталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне до-тримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обме-ження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху ка-піталу, пов’язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантуван-ня захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

У сфері транспорту вважається за необхідне розробка й впровадження національної транспортної стратегії, яка включала б розвиток національ-ної транспортної інфраструктури. Передбачається продовження участі у спільному розвитку транс’європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової на-вігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з голо-вних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

У галузі енергетики передбачається затвердження спільної енер-гетичної політики України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за до-цільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса – Броди – Поль-ща. Важливе значення має впровадження реструктуризації україн-ських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачає також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіот-ського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України у робочій групі Дунай – Чорне море.

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з ме-тою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямі наближення до європейських стандартів у рамках Болонського про-цесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфе-рі неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

У Плані дій звертається увага на розширення контактів та спів-робітництва на транскордонному та регіональному рівнях з сусід-німи новими державами – членами ЄС. Вважається за необхідне забезпечити підтримку регіонів у підготовці та впровадженні «Про-грами сусідства» за участю України.

Основна ідея Європейської політики сусідства полягає в тому, що такі держави, як Україна, які поки ще не мають найближчої пер-спективи членства в ЄС, але мають спільний з ЄС кордон, стануть

частиною простору процвітання, з яким ЄС тісно співпрацює. Укра-їні та іншим сусіднім країнам буде запропоновано перспективу по-ступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС паралельно з подальшою торговельною лібералізацією1. В грудні 2005 р. Європейський Союз визнав ринковий статус української економіки.

Серед програм, спрямованих на економічну взаємодію Євро-пейського Союзу з Україною, особливо слід відзначити програму TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States) – Технічна допомога Співдружності Незалежних Держав. Програма TACIS була заснована у 1991 році для надання допомоги незалежним державам, що утворилися після розпаду СРСР.

На початковому етапі пріоритетами програми TACIS було на-дання країнам СНД європейських ноу-хау, що були спрямовані на інституційну перебудову країн у зв’язку з їх переходом до ринкової економіки. В наступних етапах програма розширювалася й диверси-фікувалася в галузевому відношенні.

Україна є одним з найбільших отримувачів допомоги в рамках TACIS. Починаючи з 2000 р., програма TACIS для України сконцентрована на ін-ституційній, адміністративній і правовій реформі з наголошенням на зміц-нення норм права, підтримку приватного сектора й подолання соціальних наслідків перехідного періоду. Проекти TACIS розвиваються у контексті Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС.

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програ-ми. Реалізація його полягає в допомозі підприємствам у реструктури-зації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підпри-ємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора.

Серед окремих об’єктів, які були споруджені або реконструйо-вані TACIS, слід відзначити пункт перетину кордону в місті Чоп, міст в Ягодині, реконструкцію низки енергетичних об’єктів з метою реалізації програми енергозберігання. Європейська Комісія взяла на себе обов’язок в рамках TACIS частково компенсувати втрати електроенергії в Україні через закриття Чорнобильської АЕС.

Важливим напрямом в реалізації програми TACIS є модерніза-ція інформаційної системи приватизованих підприємств. Починаю-чи з 2000 р., експерти TACIS допомагали впроваджувати сучасні ін-формаційні системи на цілій низці українських фірм; зокрема, серед них «Київмедпрепарат», «Оболонь», «Бліцінформ», «Одесакабель», «Возко», «Запоріжтрансформатор».

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Усього на економічні реформи в Україні TACIS виділила гранти на 32 проекти. Серед них також проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та ін.

Вступ до Європейського Союзу, є на сьогодні головною метою, визначальним вектором стратегічної політики України. Дата вступу нашої країни до ЄС поки що не визначена; Україна у відносинах з цією організацією має статус «сусідства». Звісно, що такий статус не зовсім відповідає устремлінням України на шляху інтеграції в євро-пейське співтовариство; українська громадськість сподівалася на здо-буття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Очевидно, що нашій країні належить ще пройти певний період подальшого ре-формування економіки, підвищення її макроекономічних показників, щоб увійти до європейської спільноти на рівних. У вересні 2008 р. на саміті «Україна – ЄС» вже було досягнуто принципової домовленості про надання Україні статусу асоційованого члена в 2009 р.

Ще Угодою про партнерство та співробітництво було передбаче-но можливість створе

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: