Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Причини та наслідки трудової міграції.





Трудові міграції є невід’ємною частиною розвитку сучасного суспільства, фактором соціально-економічних трансформацій, що може мати як стимулюючий, так і негативний вплив.

Масштаби міжнародної трудової міграції точно оцінити проблематично. В Україні відсутня система реального обліку трудових мігрантів. Щодо легальних мігрантів, то використовуються різні показники, різні методи ведення статистичних баз даних, тому різні джерела по-різному оцінюють кількість трудових мігрантів. Щодо оцінки обсягів нелегальної трудової міграції, то наявні лише експертні оцінки та результати опитувань, опосередковані оцінки органів правопорядку. Отже, достовірні дані щодо обсягів зовнішньої трудової міграції з України відсутні.

Кількість українських трудових мігрантів у світі оцінюється від 1,5 до 7 млн. осіб. Офіційно у 2007 році працевлаштовано за кордоном 72,2 тис.

Якщо вважати, що за кордоном працює 1,5-2 млн. українців, то це складає 0,75-1,5% мігрантів світу, 1,5-2,0% трудових мігрантів світу, 6,7- 8,9% економічно активного населення України. Якщо ж зважати на оцінки у 7 млн. осіб, то тоді виходить, що третина економічно активного населення України працює за кордоном. Це не відповідає дійсності.

Мотиви зовнішньої трудової міграції українців є економічними та соціально-психологічними. До економічних відносяться: низька зарплата в Україні, недооцінка вартості робочої сили (нижчий рівень оплати тієї ж роботи), розрив в оплаті праці топ-менеджерів та вчителів, лікарів тощо; безробіття, відсутність джерел доходу, складність розв’язання матеріальних проблем в Україні; бажання забезпечити добробут дітей, надати їм освіту; нерозвиненість малого бізнесу в Україні (відсутність дешевих кредитів, податковий тиск, складність реєстрації підприємств тощо); незадоволеність попиту на робочу силу в країнах притягання трудових мігрантів з України, особливо на будівництві, у сільському господарстві, сфері послуг, відплив місцевої робочої сили з таких країн в інші, нестача фахівців певних спеціальностей. До соціально-психологічних мотивів належать: дискомфорт від загальної політичної та економічної нестабільності в Україні (у тому числі негативні інфляційні очікування); безперспективність та безправність жителів сільської місцевості; етнічні, культурні, родинні зв’язки; «суспільна мода» на міграцію, позивний імідж трудового мігранта, приклад інших;



втеча від соціально-побутових проблем, виховання дітей; зростання добробуту населення, бажання мати прислугу, небажання обіймати непрестижні посади в країнах притягання трудових мігрантів-українців.

Процес трудової міграції українців порівняно із стихійністю 1990-х рр. стає більш керованим. Початок 1990-х рр. характеризувався «прозорістю» українських кордонів, відсутністю національного законодавства у сфері міграцій. З часом характер трудової міграції змінився: «човників» змінили «гастарбайтери»; зросла тривалість перебування за кордоном (у 1990-х понад місяць працювали менше 20% мігрантів, нині в середньому мігранти працюють 1-6 місяців); зросла частка жінок-мігрантів середнього віку, що працюють у домашньому господарстві.

Потоки трудових міграцій мають доволі чітку географічну спрямованість. Як правило, вони здійснюються до держав-сусідів, найближчих країн або віддалених країн, які здатні задовольнити економічні пріоритети трудових мігрантів. Насамперед, це Російська Федерація, Італія, Чеська Республіка, Польща, Угорщина, Іспанія та Португалія.

Найактивнішу участь у зовнішніх трудових міграціях беруть мешканці західних регіонів України (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська, Львівська області). Це пояснюється трьома причинами: регіони тривалий період були і залишаються праценадлишковими; регіони межують з багатьма європейськими країнами; для українських мігрантів є ряд преференцій.

Преференції є такими:

1) етнічні преференції. Наприклад, громадяни, які можуть довести польське походження і оформляють карту поляка, мають право на працевлаштування в Польщі без обмежень. Подібний закон діє і щодо етнічних угорців;

2) преференції для жителів прикордонних територій: діють угоди про місцевий прикордонний рух між Україною та Польщею (50-км зона вздовж кордону, окрім Львова), Угорщиною (50-км зона охоплює 400-450 тис. громадян України, з яких приблизно 180 тис. – угорці), Словаччиною (30-км зона охоплює приблизно 400 тис. українців);

3) преференції для сезонних працівників. Наприклад, у Польщі діє новий регламент сезонного працевлаштування для українців. Відкриття аграрної сфери для сезонного працевлаштування громадян сусідніх держав звільняє їх від необхідності оформлення дозволів на працю.

Значний потік трудових мігрантів до Російської Федерації зумовлений не лише територіальною близькістю, родинними зв’язками, але й „відкритістю” кордонів України і Росії. 10-14% трудових мігрантів з України має повну вищу освіту.

Переважають мігранти з сільської місцевості, серед них більше одружених. Середній вік трудових мігрантів – 30-50 років. Головними галузями працевлаштування українських мігрантів є будівництво (30-50%), сільське господарство (8-9%), домашнє господарство (15-16%), сфера послуг (8-15%), промисловість (до 5%).

Перекази з-за кордону за даними НБУ до України складали 2,9 млрд дол. у 2008 році (1,6% ВВП) , з України – 0,5 млрд. дол. Тобто в Україні позитивне нетто надходжень дорівнює 2,4 млрд доларів. Порівняно із серединою 2000-х років обсяги надходжень зменшилися.

Трудові міграції з України мають позитивні та негативні сторони.

Позитивними є такі: поліпшення матеріальних умов життя українського населення; формування середнього класу, що є проблематичним лише завдяки зусиллям власної держави; інтеграція України до Європейського ринку праці; набуття досвіду, опанування нових технологій; зменшення зареєстрованого рівня безробіття; розвиток малого бізнесу в Україні мігрантами, що повертаються, або за рахунок грошових надходжень від них.

Водночас масштабні трудові міграції створюють ряд проблем для України: розпад сімей, пияцтво, сімейні зради (якщо один із батьків виїжджає як трудовий мігрант); соціальне сирітство (нестача батьківської уваги, брак родинних цінностей, легковажне ставлення до життя, «легких грошей», девальвація цінностей, сум за батьками). Створюються загрози формування ще одного «втраченого покоління» (93% мігрантів мають від 1 до 3 дітей); відтік з країни трудового потенціалу; формування дефіциту кваліфікованих працівників на внутрішньому ринку праці України (при надлишковій підготовці фахівців із кон’юнктурних спеціальностей); трудові мігранти отримують безкоштовну освіту в Україні та згодом претендують на пенсійне забезпечення, але не працюють у своїй країні; пенсійні та соціальні фонди не наповнюються відрахуваннями з їх заробітної плати. А вони та їх діти претендують на всі соціальні гарантії – безкоштовну освіту, медицину і т.п.; втрата інтелектуального потенціалу держави; негативний імідж України як держави, що не здатна створити гідні умови для власних громадян.

Трудова імміграція українців має переважно тимчасовий та нелегальний характер, як наслідок, мігранти не мають бажання інтегруватися до нового суспільства. Незнання або погане знання мови ускладнює проблему інтеграції. Майже третина трудових мігрантів виїжджає без знання мови країни прибуття. Головним шляхом адаптації, взаємодопомоги та освоєння у новому суспільстві стає Інтернет.

Україна також є транзитною державою для нелегальних трудових мігрантів та біженців з інших країн. Найбільше нелегальних трудових мігрантів та біженців приїжджають з Пакистану, Індії, Афганістану, Бангладеш.

На території України, як правило, затримується 14-15 тис. нелегальних мігрантів, на кордоні – 25-27 тис. Напрями нелегальної трудової міграції через Україну є такими:

Індійсько-Пакистансько-Афганський: Бангладеш – Індія –Пакситан/Афганістан – Іран – країни Закавказзя (країни Середньої Азії) –Росія – Україна – Західна Європа

Китайський: Китай – Росія (Москва) – Україна (Київ-Львів) – Західна Європа

В’єтнамський: В’єтнам – Європейська Росія – Україна – Західна Європа

Арабо-курдський – Ірак/Сирія/Йорданія/Ліван/Палестина/Єгипет –Україна

Найбільше біженців потрапляє до України через російський кордон та Одесу.

 

Лекція № 5.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.