Роман «Майстер корабля» Ю.Яновського

Твір був написаний у Харкові, надрукований у 1928 році. Його відносять до інтелектуальних романів, в ньому багато роздумів, написаний в неоромантичній стильовій манері. Притаманні ознаки: романтика вітаїзму; змалювання екзотичних країн, місць, незвичайних обставин, в яких діють персонажі; змалювання героїв, піднесених над буднями; образи-символи відіграють важливу роль, поетизація досконалості, ккраси, сильної волі. Роман експериментальний, бо синтезуються різні жанрові форми: роман мемуари, документальні матеріали. Роман написаний у формі мемуарів, людина з багатим життєвим досвідом згадує своє життя. То-ма-кі – редактор кінофабрики, прототип Яновського; Сев – його друг (прототип О. Довженка) (Сашко енергійний, веселий). Тайах (мати Єгипетського фараона, свекруха Ніфертіті)– балерина, яка виступає в Одеському оперному театрі, грає одну з провідних ролей, в неї закохані друзі То-ма-кі і Сев. Іда Пензо наполовину слов’янка, наполовину італійка, загадкова, чарівна жінка, яка викликала захоплення у чоловіків. Роман мав такі назви: Мемуари старої людини, українське хворе кінг, мемуари редактора Карка, мемуари про море, Майстер корабля. Майстер корабля – маленька фігурка яка має оберігати моряків від морських випробовувань, штормів. Роман побудований як сповідь людини старшого віку, яка пише спогади. Але забігає на 50 років вперед, уявляє якою буде держава через 50 років. Роман побудований так, що на очах читача народжуються спогади. Синтез жанрових форм з романістикою, есеїстикою. Наявні 4 епіграфи, кожен з яких є новим ключиком до концепції даного роману. 1-ий взятий з Гоголя, тут підкреслюється значення мандрів, дороги, 2-ий з Гете підкреслює ігрове начало, останній взято з Горація. Майстер корабля – це веселий, вільний народ, який є господарем власної держави. У творі проспівано гімн життю, новому життю, оспівується культ лицарства, любові до людини, досконалості, чимало роздумів про призначення мис-ва. Тут втілена мрія про одухотворене життя, присвята оспівуванню творчого начала в людині.

24. Україна в Огні (Істрія написання, моральна парадигма, жанрові особивості). Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою 1943 року, українською – 1962. Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану. Довженко, дізнавшись про заборони, розпочав працювати над новим твором “Повість полум’яних літ”, яку також не встиг побачити. Твір написаний у 1943 році, але надрукований тільки у 1966, бо не сподобався Сталіну. У роки війни необхідно було уславлення Сталіна як стратега – Довженко ж не тільки засуджував хід війни, але й розвінчував плани Сталіна. Твір був розкритикований, бо Сталіну не сподобалося, що на першому місці у творі йшла Україна, а не Радянський Союз. Основою сюжету є глибока життєва правда про долю України в роки 2 Світової війни. Головною проблемою твору була проблема збереження історичної пам’яті, яка є безсмертям нації, тема дезертирства. Персонажі у творі різко протиставлені: окупанти, патріоти і зрадники. Автор розкриває психологію вчинків своїх героїв і поодиноких зрадників, користуючись зокрема довгими діалогами, подібно жанру драми.

Твір розпочинається картиною у хаті колгоспника Лавріна Запорожця. На 55-ліття його дружини зібралася вся сім’я: п’ятеро синів, донька і дід. Звучить пісня “Ой, у мене увесь рід багатий”. Співають всі: батьки, “всьому роду втіха” мила Олеся, прикордонник Роман, артилерист Іван, чорноморець Савка, колгоспники Григорій і Трохим, пасічник дід Демід. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Події постійно міняються: захоплене фашистами село, фронт, знову село, Німеччина, куди вивезли німці як робочу силу сільських дівчат, Олесю, її подругу Христю, страшні сцени розстрілів та повішень селян, сцена перетворення у німецьких поліцаїв Івана Гаркавенка та Павла Хуторного, багато фронтових епізодів, героїчних і страшних, картини оранки впряженими у плуг чоловіками під наглядом німців, понівечення на чужині Олесі і Христі.

«Україна в огні» - складний поліфонічний твір. Свої міркування щодо зн-ня пам’яті в житті народу автор вкладає в уста ворога – полковника Ернста фон Крауза: українців легко завоювати, бо вони не вивчають історії, одкидають Бога, сім’ю, дружбу, не мають вічних істин, тому серед них багато зрадників. Доказом цього стають образи дезертирів – молодих хлопців, що «звикли до типової відповідальності», «що не змогли піднятися до висот розуміння ходу історії». Постаті дезертирів малює кількома штрихами загального плану: Павло, Миколай Хутірні, Іван Гаркавенко, Устим Товченник. Купріян Хуторний не підтримує своїх синів-зрадників; члени однієї родини опиняються у різних позиціях → провина с-ва за відсутність патріотизму в молодого покоління. Павло виправдовується тим, що його не вчили поняттю «батьківщина», а Бога і царя немає, то й захищати нікого. Тому совість його не мучить. Великою симпатією автора позначені образи Христі Хуторної та Олесі Запорожець, які є втіленням жіночої долі у часи окупації. Після довгих поневірянь по дорогах війни перед партизанським судом постає Христя Купріянова, яку судять за зраду, бо вона стала дружиною фашистського офіцера Пальми. За це прокурор партизанського загону Лиманчук вимагає їй суворої кари. Але обвинувачем в цій ситуації виступає Христя. Її думки не про власне життя перед смертю, пис-к змушує героїню думати масштабно, дошукуючись відповіді на злободенні питання, які турбували його самого. Роздуми над складною історією свого народу, порівняння минулого з сучасним допомагають дезертирам та оточенцям, знайти пояснення свого морального падіння. Причинами відступництва стали безпам’ятство та відсутність нац. гордості за свій народ, свою історію. Не знімаючи вини з самих дезертирів, п-к, проте, гостро критикує с-во, яке знехтувало нац. вихованням молоді. Символом незнищенності народу став рід Запорожців (вже прізвище – своєрідна форма поєднання суворої дійсності з давноминулими подіями), Запорожці акумулюють у собі кращі риси українців: давню козацьку відвагу, вірність своїй землі та глибоке усвідомлення відповідальності за долю рідних людей. Це, у Довженковому розумінні, є запорукою безсмертя нації. Лаврін Запорожець – мудрий порадник, носій гуманізму, патріот, справжній представник рідної землі. Він втілює кращі засади й принципи народу, на рівних змагається з ворогом. Те ж саме можна сказати і про Василя Кравчину, синів Лавріна Запорожця, особливо про Романа. Проблема відступництва, легкої асиміляції, зради своїй батьківщині як наслідків безпам’ятства. Довженко вживає прийом позакадрового авторського коментаря, де звучить суворий вирок суспільству, яке не дбало про виховання молоді. Піднімає вічні питання життя і смерті, любові і ненависті, зради і вірності, осмислює їх в історичному плані, правдиво і чесно зображує реалії сучасного йому життя. Своєрідним обрамленням твору є пісня у родині Запорожців, що звучить на початку та в кінці твору, коли вони збираються всі разом. Другим обрамленням є зустріч Олесі з Василем перед криницею також на початку і в кінці твору, але на початку твору Василь зустрічає гарну, чепурну молоду дівчину, яка ще не зазнала справжнього горя, у кінці – це посивіла, вистраждана жінка, але й досі така ж чиста серцем і душею людина. Велику роль у творі відіграють плач, молитва, відчуваються елементи народних дум, казок. Твір відзначається глобальністю, масштабністю подій, панорамністю.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: