Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Новелістика Григора Тютюнника: проблематика, образи, стиль





1966 р. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»), яка була од­ним із яскравих виявів посилення ліризму у малій прозі, пов'язаного з поглиб­леною увагою до емоційного життя особистості. Тематичною основою більшості творів збірки були враження і спогади про зруйноване повоєнне село. «Фактуру» оповідань «Перед грозою», «Сито, сито...», «Смерть кавалера», «Тайна вечеря», «Обмарило», «На згарищі» складають точні штрихи побуту, часом — подібні до акварелей зарисовки щоденного буття. Чи не кожний предмет перетворюється тут на художню деталь, тобто увага до життєвих подробиць стає засобом узагальнення, правдивого зображення обставин дії, розкриття внутрішнього світу людини, в усій його глибині і складності. За деталями, як і за цілими сюжетами оповідань, постають обрії духовності (чи — рідше — бездуховності) людей, тонкощі їх ставлення до життя, їх взаємин. Художнє осмислення долі покоління «дітей__вдйни», спостереження над процесами змужніння, становлення характеру юних громадян країни, яка щойно перемогла фашизм,— це той тематичний сектор, у якому особливо помітне значення зробленого Григором Тютюнником. Письменник умів дивитися на світ очима дитини, що пережила окупацію. В його творах про дітей — таких, як оповідання «Сито, сито...», «Дивак», «Перед грозою», «Тайна вечеря», «Смерть кавалера» художнє дослідження здійснюється в багатьох напрямках: від спостережень над формуванням характеру людини, становленням її світосприймання, її моральних принципів, до пошуків можливостей духовного оновлення людства. Висота моральних критеріїв, чистота й безкомпромісність морального почуття автора та його героїв наче сконцентровані в оповіданні «Смерть кавалера», де вперше у творчості Тютюнника зойком ображеної дитячої душі зазвучало гостре викриття лицемірства, надійно прихованого шкаралупою поважності. Тут з'являється соціальний тип так званого начальника-професіонала — бездушної чиновної машини, вивчення якого в різних аспектах письменник надалі здійснюватиме постійно, на грані драми й гротеску. У лірико-психологічному контексті збірки цей твір вирізняється посиленням драматургічного начала: дія тут розвивається стрімко й напружено, вона і розкриває характери дійових осіб, і одночасно сама зумовлена ними. Важливі риси стилю Гр. Тютюнника — простота розповіді, розмовні інтонації. Про ліризм збірки можна говорити не лише як про стильову ознаку, а й як про настроєву домінанту, що зумовлює риси поетичності творів, зміст яких увираз­нюють пластичні малюнки природи. Лаконічні діалоги часом підсилені недомовленістю, за якою криється багатий підтекст. Широко послуговується письменник монологічними формами оповіді, у тому числі внутрішнім монологом, який то наближається до мови автора у «дорослих» оповіданнях, то істотно відмінний від неї у творах про дітей. «Авторський коментар» зведено до мінімуму, описи, пейзажі, зарисовки відзначаються пластичністю, багатством кольорів, звуків, запахів. Проглядають і ознаки тієї тенденції, яку пізніше назвуть об'єктивізацією ліричної прози і яка у найбільш досконалих творах Гр. Тютюнника надасть епічної вагомості його камерним сюжетам, а скромних маленьких (не лише за віком) героїв з їхніми буденними турботами оберне на представників цілого народу.

Стиль мислення Гр. Тютюнника, його громадянська позиція визначають і стиль літературного викладу, і авторський погляд, який «просвічується» в кожній фразі. Обираючи найзвичайніші, «найневи-грашніші» ситуації, він створював яскраві, індивідуально неповторні характери,— серед них досить часто трапляються й не «апробовані» літературою. Далека від звичних стандартів (зав'язка — розвиток подій — розв'язка) композиція оповідань «Дивак», «У Кравчини обідають», «Дикий», «М'який», «Бовкун», «Нюра», а в таких творах, як «Іван Срібний», «Син приїхав», «Дядько Никін», «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Устим та Оляна», «Кізонька», сюжет вибудовується навколо однієї події, яка, проте, не стає самоціллю, а допомагає з'ясувати сутність людини, вихідні точки її вчинків, її життєву позицію. Цій меті підпорядкований і своєрідний тютюнниківський тип конфлікту, чітко виявленого незалежно від його безпосередньої наявності в художній тканині твору: це, як правило, конфлікт етичний, філософський — між тим, що підносить людину, робить її Людиною, й тим, що людину здрібнює, принижує, сковує, обмежує або й нищить,— і виявлено його щоразу через конкретне, суто індивідуальне буття особистості. Так письменник підносить важливі, актуальні, гострі проблеми у простих розповідях, які, на перший погляд, мають цілком камерний характер.

 

34. Поезія В. Симоненка: провідні мотиви, художні особливості (1935-1963)

В. Сим. належить до числа тих, кого в літ-рі називають шістдесятниками. Він прожив всього 28 років. Перша зб. «Тиша і грім» (1962р), потім «Земне тяжіння» (1964р.), посмертно «лебеді материнства» (1981р.), «Поезії» (1984р.) О.Гончар назвав В.Симоненка «витязем української поезії». Це великий патріот, син України, народна совість. Не він ішов до слави, вона сама прийшла до нього ще за життя. Особливість стилю В.Симоненка:– простота, щирість вислову, глибокі проникнення в душу людини, самобутня образність поетичної мови, патріотичне звучання. Провідні мотиви гуманізму, неповторності людського буття, мотиви любові до України («Україні», «Лебеді материнства»), присутня також інтимна лірика, тема кохання (цикл «Тиша і грім»). Хар-на ознакайого поезії – сюжетний вірш. Напр,: «Кривда». Хар-на перевага поетичної ідеї над образом, бо опирався на життєві факти, робив філ. узагальн. Напр,: «Здрастуй сонце і здрастуй вітре!».Його поезії метофоризовані («Осінній дисонанс», «Десь на горизонті хмара-хустка») Характ. поетична викінченість поет. формули «Він ніби готував свої думки для бронзових та граніт.літер». Д.Павличко. Форма вірша – найчастіше римований катрен, ямб, хорей, зрідка тристопні розміри - дактиль, амфібрахій, анапест. Часто геніальні рядки з його творів безжалісно вирізались цензурою (Вірш «Є тисячі доріг «,«Задивляюсь у твої зіниці», «Хай мовчать Америки й Росії», «З матір’ю я буду говорить». Він розкрився не тільки як лірик, а й як сатирик, гуморист. Звертався до жанрів літератури. Поезія «Ти знаєш, що ти людина» - програмова поезія «шестидесятництва», характерна публіцистичність, стверджується ідея цінності людини, прагне руйнувати стереотипи у сприйнятті людського життя і заперечує його стандартизацію (поезія «Перехожий»). Поезія «Кривда» має автобіографічне начало, тут наявний дидактизм, моралізаторство; поезія «Дід умер»- тут розкривається біль з приводу смерті діда, невже із його фізичною смертю зникне і всяка згадка про нього? Але людина не щезаю зі смертю, продовжує своє життя у дітях, внуках; поезія «Задивлюся у твої зіниці»- це поетизація України, своєрідний діалог із матір`ю-Вітчизною, відстоюється право любити свою батьківщину; поезія «Лебеді материнства» написана у формі колискової пісні, тут образи-символи: верби, тополі-символ України, білява хата- національний оберіг. Але найвища цінність- це Вітчизна. Його позицію в літературі можна назвати неонародницькою. Вона відновлювала націо-ну гідність, а поезія протистояла антихудожнім, антинародним тенденціям соц. реалізму. Слід відзначити пісенність, мелодійність його вірша. Так пісню «Лебеді материнства» народ сприйняв як свою. Шашкевич поклав на музику.

 

35.Провідні мотиви та поетика лірики Стуса.

Перше,що хочеться зазначити,це те,що Стус був представником 60-ів,захоплювався псих.прозою Достоєвського,Хемінгуея,Камю.В основі філософії Стуса,на мою думку,трактування людини як найвищої цінності..Також треба сказати,що екзестенційні мотиви допомагають авторові для творення його самого.Але у 70-х р.він звільнюється від екзестенційних мотивів,бо чітко виражає свої пріоритети,тобто із сфери внутр-ої він перекладає на переживання долі свого народу.Характерне поєднання традиційного та модерного,традиційного і світового досвіду,прагнення поєднати нац.традиції з універсальною мовою світової культури.Під час перебування в засланні пише твори,які складають збірку «Палімпсести».Треба сказати,що палімпсест-це пергамент,на якому стирається попередній текст і пишеться новий,але все одно проступає старий текст.Це є своєрідним символом,оскільки символ долі Стуса,який пише нове життя,виробляє свою позицію на попередніх явищ.Він осмислює проблему стосунків люд.і світу,усвідомлює сутність світу через власні переживання.Палімпсест-як утворення мотиву іст-ої пам’яті,вона попри все залишається у свідомості поколінь.Важливе місце посідає екзестенційна проб-ка самотності,туги,печалі.Наприклад,у поезіях «Верни до мене, пам’яте моя», «Церква святої Ірини», «Весь обшир мій-чотири на чотири» утверджується туга за батьківщиною.Характерне почуття відповідальності перед родиною,батьками за їхню самотність.У поезії «Весь обшир мій…» звучить ще прохання чекати і молитися за ліричного героя,навіть якщо і не вернеться із в’язниці, закликає з того світу виглядати.Провідним образом виступає рідний край та чужина.У поезіях відчутне смурне ставлення до батьківщини,присутня навіть ненависть до рідної землі,яка є краєм німоти.Світ у автора постає як абсурдний,сприйнятий через гратовані вікна в’язниці.У поезії «Як добре те,що смерті не боюсь я» автор виражає свій вибір,готовність йти страдниціким шляхом заради вітчизни,нести свій тяжкий хрест і ні кому не вклонятися,щоб хтось тебе пожалів.Герой обирає справжнє буття,шлях до якого через страждання,він свідомий того,що це смертний шлях, і він може повернутися до народу тільки після смерті.Треба зазначити,що збірка «Палімпсести» може бути розглянута як ніби образок життя(внутр-го і зовн-го).Змальовуючи реалії життя,автор прагне розкрити трагічну долю Укр.І тому Укр..є центр.образом,вона постає як жорстокий світ,як нестерпна рідна чужина.Я вважаю,що це оксюморон,яким автор хотів підкреслити без невільність,рабський стан Укр.,його батьківщина зображується як зруйнований рай.І це викликає почуття самотності.Змальовуючи власну долю і долю Ук,автор викор.геометричні поняття,зявляється метафора лабіринту.І,на мою думку,Стус показує життя на Ук.,як перебування у такому ж лабіринті,тобтоу безвиході.Автор у «Палімпсестах» звертається також до істор.сюжетів,які показують складність утворення незалежної Ук.протягом віків.І ці минулі події проектуються на сучасність.Наприклад,якщо взяти поезію «За літописом Самовидця»,то ми можемо побачити відсилання до істор.джерел.Стан Ук.передається уже на початку поезії метафорою про сонце,яке дивиться на Ук.зляканим оком,тобто метафора пояснює трагічну долю батьківщини.Автор гостро реагує на внутр-ню несвободу,на зрадливість,продажність представників ук.нації,що супроводжується віками.Ук.постає не як рай,а порівнюється із пеклом.Тут також присутній оксюморон,бо рай у Стуса є страшним.І тому роздуми про цей рай приводять,на мою думку,до роздумів про те,що Ук.може взагалі щезнути зі світу.

Перебування людини на межі обумовлюють відображення як трагічних аспектів,так і особистісних,і нац-х.Треба сказати те,що це обумовлює мінорність збірки.Під впливом поезії Гете,які він перекладав,відбувається відсторонення від світу,передчуття закінчення цивілізації.Поряд із буттям Ук.розкривається духовне буття і лір.героя,який хоче розкрити свій внутр.світ.Прикладом може послугувати поезія «Отак би я розклав багаття десь»,в які й відчутно прагнення героя до внутр.монологу,прагнення до роздумів над своєю і світу долею.Отже,у збірці автор прагне особистісну трагедію піднести до філософ.рівня.Збірка сама складається із поезій,які писалися у засланні і відзн.-ся варіативністю,бо була думка,що не всі поезії дійдуть до читача.Тільки близько 200 поезій дійшло до друзів і читачів,бо нелегко було їх передавати із в’язниці.

 

Маруся Чурай»

Роман у віршах «М.Ч» складається з 9 різних за обсягом частин. Сюжет розгортається двома лініями: Особистою – доля М.Ч. та історичною, пов’язаною з боротьбою укр..народу за своє визволення з-під влади польської шляхти.

В експозиції твору поетеса повідомляє що Полтава згоріла влітку1658 року і всі книги про місто згоріли у тім числі й про справу Марусі Чурай. Увага зосереджена навколо судової процедури - судять Чураївну за вбивство козака Гриця Бобренка. Процедуру судочинства передано з історичною достовірністю, найактивнішу позицію у суді займає козацтво, що бориться за справедливість. Перший розділ завершується смертним вироком, але вина Марусі та причина її мовчанки у суді залишаються нез’ясовані. У другому розділі особисту біду Марусі поетеса вписує у контекст національної історії, замальовуючи полтавський полк, що йде на війну. На початку розділу апатичний стан свідомості, байдужість до власної долі, зомбоване повторення героїнею судового вироку: “Я теж убивця”, відчуття зайвості в людському оточенні вже є ознаками цілковитого перетворення героїні у свою протилежність. Однак цей пасивний, непритомний стан майже безслідно розвіюється після легкого, спокійного сну, в якому скам’яніла (а скоріше – замурована) душа пригадала себе “в свою найкращу пору”, де немає ні зовнішніх мурів, ні тюремних стін. Для подальшого розкриття цього нового характеру головної героїні, оживлення спогадів принципово важливим є зовнішній першопоштовх зміни свідомості. У романі цим дієвим резонатором пробудження, морального опритомнення є звуки збирання козацького полку у похід.

Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а картає себе, бо не зрозуміла одразу що вони нерівня. Кульмінацією в розвитку першої сюжетної лінії є гімн кохання, що Маруся складає, звертаючись до сонця. Маруся прагне зрозумітиі Бобренчиху, і Галю і навіть Вишняка, хоч їй і важко прийняти таку мораль, де люди йдуть на компроміси з совістю. Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi

У 4 розділі розкривається образ Івана Іскри сина гетьмана Якова Острянині. Характером іван дуже близький до марусі. У цьому розділі зображено також гетьмана Богдана Хмельницького, до якого звертається по допомогу Іван, і рятує таким чином Марусю. У п’ятому розділі страта Маруся Чурай, що йде на ешафот, нагадує розпяття Христа. Так само як і на Голгофу суне юрба, напираючи один на одного. Але натовт переживає катарсис, вибухнувши риданням, коли марусю виправдали. Пошуком вже не себе, а того втраченого зовнішнього ладу і є Марусин похід на прощу ­– єдина дорога у безвиході трагедії, подолання почуття безсилля супроти логіки “твердого світу”, який зруйнував не тільки мрію, але реальний простір єдиного затишку – тепло рідної “лелечої” хати. Міфологема шляху доповнює попередню символіку просторово-часової орієнтації хронотопом успадкованого досвіду, що досягається введенням образу мандрівного дяка, в якому вгадуються характерні риси сковородинського типу мислителя. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить душу людини. Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу у романi "Маруся Чурай"

 

 

37. Лірика Ліни Костенко. Провідні мотиви, художня специфіка.

У першій збірці Ліни Костенко "Проміння землі" (1957р) були окреслені основні ліричні мотиви: історія, кохання, традиція, поетичне слово. підкреслюється важливість обов’язку митця, який прагне до щирості у спілкуванні з читачем. Тут знаходимо громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людсько натури, схильність до іронії, фольклорні мотиви, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю Григорія Сковороди, вплив східної філософії. Сюди входить поезія «Доля». Поетеса розмірковує про ту ношу, яку вона взяла на свої жіночі плечі. виходять збірки "Вітрила" (1958) та "Мандрівки серця"(1961). Не дійшли до читача книжки "Зоряний інтеграл" (1963) та "Княжа Гора" (1972). Після багатьох років мовчання виходить збірка поезій «Над берегами вічної ріки»(1977), за нею - "Неповторність" (1980). Ідея зіткнення неповторності і буденності, стандарту лунає в “Кольорових мишах”. Поетеса розкриває універсальну ситуацію, яка могла б відбутися де завгодно. Десятирічна Анна – небуденна особистість, що виділяється з-поміж інших, загал не приймає цього, адже людей задовольняє стандартність, звичність. Сусід подав на неї позов через кольорових іграшкових мишей. Індивідуальна неповторність не сприймається іншими, утім поетеса закликає до неї, до прагнення пробудити індивідуальність, її вабить неповторне у житті. у вірші "Сосновий ліс перебирає струни..." Ліна Костенко наголошує на діалектичній єдності того, що відпливає, і того, що залишається незмінним у житті, історії. Лірична героїня робить екскурс у минуле, шукає талановитого митця, який прожив майже 90 років – Мікеланджело, утверджує безкінечність пошуку у мистецтві. Провідні мотиви творчості: природи, пам’яті, любові. До збірки «Неповторність» входить цикл інтимної лірики «Тихе сяйво над моєю долею», тут превалює психологічне начало, прослідковується динаміка почуттів – від окриленості коханням, від пристрасті, яка заполонила все до болю втрати коханої людини. Утверджує благородство почуттів. «Я дуже тяжко вами відболіла» - біль розлуки і вдячність, пристрасні почуття і усвідомлення неминучості у житті. Контрастність почуттів, переживань, складність стану героїні передається прийомом оксюморону: «зойк у мовчанні». Не зважаючи на втрату коханого, в її житті залишається приємна згадка- це вже щастя. У цьому циклі виявляється ностальгія за часом лицарства, коли жінка була об’єктом поклоніння – культ жіночості, спрага за справжністю почуттів. «Пелюстки старовинного роману»: прагнення піднести ідеал краси почуттів, відійти від буденності, звернення до музичних начал, старого співака, який виконував романс. Образ коханої людини у циклі незабутній, п’янкий, з неповторним голосом, рідним тільки для того, хто кохає цю людину, утверджується глибина почуттів та лицарське начало. В інтимній поезії утверджується емоційне та ірраціональне начала, феміністичні погляди на стосунки, прагнення бачити жінку гордою, незалежною, втілення жіночності, утвердження жіночого начала. «Тихе сяйво» наголошує на неповторності кожної миті в житті людини, на необхідності почути тихі кроки щастя.

Природа у ліриці Костенко аморфізована, олюднена, діалог з природою наштовхує на діалог з людьми. Для поезії х-на притчевість, зображення драми людського життя: «Виходжу в сад, він чорний і худий», тут сад розмовляє з ліричною героїнею так, як літня людина. Поезія «Цей ліс живий» присвячені Ю. Цвіркунову, в ній утверджено неповторність природи, вона персоніфікується, олюднюється. Важливість розуміння гармонії з природою, налаштування душі на творчість. У пейзажній л-ці Костенко виразно виявляє прийом алітерації, асонансу: відчуття смутку ліричної героїні, краса природи. «осінній день» осінній смуток, біль, ностальгія(багато літер «с») певне поєднання голосних і приголосних звуків, які передають смуток ліричної героїні, роздуми над особистою драмою життя, втрата найдорожчої людини. «Двори стоять у хуртовині айстр»: відчуття природи, яка дає можливість зрозуміти глибокі почуття у контексті вічних категорій «людина і час».

Один із важливих мотивів у збірці «Неповторність»(1980)– мотив памяті. Основними джерелами формування історичної пам’яті стали національна історія, згадки про воєнне дитинство, пошуки витоків рідного народу, переосмислення міфологічних мотивів та образів. 3 цикли: «Обличчя», «Тихе сяйво», «Інкрустації». Тут ідеться про неможливість втрати своїх коренів, важливість збереження духовних основ, лдина і час постають як вічні цінності. До останнього циклу входять «Тіні незабутих предків»: мотив зв’язку з родом, гордий непоступливий характер діда Михайла та її бабусі, для яких х-на вірність своїм принципам, д. Михайло(храмостроїтель) зображений як святий, нероздвоєний, береже історичну пам'ять.

Мотив памяті пов'язаний також з подіями вітчизняної війни: «Мій перший вірш, написаний в окопі», «Пастораль ХХ ст..»На фоні природи розкривається воєнна трагедія- троє пастушків знайшли гранату, яка вибухнула. Звучить мотив дитинства, “вбитого на війні”, передано враження, що залишилось у дитячій пам’яті, від жорстокості, насилля та руйнівної сили війни, що протиприродна за своєю сутністю. Тож, основою памяті стає біль, який залишається на все життя. Мотив пам’яті у віршах про природу поєднується з екологічним мотивом - чорнобильська трагедія (“Страшний калейдоскоп”, “Летючі катрени”, “Стоять озера в пригорщах долин”, “Я вам цей борг ніколи не залишу”, “Атомний вій...” та ін.). Поетеса закликає до осмислення трагічного протистояння: людина – природа. Лірична героїня цих віршів несе читачеві глибоку думку – збіднення природи веде до духовного збіднення людини.

Одним із основних джерел творчості Ліни Костенко є національна історія. У віршах “Древлянський триптих”, “Чадра Марусі Богуславки” тощо, авторка оцінює події минулого, руйнуючи усталені, популярні міфи та підриваючи благоговіння до історичних осіб. Ліричне осмислення конкретних історичних подій, фактів минувшини в поезіях “Чумацький віз”, “Чигиринський колодязь”, “В маєтку гетьмана Івана Сулими” тощо постає одночасно в декількох часових вимірах, завдяки чому поміщається в ланцюжок всієї історії. Сутність таких творів складає пізнання історичного буття, усвідомлення нерозривного зв’язку часів та епох.

Для Ліни Костенко актуальною стає проблема служіння митця народові. «Сад нетанучих скульптур» - це книга про незнищенність творчого пориву, одвічне прагнення любові й гармонії.

 







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.