Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Кіноповість «Земля» О.Довженка (провідні мотиви та символи).





Твір написаний у 1930 році, вважається одним з кращих фільмів усіх часів і народів. Називали «куркульською кінокартиною». В основі - історія свого селянського роду, постають його дід і батько. Автор описує події колективізації, але головним у творі є не соціальне протистояння, а філософський план. Характерне поєднання конкретних подій і символічності. Головними проблемами твору є проблеми людини і землі, особи і суспільства, індивідуального й історичного буття, смерті і безсмертя, проблеми людського роду і призначення людини на землі, проблема вічності світу, незнищенності роду людського. Виразником національних традицій, духовностей виступає дід Семен. Майже на початку твору він помирає. Прихід своєї смерті він чітко відчуває, але не боїться вмирати, бо сприймає смерть, як природне явище. Так сприймають його смерть і його діти та онуки. Інший план – соціальний: події колективізації. У центрі цих подій – сількор Василь Трубенко, син Опанаса і Одарки Трубенків. Важливу роль у розкритті його образу відіграє символічний план. Розкриваючи характер Василя, автор змальовує перші зустрічі з Наталкою під яблунею (дати яблуко означає запропонувати руку і серце), що символізує вічне життя. Зелене листя символізує одруження, веселощі.

Автор з симпатією змальовує свого героя: він і рішучий революціонер, і мрійливий, ніжна людина у коханні.

Персонажі фільму по-різному сприймають доленосні події в Україні. Більшість односільчан, особливо молодь, іде за Василем. Сюжет включає внутрішні монологи, авторські репліки, ремарки.

Кульмінацією фільму-повісті стає поява у селі трактора, який привів Василь Трубенко, та розорювання одноосібних меж у єдине колгоспне поле. Саме це і породило конфлікт куркуля Хоми з Василем. Хома вбиває Василя. Біля його труни при зібраному народі батько Василя (вже переконаний колгоспник) просить поховати сина «по-новому», бо він «загинув за нове життя.” Але кіноповість закінчується оптимістично: “Щебечуть солов’ї по молодих садках. Лине здалеку дівочий спів. Колгоспна земля квітне як ніколи”. Довженко казав, що хотів показати загибель героя так, щоб людям хотілося жити.

У сцені, коли помирає старий дід Семен, мало психологізму, зате є погляд художника|митець| на саму смерть і на життя. Погляд художника|митець| говорить про життя, як дар|дарунок| і диво|чудо|. Але|та| вмираючий старий|старик| не чіпляється за життя, в усякому разі|у всякому разі|, в нім немає страху смерті, він і смерть приймає як належне і благе. Це поетичний образ|зображення|. У момент поховання Василя селянка народжує дитину – починається нове життя: все у світі закономірно.

Наречена загиблого б'ється в істериці в своїй хаті зовсім гола, сумуючи про загиблого жениха, загибле щастя, розбиту долю. Гола, тому що вона б'ється в тісній хаті, як в тісноті власного серця, не в змозі знайти вихід потреби любити|кохати| і бути коханою, що накопичилася. Це говорить про неможливість щастя без коханої|любий| людини. Приречений “куркуленко” Хома не знаходить місця ні серед людей, ні серед природи, і тоді в божевіллі, “як хробак”, головою ніби “угвинчується” в землю. Символічним є образ води. Під час поховання Василя йде сильний дощ, який символізує змивання горя, вічність життя. Це є метафорою кіноповісті.

26. «Зачарована Десна»: образна система, жанрово-стильові особливості. Джерела кіноповісті автобіографічні: до спогадів про дитячі роки вперше звернувся у 1942 році. Прагнув показати становлення людини, джерела її духу, мужності, уславити народ. Через монолог-спогад постає образ маленького Сашка і прабаби Марусини, що володіла своєрідним талантом слова, та судилось їй життя, що спонукало до прокльонів. Чітко окреслені два плани: 1.реалістично викреслені картини дитинства Сашка, його дитячі враження, картини сільського життя, дитячі радощі і жалі, розповіді про оточуючих; властива безпосередність поетичної розповіді; 2.філософське осмислення всього баченого людиною, чиє життя вже доходить кінця, на чиєму шляху були і радощі і невдачі; відчутна пристрасна оціночна позиція художника, тут особливо виявляється особа автора-філософа, публіциста, що вчить розуміти добро і зло, велич і красу простої людини. Немає чіткої сюжетної лінії. Оповідь переривається авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Епізоди з життя подаються ніби хаотично, за плином спогадів. Така композиція дає можливість об’єднати два історичні пласти: початок століття і його середину, показати формування покоління, яке розвивалося на тлі війни, революції, репресій. Не прикрашає тяжку д-ть сільського життя: темрява, злидні, сварки, бійки, але наголошує не на цьому: пізнання світу для хлопчика забарвлене поезією відкриття, новизни, мрії, за кращими традиціями народної творчості, втіленої в образі яблукатого коня. Все неприємне в нього пов’язане із світом злиднів і страждань. Очевидно, що всі гріхи сприймалися Сашком дуже серйозно, бо, на його думку всі у родині були грішні, і він бачить місце кожного у страшному пеклі (на картині). Сюжет часто побудований на контрасті: у спогади хлопчика впліталися філософські і ліричні відступи-роздуми автора. Ліричний відступ про матір за стилем нагадує пісню, і образ матері, що порівнюється із самотньою зозулею, перейде у фільми Довженка. Вразливість і фантазія Сашка були невичерпні: епізод з левом, бійка діда з дядьком Самійлом. Найсильніше і найкраще народне поняття про естетичність втілилося в образі батька, людини талановитої. Це ідеал трудівника землі. Підносить образ до вселюдського ідеалу, хоч його притьмарило нелюдське, злиденне життя (одяг), підняв образ неосвіченого, темного селюка (батька) до рівня античного героя, героя праці. З образом батька в автора пов’язані прояви народного атеїзму (усі прокляття Богові він вкладає у батькові уста). Уособленням народної мудрості виступає дід Семен – лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, народний філософ. Ще один образ людини праці – дядько Самійло – «великий косар»(у його змалюванні відчутна гоголівська традиція, прийом гіперболізації). Усі ці образи трударів і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу. Особливо яскравого вираження у творі дістали пафос і лірика. Важливу роль у творі відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. Високопублістичні відступи, патетичність, яскраві аналогії, філософські узагальнення ґрунтуються у повісті на міцній реалістичній основі. Реалізм виявляється в побутових сценах тяжкого сільського життя початку століття: у докладному змалюванні всього, що бачить навколо себе малий Сашко – городу, саду, хати, до картини страшного суду на стіні, повені, косовиці. З фольклорних джерел – народне розуміння прекрасного: основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця, яка визначає все прекрасне на землі – найприємнішим спогадом залишилась музика клепання коси. Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Десна започаткувала його як митця, ввійшла в його життя як мати. Краса Десни подана у смакових (солодка),звукових, зорових образах руху. Ритмомелодика твору основана на органічному поєднанні народно-розмовних і пісенних конструкцій з публіцистичною патетикою. Ліричність органічно зливається з сатиричним ти гумористичним елементами: перетворення бабиних прокльонів у пісню, яку вона виспівує, мов колядку. Мова – схвильована, експресивна, емоційно забарвлена. Важливу роль у творі відіграють інверсія, персоніфікація, діалоги, епітети, метафори.

 

27. ЛЮДИНА НА ВІЙНІ (ЗА РОМАНАМИ О.ГОНЧАРА «ПРАПОРОНОСЦІ», «ЛЮДИНА І ЗБРОЯ», «Циклон»). Ці три романа об’єднані спільною проблемою: людина на війні. У цих творах змальовано біль утрат, бо їх зазнала у той час майже кожна сім’я. Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. Це роман-трилогія («Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага»). Події відбуваються у Румунії, Угорщині, Чехії. Роман акцентує увагу на визвольній місії по відношенню окупованих ворогом територій. Змальовуючи визвольний похід, автор підкреслює значення визв місії, роль партійного керівництва у боротьбі проти німців. Розкривається трагедія війни, драма молодого покоління, звучить мотив втрати покоління. Наскрізним мотивом є невиправдані жертви. У центрі – комуніст, майор Воронцов; замполіт: людина проста, скромна, але сильна духом, це мудрий лідер, він завжди попереду. Ще однією помітною постаттю є Юрій Брянський – командир мінометної роти: колишній студент-математик, поет і мрійник, творча людина. Іде без вагань добровольцем у студентський батальйон. На війні розробляв воєнні планування, дбав про найефективніше планування зброї. У 1 частині гине майже уся рота Брянського і багато людей з батальйону Самієва. Автор акцентує увагу на визначних проблемах вірності: краса вірності, яка виявляється у любові до Батьківщини, коханні до дівчини. Битва у Будапешті: місто відзначається багатою архітектурою, і його порятунок – показ гуманістичних цінностей бійців, які не можуть дозволити зруйнувати місто. У творі возвеличується ідея патріотизму, дружби між народами.
У цьому романі воювали не
просто солдати, старшини, юні лейтенанти, замполіти, а нещодавно мирні люди, більшість з яких зазнала принизливої фашистської окупації. Воювала конкретна, реальна людина певної цивільної професії і певної
національності, представник певного народу. За кожним із них бачимо
народну долю. Історію, моральний і духовний досвід, бо вони не просто воювали, вони на війні жили: закохувалися й сварилися, жартували й страждали, мріяли і сумнівалися. Згадаймо, як
виростає на війні Хома Хаєцький, як дорослішає, міцніє тілом і духом
Євген Черниш. Важливою є лінія кохання Юрія Брянського до Шури Ясногорської (Юрій не бачив її 3 роки, але залишився їй вірним). Автор заперечує ідеологічні постулати про українців як зрадників, як націю, яка співпрацювала з фашистами.

Роман-дилогія. В романi "Людина i зброя" важливого значення набуває семантика заголовка: підкреслення несумісності людини і зброї. Це змалювання трагедії молодого покоління, для якого було важливим реалізація особистості, яке було змушене брати зброю для захисту країни. У центрі – події, що відбувалися у перші місяці війни. Такий задум в автора виник як обовязок вшанувати пам'ять юних бійців, справжніх героїв, які воювали не за війну, а за мир. Центральними героями твору є студенти ХУ, які пішли на фронт і стали на захист вітчизні. Письменник не гіперболізує їхній воєнний досвід - справжніми героями їх робила відвага й ненависть до ворога. Провідними героями є Богдан Колосовський, Мирон Духнович, С.Танченко, а також Андрій Степура, Славик Лагутін, Маряна Кравець, Таня Криворучко. Доля покоління розкривається через сприйняття БК (покликання митця відобразити трагедію суспільства, бо стає режисером). Внутрішнім мовленням його стає повість «Листи з ночей оточенських», де він осмислює долю свого покоління у невідправлених листах до Тані Криворучко. Поетизацiя любовi в "Людинi i зброї" контрастує з воєнним божевiллям. Тему згубного впливу зброї на людину О. Гончар пiдносить до вершин трагедiйного звучання. "Циклон" став своєрiдним продовженням "Людини i зброї", семантика назви: циклон як фашистське нашестя i циклон як стихiя природи. Має два часові плани: події вітчизняної війни і події наших днів. Символічний образ – циклону, природної катастрофи, що налетіла на Карпати, викликавши й повінь. Твір сприймається як поема нескореного людського духу, витримки і героїзму. В осмисленнi випробувань О. Гончар вiдкриває незнищенне начало в людинi. 2 сюжетні лінії: минуле і сучасне, які переплітаються в одну лінію. Б К та оператор Сергій мають задум створити фільм про трагічне, сповнене героїки життя людини, її внутрішнє світло. Автор проголошує культ особи, гуманістичний пафос, пробудження віри у реалізації особистісного начала. Завданням автора було зобразити не тільки перемогу, а й «людину на війні», національний аспект війни.

 

28. „Собор” О.Гончара: проблематика, символіка, конфлікти.

У 1968 р. написаний роман. З’явилися лише 2 позитивні відгуки і відразу була організована очернительська критика. Автора звинувачували в очернительстві радянської дійсності, підкресленні бездуховності, що не відповідало ідеологемам тогочасної епохи. Назва роману концептуальна: собор – символ духовності (бережіть собори своїх душ); конкретна архітектурна пам’ятка козацького зодчества, яка була споруджена на вшанування Запорозької Січі після її зруйнування Катериною 2-ю. Це символ козацької вольності, символ традиції українського народу. Надрукований у 1988 р. Причини появи: розгул безвідповідальності, чиновницького свавілля, проблеми бездуховності. У основі твору конфлікт між будівниками, або творцями, і руйнівниками. У полі зорі автора гострі проблеми духовності і бездуховності. І акцент на цих проблемах обумовлює превалювання публіцистичності над художністю. Ця риса і є підставою для визначення діаспорною критикою цього твору, як типово соцреалістичного. У автора головна увага зосереджується на негативних тенденціях тогочасної дійсності – на зростанні бездуховності порівняно із зростанням науково-технічного прогресу. Одним із центральних мотивів є мотив історичної пам’яті, збереження духовних цінностей, тому образ собору посідає досить важливе місце у структурі твору. Навколо собору і розгортаються основні конфлікти твору. Через ставлення до нього розкриваються творці і руйнівники. Серед негативних персонажів виділяється Володька Лобода – керівник відділу культури районного масштабу, - який вміє пристосовуватися до різних суспільних ситуацій. Його називають і батькопродавцем, висуванцем, генієм руїнництва. Це людина, яка розуміє красу і значення собору, але заради кар’єри не може зупинитися перед його руйнацією. Ця руйнація носить модифікований вигляд – мотивування ліквідації собору інтересами трудящих, бо на тому місці буде побудоване кафе „У козака Мамая”. Назва кафе є теж невипадковою, бо будуть збережені народні, фольклорні традиції, але це тільки слова. Ніхто не турбується про збереження тих народних традицій. Така думка тільки просуває Володьку по шаблям кар’єри. Важливе значення має проблема батька і сина. І невипадково автор називає його батькопродавцем, підкреслюючи, що людина, яка зневажливо ставиться до духовних цінностей, не зупиниться перед зрадою батька. Перед виконанням звичайного синівського обов’язку – догляду за батьком. Він віддає його до будинку людей похилого віку, підкреслюючи своїм вчинком ще більшу аморальність. Ця аморальність у ставленні до батька обумовлюється ставленням до традицій. Цей негативний персонаж змальований виразніше, ніж позитивні персонажі. Носії позитивного начала – брати металург Іван Баглай і студент Микола Баглай – виступають досить схематичними і не розкриті, як характери, вони є рупорами авторських ідей. Це важливі думки про збереження духовних цінностей.

Розкриваючи протистояння руйнівників і творців, автор робить екскурси в минуле. У структурі роману є 2 вставні новели: „Чорне вогнище” і „Бхілайське вогнище”. У „ Чорному вогнищі ” говориться про події громадянської війни і руйнівну силу анархізму. Згадується виразник цього руху Н.Махно і змальовується, як жертва анархізму. Духу анархізму протиставляється позиція шанувальника старовини академіка Дмитра Яворницького, який зберігає від руйнації собор, відстоює історичні духовні цінності. Тому цей екскурс важливий для розкриття руйнації уже в 60-х рр. „ Бхілайське вогнище ” – розповідь про виконання інтернаціональної місії металургом Іваном Баглаєм, який допомагав у будівництві комбінату у Індії. І випадково потрапив до невідомих племен, які надали йому допомогу. Цей епізод важливий тим, що підкреслює думку автора про важливість мови між людського спілкування, незалежно від націй. Була мова взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Поряд з проблемами духовними у творі ставляться проблеми екології природи. Автор розвінчує різні прожекти щодо руйнування природи: створення потужних металургійних комбінатів, штучних морів, через які знищувались багаті ґрунти і це призводило до подальших їх руйнацій. Цим фактом застерігає від бездумного використання природних багатств, робить акцент на відповідальності перед сучасними і майбутніми поколіннями.

 

29. «Сад гетсиманський» (документ тот. Епохи, Винниченко). Твір заснований на історичних подіях. Важливу роль відіграє документальна основа. Трагічні події 37-39 років, в основі – доля родини Чумаків і полятвязня Андрія Ч. Тоталітарні система змальовується як середньовічна інквізиція. Твір відзначається екзистенцій ним дискурсом. Одна з важливих проблем – розкриття людини у межовій ситуації, коли людина знах між життям і смертю. Автор говорить про людину як про найвеличнішу і найнещаднішу з усіх істот. Твір має автобіографічну основу, також у ньому відчутна фольклорна стихія, ритм народної думи(на початку твору опис родини чумаків. В основі перших картин – розповідь про родину, смерть батька, на похорони з’їжджаються усі сини, які мають високі чини: командир дивізії – Микола, моряк чорноморського флоту –Михайло, пілот і командир військової авіації – Серга, сестра Галя. На засланні перебуває наймолодший син Андрій – авіатор, він тікає і опиняється в цей час вдома. Рідні стоять перед вибором прийняти Андрія зрадника держави чи ні. Брати прийняли його, але хтось доніс на нього і Андрія знов заарештували: котельня у Харкові, потім – холодно гірська тюрма. В ув’язненні його мучить думка: Хто зрадив? Мотив вірності і зради, готовність йти на свою Голгофу,біблійні образи-символи. Країна Гетсимантія – країна зрад, страждань, згадується історія про каїна та Авеля (легенда актуальна для кожного в’язня. Автор вдається до ретроспекцій: дитинство Андрія, клятва братів на Великдень, коли вони дізналися історію про Христа, тут підкреслюється важливість духовних цінностей, родової єдності. Умови у в’язниці порівнюються з потойбіччям з лабіринтом,точно зображена поведінка людей тоталітарної системи, скрізь розповсюджений старах. Андрію все здавалося сірим, відчуженим(коли його везли містом до в’язниці). Все змушує людей бути наполоханими. Таким постає Харків 30-х років. Не кожна людина може пройти через такі умови, фізичні тортури, тому мало хто витримував таке життя. Перебував у камері 10кв.м по 28 чоловік, не дозволялося користуватися ніякими речами, умови нестерпні, щоб принизити людину. Але люди все одно прагнули знайти вихід: говорили про живопис, художні твори, прагнули зберегти людську сутність. Підкреслюється жорстокість, відчуття безкарності, підступність, дволикість людей, в образі наглядача Мельника. Страшні розправи над в’язнями чинив саме він. Коли людей розстрілювали, то мельник добивав їх. Про ці таємні нічні розправи ніхто не знав. Усі ці події розкриваються через переживання, внутрішній світ Андрія, сильного волею. Коли виникла підозра, що рідні люди його зрадили хоче покінчити життя самогубством. Бо життя втрачає толді сенс. Слідство, яке не змогло фізично зламати Андрія вирішило зламати його духовно – фальшивий донос старшого брата миколи, підозра в тому, що донести могла кохана Катря. Пізніше Андрій дізнався, що брати теж були ув’язнені, а Катря в умовах в’язниці збожеволіла. Суд приговорив усю родину до розстрілу як представників військового заколоту. Брати і сестра Галя відчувають єдність, вони залишаються разом не зважаючи ні на що – 25 років каторги. Не було сподівання на порятунок. У кінці твору Андрій дізнається що зрадником був приятель родини о. Яков. Для родини було важливим що вони до кінця були вірними один одному, не зрадили. Порівнюється тогочасність з часом Івана Грозного, авторитарна система – диявол, протистояння між носіями гуманістичної ідеї і жорстокістю авторитарної системи. У романі автор показує людей сильної волі, змальовує їх романтичними натурами, парадокс системи: хто ув’язнив – став в’язнем.

30. Роман В. Барки «Жовтий князь»-це перший в укр..літ.ве­ликий прозовий твір, присвячений нац.-ній трагедії України-голодомо­ру 1933 року. Сама назва його символічна. Жовтий князь -це уособлення зла, голоду й самого Диявола. Матеріал для твору письменник збирав протягом 25 років-від часу само­го лихоліття до початку оформлення тексту. Один земляк залишив В.Барці невеликі за обсягом особисті спогади, де описав долю близької йому роди­ни. Автор «Жовтого князя» дав цій сім'ї прізвище Катранників, але все, що су­дилося уявою письменника пережити цій родині, він бачив на власні очі, пе­режив сам, чув від очевидців. У 1933 році В.Барка відвідав родину свого брата на Полтавщині і був вражений до глибини душі тим жахіттям, подібне до якого випаде на його долю на Кубані в 1934 році. Тема голодомору була заборонена в нашій літ.більше ніж півстолі­ття. Не визнаний цей факт офіційно і донині.

У самому змісті роману - 3 плани. Перший -це реалістичне зображен­ня нещастя в сім'ї селянина-як страждають і помирають один за одним рідні — старенька мати, діти; як добувається їстівне усіма мислимими і не­мислимими способами-викопуються торішні овочі, уживається мерзла ко­нина з дохлого коня; як люди пускаються в розпачливі мандри за хлібом, і там їх чекають облави, масові розстріли та знищення. Другий план — це опис не­звичайних змін у душевному житті кожного в родині, що вже гине. Більшістю жертви голодомору, хоч і мертвотно байдужі до всього, крім їстівного, все ж зберігають справді людські почуття: любов до ближніх, дружбу, взаємодопо­могу, святість та побожність на відміну від своїх губителів, які мали харчів у достатку із закритих розподільників. Третій план — духовний: висвітлення явищ вищої сфери через церковне життя, віру.

У творі розповідається про життя Мирона Катранника і його родини - матері, дружини, трьох дітей - від осені 1932 до жнив 1933 року. Мова йде про звичайну хліборобську сім'ю, яка живе за християнськими звичаями, в атмосфері сімейної злагоди.

Роман підіймає широке коло одвічних проблем: життя і смерті, добра і зла, родинного виховання...

Персонажі, які протистоять один одному і знаходяться по різні боки моралі, - це простий селянин Мирон Катранник і Григорій Отроходін, що очолює кампанію нищення селян в окрузі. У кожного з них своя віра: у Мирона - християнська з її десятьма заповідями, у Григорія - партійно-більшовицька.

Мирон - звичайний сільський чоловік, «світлий словом і серцем»; Григорій — такий, що «пересту­пить межу». Для Катранника важливо жити в родині, оберігаючи її мирне існування за будь-яку ціну. Отроходін задля власної кар'єри готовий знищувати все. Люди для нього - ніщо. Мирон постійно дбає про свою сім'ю, шукаючи чогось їстівного. Отроходін теж постійно шукає - де б відібрати щось, що б зробити для все більшого утвер­дження своєї необмеженої влади на селі. Але зіткнення цих персо­нажів відбувається зовсім в іншому плані. Причиною їх протистоян­ня стає предмет великою мірою символічний - церковна чаша.

Письменник, описуючи зіткнення двох ідеологій, двох різних світів, звертає особливу увагу на такі аспекти духовного виміру, як національний, морально-етичний та філософський. Мирон Катранник приваблює до себе найголовнішими рисами простої трудящої людини- людино-любством, повагою до праці, любов'ю до землі. Автор уособлює в цьому образі духовну силу нації. Катранника недаремно поважають люди. До нього ідуть за порадою, саме йому передають для зберігання церковну чашу. Він постійно шукає шляхи виходу із загальнолюдської біди і не перестає боротися навіть доведений до смертної межі. Все ж Мирон помирає. Але залишається його син, який успадкував від батька любов до життя і повагу до людини праці. Письменник наділив Мирона справжніми рисами укр.нац.характеру-лагідністю, покірністю, беззастережною вірою в Бога, у долю, жагою до життя, повагою до жінки, відпо­відальністю за долю дітей. На відміну від нього Григорій Отроходін всі свої життєві сили спрямовує на те, щоб будь-якою ціною піднятися вгору.

Так у романі проблема життя і смерті, життя на рубежі смерті набуває філософського аспекту - загальнолюдської значимості. Вона є головною в романі. Автор стверджує, що неможливо знищити душу, яка вихована на красі та гармонійності життя.

Незнищенність цієї душі - головна ідея твору.

Зверненням до Біблії пройнятий увесь текст. В.Барка то вважає, що на долю укр. селян випав іспит, то знаходить причину нещасть у нешанобливому ставленні народу до віри. І не помічає, що правду він уже сказав.

Страшними у романі є епізоди руйнування храмів Божих, масове гоніння віруючих. Символічного змісту у творі набувають назви релігійних предметів. Церковна чаша виступає в романі символом духовного Світла, спасіння, яке неодмінно прийде. В.Барка не піддає сумніву існування душі. Він вважає її тим, що пов'язує людину із Творцем. Символічно звучить назва роману. «Жовтий князь» є символом зла, демонської сили, голоду.

Через символіку багатьох образів письменник порушує значеннєво важливі проблеми. Тому вмотивовано у творі з'являються такі образи, як мертві птахи, що падають з неба, син з рудим ящуром, жовтий колір обличчя Отроходіна, жовті стіни державної установи та ін.

В.Барка вірить у відродження укр.народу. У наш час цей твір звучить як застереження від помилок минулого. У ро­мані прославляється сила людського духу і віри.

 

 

31. Поема-симфонія «Сковорода».

Поема присвячена розкриттю духовних, моральних пошуків Сковороди, які були близькі сумнівам і протиріччям самого Тичини. Видана у 1971 році. Тичина визначав симфонію як літературну форму складною поліфонією ліричних та епічних елементів. У структурі твору взято бетховенський принцип алегро (емоційно-звуковий контраст, нарощування висоти звучання і різкий спад). Первинний варіант симфонії був більшим за розміром. Характеризувався багатством мотивів: сократівський мотив самопізнання, мотив внутрішньої гармонії людини і світу. Жанрова поліфонія: поєднання ознак симфонії, поліфонічної поеми, памфлету, фельєтону. Сюжетна частина – власне симфонія, фантасмагорична частина – драматична поема. Складається з 19 розділів, 15 з яких – поетичне мотто (епіграф), що виражає лейтмотив розділу; стильова поліфонія виявляється у поєднанні романтизму, реалізму, експресіонізму, імажинізму; характерна і віршова поліфонія. У творі характерно поєднання вірша і прози, поєднання 5-стопного ямба і вільного ямба. В основі – розкриття пошуків філософа Сковороди, динаміку яких прослідковує автор. Сковорода, перебуваючи у Китайській пустелі, прагне до самопізнання через природу, через гармонію зі світом природи. Для розуміння його внутрішнього світу важливе значення мають центральні образи-символи саду і поля: вони символізують внутрішній світ і зовнішність людини. Для Сковороди характерний образ саду («Сад божественних пісень»). У зв’язку з революційними подіями (Коліївщина), герой починає усвідомлювати недостатність тільки самопізнання, само погляд тільки у спілкуванні з природою, усвідомлення через страждання випробувань, потребу конкретної участі митця у суспільних подіях. Герой їде Україною і бачить сліди Коліївщини, усвідомлює необхідність відходу від споглядання реальності, відбувається зіткнення 2х начал – споглядання і боротьби, що лежать в основі морального катарсису (через очищення герой приходить до усвідомлення необхідності конкретної участі у революційній боротьбі). Автор модернізує постать Сковороди. Розкриває внутрішнє протиріччя Сковороди. Важливу роль грають картини видіння, також суперечності (діалог з Чорно богом – символ Мефістофелівського начала у творі Гете «Фауст») – диявольське начало у сумнівах Сковороди, яке він долає. Висновок: єдність і наближення до революційних подій. Фантасмагоричні істоти: панна, пані, які переконують його у наближенні, а не спогляданні. Автор розкриває важливість духовних пошуків Сковороди. Трагедія Сковороди як особистості у тому, що він не зміг протистояти диктату з верхівки.

 

 







Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.