Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання есерці, дині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.





Такі відносини були історично першим типом економічної орга­нізації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріар-хальній селянській общині, у феодаль­ному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.

У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяль­ності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з яки­мись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був ви­падковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині пев­ної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не всту­пає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її зав­данням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, госпо­дарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпе-чує себе усім необхідним. У такому господарстві викону­ються усі роботи — від добування сировини до виготовлення гото­вої продукції та її споживання.



Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокрем­лення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового рин­ку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного по­ділу праці, зовнішньо-економічних зв'язків. Така політика є реакцій­ною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економі­ки, знижує рівень життя населення.

2. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всере­дині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за та­кою схемою: виробництво – розподіл – споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироб­люваного продукту самими виробни-ками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки при­мітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробницт­во було переважною формою господарювання аж до капіталістич­ної епохи. У країнах, що розвиваються, до серединиXX ст. в нату­ральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натураль­ного господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО

Товарне господарстві — це тип господарюванні, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються

При товарному виробництві організація економіки повністю за­лежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів роз­витку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призво­дять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли­вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсівіматеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого ви­робляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обме­жені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєд­нання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами і сім'ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря»; економічна відокремленість виробників, яка виявляється у влас­ності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступа­ючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси — не тільки одер­жати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення про­дуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність — високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благопо­луччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натураль­ному господарству ще 7–8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні, має такі визначальні риси.

Продукт праці набуває форми товару. Він маєбути відносно s рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, щотоварна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для нату­рального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробни­чих ви-трат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці).Здій-снюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Сус­пільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків є не прямою і безпосе-редньою, а опосередкована ринком форма зв'язків. Це також одна з генетич-них особливостей товар­ного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки при­зводить до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеці­алізації виробництва і як результат — зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна орга-нізація виробництва і адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом з ро-звитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці (табл.3).

Таблиця З Еволюція товарного виробництва

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО  
Просте   Капіталістичне Сучасне  
А. Виникає після першо­-   А. Виникає в XVI ст. під впли­-   А. Виникає на рубежі  
го суспільного поділу   вом повсякденного запрова­-   60—70-х років XX ст.  
праці (скотарство відок­-   дження в економічне життя   у розвинених країнах,  
ремлюється від земле-­   науки і технології.   (США, Канаді, західно-­  
робства).   Розвивається у зв'язку з:   європейських країнах,  
Розвивається у зв'язку з   первинною механізацією праці   Японії) у зв'язку з перехо­-  
другим і третім суспільним   (1770—1780 pp.);   дом їх до постіндустріаль-  
поділом праці ( ремесло   запровадженням парового дви­-   ної цивілізації.  
відокремлюється від зем-­   гуна, залізниці (1830—1890 pp.);   Розвивається під впли-­  
леробства і скотарства;   широким використанням елект­-   вом сучасної науково-  
торгівля відокремлюється   ротехнічного та важкого машино­   технічної революції, де  
у самостійну сферу діяль­-   будування (починаючи з кінця   визначальним стає не­  
ності).   XIX ст. до цього часу).   матеріальне (особливо  
Б. Грунтується на:   Б. Грунтується на:   духовне)виробництво.  
Дрібній приватній влас­-   великій приватній власності;   Б.Грунтується на:  
ності;   найманій праці;   різноманітних формах  
праці власника засобів   механічних знаряддях праці.   власності (індивіду­  
виробництва;   В. Регулюється в основному   альній, колективній, дер-­  
Ручних знаряддях праці.   ринком, а також державними   жавній, змішаних);  
В. Регулюється в основ­-   інституціями.   в основному інтелекту­-  
ному традиціями і госпо-­   Ринок диференціюється на ри­-   альній праці, носії якої  
дарями-панами.   нок засобів виробництва і ринок   виступають водночас і як  
Ринок обмежується това­-   предметів споживання.   власники.  
рами: зо лотом, рабами,   Об'єктом купівлі-продажу ста­-   В. Регулюється, по-пер­-  
тканинами, посудом, про-   ють: робоча сила, земля, ліс, па­-   ше, законами ринкової  
ДУктами харчування, спе-   ливно-енергетичні та сировинні   економіки; по-друґе, дер­-  
ціями.   ресурси, цінні папери, валюта,   жавою; по-третє, іншими  
Вісутні ринки землі, ро-   кредитні ресурси, інформація   інституціями  
бочої сили, грошей          

Просте товарне виробництво ґрунтується в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним про­дукт. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток.

Водночас у суспільствах, яким було притаманне просте товар­не виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснюва­лися за традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

За цих умов «робити гроші» вважалося непристойною справою, було гріхом. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності. Так, Юлій Цезар став багатим лише тоді, коли став правителем Іспанії.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетво­рюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Етапи розвитку капіталістичного товарно­го виробництва такі: а) 1770-1840 pp.: текстильна промисловість, тек­стильне машинобудування, обробка заліза, будівництво магістраль­них каналів, водяний двигун; б) 1840-1890 pp.: паровий двигун, бу­дівництво залізниць, машино- і пароплавобудування, верстатоіндустріальна промисловість, чорна металургія; в) 1890-1930-1940 pp.: електричне, електротехнічне та важке машинобудування, лінії елек­тропередач, кораблебудування, основна хімія, синтетичні фарби;

г) 1930-1940-1980 pp.: автомобільна, літако- і тракторобудівна про­мисловість, моторизована зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна промис­ловість.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб'єктів господарювання. Значну роль у мобілізації останніх відіграють бан­ки, інші фінансові установи, які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає голов­ною справою будь-якого суб'єкта господарювання.

Ідеї визначного англійського економіста Адама Сміта про не­втручання держави у товарне виробництво, що були домінуючими в епоху мануфактурної стадії розвитку, порушуються з 1833 p. в США. Запровад-жується спеціальний Акт, який встановлює сис­тему інспектування з метою не допустити зловживань при викорис­товуванні дитячої та жіночої праці. Згодом запроваджуються антимонопольні закони, системи соціального страхування, екологічні законодавства, різні обмежувальні нормативи для ринкових опе­рацій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним.

Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з попереднього і тому має багато спільного з ним (великомасштабність, масовість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки по­чинають формуватися. Це знаходить вияв у пріоритетних напря­мах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, об­числювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекому­нікації, оптичні волокна, нові кера-мічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі не­матеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спря­мовані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку. Це призводить до появи принци­пово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, що засновані на мікроелектронних компонентах. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством — людина.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спря­мування.

 

ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ

ПОНЯТТЯ ТОВАРУ

Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відріз-няється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чо­боти, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або пере­даються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є нату­ральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостя­ми, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, при­чину товар-ної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Харак-теристику цих відносин наведено у попередньому параграфі. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для влас­ного споживання, тобто він має бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-про­даж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквівалента, то вони суспільству не­потрібні і товаром бути не можуть.

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини t призначені для обміну (купівлі та продажу).

В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.

Commodity (товар) – будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «goods» у однині, оскільки термін «good» має інше суспільне значення (по-перше, бла­го, користь; по-друге, у множині – товари, вироби; по-третє, ван­таж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значен­ня в економіці, коли вживається як «economic good».

Economic good (економічний товар) — все зовнішнє по відно­шенню до людини, що має властивості корисності, може бути при­своєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на проти­вагу терміну «free good». Економічні товари можуть бути матері­альними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.

 

Рис. 1. Класифікація товарів за сферами виробництва
і терміном їх використання

Free good (вільний товар) — все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція яко­го є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, соняч­не світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного то­вару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.

Товари можна класифікувати за різними ознаками (рис. 1,2).

ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРУ

З визначення товару можна зробити висновок, що він має Дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари. Корисність речі надаєїйспоживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, сукня), треті — у засобах пересу­вання (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах куль­турного призначення (книги, газети, кінофільми).

Рис. 2. Класифікація товарів за способом призначення

Особливе значення в економічному житті мають споживні вар­тості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто за­соби виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, картопля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо її варять, щоб приготувати якусь стра­ву, то це вже предмет споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми — хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам — вчи­теля, лікаря, перукаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність — людину.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задо­вольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця влас­тивість товару дістала назву«мінова вартість».

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це озна­чає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продук-тами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом пра-ці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо, формуєвартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного по­ділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирів-нювати між собою різні види праці та об­мінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і ви­являє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість — внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.