Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







КОРОТКА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ





Як уже зазначалося, появі грошей передувала епоха нату­рального (бартерного) обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних (металевих) грошей.

У ролі товарної форми грошей тривалий час використовували­ся благородні метали — золото й срібло. Однак вони почали моно­польне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям не відразу. Через локальність ринків, їхню функціо­нальну відокремленість на ранніх етапах розвитку в ролі грошей використовувалося багато різних товарів. Як правило, це були найходовіші та водночас найцінніші для певного ринку товари, які у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких були також золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування ме­талевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII-VII ст. до нашої ери. Їх виготовля­ли здебільшого з міді. Близько 4 тис. років тому в Ассірії почали карбувати монети із золота.

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В ІХ-ХІ ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбова­них монет Київської Русі була гривня — срібний злиток масою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського «Історія України-Руси» розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 p. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дру­жини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета — частка гривні або рублена гривня, обрубок гривні. Спочатку новгород­ський і московський срібні рублі мали різну масу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети.



Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реаль­ний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вартість меншу? ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окре­мих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових оди­ниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling — повноцінний, справжній, чистий, повної маси). Мірою маси і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половиниXIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет ста­ла прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбниця­ми або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 p. важила 22 г, а в 1364 p. — лише 12. У Франції з од­накової кількості срібла в 1309 p. карбувалося 2 ліври, а в 1720 p. — 98. Як наслідок маса монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 p. з 234 г срібла карбувалося 2 марки, в 1378р.—4, а в 1506р.—12 марок.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 p. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швид­ко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий мідний заколот, який був жорстоко придуше­ний урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю ви­лучено з обігу викупом по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характер­ним було використання системи біметалевого обігу — одноразо­вої (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встанов­лювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінилаепоха грошей па­перових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більш як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 p. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Ве­ликій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віден­ському банку ще в 1762 p. Спочатку випуск їх мав епізодичний ха­рактер, та з 1771 p. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Кате­рини II в 1769 p. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 p. було емісовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що за­проваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-про­гресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням мас­штабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування гро­шових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали фор­муватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло папе­рових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на ре­альні (товарні) гроші роз-глядалося як аномальне явище, як виня­ток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайни­ми) політичними чи економічними явищами в житті держави. На­приклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золо­то з 1797 по 1821 p. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 p. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С. Ю. Вітте.

Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинила такий обмін у роки «великої депресії» — економічної кризи 1929-1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся у сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'я­зок національних паперових грошових одиниць з золотом здійсню­вався опосередковано — через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжна­родних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіс­нений зі сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функ­ції. Цей процес дістав назвудемонетизації золота. Воно перетвори­лося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи папе­рових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що без­посередньо втілю-валося у монетарному товарі як носієві грошо­вих відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

 

ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фунда­ментальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень мо­нетарної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цьо­го питання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розглядається. Сутність грошей визначається, як правило, на ос­нові змісту функцій, які вони виконують.

• Функція міри вартості.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вар­тості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною і одночасно цент­ральною у системі грошо-вих відносин є функція міри вартості. І це природно, оскільки саме ця функ-ція надає товарній масі необхід­ний матеріал для вираження їхньої вартості. Вартість виявляє себе в ціні товару на основі цієї функції. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати невіддільну єдність понять «вартість товару» і «міра вартості грошей».

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим ви­раженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого — від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною. Однак якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зроста­тимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вар-гості грошової одиниці.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей викорис­товувалося поняття масштаб цін.

Масштаб цін — суто технічна функція грошей. Вона являла со­бою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарно­го металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за гро­шовою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Проте з часом у про­цесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін по­чав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зу­мовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням мо­нет, зменшенням їхнього вагового вмісту державною владою, за­стосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото).

З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової ку­пюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відпо­відну, визначену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних гро­шових одиниць —долара, фунта стерлінгів, німецької марки, фран­цузького франка та інших паперових знаків вартості.

Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошо­вих одиниць. Якщо у 1913р. 1 долар США представляв у обігу 1,5, а англійський фунт стерлінгів — 7,3 г золота, то легко підрахувати, що валютний курс, який визначає співвідношення їх, становив 1:4,87.

Із масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і «ревальва­ція» грошових одиниць.Девальвація — це офіційне зменшення, а ревальвація — збільшення золотого вмісту певної грошової оди­ниці. Наприклад, у США в 1934 p. металевий вміст долара було законодавче знижено з 1,50463 до 0,888671 г чистого золота. Де­вальвації, причинами яких є інфляційне знецінення грошової оди­ниці та інші економічні ускладнення, досить широко застосовують­ся у практиці грошових відносин.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід урахо­вувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар — золото, із завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як «одини­ця розрахунків». Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, таке саме — за нею оцінюють відносну вартість товарів. Однак у цьому разі власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі. Переставши бути представником монетарного товару, па­перова грошова одиниця уособлює в собі представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслу­говуються відповідною сумою грошей. Ідеться про визнання ку­півельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами, розробленими кількісною теорією грошей. Відпо­відно до цього новим змістом наповнилися поняття девальвація та ревальвація певної грошової одиниці. Тепер ці поняття харак­теризують динаміку співвідношень ціни тієї чи іншої грошової одиниці.

• Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу.

За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Добре відомо, що цінова оцінка вар­тості товару здійснюється на основі функції міри вартості до про­цесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Товар ще не продано, а на нього на основі функції міри вартості встановлюють певну ціну. Ви приходите в крамницю і бачите: фут­больний м'яч коштує 30 грн. Однак номінальне визначення ціни ще не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам процес обміну товарів, кругообіг Т - Г- Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й іншої функції — функції грошей як Загального засобу обігу, на основі якого здійснюються реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін. Це стосується обміну товарів як на внутріш­ньому, так і на зовнішньому ринку.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вира­ження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну приро-ду грошей — їхнє призначення ви­конувати у товарному світі роль загального вартісного еквівален­та і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображує сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформува­вся на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Отже, йдеться про те, що найпростіша форма грошей, яка реалізує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історичний етап становлення грошових відносин.

Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпростішої гро­шової форми, не можна не звернути увагу на протилежність їх. Гроші у зазначених функ-ціях виражають різні грані грошових відно­син, що не лише органічно поєд-нані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки то­вару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маю­чи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу Т- Г- Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передба­чає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вар­тості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її етало­ном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу — за допомогою еталону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.

• Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу.

Функція нагромадження є досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути за­собом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує без­посередній обмін товару на товар (ТТ), та системою, в якій засто­совуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій об­міну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спромож­ності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представ­ника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємо-зв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі за­гальної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовжен­ням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей — виконання ролі загального еквівалента.

Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження передбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загаль­новизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій спо­живній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійсни­ти це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не дек­ларативно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збережен­ня вартості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цього можна послатися на добре відоме явище, коли в період швид­кого наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функці­ях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартер­ному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й за­собу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій ос­нові виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, жит­ловий будинок, акції, облігації тощо.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.