Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Вивід проекту з інвестиційної програми





У систему оперативного управління інвестиційної програми підприємства входять заходи не тільки по успішної її реалізації, а й за поточною її коригуванню. Інвестор прагнути до поліпшення своєї інвестиційної позиції шляхом об'єктивної оцінки ефективності реалізованих інвестиційних проектів та своєчасного реінвестування капіталу при настанні несприятливих обставин для здійснення окремих проектів в їх інвестиційної або післяінвестиційне стадіях.

Необхідність коригування інвестиційної програми підприємства диктується в сучасних умовах як мінімум двома істотними причинами. Перша з них пов'язана з технологічним прогресом, появою на інвестиційному ринку більш продуктивних інвестиційних товарів і більш ефективних об'єктів вкладення капіталу. Природно, що в умовах ринкової конкуренції інвестор буде прагнути до реконструкції своєї інвестиційної програми за рахунок ротації окремих інвестиційних проектів або товарів з метою підвищення загальної її ефективності. Порядок його дій у цьому випадку аналогічний загальним принципам формування програми реальних інвестицій - виходячи з цілей інвестиційної стратегії і зіставною оцінки ефективності, наявних та нових інвестиційних активів або проектів слід оптимізувати склад програми з урахуванням обставин, що змінилися. Друга причина пов'язана з істотним зниженням очікуваної ефективності окремих реалізованих інвестиційних проектів в умовах зовнішнього інвестиційного середовища або факторів внутрішнього розвитку підприємства. У цьому випадку підприємству часто доводиться приймати рішення про виведення окремих реальних проектів з інвестиційної програми.

Обгрунтування управлінських рішень про виведення реальних проектів з інвестиційної програми підприємства являє собою дуже відповідальний і складний процес. Підвищена відповідальність прийняття таких управлінських рішень пов'язана з тим, що вони тягнуть за собою в багатьох випадках втрату не тільки очікуваного інвестиційного доходу, але й частини вкладеного капіталу. Складність же прийняття таких рішень полягає в тому, що вони повинні базуватися на глибокому аналізі не тільки поточної кон'юнктури інвестиційного ринку, але й на прогнозі її подальшого розвитку, так як зниження ефективності окремих елементів інвестиційної програми може носити тимчасовий характер.



1. Оцінка ефективності реалізації окремих інвестиційних проектів підприємства здійснюється в процесі моніторингу здійснення кожного з них. Цей моніторинг охоплює зазвичай інвестиційну стадію реалізації реального проекту, в процесі якого визначаються показники виконання завдань календарного плану, капітального бюджету та інших спостережуваних параметрів. З урахуванням відхилень фактичних показників реалізації проекту на інвестиційній стадії від передбачених, прораховується вплив окремих негативних відхилень на кінцеві показники ефективності і ризику в майбутній стадії його експлуатації.

2. Встановлення причин, що зумовили зниження ефективності реалізації окремих інвестиційних проектів підприємства. До числа основних з цих причин відносяться

1) значне збільшення тривалості будівництва. Воно призводить, як правило, до перевитрати інвестиційних витрат, піддає проект додатковим ризикам негативного впливу факторів зовнішнього середовища, віддаляє терміни отримання інвестиційного прибутку;

2) суттєве зростання рівня цін на основні будівельні матеріали. В окремі періоди зростання цін на основні види будівельних матеріалів може істотно обганяти загальний індекс інфляції. Якщо такий період співпадає з піком будівельного циклу здійснення інвестиційного проекту, ефективність його реалізації істотно знизиться зважаючи на зростання обсягу інвестиційних витрат (при незмінності показників очікуваної інвестиційного прибутку);

3) значне зростання вартості виконання будівельно-монтажних робіт. Воно тягне за собою ті ж негативні наслідки для ефективності реалізованого інвестиційного проекту, що і в попередньому випадку;

4) відчутне зростання рівня конкуренції на ринку. Воно може відбутися за рахунок появи нових виробників аналогічної продукції або її імпорту. Це може викликати зниження рівня цін на продукцію, приріст якої підприємство забезпечує за рахунок реалізації інвестиційного проекту. При незмінному рівні інвестиційних витрат це спричинить за собою зниження суми та рівня розрахункової інвестиційного прибутку в процесі подальшої експлуатації проекту;

5) значне збільшення ставки відсотка у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку. Воно викликає негативні економічні наслідки по тим інвестиційним проектам, у складі інвестиційних ресурсів яких позикові джерела фінансування займають високу питому вагу. Збільшуючи зростання інвестиційних витрат, воно призводить одночасно до зростання ризику неплатоспроможності підприємства;

6) недостатньо обгрунтований підбір підрядника (субпідрядників) для реалізації проекту. Будівельний досвід, технологія здійснення будівельно-монтажних робіт, парк використовуваних механізмів підрядника (субпідрядників) можуть не відповідати особливостям реалізації конкретного інвестиційного проекту. Це тягне за собою, як правило, збільшення тривалості будівництва, низька якість робіт (яке згодом позначиться на ефективності експлуатації об'єкта) і незапланований перевитрата планового обсягу інвестиційних витрат;

7) істотне посилення системи оподаткування. Воно призводить не тільки до зниження суми чистого інвестиційного прибутку, а й взагалі може мотивувати припинення відповідної інвестиційної діяльності.

3. Формування системи критеріїв виходу реальних проектів з інвестиційної програми підприємства базується на раніше розглянутому головному критерії та обмежуючих умов відбору проектів в інвестиційну програму.

Основним критерієм для прийняття такого рішення повинно служити очікуване значення чистого дисконтованого доходу або внутрішньої норми доходу по інвестиційному проекту в умовах, що змінилися його реалізації.

Поряд з основними критеріями може бути використана і система додаткових критеріїв ухвалення рішення про вихід з програми. Такими критеріями можуть бути:

1. Зростання тривалості інвестиційного циклу до початку ефективної експлуатації об'єкта;

2. Збільшення тривалості періоду окупності інвестицій за проектом;

3. Зниження наміченого в бізнес-плані терміну можливої ​​експлуатації об'єкта;

4. Зниження іміджу компанії в силу раніше не врахованих обставин, пов'язаних з вибором і реалізацією інвестиційного проекту та інші. Чисельне значення вищенаведених додаткових критеріїв кожна компанія встановлює самостійно з урахуванням цілей і особливостей своєї інвестиційної діяльності.

4. Визначення найбільш ефективних форм виходу реальних проектів з інвестиційної програми підприємства здійснюється в тому випадку, якщо по реалізованим проектам в силу негативного впливу окремих факторів слід очікувати подальше істотне зниження їх ефективності. Основними з цих форм є:

• відмова від реалізації проекту до початку будівельно-монтажних робіт;

• продаж частково реалізованого інвестиційного проекту у формі об'єкта незавершеного будівництва;

• продаж інвестиційного об'єкта на стадії початку його експлуатації у формі цілісного майнового комплексу;

• залучення на будь-якій стадії реалізації інвестиційного проекту додаткового стороннього пайового капіталу з мінімізацією своєї частки пайової участі в інвестуванні;

• акціонування інвестиційного проекту на будь-якій стадії його реалізації з мінімізацією своєї частки акціонерного капіталу в ньому (якщо проект структурно може бути виділений в цілісний майновий комплекс);

• роздільний продаж основних видів активів закривається інвестиційного проекту.

• ініційована підприємством процедура банкрутства (на стадії післяінвестиційне експлуатації реального проекту).

5. Розробка процедури прийняття та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з виходом реальних проектів з інвестиційної програми підприємства передбачає:

• визначення складу власних і незалежних експертів, які беруть участь у підготовці відповідного інвестиційного рішення;

• визначення складу вищих менеджерів підприємства, уповноважених приймати такі рішення;

• визначення граничних термінів прийняття таких рішень при знижується ефективності окремих реалізованих проектів;

• визначення найкращих форм реалізації таких рішень з позицій забезпечення максимізації ліквідаційної вартості реалізованого інвестиційного проекту;

• вибір найбільш прийнятних термінів реалізації таких рішень.

Можливості та форми швидкого виведення проекту з інвестиційної програми підприємства повинні розглядатися ще на стадії його розробки (при оцінці і страхуванні інвестиційних ризиків). У процесі вибору конкретних форм такого "виходу" слід виходити з економічних критеріїв - мінімізації втрат інвестованого капіталу.

З метою забезпечення формування запланованої інвестиційного прибутку паралельно з обґрунтуванням рішення про виведення проекту з інвестиційної програми, має готуватися рішення про можливі форми найбільш ефективного реінвестування капіталу.

Тема №13 "Політика управління фінансовими інвестиціями"

План:

1 Форми фінансових інвестицій.

2 Формування політики управління фінансовими інвестиціями.

Зміст:

Форми фінансових інвестицій

Функціональна спрямованість операційної діяльності підприємств, які не є інституційними інвесторами, визначає в якості пріоритетної форми здійснення реальних інвестицій. Однак на окремих етапах розвитку підприємства виправдане здійснення й фінансових інвестицій. Така спрямованість інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, сформованих до початку здійснення реального інвестування за відібраними інвестиційними проектами; у випадках, коли, кон'юнктура фінансового ринку дозволяє одержати значно більший рівень прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на "затухаючих" товарних ринках; при наявності тимчасово вільних грошових активів, пов'язаної з сезонною діяльністю підприємства; у випадках планованого "захоплення» інших підприємств у переддень галузевої, товарної або регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їх статутні фонди (або придбання відчутного пакета їх акцій) та в ряді інших аналогічних випадків. Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

Здійснення фінансових інвестицій характеризується низкою особливостей, основними з яких є:

1. Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Ця незалежність проявляється як по відношенню до операційної діяльності таких підприємств, так і по відношенню до процесу їх реального інвестування. Стратегічні операційні завдання розвитку таких підприємств фінансові інвестиції вирішують лише в обмежених формах (шляхом вкладення капіталу в статутний капітал і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств).

2. Фінансові інвестиції є основним засобом здійснення підприємством зовнішнього інвестування. Всі основні форми та інструменти фінансових інвестицій мають зовнішню спрямованість інвестованого капіталу, що виходить за рамки відтворювальних процесів свого підприємства. За допомогою фінансових інвестицій підприємства мають можливість здійснювати зовнішнє інвестування.

3. У системі сукупних інвестиційних потреб підприємств реального сектора економіки фінансові інвестиції формують інвестиційних потреб другого рівня (другої черги). Вони здійснюються такими підприємствами зазвичай після того, як задоволені його потреби в реальному інвестуванні капіталу. У зв'язку з цією особливістю фінансові інвестиції, як правило, не здійснюються на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства.

4. Стратегічні фінансові інвестиції підприємства дозволяють йому реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом "захоплення" підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках замість нового будівництва, підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) цікавлять його суб'єктів господарювання, максимальна сума покупки яких буде нижче ринкової вартості їхнього бізнесу. У процесі стратегічного фінансового інвестування підприємства зазвичай не переслідують мети максимізації поточного інвестиційного доходу; більше того, окремі стратегічні фінансові інвестиції можуть здійснюватися підприємством і при негативному значенні поточного інвестиційного доходу в розрахунку на забезпечення довготривалого приросту капіталу.

5. Портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора економіки в основному в двох цілях: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх протиінфляційним захисту. Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення портфельних фінансових інвестицій такі підприємства, як правило, не виробляють. І хоча зазвичай фінансові інвестиції забезпечують більш низький рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства, вони формують додатковий її приплив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності.

6. Фінансові інвестиції надають підприємству найбільш широкий діапазон вибору інструментів інвестування за шкалою "доходність-ризик". У порівнянні з реальним інвестуванням ця шкала значно ширше - вона включає групу як безризикових, так і високоризикових (спекулятивних) інструментів інвестування, дозволяючи інвестору здійснювати свою інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консервативної до вкрай агресивною.

7. Фінансові інвестиції надають підприємству достатньо широкий діапазон вибору інструментів інвестування і за шкалою "доходність-ліквідність".

8. Процес обгрунтування управлінських рішень, пов'язаних зі здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким. Він не пов'язаний з істотними передінвестиційної витратами, аналогічними підготовці реальних інвестиційних проектів; алгоритми оцінки ефективності фінансових інвестицій носять більш диференційований характер по відношенню до об'єктів інвестування, що підвищує надійність здійснення такої оцінки; реалізація прийнятих управлінських рішень у сфері фінансового інвестування займає мінімум часу.

9. Висока мінливість кон'юнктури фінансового ринку в порівнянні з товарним визначає необхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування. Відповідно і управлінські рішення, пов'язані із здійсненням фінансового інвестування, носять більш оперативний характер.

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних основних формах:

1. Вкладення капіталу в статутний капітал підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв'язок з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в транспортні та інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрямки розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвестування в чому підміняє реальне інвестування, будучи при цьому менш капіталомісткої і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку, скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування своєї операційної прибутку.

2. Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування спрямована, насамперед, на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.

3. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані "ринкові цінні папери"). Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і за його термінами; більш високим рівнем державного регулювання та захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно наданої інформації про стан і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів та іншими факторами. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних завдань (шляхом придбання контрольного або досить великого пакета акцій).









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.