Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Відповідно до ст. 97 КК, неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК.

Отже, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є можливим за наявності двох обставин: 1) якщо неповнолітній вчинив злочин, який за ч. 2 ст. 12 визначається злочином невеликої або середньої тяжкості; 2) якщо є можливість виправлення такого неповнолітнього без застосування покарання. Суд при вирішенні другої обставини має враховувати психофізіологічний розвиток особи винного, умови його життя та виховання, його поведінку після вчинення злочину. Якщо суд при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком встановить обидві вищезазначені обставини, то він (суд), відповідно до приписів кримінально-процесуального закону України, виносить ухвалу, а суддя постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до такого неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передбачених в ч. 2 ст. 105 КК. Застосування примусових заходів виховного характеру є альтернативою кримінального покарання неповнолітніх за вчинений злочин невеликої або середньої тяжкості. До таких заходів належать: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Кримінальний закон надає можливість суду застосувати до неповнолітнього, що вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, кілька примусових заходів виховного характеру (ч. 3 ст. 105 КК). Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положенням.

Окремо треба наголосити, що відповідно до ч. 2 ст. 97 КК, суд застосовує примусові заходи виховного характеру і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. В цьому випадку слідчий, відповідно до порядку, виписаному в Кримінально-процесуальному Кодексі щодо вирішення таких справ, порушує кримінальну справу. У випадку встановлення, що суспільне небезпечне діяння вчинене особою у віці 11 років або до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виноситься мотивована постанова про закриття справи і застосування до такого неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою слідчого надсилається прокурору. Прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, після чого направляє справу до суду для застосування заходів виховного характеру. Справу розглядає суддя одноосібне з обов'язковою участю прокурора і захисника.

Під час провадження слідства та розгляду суддею справи про застосування примусових заходів виховного характеру до вищезазначеного неповнолітнього необхідно, відповідно до вимог Кримінального процесуального Кодексу, з'ясувати:

а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження (до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);

б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначається експертиза за участю фахівців у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів);

в) умови життя, виховання і поведінку неповнолітнього;

г) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в суспільне небезпечну діяльність;

д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи праці, дані про його сім'ю.

За результатами розгляду справи суддя виносить постанову, а суд — ухвалу. З метою контролю за виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Зміст кожного з примусових заходів виховного характеру, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 105 КК, полягає, зокрема, в такому:

1. Застосування застереження полягає в оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього і вчиненого ним злочину або суспільне небезпечного діяння і попереджує неповнолітнього про недопущення в його подальшій поведінці таких дій.

2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього — це установлене судом певне обмеження поведінки неповнолітнього у формі заборони у вільний від роботи або навчання час або під час відпочинку відвідувати громадські міста, визначені органами, які здійснюють контроль за поведінкою неповнолітнього, а також судова вимога до неповнолітнього не залишати в певні вечірні години та в нічний час свого житла, суворо дотримуватися правил поведінки в суспільстві і спілкування з людьми. Тривалість цього заходу виховного характеру, відповідно до ч. З ст. 105, встановлюється судом, який його призначає.

3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (усиновителі, опікуни, піклувальники), під нагляд окремих громадян на їхнє прохання, а також під нагляд педагогічного або трудового колективу, що є можливим: а) при наявності даних, які позитивно характеризують поведінку батьків, осіб, які їх заміняють, та окремих громадян та підтверджують їх можливість забезпечити виховний вплив на неповнолітнього, постійно контролювати його поведінку; б) якщо педагогічний або трудовий колектив спроможний здійснити належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно вплинути на його виховання. Тривалість цього заходу виховного характеру встановлюється судом, який його призначає.

4. Покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних збитків як примусовий захід виховного характеру, який може застосовуватися лише до неповнолітнього, що досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, здійснюється за постановою (ухвалою) суду. До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 16 років, а до професійного училища соціальної реабілітації — від 14 до 18 років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітні утримуються до досягнення ними 14 років, а при необхідності закінчення навчального року або професійної підготовки в школах — до досягнення ними 15 років, в училищах за рішенням суду — до досягнення 19 років.

Не можуть направлятися до цих установ особи, визнані інвалідами, а також такі, яким за висновком відповідних фахівців у галузі медицини перебування у таких заходах протипоказане за станом здоров'я.

У ч. З ст. 97 КК закріплене положення, згідно з яким у разі ухилення неповнолітнього «від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності». Мова йде про випадки, коли неповнолітній в процесі його загальноосвітньої чи професійної підготовки або в побуті свідомо не додержується заходів виховного характеру і ухиляється від їх виконання.

Тому відповідний орган, яким є, зокрема, комісія у справах неповнолітніх, передає прийняте ним з цього питання рішення і пов'язані з ним матеріали до суду для скасування подальшого застосування примусових заходів виховного характеру і притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин.

Таким чином, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є можливим за наявності двох обставин: 1) якщо неповнолітній вчинив злочин, який за ч. 2 ст. 12 визначається злочином невеликої або середньої тяжкості; 2) якщо є можливість виправлення такого неповнолітнього без застосування покарання.

3. Особливості покарання неповнолітніх за вчинені злочини

Особливості покарання неповнолітніх правопорушників зумовлені не лише законодавчим зменшенням кількості видів і скороченням строків і розмірів покарання, що входять в їх загальну систему (ст. 51), а й тим, що:

1) позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вчинив вперше злочин невеликої тяжкості;

2) покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначено строком більше 10 років. Лише за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків, воно може бути призначене більше, ніж на десять років, але не може перевищувати п'ятнадцяти років;

3) покарання у вигляді довічного позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18-ти років;

4) неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Основні види покарань для неповнолітніх визначені в ст. 98 КК, а саме:

1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх, говориться у ч. 2 ст. 98 КК, можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді: штрафу, 6) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Визначені в законі види покарань щодо неповнолітніх дозволяють повніше враховувати вік таких осіб, їх положення в суспільстві та реальні можливості прищеплення законослухняної поведінки.

1. Штраф. Цей вид покарання має майновий характер, оскільки він пов'язаний з позбавленням засудженого майнових коштів. Штраф може застосовуватися лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК). Штраф може застосовуватися не лише як основне, але й як додаткове покарання.

2-3. Громадські та виправні роботи. Про ці два види основного покарання говориться у ст. 100 КК. У ч. 1 цієї статті йдеться про громадські роботи, які можуть бути призначені неповнолітнім, а у ч. 2 — про виправні роботи. Кожний з цих двох видів покарання може бути призначений лише неповнолітньому, якому на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Щодо громадських робіт, то вони можуть бути призначені на строк від ЗО до 120 годин (для дорослих злочинців за ч. 2 ст. 56 КК — від 60 до 240 годин) і полягають у виконанні неповнолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Щодо виправних робіт, то вони можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року (для дорослих злочинців — від шести місяців до двох років — ст. 57). Із суми заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків (для дорослих злочинців за ст. 57 — від 10 до 20 відсотків). Зазначимо, що всі інші положення ст. 57 КК щодо виправних робіт по відношенню до дорослих злочинців поширюються й на неповнолітніх. Мова йде про те, що виправні роботи, згідно зі ст. 57, не застосовуються до осіб, які не досягли шістнадцяти років, а особам, які визнані непрацездатними, як і особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

4. Арешт. Відповідно до ст. 101, арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб. Отже, арешт як міра покарання має такі ознаки:

1) він застосовується лише судом і лише до неповнолітнього, який на момент вчинення злочину досяг 16-ти років;

2) нижня межа покарання у вигляді арешту — 15 діб, вища - 45 діб;

3) неповнолітні віком від 16-ти років, засуджені до арешту, відбувають це покарання в умовах ізоляції в спеціально пристосованих для цього установах.

5. Позбавлення волі на певний строк. Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли на момент вчинення злочину 18-ти років, не може бути призначено на строк більше 10-ти років, а у випадках вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, — на строк не більше 15 років. Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції такого засудженого від суспільства для відбування такого виду покарання у спеціальних виховних установах.

6. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це додаткове покарання, яке може бути застосоване судом до неповнолітнього злочинця. Реально цей вид покарання може бути застосований щодо неповнолітніх у віці 16-17 років, оскільки саме в цьому віці вони фактично набувають юридичних прав займатися кустарним промислом або торговельною діяльністю, мати постійну роботу або обіймати посади, в шкільних або громадських організаціях.

Позбавлення права обіймати; певні посади або займатися певною діяльністю може стосуватися такої посадової або іншої діяльності неповнолітнього, при здійсненні якої або в зв'язку з якою було вчинене злочинне діяння.

При визначенні строку позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового виду покарання суд має виходити з того, що цей строк є таким же, як і для дорослих правопорушників, — від 1 до 3 років (ст. 55 КК).

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд має, в першу чергу, керуватися загальними засадами призначення покарання, викладеними у статтях 65—67 КК й обов'язково враховувати положення, викладені у ст. 103, а саме: 1) умови життя та виховання неповнолітнього; 2) вплив на неповнолітнього дорослих; 3) рівень розвитку неповнолітнього; 4) інші особливості особи неповнолітнього.

Поняттям «умови життя та виховання неповнолітнього» охоплюється взаємовідносини в сім'ї, з якою проживає неповнолітній, його матеріальне та виховне забезпечення, його ставлення до навчання і праці, до свого найближчого оточення, проведення дозвілля, відпустки (канікул).

Під впливом на неповнолітнього дорослих треба, мабуть, розуміти ймовірний негативний вплив дорослої людини, який сприяв або обумовив вчинення неповнолітнім злочину.

Рівень розвитку неповнолітнього (особливо підлітків 14-15 років) — це відповідність ступеня розвитку неповнолітнього його віку, досягнутому в момент вчинення злочину, його розумовим здібностям, культурним та духовним запитам.

Інші особливості особи неповнолітнього правопорушника — це його вік, риси характеру, поведінка у несприятливих для неповнолітнього умовах, здатність до самооцінки свого поступку, поведінка у школі, на роботі, громадських місцях, стосунки з друзями тощо. Якщо злочин вчинено групою неповнолітніх (у співучасті), має бути виявлена роль кожного неповнолітнього у груповій протиправній діяльності.

Суд при вирішенні питання про вид покарання неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості, має обговорити можливість застосування до такого неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а при вчиненні злочину середньої тяжкості — можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 КК України, позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

У діючому КК України покарання неповнолітніх у вигляді позбавлення волі диференційоване відповідно до класифікації злочинів (ст. 12).

Відповідно до ч. 3 ст. 102 КК, покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або сукупністю вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 103 КК).

Таким чином, до визнаних винними у вчиненні злочину неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Призначення даних покарань також має певні особливості, описані нами раніше.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: