Зміст і причини протекціонізму

Вільна торгівля забезпечує зростання економічного добробуту світу в цілому і кожної країни зокрема. Це торкається і експортерів, і імпортерів. Торгівля дає прибутки для всього світу, до того ж, як у статистичному плані, так і в динамічній інтерпретації. За умов вільної конкуренції з допомогою вільної торгівлі досягається оптимальне розміщення ресурсів у масштабах усього світу. Якщо висловлюватись теоретично, то за допомогою вільної торгівлі досягають рівності між граничною нормою трансформації у виробництві, граничною нормою заміщення у споживанні та міжнародними умовами торгівлі кожної країни. Однак, незважаючи на ці твердження, міжнародна торгівля інколи не розвивається справді вільно, без втручання держави. Уряди різних країн, як правило, уникають вільної торгівлі і поводяться по-протекціоністськи. У світі немає жодної країни, яка б у більшій чи меншій мірі не обмежувала міжнародні відносини економічних суб’єктів.

Є досить підстав для того, щоб говорити про історію міжнародної торгівлі як про історію протекціонізму чи, іншими словами, про історію розвитку та вдосконалення державного регулювання міжнародної торгівлі. Щоправда, в літературі іноді називають певні дати виникнення протекціонізму, але навряд чи такі спроби можуть бути плідними. Хоча деякі дати щодо протекціонізму навести доцільно. Цікаво, що дискусія, яка триває й донині між прихильниками вільної торгівлі та протекціонізму, почалась у XVIII столітті. Не заперечуючи, що за умов вільної торгівлі нація досягає вищого рівня виробництва і споживання, прихильники протекціонізму весь цей час відстоюють необхідність обмеження вільної торгівлі. Щодо наукових основ протекціонізму, то вважають, що вони утвердились в XIX столітті у відповідь на пропаганду прихильників вільної торгівлі. Німецькі теоретики особливо критикували наслідки вільного обігу товарів між країнами з різним (у першу чергу, промисловим)потенціалом. З цих критичних міркувань логічно випливало, що замість того, щоб приносити вигоду всім країнам, вільна торгівля призводить до панування розвинутих держав, перешкоджаючи створенню національної промисловості у країнах, які розвиваються.

Сучасні економісти, на відміну від їх попередників, не проти вільної торгівлі, але висловлюють ті чи інші застереження. Особливо вони звертають увагу на відсутність на ринках умов досконалої конкуренції та відповідності між вищим доходом і вищим добробутом як на національному, так і на міжнародному рівнях. Саме тому, незважаючи на переконливі аргументи на користь зовнішньої торгівлі для всіх учасників, протекціонізм продовжує залишатись однією з головних рис міжнародного економічного життя й у наш час. І це незважаючи на недобрі спогади, що залишились від міжвоєнного періоду депресії та жорсткого протекціонізму, лише незначно пом’якшеного двохсторонніми уступками, а також на безперервну копітку роботу щодо зменшення перешкод на шляху до вільної торгівлі від Другої світової війни і досі.

Про те, що ідея вільної торгівлі при звертанні до конкретної практики може бути поставлена під сумнів, свідчить наявність такого компонента світової драми, як зростаюча соціальна колізія на планеті: збільшення розриву між Північчю та Півднем, повна знедоленість «голодного мільярда», який проживає у повному зубожінні, а нерідко ще й в умовах постійних конфліктів та загибелі. Тут можна зіслатись на матеріали Соціального і Продовольчого саммітів, що відбулися у Копенгагені та Римі відповідно у 1995 та 1996 роках.

На початок 90-х років питома вага світового доходу, яку отримували найбільші верстви населення, скоротилися до 1,4%. Співвідношення ж рівнів доходів заможних і бідних збільшилося з 13:1 у 1960 році до 60:1 у поточному десятиріччі. П’ята частина населення земної кулі використовує 85% багатств і ресурсів Землі, у той час як 1,3 млрд. Чоловік живуть в умовах абсолютного зубожіння. Таку статистику можна продовжувати, й вона свідчить про наявність ознак катастрофи, що насувається, і яка здатна суттєво вплинути на розклад сил та реалізацію власної версії нового світового порядку. У цьому контексті найбільш масштабні й змістовні сценарії настання «доби Китаю», ісламського сюжету, а також прогноз виходу на арену історії соціального хаосу. Зрозуміло, що ці явища не можна віднести «на рахунок» вільної торгівлі, однак певне коло проблем пов’язане із нею, що тягне за собою потребу глибшого вивчення економічних основ протекціонізму.

В економічній теорії до змісту поняття «протекціонізм» включають економічну політику, теорію і доктрину, які передбачають чи реалізують низку заходів, спрямованих на стимулювання національної економіки та її захист від іноземної конкуренції. Автори великого тлумачного словника бізнесу формулюють протекціонізм, як захід, котрий держава використовує для захисту певних галузей промисловості від конкуренції іноземних партнерів, а іноді – для вирівнювання платіжного балансу країни.

Джеррі М.Розенберг вважає, що протекціонізм – це введення прикордонних зборів і (або) мита на імпорт з метою захисту вітчизняної промисловості від дешевших товарів і конкурентів. Отже, протекціонізм – це система обмежень міжнародних потоків товарів і послуг, які вводить держава з метою захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

У практичній економіці для регулювання міжнародної торгівлі держава використовує дві групи інструментів: тарифні та нетарифні. Основними серед них є тарифні інструменти, які полягають у застосуванні митного тарифу. До нетарифних відносять квоти, ліцензії, субсидії, демпінг,угоди щодо обмеження експорту до визначеної кількості, положення про вироблені на місцевому ринку товари і т.д. Митний тариф є найпоширенішим видом обмеження торгівлі і може бути специфічним і адвалерним. Специфічні мита визначають у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.д.). Адвалерні мита встановлюються у формі процента від митної вартості товару.

Відмінності між вільною торгівлею та протекціонізмом добре описані категоріями мікроекономіки. Використання інструментів протекціонізму розбалансовує взаємозв’язок між граничною нормою трансформації у виробництві, граничною нормою заміщення у споживанні та міжнародними умовами у торгівлі. Внаслідок цього з’являються розбіжності між внутрішніми і міжнародними цінами на продані товари. Тоді виникає підстава для запису нерівності за умов протекціонізму, а саме GRT = GRS ≠ MYT. Цю нерівність треба розуміти так, що торгівельні бар’єри спричиняють субоптимальне розміщення світових факторів виробництва і дають нижчий реальний дохід, ніж за умов вільної торгівлі.

Причину протекціоністських заходів слід вбачати в тому, що при торгівлі занепадають ті галузі економіки, які поступаються у відносній ціні. Їх обсяг виробництва та зайнятість зменшуються. Отже, «вузькі місця» зовнішньої торгівлі знаходять свій вияв у занепаді одного чи кількох секторів, які, до того ж, часто концентруються ще й на одному регіоні, тоді як переваги – вищий споживчий дохід – розподіляються між різноманітними економічними суб’єктами. Якщо розвідати відстаючі сектори з боку факторів виробництва, прив’язаних до цих секторів, то фактори цих секторів (інвестований капітал, людський капітал) знецінюються внаслідок закордонної конкуренції. Це значною мірою стосується, як робітників, так і підприємців. Вони можуть організовуватись політично і добиватись інституціонального регулювання з метою захисту сектора (пошук доходу). В політичному рішенні щодо протекції часто домінує теперішня позиція сектора. Аргумент стосовно того, що імпортні обмеження в середньо- та довготерміновому періоді шкодить захищеному сектору, оскільки він не здійснює жодних заходів для зменшення витрат виробництва і підвищення якості продукції, часто не знаходить підтримки політиків.

Інтереси секторів, витіснених зовнішньою торгівлею, слід було б поєднати з інтересами споживачів та експортних галузей, які отримують вигоду від зовнішньої торгівлі, отже, очевидними є альтернативні втрати від прийняття рішення на користь протекціонізму. Хоча таке інституціональне регулювання не завжди вдається, важливо, щоб якомога більше рішень вийшли за межі політичної сфери і були передані ринку. Наприклад, за умов фіксованого валютного курсу по – протекціоністськи налаштовані сектори мають шанс поліпшити своє становище, якщо їм вдасться домогтися зниження курсу національної валюти (девальвації), що стимулює експорт і створює перешкоди для імпорту товарів. Подорожчання торгових товарів, поліпшило б конкурентоспроможність експортних секторів за рахунок тих секторів, які виробляють неторгові товари. Такої можливості впливу на розвиток секторів, які є у колі протекціоністських заходів, нема при визначенні валютного курсу на валютному ринку.

Нерідко виявлення протекціоністських інструментів обґрунтовують необхідністю тимчасових умов для становлення певних галузей економіки. Цей аргумент «виховного мита», пов’язують з іменем німецького економіста Фрідріха Ліста, у новітній формі проявляється у політиці торгової стратегії, в основі якої лежить ідея підтримки державного сектора при виході на вже зайнятий ринок (переміщення доходу) або розвитку нової промисловості (створення доходу). Досвід показує, що аргумент «виховного» мита для нових галузей промисловості завжди негативний; як правило, мита залишаються і надалі, а захищені галузі економіки не знаходять «життєвої сили», щоб досягти конкурентоспроможного рівня. Так, політика заміни імпорту і захисту потенційних експортних секторів і Латинській Америці впродовж останніх 40 років у значній мірі перестала діяти, тоді як свідома зовнішня орієнтація азіатських країн увінчалася високими реальними темпами зростання.

Ідеї протекціоністського втручання постійно поповнюються новими аргументами. З огляду на майбутні кризи у сфері забезпечення нині висувають тезу про захист країною своїх субститутів імпорту (с/г продукція, вугілля). Оскільки тут як аргумент наводять ризик забезпечення, це означає, що протекцію слід було б обґрунтувати із застосуванням теорії ризику. Виявляється, що підтримка вітчизняних виробничих потужностей є лише одним з можливих заходів обмеження ризику, тоді як ряд заходів, спрямованих на зменшення ризику, часто не беруть до уваги (розсіювання джерел постачання; розсіювання серед субститутів, яке є у галузі енергоносіїв: імпортне вугілля, нафта, газ; створення запасів важливих енергоносіїв).

Зрозуміло, що протекціонізм завжди відбиває стан національної економіки. Це обумовлює те, що він не обмежується тільки пошуком і використанням раціональних теоретичних моделей, а безпосередньо пов’язаний із соціальними проблемами. Так буває особливо у випадках, коли треба захистити ті чи інші професійні категорії, сприяти перекваліфікації працівників підприємств, що закриваються, і, врешті, утримати повну зайнятість населення в країні. Крім цього, у періоди міжнародної напруженості протекціоністські заходи використовують для захисту безпеки держави, існування якої у випадку конфлікту могло б опинитися під загрозою у зв’язку з тим, що на її території не виробляють усю необхідну продукцію.

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: