Індивідуальних особливостей школярів

Гуманізм виховного процесу передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованця. Вік школярів визначає зміст, методи і форми організації виховної діяльності. Так, у початкових класах учитель виступає як основний організатор виховної роботи, в середніх — як наставник, помічник, стимулюючи учнів до самостійної діяльності, в старших — учитель виступає як старший товариш у багатьох справах. Не випадково психолог і педагог П.П. Блонський на запитання, чим відрізняється хороший вчитель від поганого, якщо знання предмета і методика його викладання у них обох приблизно однакові, відповідав, що для хорошого вчителя всі учні різні, однакових немає, а для поганого вчителя всі учні однакові.

Необхідність індивідуального підходу визначається тим, що будь-який вплив на особистість здійснюється через її індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом. Кожна дитина індивідуальна. Це безперечно, але це не означає, що неповторність — чисто біологічна вроджена властивість. Особистість людини формується під впливом умов життя і виховання. Б.М. Теплов писав:

«...ніяка психологічна особливість людини не визначається лише властивостями нервової системи. Вона завжди є результатом виховання в широкому розумінні цього слова. Але в одних дітей життєвий вплив взагалі і виховний вплив зокрема падають на один Грунт (певні властивості нервової системи), в інших — на інший»'. Індивідуальний підхід дозволяє розвивати неповторність людини, передбачати реакцію дитини на ті чи інші зовнішні впливи. Один з важливих шляхів реалізації принципу — вивчення дитини.

У свій час К.Д. Ушинський закликав педагогів постійно спостерігати і вивчати учнів у процесі їх діяльності: «Вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є в дійсності з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами, з усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати людину в сім'ї, в суспільстві, серед народу, серед людства, на самоті зі своєю совістю; у будь-якому віці, у всіх класах, у всіх становищах, в радощах і горі, в приниженні й у величі, в розквіті сил і в недузі, серед необмежених надій і на смертному одрі, коли слово людської втіхи вже безсиле.

Він повинен знати про спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті і будь-якого характеру».

На основі всебічного глибокого вивчення особистості дитини вихователь може організувати її діяльність і спілкування, які максимально забезпечили б у наявній ситуації виховний ефект.

Педагогічні праці А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського проникнуті думкою про індивідуальний підхід до дитини, глибоке проникнення у світ її почуттів і переживань.

Таке ж ставлення повинно бути і до так званих важких дітей. Поняття «важкі» діти з'явилось у першій половині XIX ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками — глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці XIX — на початку XX століття — дітей розумово відсталих.

У період з 1920 по 1936 pp. з'являється ряд праць, у яких автори дають визначення поняття «важкі» діти, виявляють їх типологію і причини породження. Роботи окремих авторів цього періоду не позбавлені помилок, характерних для педагогіки того часу. Це виявляється у біологізаторському підході з'ясування причин появи «важких» дітей і встановлення їх типології.

У 30-ті pp. почав публікувати свої роботи А.С. Макаренко, в яких він відстоював педагогіку активну, яка перероблює характер і психологію людей. Він стверджував, що в роботі з педагогічно запущеними дітьми і неповнолітніми правопорушниками вихователь стикається не стільки з дефективністю особистості, скільки з дефективністю стосунків. Виходячи з цього, він розробив типологію «важких» дітей. Визнаючи вирішальним, головним начало соціальне, А.С. Макаренко вимагав вивчення психологічних якостей особистості кожного вихованця.

Таким чином, «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони одночасно є і невстигаючими, і недисци-плінованими учнями в класі.

До числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками; хворобливих і тих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики), педагогічне запущених; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; «тугодумів»; іноді дітей з важкою і багатою, але суперечливою і роздвоєною натурою; з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією (збудженість, байдужість); з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей: вперті, безвільні, капризні, свавільні, недисципліновані, неорганізовані. Це не означає, що ці діти погані, безнадійні. Просто важкі школярі вимагають особливої уваги вихователів, батьків. Я. Корчак зазначав, що «теоретик поділяє дітей на категорії згідно з темпераментами, типами інтелекту і схильностями; практик знає перш за все дітей «зручних» і «незручних»: звичайних, з якими не треба багато працювати, і виключних, на яких іде багато часу».

Можна говорити і про інші групи: школярі, які порушують порядок і правила з переконань, свідомо протиставляють себе; школярі, які не мають твердих моральних переконань, їх дії залежать від ситуації; школярі, які переживають почуття образи, що їх недооцінюють, не визнають, до них несправедливі тощо.

Часто в практиці зустрічається вияв дітьми впертості, яка виявляється у прагненні діяти по-своєму, всупереч розумним думкам. Це пов'язане з прагненням дітей до самостійності, незалежності, виявити свою волю, вважаючи, що впертість і є показником твердості, принциповості і дорослості. Впертість може бути і показником розбещеності дитини, яка звикла до виконання її бажань. В інших випадках — це вияв протесту, незадоволеності грубим тиском з боку дорослих.

У залежності від причини прояву впертості здійснюється її подолання шляхом корекції відносин у сім'ї, класному колективі, взаємовідносин з окремими вчителями, спокійної вимогливості, переключення уваги, залучення дитини до діяльності тощо.

Грубість, різкість, відсутність поваги до дорослих з боку дитини найчастіше викликається відсутністю поваги дорослих до дітей, набридливістю контролю, перевтомою, недостатнім розвитком волі. Часто таку поведінку діти вважають ознакою дорослості.

Недисциплінованість, бешкетування дітей в основному пов'язані з тим, що їх активність, енергія, ініціативність не знаходять розумного виходу, а також неправильним розумінням, що таке мужність, відвага, сміливість.

Причиною обманювання, тобто перекручення дітьми істини, найчастіше є страх покарання, хвастовитість, бажання привернути до себе увагу, підвищити свій авторитет, неправильне розуміння дружби. «Діти обманюють. Обманюють, коли бояться і знають, що правда не випливе на поверхню. Обманюють, коли їм буває соромно, обманюють, коли ти примушуєш їх сказати правду, яку вони не хочуть чи не можуть сказати. Обманюють, коли їм здається, що так треба», — пише Я. Корчак. Тому треба спонукати дітей говорити правду і мужньо зносити покарання, сприяти подоланню страху, доводити, що обманювання принижує гідність самої дитини і тих, з ким вона спілкується.

Таким чином, важка дитина — це людина, в якої в силу різноманітних причин бачимо ненормальності, якісь відхилення в поведінці, навчальній діяльності. Звичайні методи і прийоми виховання, які приводять до позитивних результатів у роботі з основною масою дітей, з важкими дітьми такого результату не приносять. Тому так важливо знати причини, а вони завжди індивідуальні. Найчастіше причини криються у вихованні, умовах, які оточували дитину в ранні роки її дитинства.

На сімейно-побутове мікросередовище істотно впливає малодітність, коли дитина стає центром сім'ї, зниження потреб сім'ї у домашній праці дітей, зменшення ролі наочного трудового прикладу батьків. У багатьох батьків робота пов'язана з відрядженнями, курсами підвищення і таке інше. У таких квартирах, звичайно, і збираються школярі. Має місце і прямий негативний вплив сім'ї (пияцтво, аморальна поведінка, скандали, грубість, нажива за рахунок інших, відсутність широких інтересів, гонитва за речами, бездуховне проведення часу). Появі важких сприяє подвійна мораль батьків.

Має місце і негативне ставлення дітей до школи, навчання. Уже з першого класу деякі не можуть засвоїти навчальний матеріал, тому втрачають інтерес до навчання. У старших класах до цього ведуть конфлікти з учителями, однокласниками. Такі діти часто самоутверджуються в неформальних групах. Поява «важких» пов'язана із соціальним оточенням підлітків, старшокласників; із впливом засобів масової інформації, коли школярі однобоко сприймають показане, почуте. Стимулює відхилення від норм поведінки і усвідомлення, особливо старшокласниками, якихось своїх фізичних недоліків.

Важкими діти стають і тому, що їх вважають важкими. В одній із спецшкіл, де виховувались підлітки-правопорушники, була надана можливість тим, хто захоче вчитися прискорено, закінчувати два класи за один рік. Добровольців знайшлось немало, хоча укомплектована школа була в основному другорічниками, які не бажали вчитися. Кожен третій виявився здатним засвоїти дворічну програму.

Тому вивчення важких не може бути фіксацією їх недоліків, воно повинно бути відкриттям у кожному сил і здібностей, позитивного фонду особистості.

Таким чином, принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей вимагає глибокого і всебічного знання дитини, що передбачає вивчення її особистості, а саме:

— характеру взаємовідносин у сім'ї, з друзями, однокласниками;

— загального розвитку дитини, її інтересів, здібностей (культура мови, кругозір, начитаність, інтереси в галузі літератури, мистецтва, науки, техніки, спорту, схильності до певної професії тощо);

— ставлення до навчання (мотиви, самостійність, активність), фізичної праці;

— рівня вихованості, сформованості моральних якостей, особливостей темпераменту та ін.

Знання особливостей розвитку дитини дозволяє організувати різні види діяльності, спілкування людини, що забезпечує розкриття потенціалу особистості, створюючи умови для її самореалізації, саморозкриття.

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: