Роль методів стимулювання і корекції поведінки і діяльності школярів.

Головні методи цієї групи — заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів. «Похмурий погляд, похвала, догана, жарт, порада, поцілунок, казка як нагорода, словесне заохочення — ось лікувальні процедури, які треба призначати в малих або великих дозах, частіше чи рідше в залежності від конкретного випадку і особливостей організму», — писав Я. Корчак.

Заохочення — це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах.

М.Г. Стельмахович відносить заохочення до лагідних методів виховання, формою вираження якого може бути «ласкаве слово, приємна усмішка, теплий погляд, гладження по голівці (якщо дитина мала) чи попліскування по плечу (якщо підліток чи юнак), гостинець (у вигляді ласощів), залучення до виконання дій, які дітям подобаються, — їзда верхи, нічне випасання коней з ватрою, літування на полонині, участь у риболовстві (збирання грибів, ягід), в цікавій поїздці тощо».

Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзичливого ставлення однокласників).

Покарання — вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання — виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

В історії педагогічної науки ставлення до покарання різне. Такі видатні педагоги як І. Песталоцці, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський вважали, що справжнє виховання може бути без покарання. Проте А.С. Макаренко писав: «Дивна річ, педагоги бояться навіть самого слова «покарання». У нас у школі не знають навіть догани. Манілови від педагогіки мріють про таке ідеальне становище: от добре було б, коли б дисципліну піднести і ніяких заходів впливу для цього не вживати».

Подібний хибний гуманізм вважається досі у теоретиків за добрий тон. А школі це безпринципне сюсюкання приносить велику шкоду.

Розумна система покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її'.

В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці роботи школи. В основному це покарання, пов'язані:

а) з накладанням додаткових обов'язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осудження в різних формах. Так, психолог Ю. Красовський визначає декілька видів лише осудження: підбадьорююче (наступного разу зробиш краще...), критика-докір (а я на тебе розраховував), критика-надія (сподіваюсь, що більше...), критика-похвала (робота виконана добре, але не для цього випадку), критика-аналогія (... припустився такої ж помилки, як...), безособова критика (... є учні, котрі...), критика-співпереживання (я добре тебе розумію, але...), критика-співчуття (співчуваю, але...), критика-здивування (невже не підготовив?...), критика-іронія, критика-стурбованість, критика-натяк, критика-зауваження, критика-вимога, критика-побоювання.

До типових видів покарань М.Г. Стельмахович відносить: вияв незадоволення, осудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної дитині обіцянки, вияв деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, моральне осудження, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо.

а) ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали;

б) стан того, хто завинив, його ставлення до сім'ї, колективу, вчителя, школи, свого вчинку;

в) особистість вихователя, його стосунки з дітьми;

2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням;

4) виявляти справедливість у використанні покарань;

6) не карати за невміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити).

Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків.

Психотерапевт В. Леві сформував «правила» покарання:

1. Воно не повинно зашкоджувати здоров'ю — ні фізичному, ні психічному.

2. Якщо є сумнів: карати чи не карати — не карати.

3. За одну провину — одне покарання. Якщо провин багато, покарання може бути суворим, але лише одне. І щоб не відбулося, не слід позбавляти дитину похвали, нагороди, яких вона заслуговує.

5. Дитина не повинна страхатися покарання. Вона повинна більш боятися засмучення батьків, близьких.

Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Цьому може сприяти великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила, або припинити це («Якщо ти вважаєш, що це так, то хай так і буде, проте мені жаль...»). Цей прийом має силу в роботі із старшими підлітками, юнаками.

До цієї ж групи належить прийом витискування, який застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення учня.

Прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб'єктом своїх дій: «Манерність, театральність, бажання будь-як звернути на себе увагу завдяки ігноруванню дуже швидко піддається зм'якшенню, а в подальшому і зникненню...».

Прийом вдаваної байдужості педагога: він мов би не помічає порушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови, щоб у майбутньому не допускати порушень. Так, Я. Корчак, розуміючи, що дурні звички виховання мають над людиною велику владу, дозволяв підлітку протягом тижня битися або лаятися обмежену кількість раз, знижуючи від тижня до тижня це число. К.Д. Ушинський також давав таку пораду: не звертати уваги на дурні звички, формувати позитивні, які, на його думку, витискують дурні.

Компроміс як спосіб розв'язання протиріч у стосунках суб'єктів: педагога і дитини, педагога і групи дітей, коли кожний з них йде іншому на поступлення. Компроміс добра — соціальна школа для підростаючого покоління, але він вимагає, щоб педагог міг прийняти в діях, намірах дитини те, безперечно, допустиме, що не є порушенням соціально-ціннісних відносин.

Корекція поведінки може відбуватися на основі самовиховання, коли вихователь за навіть дурними вчинками бачить добрі мотиви, реалізація яких з поважних причин не відбулася (прийом підстановки мотиву).

Мета використання прийому — підвищення самооцінки учня і розвиток симпатії у нього по відношенню до людей. Як правило, вихованець зміцнює свою поведінку, але робить це сам, за особистим вибором того, що йому пропонують. Наприклад:

Чотири семикласники розшатали, вирвали із землі кіл паркану. Сподобалось. Витягли інший. Стовпчики і планки акуратно склали коло дверей хати старенької хазяйки. Вранці вона прийшла до директора школи. До кінця дня директор уже знав, хто розібрав паркан, викликав до себе хлопців.

У відповідь — бігаючи очі, несмілі усмішки. Після недовгої розмови директор сказав:

— Ну, що, хлопці, — зробили ви добру справу. Старий паркан дожив свій вік. Коли думаєте закінчити роботу? Після уроків зайдіть до завхоза, скажіть, щоб видали вам лопати, сокиру, цвяхи. Захватіть з собою 2—3 дошки. Там, за сараєм лежать. Поставте паркан не так, як стояв старий.

Діти здивовані. Паркан вони поставили. Потім, за порадою директора, перепиляли і перекололи дрова цій жінці.

— Уже ж такі славні хлопці! — не могла нахвалитися жінка, — працьовиті, ввічливі, зовсім не такі, як ті, що паркан розібрали.

Стимулюючу функцію має змагання — метод виховного впливу шляхом організації діяльності змагального характеру, в основі якого співпраця дітей, зіставлення, порівняння результатів, що спонукає дітей до пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань, розвитку активності, цікавості, пізнавальних інтересів, творчих можливостей (олімпіади, турніри, огляди талантів). «Змагання, — підкреслює М.Г. Стельмахович, — виражає природне прагнення дитини постійно звіряти й порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників, що сприяє розвитку в особистості творчості, наполегливості, винахідливості й ініціативи, об'єктивної оцінки фактів».

Завдання виховання в тому, щоб уміло спрямовувати дитячу ініціативу: як зазначав Я. Корчак, нехай дитина змагається, але в праці і спорті, а не у вуличних бійках; нехай утверджує себе в очах однолітків благородним вчинком, а не хуліганською вихід -кою; нехай демонструє свою дорослість зрілістю прийнятих нею рішень, а не курінням і досвідом спілкування з пляшкою.

Цей метод, з одного боку, відноситься до третьої групи, бо дійсно стимулює поведінку і діяльність дітей, а з іншого боку, — передбачає участь у конкретній діяльності, що дозволяє віднести його до другої групи. Стимулюючу функцію виконує і метод прикладу.

Окрему групу становлять методи самовиховання.

Основні методи виховання зображені в таблиці.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: