Шляхи згуртування дитячого колективу

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича праця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення. Американський психолог Урі Бронфенбреннер описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізніше, після спільної праці, домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Особливе місце в становленні класного колективу займає педагогічно доречно організована навчальна діяльність. У процесі навчальної діяльності школярів встановлюються ділові зв'язки. Свої успіхи, невдачі вони переживають у колективі класу. І від характеру цих відносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко писав, то гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і в роботі, коли виросте. Гра потрібна не тільки молодшим школярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

У будь-якій грі діти прагнуть до самоврядування, тобто до участі в управлінні і керівництві справами свого колективу. Це може бути діяльність органів учнівського самоврядування (учком, суспільна організація), об'єднання школярів за інтересами (клуби, гуртки), чергування по школі, самообслуговування, робота дитячих кооперативів.

Цікавою є методика організації колективних творчих справ (КТС) І.П. Іванова. Починається все з колективного планування, якому передує бесіда про планування роботи. Створюються групи, що визначають: що і для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицію, розвідку справ тощо. Тільки після цього здійснюється вибір справи членами класного чи шкільного колективу. Це може бути: прес-бій, прес-конференція, конкурс малюнків, телеміст, турнір-вікторина, естафета улюблених занять, турнір ораторів, майстерня Саморобника, «Книжкова лікарня», конкурс інсценованої пісні, літературний карнавал, огляд мальованих фільмів, конкурс живих картин, зібрання невідомих поетів; конкурс читців, співаків, танцюристів, музикантів, пантоміми, спортивних танців, усних розповідей; літературно-музичні клуби, народні спортивні ігрища, веселі спартакіади та ін., захист пір року, професії, фантастичних проектів: конкурс ораторів; проведення дня віку, спорту.

Наприклад, година поезії. Сидять на підлозі, на спортивних матах чи лавах, тісним гуртом, майже не дивлячись один на одного. Посередині — ліхтар або свічка. В абсолютній тиші хто-небудь читає вірші — без оголошення, без імені автора, тихо і наче для себе і про себе. Закінчив — інший хтось починає, без репетиції, без організації. Хто не знає віршів напам'ять, той підготував збірничок, підповзе до світла, читає — і знову тихо!

Поточна організаторська діяльність передбачає створення ради справ, в які можуть включитися і старші: вчителі, старшокласники, батьки, випускники школи. Успіх справи у великій мірі визначається саме цією співдружністю.

Після виконаної справи проводиться колективне обговорення й оцінка зробленого на основі відповідей на запитання: що вдалося і чому? Що не вдалося і чому? Який треба зробити висновок? Що найбільше сподобалось? Чому? Чому навчилися?

При оцінюванні враховується і здійснення основних принципів організації КТС, а саме:

1. Справа — це піклування про щось, когось, тобто справи повинні бути на радість і користь людям.

2. Брати участь у справах повинні всі члени даного колективу.

Постановка перспектив. Перспектива — це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, «завтрашня радість», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, далека. Близька перспектива є у кожної дитини: зароджуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, допомагає їй переборювати труднощі.

Середня заключається в прагненні дитини до якоїсь події в її житті, але відсуненій за часом. Далека перспектива — це те, до чого прагне людина протягом тривалого періоду.

Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спілкування дітей по реалізації поставленої мети.

Створення традицій, тобто установлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята². Традиції вимагають від школярів конкретних дій.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвоїти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів досягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов'язків, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати³.

Використання методу паралельної дії. Побічний вплив на учня через колектив А.С. Макаренко назвав паралельною педагогічною дією, але вплив необхідно використовувати дуже обережно і тільки у зрілому колективі.

Представимо в таблиці основні етапи розвитку колективу, які сформульовані А.С. Макаренком, Л.І. Новіковою і А.Т. Куракіним, A.M. Лутошкіним, і оптимальні шляхи його формування на кожному етапі.

Всі названі шляхи згуртування дитячого колективу повинні забезпечити функціонування законів його життя: мажор, відчуття індивідом власної гідності, дружнє єднання членів колективу, відчуття захищеності особистості в колективі.

Учнівське самоврядування — форма організації самими дітьми цікавої для них і різноманітної життєдіяльності колективу, що передбачає делегування обраним колективом особам право планувати суспільну життєдіяльність, розподіляти доручення, оцінювати якість їх виконання та ін.

Широкий розвиток самоврядування набуло в 20-ті роки XX ст. в США, Німеччині, Англії. Значний внесок у розробку теорії й практики самоврядування зробили Н.К. Крупська, С.Т. Шацький.

А.С. Макаренко не лише теоретично обґрунтував проблему, а й реалізував свої ідеї в організації практичної діяльності дитячих колективів у колонії ім. Горького та в комуні ім. Дзержинського.

Формування дитячого колективу на різних етапах його розвитку

30—50-ті роки характеризуються занепадом дитячого самоврядування. І лише з 60-х років XX ст. почалося відродження цієї форми організації життєдіяльності колективу.

Значення учнівського самоврядування в тому, що воно:

— сприяє соціалізації особистості, бо допомагає школярам відчувати складність соціальних відношень, формувати соціальну позицію, виявляти свої можливості у реалізації лідерських функцій;

— забезпечує виховання якостей, які необхідні для подолання складностей соціального життя;

— розвиває організаторські здібності школярів, збільшуючи кількість умілих організаторів конкретних справ;

— виховує самостійність як рису людини, її ініціативність;

— розвиває відношення взаємної відповідальності;

— сприяє самоактивізації, здійсненню саморегулювання, самоконтролю. Самоактивізація передбачає залучення членів колективу до різних сфер діяльності. Організаційне саморегулювання забезпечує управління процесом розв'язання різноманітних завдань.

Самоконтроль пов'язаний з постійним самоаналізом органами самоуправління, окремими організаторами своєї діяльності та пошуком на цій основі ефективних шляхів удосконалення роботи.

За змістом робота колективів може бути спрямована:

— на організацію трудової діяльності школярів. Це створення учнівських кооперативів для розв'язання особистих економічних питань, суспільно-корисна праця, самообслуговування, допомога вчителям в обладнанні навчальних кабінетів та ін.;

— на організацію дозвілля, що дозволяє розвивати здібності, нахили дітей, дає можливість для спілкування, самовираження, самоствердження (гуртки, шкільні театри, музеї, клубні об'єднання «Дитячий орден милосердя», «Школа юних парламентаріїв», «Діти — члени 00Н» та ін.);

— на організацію добрих справ: допомога ветеранам війни і праці, пенсіонерам, інвалідам, хворим;

— на організацію виховної роботи з молодшими школярами, організацію допомоги в навчанні ровесникам і молодшим;

— на організацію природоохоронної діяльності (юні екологи).

Різні дитячі організації можуть бути постійними, що, як правило, діють на базі шкіл, за місцем проживання, а також тимчасовими (туристські групи, учасники секцій допомоги та ін.).

Зміст, форми роботи визначаються в залежності від умов роботи дитячого самоврядування, традицій, накопиченого досвіду, інтересів школярів.

Умови успішності дитячого самоврядування:

1. Діяльнісний підхід в організації і проведенні конкретної роботи, ефективність якої передбачає:

— створення тимчасових органів самоврядування в залежності від конкретних завдань, що стоять перед колективом;

— прийняття рішення про створення цих органів здійснюється лише учнівським колективом, громадськими організаціями, а в їхньому складі повинні бути лише ті школярі, які безпосередньо беруть участь у розв'язанні конкретного завдання;

— щоб органи самоврядування (незалежно від строку, на який вони обрані) звітували перед колективом про виконання поставлених завдань.

2. Підготовка школярів до організаторської діяльності, спрямованої на оволодіння школярами знаннями й уміннями організаторської роботи. Так, A.M. Лутошкін відзначає, що хороша організаторська справа залежить від:

знання особливостей організаторської роботи;

Реалізації цієї умови сприяють спеціальні семінари, на яких учні оволодівають знаннями, досвідом планувати, обговорювати справу, розподіляти обов'язки серед товаришів, здійснювати контроль і самоконтроль та ін.

Ця робота сприяє формуванню у школярів організаторських здібностей — «таке поєднання індивідуальних якостей особистості, яке дозволяє людині швидко, надійно, впевнено організовувати людей на виконання певної справи.

У книзі A.M. Лутошкіна представлено ці якості особистості:

«компетентність — знання тієї справи, яку необхідно організувати;

активність — уміння діяти енергійно, наполегливо при розв'язанні практичних завдань;

ініціативність — особливий творчий вияв активності, висунення ідей, пропозицій;

товариськість — відкритість до інших, готовність спілкуватися, потреба мати контакти з людьми;

кмітливість — здібність доходити до сутності явищ, бачити їх причини і наслідки, визначати головне;

наполегливість — виявлення-сили волі, завзятості, вміння доводити справу до кінця;

самоволодіння — здатність до контролю за своїми почуттями, своєю поведінкою в складних ситуаціях;

працездатність — витривалість, здатність вести напружену роботу тривалий час, не стомлюватися;

спостережливість—уміння бачити, мимохідь відзначати знаменне, зберігати в пам'яті деталі;

самостійність — незалежність у прийнятті рішень, уміння самому знаходити шляхи виконання завдань, брати на себе відповідальність;

організованість — здібність підкорятися необхідному режиму роботи, планувати свою діяльність, проявляти послідовність, зібраність».

3. Створення ситуації вибору, коли школярі самі визначають шляхи розв'язання поставлених завдань. Саме прийняття рішення і є певним стрижнем формування мотивів групових дій. Так, маємо загони фольклористів, які займаються пошуками скарбів усної народної творчості, дослідженням народного побуту; правдолюбів — юних істориків, які пропагують здобуті й заборонені раніше сторінки національної історії, літератури; котигорошківців — відповідальних за спортивно-оздоровчу роботу, відродження спортивних козацьких забав тощо.

4. Коректна по відношенню до школярів підтримка вихователів, що передбачає як демократичність у стосунках вихователів і школярів, так і допомогу в організації, проведенні тієї чи іншої роботи, забезпечення можливості для всіх членів колективу висувати ідеї, пропонувати проекти, одержувати підтримку в їхньому втіленні у життя.

Отже, самоврядування, з одного боку, реалізує мету, яка відповідає потребам школярів, дає їм можливість виявити свої здібності, задовольнити інтереси, а з іншого — переслідує виховну мету дорослих, вихователів.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: