ВИСХІДНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОЗИЦІЇ

Ключовими орієнтирами Концепції розвитку, навчання і соці­алізації дитини з аутизмом є положення про природу дитячого розви­тку, про саморозвиток як механізм становлення спільноти „дитина-дорослий" суб'єктом культури, про культуротворчий потенціал су­часної освіти і сімейного виховання. Така орієнтація відповідає духу Конвенції про права дитини, в якій проголошено „право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті" та вказується на не­обхідність надання дітям „відповідних і рівних можливостей культу­рної і творчої діяльності". Цим визначається вибір теоретико-методологічної бази для вирішення конкретних проблем освіти і сі­мейного виховання дітей з аутизмом.

У загальномвтодологічному плані Концепція спирається на фі­лософську доктрину діяльності як основу людського розвитку і само­розвитку (Г.Гегеля, І.Канта, Б.Спінози, Л.Фейєрбаха) і на досвід її осмислення сучасними філософами (Е.Ільєнковим, Г.Батищевим, Ю.Бородаєм, Л.Науменко, В.Кременем, В.Лутаєм та ін.).

Теоретико-психологічний контекст Концепції визначають по­ложення конкретно-історичного підходу до психічного розвитку люди­ни і концепції її діяльнішої сутності (І.Бех, Л.Виготський, А.Леонтьєв, А.Лурія, С.Максименко, С.Рубінштейн, О.Савченко та ін.), положення про механізми самодетермінації діяльності та джерела саморозвитку особистості (С.Рубінштейн, В.Давндов, В.Зінченко, Н.Чепелєва та ін) уявлення про проектування освітніх систем як авангардної сфери соці-окультурної практики (В. Давидов, О. Савченко, В. Слободчиков та ін.). Саме ці роботи створюють фундаментальні передумови для розробки змісту Концепції.

Заявлена спрямованість Концепції вимагає звертання до ідей розвивального навчання і виховання (М.Скаткін, ІЛернер, Л.Занков, М.Вашуленко та ін.), до гуманістичних традицій у філософії та соціоло­гії сім'ї (Ф.Бекон, Г.Гегель, В.Розанов), в сімейній педагогіці (Я.Коменський, Ж.Руссо, К.Ушинський, В.Сухомлинський, Я.Корчак,

Необхідність залучення такої широкої теоретико-методологічної бази визначається необхідністю певною мірою розпочати розробку методології вивчення синдрому аутизму з полідисциплінарних по­зицій, на яку можна було б спиратися при проведенні конкретних досліджень та при здійсненні роботи практиками освіти. Підхід до роз­витку, навчання і соціалізації дітей з аутизмом повинен розраховува­тися не тільки на аутичну дитину "взагалі", не тільки бути не відірва­ним від сучасної культурно-історичної ситуації дитячого розвитку (будь-то конструктори „Лего", комп'ютерні ігри, модернізований ре­пертуар телепередач тощо), але й, що особливо важливо, враховувати зміну менталітету підростаючих поколінь. У даному разі мається на увазі те, що дитина-аутист повинна розглядатися не тільки як одна з складових суспільного розвитку, але й як така, що формує, породжує і гуманізує сучасну цивілізацію та вносить свій особливий вклад в становлення людської культури.

Разом з тим важливим є врахування як різнопланових виливів культури на формування такої дитини (тобто ставлення світу до дити­ни), так і ставлення світу аутиста до світу дорослих, до культури в ці­лому, до самого себе. Такі дані дозволять у майбутньому висунути нові підходи до вивчення проблематики освіти, розвитку, соціалізації та сі­мейного виховання дитини з аутизмом. Мова, таким чином, йтиме не тільки про вплив дорослого на розвиток дитини з аутизмом (проекція подорослення або соціалізація), але й про їхню діалогічну взаємодію (проекція подорослення, або освоєння культури). Тому кожна дитина з аутизмом, яка проживає ситуацію своєї інтеграції у світ культу­ри, має розглядатися як така, що обов'язково збагачує сукупний по­тенціал людини новими можливостями і є джерелом розвитку ди­тячо-дорослої спільноти.

Декларація ООН про права розумово відсталих осіб спрямо­вана на докорінну зміну ставлення суспільства до цієї категорії насе­лення. Цей документ проголошує, що розумово відстала людина має невід'ємне право на визнання її людської гідності. Сьогоднішнє і майбутнє цих людей повинно засновуватися на дотриманні суспільс­твом тих самих прав людини, які належать всім людям.

Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1989 року прийняла Конвенцію про права дитини, яку інакше називають як "велика хартія свобод для дітей або світова конституція прав дитини". Головна мета Конвенції – максимальний захист інтересів дитини. її положення зво­дяться до чотирьох важливих вимог, які повинні забезпечити права ді­тей. Це - виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. Стаття 23 цієї Конвенції присвячена дітям з обмеже­ними можливостями, а також правам „неповноцінної в розумовому або фізичному відношенні дитини на гідне життя у суспільстві". Пункт 3 цієї статті говорить про пріоритетне задоволення особливих потреб такої дитини в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності.

Не менш важливою є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН (1975), в якій підкреслюється рівність громадянських і політичних прав осіб з обмеженими можливостями та проголошується положення про те, що діти з ОПФР повинні кори­стуватися особливими правами в наданні їм спеціальних послуг, які дозволяють їм досягнути максимального прояву можливостей і при­скорити процес "їх інтеграції у суспільство.

Надзвичайно важливим є створення Європейської хартії аутистів (1992), в якій акцентується необхідність виділення прав аутистів особливо та необхідність їх захисту і введення в дію у кожній державі відповідним законодавством. В хартії враховані положення Декларації ООН (1971,1975), а також включені пункти, за якими передається право аутистів на: самостійне життя і розвиток відповідно їх можливостям; то­чну діагностику і клінічну оцінку, доступну і неупереджену; одержання відповідної освіти; участь (особисто або їх законних представників) у прийнятті будь-якого рішення, яке може певним чином вплинути на їх майбутнє; повноцінну участь в оздоровчих і спортивних заходах; юри­дичну допомогу, а також на збереження всіх їх законних прав; захист від загрози бути необґрунтовано вміщеними у психіатричну лікарню або в будь-який інший заклад закритого типу; доступ до їх особистої справи, що містить дані медичного, психологічного, психіатричного та освітньо­го характеру; створення сім'ї, без примусу до цього й експлуатації та ін.

Отже, змістом основних міжнародних документів, що стосу­ються прав осіб з ОПФР, проголошуються принципи рівності прав, тобто особам з обмеженими можливостями надаються ті ж права, що і всім людям. По-друге, визнається, що особам з ОПФР належать осо­бливі права (наприклад, право глухої людини користуватися послу­гами перекладача під час судового процесу тощо).

Законодавча політика в Україні у цьому контексті спрямову­ється на те, щоб поступово перевести існуючі в країні законодавчі ак­ти у відповідність до міжнародних документів. Тому на протязі 90-х років XX століття були прийняті заходи щодо ратифікації і реалізації цих міжнародних документів.

Правовими документами України, що захищають права і сво­боди осіб з ОПФР є:

■ Конституція України (1996), В її статтях 3, 8, 24 і 46 визначено права і свободи людини та їхні гарантії з боку держави. Зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Утверджується рівність прав людини, незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере­конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, від мовних та інших ознак. Стверджується право громадян України на соціальний захист.

■ Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (1991) включає: загальні положення (визначення статусу "інвалід"; перелік умов для задоволення потреб інвалідів, що забезпе­чується діяльністю держави: правові, економічні, соціально-психологічні та ін); наголошує на обов'язковість забезпечення вико­нання державою індивідуальних програм реабілітації та ін); визнає державні органи України, які здійснюють державне управління в га­лузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів (Міністерство со­ціального захисту населення України, Міністерство охорони здоров'я України та Місцеві Ради народних депутатів України); визначає дже­рела фінансування та соціального захисту населення України; наво­дить перелік громадських організацій України; визначає шляхи пра­цевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів та умови для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструкту­ри; дає перелік видів необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалідам.

■ Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (2001) гарантує цим категоріям ді­тей право на матеріальне забезпечення за рахунок Державного бю­джету України та їхню соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму та інші питання.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: