Частота гастроінтестінальних симптомів при синдромі циклічної блювоти у дітей

У частини хворих може спостерігатися лихоманка, дегідратація, гіперсалівація, пітливість і підвищення артеріального тиску. У більшої частини пацієнтів напади повторюються кожні 2-4 тижні з епізодами вночі і вранці.

У періоді одужання наголошується підвищення активності дитини, відновлення апетиту, нормалізація кольору шкірних покривів, поступово відновлюється водно-електролітний баланс.

В даний час для постановки діагнозу «синдром циклічної блювоти» (СVS) використовують критерії діагностики Міжнародної асоціації СVS:

1. Мінімум 3 типових рецидивуючих важких нападу блювоти і/або нудоти і блювоти.

2. Більш ніж чотирикратна блювота у фазі розпалу захворювання.

3. Епізоди тривалістю від декількох годин (в середньому 24-48 годин), мінімум 2 години, але іноді до 10 днів і більше.

4. Частота нападів менше 2 епізодів в тиждень, в середньому кожні 2-4 тижні.

5. Періоди повністю нормального самопочуття різної тривалості.

6. Відсутність очевидної причини блювоти при обстеженні.

1. Стереотипність: для конкретного пацієнта, кожен епізод схожий за часом початку, інтенсивності, тривалості, частоті, асоційованими ознаками і симптомами.

2. Можливість самоліквідації (напади можуть закінчитися спонтанно і без лікування).

3. Анамнез (випадки мігрені або СVS в сім'ї хворого).

4. Анамнестичні дані про необхідність внутрішньовенного введення рідини протягом нападу.

Обгрунтування діагнозу СVS вимагає ретельного вивчення анамнезу, даних об'єктивного і лабораторного обстежень, необхідності виключення інших захворювань, які можуть супроводжуватися блювотою, подібно СVS.

Римські критерії III діагностики синдрому циклічної блювоти у дітей

Діагноз встановлюють при наявності всіх нижче перерахованих ознак:

1. Два або більш за періоди інтенсивної нудоти і тривалої блювоти або тривалої блювоти в перебігу декількох годин або днів.

2. Повернення до звичайного стану здоров'я протягом декількох тижнів або місяців.

Стратегія медикаментозного лікування ґрунтується на тому, що лікування, яке застосовується, залежить від періоду захворювання.

1. Очисна клізма з подальшим промиванням кишечника 1-2% розчином

2. Оральна регідратація. Використовується призначення розчинних сольових сумішей, які відновлюють водно-електролітний баланс при блюванні, прискорюють відновлення метаболізму в організмі хворої дитини. Доцільно комбінувати розчини для оральної регідратації із негазованою лужною мінеральною водою, холодним чаєм з лимоном. Добовий об’єм розчинів для оральної регідратації (мл) повинен складати залежно від віку дитини – 100-130 мл на кг маси тіла.

У важких випадках доводиться вдаватися до призначення інфузійної терапії – глюкоза, фізіологічний розчин (загальна кількість рідини складає 40-50 мл/кг маси тіла на добу).

3. Дієта – стіл № 3, потім стіл № 5, що містить легкозасвоювані вуглеводи.

4. Спазмолітіики (за необхідністю) при вираженому абдомінальному больовому синдромі – но-шпа, дуспаталін, діцетел, ріабал.

5. Ентеросорбенти (ентеросгель, смекта). Хворим дітям доцільно призначати ентеросорбенти 4-го покоління(діоксид кремнію), який покращує детоксикаційний ефект, поліпшує евакуаційну функцію шлунку.

6. В окремих випадках призначається протиблювотна терапія (ондансетрон).

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАРЕЯ -це безболісна дефекація 3 і більше разів на добу більшою

кількістю неоформлених випорожнень, що тривають 4 і більше тижнів із дебютом у періоді новонародженості. При цьому відсутнє відставання росту, якщо раціон досить калорійний.

За наявними даними в 60-80 % випадків в основі персистуючої діареї у дітей лежать функціональні розлади. У основі функціональної діареї лежить прискорення транзиту кишкового вмісту, пов'язане з посиленням рухової активності кишечнику. Порушення моторики пов'язане з наступними основними чинниками:

1. Підвищена чутливість рецепторного апарату стінки кишечнику до розтягування → позиви на дефекацію виникають при незначному розтягуванні кишечника.

2. Нервово-психічні чинники (психоемоційні стреси) → порушення центральної регуляції моторної, секреторної і інших функцій кишечника → гіперкінетична дискінезія кишечника, підвищена збудливість і скоротлива активність кишкової мускулатури як у спокої, так і під впливом емоційних і харчових навантажень.

3. Прискорений пасаж вмісту тонкої і товстої кишок призводить до того, що частина вуглеводів, особливо легкозасвоюваних, не розщеплюється повністю, не всмоктується і в товстій кишці піддається мікробному зброджуванню → виникають сприятливі умови для появи і швидкого розмноження патогенної мікрофлори → розвивається дисбактеріоз кишечника.

4. Посилені процеси бродіння → надмірна концентрація в просвіті кишечника органічних осмотичних активних речовин → транссудація і ексудація (за наявності вторинного запалення) в просвіт кишки.

5. Надмірне газоутворення, збільшення об'єму вмісту кишечника викликають розтягування стінок і збудження перистальтики товстої кишки → виникає хронічна діарея, яка у ряду хворих може чергуватися із закрепами унаслідок дисрегуляторної гіпокінетичної дискінезії кишківника.

Діагноз функціональної діареї встановлюють методом виключення. Оскільки клінічні прояви діареї не специфічні і можуть супроводити різним захворюванням, необхідне комплексне обстеження хворих, що включає сімейний, харчовий, лікарський анамнез, лабораторні і інструментальні дослідження (загальноклінічні аналізи крові, копрограмму і аналіз калу на приховану кров, бактеріологічне дослідження калу і аналіз калу на дисбактеріоз, ректоскопію, при необхідності – морфологічне дослідження біоптата слизистої оболонки термінального відділу сигмовидної кишки для виключення запального характеру захворювання)

При встановленні функціонального характеру діареї необхідно звернути особливу увагу

1. Дані анамнезу: тривалість діареї, час її початку і імовірна причина її виникнення (виключення харчової погрішністі, контакта з хворою дитиною і ін.); кількість дефекації за добу і об'єм калових мас; наявність болю в животі і метеоризму, тенезмів і дефекації в нічний час; наявність в калі патологічних домішок – слизу, крові; частота і вираженість кишкової перистальтики, зміна маси тіла дитини.

3. Лабораторні дані: макро- і мікроскопічне дослідження калу (скупчення лейкоцитів і

слущенного епітелію, характерні для запальних захворювань інфекційної природи,

бактеріологічне дослідження калу для виявлення можливих збудників захворювання).

4. Інструментальні методи обстеження – ректоскопічне дослідження.

1. Дієта з обмеженням вуглеводів, особливо легкозасвоюваних з метою зменшення бродильних процесів в кишечнику; виключення молочних продуктів на період загострення (можна спробувати з крайньою обережністю включати молочні продукти в період ремісії з урахуванням індивідуальної переносимості).

2. Психотерапія, направлена на корекцію психоемоційних розладів і на нормалізацію моторної функції кишечника. Важливу роль грає огорожа дитини від психотравмуючих ситуацій, створення сприятливого мікроклімату в сім'ї і дитячому колективі, забезпечення можливості регулярних прогулянок, водних процедур, занять лікувальною фізкультурою.

Важливо стежити за регулярністю спорожнення кишечника в певний час («рефлекс на горщик»).

3. Антидіарейні препарати. Для лікування функціональної діареї рекомендується застосовувати смектит, який завдяки своїм адсорбуючим і мукоцитопротекторним

властивостям є досить ефективним лікарським засобом та гідрогель метилкремнієвої кислоти..

4. Пробіотіки: ентерол, біфідумбактерін, лактробактерін, лінекс, біфі-форм, хілак форте і ін.

5. Вітамінотерапія.(інколи місцево з використанням мікроклізм).

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ЗАКРЕП - порушення функції кишечника, що проявляється

збільшенням інтервалів між дефекаціями (порівняно з індивідуальною нормою) або систематичним недостатнім спорожнюванням кишечника.

Функціональний закреп (ФЗ) є однією найбільш частих патологій шлунково-кишкового

тракту у дітей. Звертання до педіатра з приводу ФЗ становлять 3 % від всіх візитів та близько 30% - до дитячого гастроентеролога.

1. Аліментарний чинник – порушення режиму і характеру живлення, ранній переклад дитини на змішане або штучне вигодовування.

2. Психогенний чинник – за наявності у дітей-невропатів астенічного, депресивного, істеричного або фобічного синдромів.

3. При хронічних захворюваннях травної системи, ендокринної патології, нервової системи.

Порушення моторної діяльності кишечника→гіпокинетична дискінезія→ зниження тонусу кишкової стінки→порушення центральної і вегетативної регуляціїтравлення→гормональні порушення→хронічна гіпоксія→мязова гіпотонія, гіподинамія.

1. Діагноз встановлюють при наявності у дітей до 4-літнього віку протягом 1

• Два або менше спорожнювання кишечника на тиждень;

• Принаймні 1 епізод у тиждень нетримання після придбання гігієнічних

• Наявність хворобливого спорожнювання кишечника або твердих

• Присутність великої кількості фекальних мас у прямій кишці;

• Утворення «калових каменів», які можуть утруднювати дефекацію.

2. Наявність вищеперерахованих ознак супроводжується:

3. Зазначені ознаки зникають відразу після дефекації.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: