Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Використання національного доходу. Споживання та заощадження.





Розподіл і перерозподіл доходів закінчується їх кінцевим використанням. Частину доходів населення використовує на споживання,а частину - на заощадження.

Споживання– головна складова сукупних витрат. Джерелом споживання є дохід. Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Споживчі видатки здійснюються домогосподарствами на придбання: товарів довгострокового користування; товарів повсякденного вжитку і оплату послуг.

Заощадження – це та частина використовуваного доходу, яка не витрачається на споживання.

Як споживання (C), так і заощадження (S)знаходяться в безпосередньому зв’язку з величиною національного доходу (Y)й відчувають на собі дію одних і тих же факторів, або:

Y = C + S.

Розрізняють середню схильність до споживання (APC) та середню схильність до заощадження (APS).

Середня схильність до споживання відношення споживчих видатків до національного доходу:

APC = C / Y.

Середня схильність до споживання показує, яка частину національного доходу витрачається на споживання.

Середня схильність до заощадженнявідношення заощаджень до доходу:

APS = S / Y.

Середня схильність до заощадження показує, яка частину національного доходу відкладається у вигляді заощаджень.

Зміна національного доходу викликає зміну величини споживчих витрат та заощаджень. Ця зміна описується показниками граничної схильності до споживання та заощадження.

Приріст споживчих витрат, викликаний зростанням національного доходу на одиницю, називаютьграничною схильністю до споживання (MPC):

MPC = ∆ C / Y.

Гранична схильність до споживання показує на скільки зростуть споживчі витрати при збільшенні національного доходу на одиницю. Гранична схильність до споживання завжди менша одиниці:



MPC < 1.

Приріст заощаджень, викликаний зростанням національного доходу на одиницю, називають граничною схильністю до заощадження (MPS):

MPS = ∆ S / Y.

Гранична схильність до заощадження показує на скільки зростуть заощадження при збільшенні національного доходу на одиницю. Гранична схильність до заощадження завжди менша одиниці:

MPS < 1.

MPC + MPS = 1.

Отже, величина споживання та заощадження залежать від величини доходу. Чим менші доходи, тим менші заощадження. Бідні сім’ї мають нульові заощадження, а дуже бідні - від’ємні. На відміну від заощаджень, споживання існує в усіх сім’ях. Проте його нижній рівень не може впасти нижче прожиткового.

Функція споживання – функція, яка описує залежність між величиною національного доходу і величиною споживчих видатків.Графічно їй відповідає крива споживання.

Кут нахилу кривої споживання завжди менше 45° і дорівнює граничній схильності до споживання MPC. Крива зміщена вверх по осі ординат на величину автономного споживання. Автономне споживання – споживчі видатки, які не залежать від величини національного доходу. Наявність автономного споживання пояснюється тим, що навіть за відсутності доходів домашні господарства вимушені здійснювати споживчі видатки. Автономне споживання фінансується за рахунок заощаджень минулих періодів (фактор багатства), або за рахунок майбутніх доходів (використання кредитів).

 

Споживання

 

 

 

 

 

Функція споживання

 

 

Автономне

споживання 45°

 

100 200 300 400 500

Використовуваний дохід

 

Функція споживання

Алгебраїчно функцію споживання можна представити так:

C = CА + MPC ·Y,

де, C – споживчі витрати;

CА – автономне споживання;

MPC ­ - гранична схильність до споживання

Y - національний дохід.

Фактори, що впливають на споживання. Хоча споживання напряму залежить від розміру використовуваного доходу, на нього впливають також і інші чинники, які навіть за незмінного доходу можуть змінити обсяги споживання. Такі чинники викликають зміну положення кривої споживання. До них належать:

- майбутній очікуваний дохід. Якщо споживачі очікують гарантовано вищих доходів у майбутньому. То вони збільшать свої споживчі витрати пропорційно зростанню доходу (крива споживання зміститься угору) і навпаки;

- величина багатства. Зростання багатства домогосподарств дозволяє забезпечувати більш високий рівень автономного споживання навіть при тому ж поточному доході (крива споживання зміститься угору) і навпаки;

- рівень інфляції. Впливає на реальну купівельну спроможність грошових залишків та вартість майна, тому збільшення інфляції зменшує споживання (крива споживання зміститься вниз);

- податки. Збільшення податків викликає зменшення споживання. (Збільшення автономних податків зміщує криву споживання вниз, а збільшення подоходнього – зменшує кут її нахилу).

Функція заощадження – функція, яка описує залежність між величиною національного доходу і заощадженнями.Графічно їй відповідає крива заощадження.

Заощадження

 

 

 

 

Функція заощадження

 

Автономне

споживання 100 200 300 400 500

- 100

Використовуваний дохід

 

Функція заощадження

 

Кут нахилу кривої заощадження завжди дорівнює граничній схильності до споживання MPS. Крива зміщена вниз по осі ординат на величину автономного споживання. Це означає, що при низьких доходах, недостатніх для забезпечення поточного споживання, воно частково фінансується за рахунок заощаджень. Тобто при низьких доходах заощадження будуть від’ємними. Це може мати наслідком зменшення багатства нації, або збільшення заборгованості, якщо споживання фінансується за рахунок майбутніх заощаджень (кредит). При певному значення національного доходу (на графіку це 200) використовуваний дохід повністю буде спрямовуватись на споживання, а заощадження будуть нульовими. Такий дохід називають пороговим доходом або точкою нульового заощадження. І якщо дохід перевищить 200 – нація почне заощаджувати, накопичувати багатство.

Алгебраїчно функцію заощадження можна представити так:

S = - CА + MPS ·Y,

де, S – заощадження;

CА – автономне споживання;

MPS ­ - гранична схильність до заощадження.

Y - національний дохід.

Заощадження відіграють важливу роль в економіці, оскільки саме вони є джерелом коштів для інвестицій. Заощадження здійснюють:

- домашні господарства (основна маса заощаджень). Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями;

- фірми у вигляді нерозподіленого прибутку та амортизації;

- держава у випадках профіциту бюджету. Дефіцит бюджету означає від’ємні заощадження.

Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями.

Інвестиції.

Економічний розвиток країни, збільшення ї економічного потенціалу, підвищення життєвого рівня населення неможливе без нарощення капіталу. Таке нарощення відбувається через процес інвестування.

Інвестиції – це витрати, які спрямовані на збільшення обсягу капіталу в економіці. Інвестиції представляють собою видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.

Існує відмінність в розумінні інвестицій на макро- та мікрорівні. З точки зору макроекономіки, інвестиціями вважають не всі вкладення в капітал. А лише ті , які викликають приріст загальної маси капіталу в національній економіці. Тобто, придбання капітальних благ вироблених у минулих періодах, які були у застосуванні з точки зору макроекономіки не вважається інвестиціями, оскільки тут лише відбувається зміна власника, а загальний обсяг капіталу залишається незмінним (на відміну від мікрорівня, де будь яке придбання капітальних благ для фірми є інвестицією).

Інвестиції – це один з компонентів сукупних видатків.

СУКУПНІ ВИДАТКИ = ВИДАТКИ НА СПОЖИВАННЯ + ІНВЕСТИЦІЇ + ДЕРЖАВНІ ЗАКУПКИ + ЧИСТИЙ ЕКСПОРТ.

Розрізняють три види інвестиційних видатків:

- інвестиції в основний капітал– це витрати на придбання основних виробничих фондів (машин, устаткування, обладнання, будівель, споруд);

- інвестиції в житлове будівництво– витрати на будівництво нового житла;

- інвестиції в запаси – це резерви сировини, матеріалів, незавершених товарів та готової продукції підприємств.

Оскільки інвестиції є складовою частиною сукупних видатків, вони суттєво впливають на сукупний попит, обсяг ВВП, зайнятість. Вони сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому.

Фірми здійснюють інвестиції для того, щоб наростити обсяги капіталу та замінити діючий капітал, який вибуває внаслідок зношення. Тому розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це весь загальний обсяг інвестицій. Вони розпадаються на дві частини. Одна частина йде заміщення основного капіталу, який вибуває через зношення. Ці інвестиції дорівнюють амортизаційним нарахуванням. Інша частина інвестиційних витрат пов’язана зі збільшенням основного капіталу. Ця частина становить чисті інвестиції.

ВАЛОВІ ІНВЕСТИЦІЇ = АМОРТИЗАЦІЯ + ЧИСТІ ІНВЕСТИЦІЇ.

Джерелом для інвестицій є заощадження, які здійснюють домашні господарства та фірми. Заощадження визначаються величиною національного доходу, тому й інвестиції в кінцевому рахунку залежать від величини національного доходу. Проте, головним мотивом для інвестицій є отримання прибутку, а це означає, що вони насамперед залежать від очікуваного доходу. Частина ж інвестицій, яка пов’язана з амортизацією, залежить від обсягів функціонуючого капіталу. Тому, в загальному вигляді, функцію інвестицій можна зобразити таким чином:

I = E – dr + gY,

де I - інвестиційні витрати,

E - автономні інвестиції,

d - емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки,

r – реальна банківська процентна ставка,

Y – національний дохід,

g - гранична схильність до інвестицій, g = DI / DY.

 
 


r

 

 

 

I

Функція інвестицій

В основному інвестиційні видатки здійснюють фірми. Власних ресурсів для інвестицій їм не вистачає, тому вони залучають до інвестицій заощадження через фінансовий ринок. Тому ціна інвестицій набуває форми процентної ставки. А графік функції інвестицій має вигляд кривої з від’ємним нахилом. Від’ємний нахил відображає обернену залежність між процентною ставкою (r) і обсягом інвестицій (I). Чим вища процентна ставка, тим дорожче обходиться фірмам залучення ресурсів для інвестицій, тим менше фірми здійснять інвестицій.

Основними факторами, що визначають динаміку інвестицій є такі.

1. Очікувана норма чистого прибутку. Вона впливає на бажання інвестувати та готовність залучати заощадження через фінансовий ринок.

2. Реальна процента ставка. Вона визначає вартість інвестицій, а отже й обсяги залучених для них коштів.

3. Податкові ставки. Вони визначають для фірм чисту прибутковість реальних інвестицій.

4. Зміни в технології виробництва. Розвиток технологій приводить до зменшення витрат, а отже збільшує прибутковість інвестицій.

5. Наявний основний капітал. Він визначає обсяги інвестицій, спрямованих на заміщення зношених основних фондів.

6. Економічні очікування. Прогнози щодо попиту на продукцію та обсягів реалізації визначають і очікуваний прибуток на інвестиції.

Інвестиції є важливим чинником економічної стабільності. Базовою умовою досягнення макроекономічної рівноваги є рівність заощаджень та інвестицій.

S = I.

Проте заощадження визначаються обсягом національного доходу, а інвестиції величиною процентної ставки. Тому на практиці ця рівність далеко не завжди виконується. До того ж інвестиції є надзвичайно мінливими. Нестабільність інвестицій вважається одним з основних чинників макроекономічної нестабільності і циклічних коливань.

Причини нестабільності інвестицій в умовах ринку такі.

1. Тривалий термін використання капітальних благ. Термін служби обладнання, будівель можна подовжити за рахунок ремонту, а отже, при необхідності, відкласти інвестиції.

2. Нерівномірність науково-технічного прогресу та нерегулярність нововведень. Нові відкриття та нововведення стимулюють інвестиції, проте вони відбуваються нерівномірно, через що інвестування набуває хвилеподібного характеру.

3. Мінливість очікувань. Песимістичні очікування відносно економічної кон’юнктури чи політичної ситуації можуть викликати скорочення інвестицій і навпаки.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.