Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сутність, основні етапи, форми економічної глобалізації





Дослідження глобалізації ґрунтується на необхідності виокремлення чинників, умов та наслідків її розвитку. До чинників, які впливають на глобалізаційні процеси слід віднести чинники доцентрової (стимулюючої) та чинники відцентрової (гальмуючої) дії. До чинників, які стимулюють глобалізацій ні процеси слід віднести:

1) ступінь поглиблення міжнародного поділу праці;

2) мірою залучення країн і регіонів у систему міжнародного поділу праці;

3) розвиток спеціалізації країн, що забезпечує формування оптимальної структури ресурсного забезпечення та виробництва;

4) збільшення обсягів міжнародного кооперування, що сприяє формуванню ефективної системи торговельних, виробничих, інвестиційних та інноваційних зв’язків;

5) ступінь уніфікації національних систем, що сприяє формуванню єдиною універсальної системи міжнародних економічних відносин шляхом гнучкої адаптації національних економік до умов (політико-правових, соціальних, економічних, культурних) міжнародного середовища;

6) лібералізація системи міжнародних економічних відносин, яка сприяє формуванню єдиного соціально-економічного простору на принципах демократії та лібералізму.

До чинників відцентрової дії в першу чергу відносять:

1) чинники макрорівневого впливу, а саме: політичні, правові, соціальні, економічні, культурно-історичні особливості країн, які є основою національної унікальності;

2) розвиток регіоналізації, яка є попереднім (підготовчим) етапом глобалізації. Регіоналізація – це процес поступового формування єдиного економічного простору близьких за рівнем соціально-економічного, культурно-історичного розвитку країн окремого регіону для вирішення спільних проблем шляхом встановлення уніфікованих умов їх співробітництва.



Створення регіональних об’єднань передбачає уніфікацію принципів, методів та інструментів зовнішньоекономічного співробітництва та механізмів його регулювання шляхом підписання преференційних угод, угод про створення зон вільної торгівлі, митних союзів, спільних ринків та економічних союзів, або ж формування наднаціональних органів управління. Регіоналізація сприяє забезпеченню вільного міждержавного руху товарів, послуг та факторів виробництва у відповідності до потреб та можливостей регіонального ринку та перешкоджає проникненню нових суб’єктів господарювання. На певному етапі розвитку регіональних об’єднань змінюється характер та пріоритети регіональних відносин - виникає необхідність у трансграничній взаємодії з іншими суб’єктами світового господарства для забезпечення сталого розвитку окремого регіону. Регіональне співробітництво трансформується у субрегіональне, а згодом – у глобальне. Однак сучасні реалії світової економіки свідчать про недостатній часовий період його формування, що і стало однією з причин світової кризи. Таким чином, завдяки існуючій системі пріоритетного розвитку регіоналізація є гальмуючим чинником глобалізації. Ця теза знайшла підтримку у роботах таких вчених як Дж. Бхагваті, П. Кіта, Р. Де Вільєрса. У свої книзі “Термиты в торговой системе: как преференциальные торговые соглашения подтачивают многостороннюю торговлю” Дж. Бхагваті стверджує, що регіональні торговельні угоди створюють преференційні режими всередині регіональних об’єднань та перешкоджають розвитку міжрегіональної торгівлі [42]. П. Кіт та Р. Де Вільєрс обґрунтовують думку про незавершеність етапу глобалізації, який може при зневірені у ній міжнародного суспільства повернутись до регіоналізації [43].

На сьогодні глобалізацію розглядають як вищу ступінь інтернаціоналізації світової економіки, а глобальну економічну діяльність як вищу форму міжнародної економічної діяльності суб’єктів господарювання. Тому доцільно більш детально розглянути процес трансформації економічної діяльності в глобальну. Хоча в різних країнах є певні особливості формування глобальних стратегій економічного розвитку, в узагальненому вигляді можна виокремити наступні рівні економічної глобалізації:

1) пасивна інтернаціоналізація національних суб’єктів господарювання, яка полягає у формуванні адаптивного механізму міжнародного співробітництва під впливом зовнішніх чинників з метою забезпечення конкурентних переваг на міжнародних ринках. Дана модель передбачає переорієнтацію існуючих економічних, політичних та соціокультурних відносин на розробку нових інтернаціоналізованих з метою подальшої міжнародної співпраці. Тобто, фактично створюються умови, при яких національні суб’єкти господарювання повинні змінювати пріоритети своєї діяльності через необхідність пристосування до умов та вимог середовища міжнародного бізнесу;

2) розвиток експортної діяльності, обсяги та характер якої визначаються у відповідності до конкурентного потенціалу суб’єктів господарювання та характеру міжнародного конкурентного середовища;

3) спільне підприємництво, доцільність якого обумовлюється інтенсифікацією зовнішньоторговельної діяльності та необхідності її фінансового забезпечення за рахунок залучення іноземного капіталу;

4) міждержавний рух капіталу сприяв розвитку процесів транс націоналізації, створенню транснаціональних та багатонаціональних компаній, які на теперішній час формують загальносвітові основи міжнародного економічного спілкування. Слід зазначити, що саме стратегії ТНК властива стерео типізація ринків, яка передбачає розробку ключових факторів управлінської поведінки для різних економічних систем для гнучкої адаптації власних інтересів вимогам закордонних ринків [36, с. 63]. З переходом від національного на наднаціональний рівень ТНК нівелюють значення окремих національних економік, розглядаючи їх як потенційно вигідну сферу розширення власного виробництва;

5) на рівні з посиленням процесів транс націоналізації інтенсивно розвивається і регіоналізація, яка передбачає уніфікацію норм, методів, способів господарської діяльності суб’єктів в межах регіональних систем та методів і інструментів її регулювання. У 80-х рр. XXст. почали створюватись інтеграційні угрупування різного рівня: у 1995 році їх було 23, у 2000р. – 82, а у 2007р. – 148;

6) динамічність та диверсифікація розвитку світового господарства унеможливлюють локальний розвиток країн у межах регіону та обумовлюють інтеррегіональну взаємодію, яка при досягненні певного рівня та характеру відносин перетвориться в інтеррегіональну інтеграцію;

7) поширення діяльності транснаціональних компаній та розвиток процесів інтеррегіональної інтеграції сприяють формуванню єдиного світового ринку з уніфікованою системою міжнародних економічних відносин та відповідним механізмом їх регулювання.

Таким чином, глобалізована економічна діяльність є вищим ступенем розвитку зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб’єктів, яка передбачає трансформацію підприємницьких стратегій з урахуванням кон’юнктури міжнародних ринків, рівня та характеру конкурентного середовища тощо.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.