Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Роль ТНК в системі міжнародного інвестування.





Транснаціональні корпорації (ТНК) – великі монополістичні об’єднання, які мають широку мережу філій у різних країнах, реалізують єдину послідовну стратегію.

За статистикою ООН, до ТНК відносять компанії з річним оборотом понад 100 млн дол, які мають не менше 6 філій у різних країнах, високу частку закордонних продаж та закордонних активів.

Характерною рисою сучасної світової економіки є транс націоналізація, тобто посилення впливу транснаціональних корпорацій на міжнародні економічні відносини між її суб’єктами. На сьогодні діяльність ТНК є настільки впливовою, що обумовлює виникнення проблеми їх національної належності – річні обсяги продаж багатьох корпорацій перевищують обсяги ВВП таких країн як Бельгія, Нідерланди, Люксембург та інших. Тому економічна політика країн формується з урахуванням (а в багатьох випадках і на основі) політики найбільших ТНК. На теперішній час у світі нараховується близько 65 000 ТНК, що контролювали більш ніж 890 000 іноземних філій із загальним обся­гом прямих іноземних інвестицій більше 9 трлн дол. США та 57 млн працівників. Загальний обсяг продажів ТНК складав майже 19 трлн США, обсяг експорту філій ТНК складає 3,7 трлн дол, тобто понад 30% світового експорту. Майже 90 % із 100 найбільших ТНК припадає на країни ЄС, США, Японію. Діяльність найбільших корпорацій сконцентрована в автомобільній промисловості, електроніці, виробництві електрообладнання, нафтовій, хімічній, фармацевтичній та аграрній промисловості.

Теоретичне обґрунтування мотивів, механізму та економічних вигод від інвестиційної діяльності міститься в працях таких вчених як С. Хаймер, Р. Вернона та інших.

С. Хаймер вперше визначив, що структура ринків та специфічні характеристики компаній відіграють головну роль у визначенні мотивів прямих іноземних інвестицій. Структурна недосконалість ринку пояснює прямі іноземні інвестиції тадіяльність транснаціональних компаній, виходячи з економії від зростання масштабів виробництва, переваг нововведень, збутових систем, диверсифікації продуктів та переваг доступу до кредитних ресурсів. У своїй теорії монополістичної конкуренції С. Хаймер розглядає ТНК як суб'єкт ринкової влади, яка сприяє зростанню фірми шляхом злиття і поглинання, збільшен­ню концентрації виробництва. Проте на певній стадії підвищення концент­рацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливим, що обумовлює необхідність та доцільність іноземного інвестування. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтен­сифікації конкуренції у глобальній економіці.



В теорії монополістичної конкуренції виокремлюються горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. Горизонтальні інвестиції це інвестування у виробництво основної продукції ТНК. Вертикальні інвестиції здійснюються у послідовні стадії виробництва спеціалізованих продуктів (ком­плектуючих), які використовуються для виробництва кінцевої готової продукції транснаціональної кооперації. Вертикальні закордонні інвестиції – це домі­нуючий спосіб експансії олігополій у базових галузях обробної промисловості та гірничодобувній галузі, які залежать від доступу до джерел сировини.

Визначивши нерівномірність НТП як результату інноваційних зусиль країн, які володіють великим капіталом і більш кваліфікованою робочою силою, Р. Вернон розкриває механізм формування динамічної порівняльної переваги країн-новаторів перед іншими країнами – безперервне поновлення монопольного становища новими технологічними зусиллями, які у часі враховують “природні” фази життєвого циклу введеного на ринок товару.

Теорія монополістичної конкуренції С. Хаймера стали однією з теоретичних основ "парадигми Даннінга". У 80-х роках XX ст. Дж. Даннінгом був розроблений загальний концептуальний підхід - "еклектич­на парадигма", в рамках якої обґрунтовується необхідність та доцільність транснаціоналізації діяльності компаній та визначені основні її фактори:

1) фактори, які визначають конкурентні переваги компанії (масштаби діяльності, диференціація продуктів, патенти, торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології);

2) специфічне територіальне розміщення таких факторів виробництва, як природні ресурси та робоча сила;

3) переваги інтернаціоналізації, які визначають переважаючу ефективність прямих іноземних інвестицій над експортом товарів та послуг.

Конкурентні переваги – це загальні економічні можливості компанії, управлінський потенціал її менеджерів, репутація фірми та довіра до неї, її дострокові національні та закордонні ділові зв'язки.

Переваги інтернаціоналізації визначають здатність інтегрованих структур транснаціональних корпорацій реалізувати додаткові вигоди шляхом використання особливих активів.

Переваги розміщення факторів виробництва є наслідком використання таких факторів, як місткість ринку,забезпеченість факторами виробництва і регіональні відмінності в цінах на них, наявність відповідної інфраструктури.

Отже, за мотивами транснаціоналізації діяльності виокремлюють такі типи ТНК:

- ТНК, які орієнтовані на освоєння закордонних ринків та утримання ринкових позицій, тобто ринкову експансію;

- ТНК, які орієнтовані на використання більш доступних та дешевих факторів виробництва;

- ТНК, діяльність яких орієнтована на придбання активів в інших країнах.

Основними рисами ТНК є:

- наявність закордонних філій – організаційних, промислових, комерційних структур, які здійснюють виробництво, реалізацію продукції, послуг та після продажне обслуговування;

- єдина корпоративна політика, яка формується виходячи з інтересів всіх структурних підрозділів корпорації та реалізується як материнською компанією, так і всіма філіями.

Залежно від ступеня об’єднання капіталів та видів господарської діяльності виокремлюють такі форми транснаціоналізації як синдикат, картель, трест, концерн, конгломерат, пул, транснаціональний альянс (ТСА), консорціум.

Синдикат – форма монополістичного об’єднання, яка передбачає об’єднання комерційної діяльності компаній при збереженні їх юридичної та виробничої самостійності.

Картель– це найпростіша форма монополістичних об’єднань, яка передбачає укладення угоди між компаніями певної галузі відносно цін, обсягів збуту, ринків збуту, ринкових сегментів тощо.

Трест – форма монополізації шляхом об’єднання виробничої, збутової і фінансової діяльності компаній.

Концерн – багатогалузеве об’єднання трестівського типу на основі територіальної диверсифікації (компанії можуть розташовуватись у різних країнах).

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання шляхом поглинання функціонально не взаємопов’язаних компаній.

Пул– монопольне об'єднання, за яких прибутки потрапляють до спільних фондів, після чого здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, причому в заздалегідь обумовленій пропорції.

Консорціум– тимчасове об’єднання фінансово-кредитних установ, промислових компаній для реалізації певних спільних проектів.

Транснаціональний альянс – це міжфірмове об’єднання на основі укладання багатосторонніх угод між компаніями різних країн з метою довгострокової координації економічної діяльності його учасників в маркетинговій, інноваційній, інвестиційній, фінансовій, виробничій сфері. За ступенем регіоналізації транснаціональні альянси поділяють на:

- національні, які створені компаніями однієї країни;

- транснаціональні, які створені компаніями двох або більше країн і
діють на трансграничній основі;

- глобальні, що створені компаніями декількох країн і діють у глобально­му масштабі.

Економічна доцільність створення транснаціональних альянсів полягає у досягненні економічного ефекту за рахунок трансграничного використання нематеріальних активів, пайової участі, трансферу технологій та інновацій, партнерства або розподілу та комбі­нації функцій.

В Україні створення ТНК в багатьох випадках асоціюється з монополізацією капіталу і тому на теперішній час не має ТНК, а існують такі форми транснаціоналізації як промислово-фінансові групи та холдинги.

Промислово-фінансові групи (ПФГ) – це концерни, які створюються на міжгалузевих засадах і об’єднують промислові підприємства, кредитно-фінансові установи, науково-проектні організації, торгові підприємства з метою акумуляції фінансових коштів і виробничих ресурсів, оптимізації інвестиційного процесу [2].

Правове регулювання діяльності ПФГ в Україні здійснюється відповідно до Закону “Про промислово-фінансові групи”(1995). Рішення про створення ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України на основі аналізу представлених проектів з розрахунковим (прогнозним) обсягом реалізації кінцевої продукції не менше 100 млн дол. на рік, починаючи з другого року після їх створення [2]. Для українських суб’єктів господарювання корисним буде дослідження діяльності ПФГ в різних країнах (табл. 5.6).

Холдинг – це акціонерна компанія, яка володіє контрольними пакетами юридично незалежних виробничо-комерційних структур і здійснює управління і фінансування їх діяльності. Створення холдингів в Україні регулюється Положенням Антимонопольного комітету “ Про порядок одержання згоди Антимонопольного Комітету України на створення холдингових компаній в процесі корпоратизації та приватизації”.

 

Таблиця 5.6

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.