Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Робота нотаріату (РАЦСу). 10.1 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.





 

Нотаріат в Україні необхідно приймати не як систему, якій властивий лише загальний напрямок діяльності — вчинення нотаріальних дій, а як структуру, якій властиві складні нотаріально-адміністративні правовідносини, які неможливо визначити однозначно як адміністративні. Для адміністративних правовідносин характерною є вертикальна підпорядкованість суб'єктів керівним органам, а нотаріально-адміністративні суттєво відрізняються від таких правовідносин. Так, управління юстиції є регіональним адміністративним органом, але питання про дисциплінарну відповідальність нотаріусів ним не вирішується. Подання управління юстиції не передається за їх власною підпорядкованістю, а розглядається спеціально створеним для цього нотаріальним органом — Комісією по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Це положення дає можливість підкреслити суб'єктним складом осіб, що безпосередньо входять до структури нотаріату України, а також мають вплив на організацію та діяльність нотаріату.

До структури нотаріату в Україні можна віднести всі органи, які охоплюються нотаріально-адміністративними правовідносинами:

— державні нотаріуси, які за організаційною формою їх діяльності об'єднані в державні нотаріальні контори та архіви, що є юридичними особами;

— нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси);

— уповноважені на здійснення нотаріальних дій, передбачених законом, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії у тих населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів;



— головні лікарі, начальники по медичній частині, командири військових частин, начальники місць позбавлення волі, капітани морських суден та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії передбачені статтею 40 Закону України „Про нотаріат”(посвідчення заповітів та доручень);

— стажисти нотаріусів;

— консульські установи України та дипломатичні представництва України, які вчиняють нотаріальні дії за кордоном;

— кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утворюється при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласної, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, головним завданням якої є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

— Вища кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утворюється при Міністерстві юстиції України, основним завданням якої є розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату;

— Комісія по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії;

— управління юстиції;

— Міністерство юстиції України. Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюють Міністерство юстиції України, Рада Міністрів Республіки Крим, державні адміністрації областей, міст Києва та Севастополя, а контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків — Міністерство юстиції України, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласні, Київської та Севастопольської державних адміністрацій. Отже, до функцій Міністерства юстиції та його підрозділів лише складовою частиною входить координуюча роль, управління та контроль за діяльністю нотаріальних органів і слід зазначити, що не всіх. Таким чином, виходячи із супротивного, Міністерство юстиції лише частково належить до структури нотаріату.

Слід зауважити, що деякі посадові особи та органи внесені до структури нотаріату лише через те, що вони виконують окремі нотаріальні провадження, але загальною рисою для всіх перерахованих вище суб'єктів є вступ у нотаріальні процесуальні або нотаріальні адміністративні правовідносини і в цьому випадку на їх дії поширюється законодавство України про нотаріат.

За загальним правилом нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи в приміщенні виконкому місцевої ради.

Але в деяких випадках нотаріальні дії можуть вчинятись і поза вказаними приміщеннями, а саме: коли громадяни з поважних причин, якими є хвороба, інвалідність, похилий вік, не можуть особисто з'явитися до нотаріуса чи посадової особи виконкому. Тоді нотаріальна дія вчиняється за місцем їх знаходження. Як свідчить практика, найчастіше така необхідність виникає у випадках посвідчення заповітів, доручень, засвідчення справжності підпису, посвідчення договорів дарування, довічного утримання.

У разі вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори чи поза приміщенням роботи приватного нотаріуса або виконкому місцевої ради в посвідчувальному написі та в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (вдома, в лікарні, на підприємстві тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальну дію вчинено поза вказаними приміщеннями.

З виїздом нотаріуса для вчинення нотаріальної дії поза місцем його роботи заінтересовані особи відшкодовують йому фактичні транспортні витрати.

За загальним правилом „нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів.” З виникненням певних обставин можливе ускладнення нотаріального процесу, коли вчинення нотаріальної дії може бути відкладене або нотаріальне провадження може бути зупинено.

Відкладення нотаріальної дії можливе як з ініціативи нотаріуса чи посадової особи виконкому, так і з ініціативи заінтересованих осіб.

Першою підставою відкладення вчинення нотаріальної дії з ініціативи нотаріуса є необхідність витребувати для забезпечення законності та об'єктивності вчинення дії додаткові документи й відомості від посадових осіб, підприємств, організацій та установ. Строк відкладення вчинення нотаріальної дії в такому разі не може перевищувати одного місяця.

У більшості випадків нотаріуси вимагають подання додаткових документів і відомостей від осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, але виникають певні обставини, що утруднюють можливість їх подання. Наприклад, орган ОРАЦС відмовляється видати свідоцтво про смерть спадкоємцеві, який не є родичем померлого; деякі документи взагалі не видаються на руки заінтересованим особам.

Витребуючи додаткові відомості й документи для вчинення нотаріальних дій, нотаріуси в такий спосіб сприяють фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і законних інтересів.

Згідно з установленим Законом України "Про нотаріат" (ст. 42) місячним строком для витребування відомостей і документів нотаріус указує в межах цього строку відповідний термін, протягом якого він має одержати відомості й документи.

Другою підставою для відкладення вчинення нотаріальної дії є необхідність направлення поданих документів на експертизу, коли в нотаріуса виник сумнів у достовірності документів, але повної впевненості в дефектності документів у нього немає. Строк відкладення вчинення нотаріальної дії в цьому випадку не повинен перевищувати одного місяця.

Третя підстава відкладення вчинення нотаріальної дії за ініціативою нотаріуса виникає при необхідності впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення нотаріальної дії.

Строк відкладення вчинення нотаріальної дії не повинен перевищувати одного місяця.

Відкладення нотаріальної дії з ініціативи заінтересованої особи можливе в тому випадку, коли ця заінтересована особа бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа.

У разі одержання повідомлення про порушення цивільної справи за заявою заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, нотаріус зупиняє провадження по цій нотаріальній дії до набуття рішенням суду законної сили.

Перелік підстав для відкладення вчинення нотаріальної дії та для зупинення нотаріального провадження не є вичерпним — законодавством України можуть бути встановлені й інші підстави для відкладення та зупинення нотаріальних дій.

Закон України "Про нотаріат" не вказує, як слід нотаріусові процесуальне оформити відкладення і зупинення нотаріальної дії. Необхідність процесуального оформлення цих дій нотаріуса можна обгрунтувати тим, що таке оформлення буде застереженням для подання на нотаріуса необгрунтова них скарг з боку заінтересованих осіб, до того ж це буде полегшувати і організовувати роботу нотаріуса. Винесення письмової постанови з обгрунтуванням підстав відкладення і зупинення вчинення нотаріальної дії буде найбільш доцільним процесуальним оформленням цих дій.

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси та посадові особи виконкомів місцевих рад справляють державне мито.

Державне мито справляється за ставками, в розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який зараз становить 17,0 грн., та в процентному відношенні до відповідної суми документа, наприклад, вартості відчужуваного майна.

Державне мито сплачується готівкою, шляхом перерахувань із рахунку платника в кредитній установі чи митними марками.

За вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, а також виконкомами сільських, селищних та міських рад державне мито сплачується до вчинення нотаріальних дій, а за видачу дублікатів документів, що є в справах нотаріальної контори, копій документів, — одночасно з видачею. При цьому за дії, вчинені виконкомами сільських рад, державне мито сплачується виключно готівкою. Виконком сільської ради видає платникові квитанцію про сплату мита, а на документах, що видаються платникові, а у відповідних документах і в книгах сільської ради робиться відмітка про суму стягнутого мита і вказується номер квитанції.

У державних нотаріальних конторах у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума внесеного державного мита, дата й номер банківського документа.

За видачу свідоцтв про право на спадщину державне мито стягується з вартості всього майна, що переходить у спадок, визначеної на день відкриття спадщини. У тих випадках, коли є кілька спадкоємців (у тому числі спадкоємців за законом, за заповітом чи тих, які мають право на обов'язкову частку) державне мито обчислюється з тієї частки спадщини, що належить кожному спадкоємцеві.

За наявності неповнолітніх спадкоємців на момент відкриття спадщини державне мито справляється тільки з повнолітніх спадкоємців у тій сумі, що відповідає їхній частині у спадщині, незалежно від того, що на час отримання свідоцтва про право на спадщину вони досягли повноліття.

Якщо за заявою спадкоємців свідоцтво про право на спадщину видається на частку спадкового майна, державне мито обчислюється з тієї частки, що вказана у виданому свідоцтві. У разі видачі в подальшому свідоцтва на решту майна мито обчислюється із загальної його вартості, а до сплати пред'являється різниця між обчисленою сумою та сумою, сплаченою за видачу попередніх свідоцтв.

За повторні свідоцтва про право на спадщину, що видаються на підставі ухвали суду про недійсність попередніх свідоцтв, державне мито справляється на загальних підставах. При цьому сума мита, сплачена за первісне свідоцтво, підлягає поверненню або ж за заявою платника зараховується в рахунок суми, що належить до сплати за видачу нового свідоцтва, якщо не минув рік з дня зарахування цієї суми до бюджету.

За видачу свідоцтв про право на спадщину акредитивів і чеків Державного експортно-імпортного банку України державне мито сплачується на загальних підставах.

За видачу подружжю свідоцтва про право на спадщину майна, нажитого за час шлюбу, після смерті одного з них державне мито справляється з вартості тієї його частки, що фактично переходить у спадок.

Під час обчислення суми державного мита за посвідченням договорів відчуження нерухомого майна, що знаходиться у власності фізичних або юридичних осіб, вартість таких договорів приймається виходячи з суми Договору, але не нижче від його інвентаризаційної чи балансової вартості з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості цих об'єктів та зносу на момент відчуження, про що вказується в довідках-характеристиках бюро технічної інвентаризації.

Державне мито за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, переданих громадянам безплатно для ведення підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, обчислюється з суми договору, але не нижче від нормативної ціни земельної ділянки, встановленої Законом України "Про плату за землю".

За посвідчення договорів, платежі за які провадяться періодично (наприклад, за договором оренди майна), сума з якої обчислюється і сплачується державне мито, визначається з загальної суми платежів за договір за весь час його дії. Якщо ж договір укладено на невизначений строк, то мито обчислюється і сплачується, виходячи з загальної суми платежів за договором, але не більш ніж за три роки.

За посвідчення договорів, суму яких визначено виразом "від-до", державне мито обчислюється виходячи з більшої суми. Отже, за посвідчення договорів про поступку вимозі та переведення боргу, про продовження строку дії раніше укладеного договору або збільшення початкової суми договору державне мито обчислюється виходячи з оцінки нездійснених прав і невикористаних обов'язків або суми, на яку збільшується сума раніше укладених договорів.

За посвідчення договору майнового найму, за умовами якого до суми платежів зараховується вартість зведених наймачем будівель та інших споруд, обладнання приміщень, вартість проведеного наймачем капітального ремонту тощо, сума, з якої обчислюється і справляється мито, визначається з розміру платежів за договором, з урахуванням витрат наймача.

Державне мито з угод, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною, якщо вона також не звільнена від сплати мита.

Державне мито підлягає поверненню частково або повністю в тому випадку, коли мито було внесено в більшому розмірі, ніж це передбачено законом, а також коли державна нотаріальна контора або виконком місцевої ради відмовив у вчиненні нотаріальних дій.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви, яка повинна бути подана протягом року від дня зарахування державного мита до бюджету, до державної нотаріальної контори. На підставі цієї заяви нотаріальна контора подає до фінансового відділу району чи міста, до бюджету якого надійшло державне мито і де знаходиться другий примірник документа про його сплату, разом із заявою платника і свій висновок. У висновку вказується, з яких обставин є підстава для часткового чи повного повернення державного мита. Крім того, нотаріальна контора подає оригінали документів, що підтверджують сплату державного мита, якщо воно підлягає поверненню в повному розмірі.

Повернення державного мита, сплаченого до виконкому сільської ради, проводиться цим виконкомом на підставі письмового розпорядження голови виконкому із зазначенням причин, за яких виникла потреба повернення державного мита.

Для запобігання порушенню законності та охорони прав громадян і юридичних осіб важливе значення мають урегульовані законодавством підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій (ст. 49 Закону України "Про нотаріат").

Стаття 49 Закону регулює загальні підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, що їх можна виділити у дві групи. Перша група — це підстави, які взагалі не дають можливості вчинити нотаріальні дії. До другої групи відносять підстави, які не дають можливості вчинити нотаріальну дію в якийсь момент, але після усунення їх вчинення нотаріальної дії стає можливим.

Таким чином, до першої групи підстав відмови належать:

1) вчинення дії, що суперечить закону;

2) подання документів для вчинення нотаріальної дії, які суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

3) суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;

4) якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів.

До другої групи підстав відмови відносять:

1) звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають право вчинити цю нотаріальну дію;

2) звернення за вчиненням нотаріальної дії недієздатної особи;

3) звернення за вчиненням нотаріальної дії представника, який не має необхідних повноважень;

4) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані афекту, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Відповідно до закону відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть оскаржуватися в суді (ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Такі справи розглядаються судом у порядку окремого провадження. Внаслідок розгляду і вирішення цих справ суд може визнати незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити ті чи ті нотаріальні дії, якщо в цьому було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" та ст. 285 ЦПК України заінтересована особа має право подати скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконкому місцевої ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Скарги на дії консульських службових осіб і працівників консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України), а не в судовому порядку. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України.

Законом визначено й підсудність справ по скаргах на дії посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"). Такі скарги подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в цьому посвідчені капітаном морського судна чи судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Заінтересованими особами, які мають право подати скаргу на нотаріальні дії чи на відмову в учиненні їх, є особи, відносно яких мала бути вчинена нотаріальна дія, або громадяни чи організації, що брали безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, що оскаржується. Право на порушення цієї категорії справ має і прокурор, який подає в цьому випадку не скаргу, а заяву на захист прав та інтересів інших осіб (ст. 285 ЦПК).

Для принесення скарги на дії нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органові, що виконує нотаріальні дії, чи безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для принесення скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Особливістю цієї категорії справ є те, що скарга чи заява подаються до суду через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії. Нотаріус чи посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїми поясненнями щодо сутності скарги, заяви разом з оригіналами або копіями необхідних документів до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви (ст. 287 ЦПК України).

Суттєвою обставиною розгляду цих справ є правильне визначення кола заінтересованих осіб. Крім скаржника, у справі беруть участь нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, як заінтересовані особи. Вони мають усі права, передбачені ст. 99 ЦПК України, і несуть передбачені законом обов'язки. Якщо справа порушується за заявою прокурора, суд притягує до участі у справі осіб, відносно яких вчинялася нотаріальна дія чи було відмовлено в її вчиненні. Крім того, заінтересованими особами можуть бути родичі скаржника, його подружжя, органи державного управління, інші спадкоємці.

Якщо вчинення нотаріальної дії зачіпає права і обов'язки особи, яка безпосередньо приймала участь у здійсненні нотаріальної дії, то вона може подати скаргу на дії нотаріуса, яка буде розглядатися в порядку окремого провадження.

Таким чином, у порядку позовного провадження розглядаються заяви інших осіб, котрі оспорюють права та обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальної дії.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.