ВПЛИВ КРЕДИТУ НА РОЗВИТОК МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Можна виділити такі основні напрями впливу кредитних відносин на розвиток макроекономічних процесів.

1. Капі галізація всієї системи економічних відносин. Як уже зазначалося, кредитні відносини зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов капіталізму. Існує взаємний зв'язок між капіталізацією товарного виробництва і розвитком кредиту. Специфічною особливістю такого виробництва є те, що воно ґрунтується на підприємницькому кредиті. Останній є не лише результатом, а й умовою капіталізації всієї системи товарних відносин.

У вирішенні завдань такої трансформації особлива роль належить банкам. Виникнувши ще на початку XVII ст. (один з перших в Європі Амстердамський банк був заснований в 1609 p., Гамбурзький — в 1619 p.), банківські установи тривалий час зосереджували свою діяльність на здійсненні переважно лихварських операцій. У зв'язку з цим критика, що спрямовувалася в ті часи проти лихварства, адресувалася і банкам. Євреї, ломбардники, лихварі та кровопивці були першими банкірами, ремесло яких слід таврувати ганьбою, — писав англійський економіст Д. Хардкасл у книзі “Банки і банкіри”, що вийшла друком у Лондоні в 1843 p. В цілому перші банкіри, на його думку, являли собою надзвичайно погану компанію, вони були жалюгідними лихварями, безсердечними кровопивцями.

Однак згодом економічна роль банківських установ докорінно змінилася. Перетворюючи вільні кошти на позиковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу виробничої діяльності та підприємництва, банки створили підґрунтя для якісної перебудови і системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці “споживчий” (лихварський) кредит почав трансформуватися в кредит підприємницький, що розглядається економічною теорією як специфічна форма капіталістичного кредиту. Надання саме такого кредиту стало визначальною функцією банків. Ідеться про органічне поєднання кредиту з виробництвом, комерцією, іншими сферами підприємництва, що на ділі забезпечує реалізацію принципу “гроші роблять гроші”, їхнє самозростання та реальний розвиток на цій основі капіталізації економічних процесів. Реалізація останнього поза системою банківського кредитування немислима. В результаті кредитні відносини почали пронизувати всі сфери економіки, надаючи їм функціональних ознак, притаманних капіталістичним методам господарювання.

З огляду на це докорінно змінилася й економічна думка щодо функціональної ролі банківських установ. Нині банківська система являє собою найвитонченіше і найдосконаліше творіння, до якого взагалі приводить сучасний спосіб виробництва. Лише банкір, видаючи підприємцю кредит, робить можливим якісне оновлення виробництва, що забезпечує економічний розвиток.

Зазначена функція банків починає все більшою мірою реалізувати себе і в країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні. Банки розглядаються як локомотив економічних реформ.

2. Другим напрямом, що органічно випливає з попереднього, є вплив кредиту на перетворення і грошей в капітал і капіталізацію на цій основі всієї системи грошових відносин. Докладно це питання розглядається у наступному параграфі цього розділу.

Отже, досліджуючи функціональний вплив кредитуна розвиток макроекономічних процесів, можна зробити висновок, що головним у ньому є капіталізація всієї системи економічних відносин суспільства і відповідна трансформація їхніх основних системоутворюючих ланок — грошей, капіталу, власності.

Кредитна діяльність здійснюється на основі певних принципів, а саме:

• поєднання інтересів кредитора та одержувача кредиту;

• самостійності комерційного банку в проведенні комерційних операцій.

Перед тим як розглянути зміст окремих прикладних функцій кредиту, які, по суті, є логічним продовженням функцій макроекономічних, слід зробити спробу розібратися у питанні, яке багато років дискутується в теорії грошей: чи здатний кредит у процесі свого застосування примножувати суспільне багатство? Кредит є не що інше, як передавання грошового капіталу з рук у руки. Однак у цій процедурі загальна сума грошей, що капіталізується, не збільшується. При застосуванні кредиту не зростає і маса капітальних ресурсів — чинників виробництва, що функціонують в економіці. Чи правомірно у цьому разі вести мову про власну продукуючу силу кредиту?

Для того щоб відповісти на це непросте за своїм змістом запитання, треба звернутися до всебічно обґрунтованого в економічній літературі Заходу, зокрема у працях Й. Шумпетера, положення про те, що вихідною основою будь-якого процесу економічного розвитку є утворення нової комбінації у використанні наявних у суспільстві виробничих ресурсів. Конструювання таких комбінацій здійснюється вилученням діючих чинників виробництва з попередніх сфер їх використання і зосередження на нових більш продуктивних суспільне ефективних напрямах економічного прогресу. Власне, основна роль підприємця полягає в забезпеченні переміщення наявних ресурсів. Воно здійснюється за допомогою кредиту. І це зрозуміло. Адже лише на його основі стає можливим застосування наявного капіталу не у сфері, де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість.

На цій методологічній основі аргументуються такі функції кредиту.

1. Функція перерозподілу наявних в економіці грошово-фінансових ресурсів і зосередження їх на найбільш пріоритетних з і очки зору конкретної ситуації сферах економічної діяльності. У цьому відношенні кредит робить пропозицію капіталу не лише еластичнішою, а й ефективнішою. Розглядаючи кредит як передавання капіталу з одних рук в інші, слід ураховувати, що мається на увазі передавання його в руки особі (фізичній чи юридичній), яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу в суспільне необхідній галузі економіки. У всякому іншому випадку перерозподіл через кредитний механізм наявного позикового капіталу позбавляється економічного сенсу. Кредит, — писав Й. Шумпетер у своєму дослідженні “Теорія економічного розвитку”, —дає змогу підприємцю завдяки формуванню попиту на необхідні йому засоби виробництва вилучати їх зі сфер традиційного застосування і тим самим спрямовувати розвиток економіки по новому шляху.

Отже, на основі реалізації перерозподільчої функції кредиту здійснюються прогресивне коригування пропорцій суспільного виробництва, переорієнтація діючих структур у напрямі пристосування їх до новітніх процесів технічного та економічного прогресу.

2. Перерозподільча функція кредиту органічно пов'язана з функцією утворення додаткової до існуючої в економіці купівельної спроможності, що надається у розпорядження підприємницьких структур. Реальна купівельна спроможність фізичних і юридичних осіб визначає динамічний потенціал ринкової економіки. У цьому зв'язку нарощування кредитною системою купівельної спроможності активно діючих суб'єктів ринку забезпечує посилення такого потенціалу.

Розглядаючи механізм реалізації зазначеної функції, слід враховувати диференціацію методів кредитування. Кредит може надаватися під заставу і без попереднього матеріального забезпечення.

Отримання кредиту під заставу не збільшує діючий потенціал капіталу. Клієнт, що звертається до банку, бере кредит під власні цінні папери, які вже є капіталом. Йому потрібні гроші як ліквідність. За власний вексель він купує такі гроші.

Інший зміст має кредит без попереднього матеріального забезпечення. Це операція утворення додаткової маси капіталу, яку отримує підприємець, і водночас реальне нарощування його купівельної спроможності. При продуктивному використанні її такий захід не породжує кредитної інфляції. Він є дефляційним.

3. Функція капіталізації вільних грошових доходів реалізується в нагромадженні позикового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних та юридичних осіб.

У будь-якій економічній системі існує два основних джерела збережень грошових ресурсів. Це: а) некапіталізована частка отриманого в процесі виробництва прибутку; б) частка особистих доходів населення, яка формується за рахунок скорочення споживчих витрат, відкладеного попиту, збережень для купівлі у майбутньому товарів тривалого користування, нагромаджень пенсійного та страхового фондів тощо. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб вилучити ці реальні грошові ресурси з стану тимчасової бездіяльності, по можливості скоротити строк їхнього “перепочинку” і трансформувати у форму позикового капіталу.

4. Значимою функцією кредиту є грошове обслуговування круго- обороту капіталу в процесі його виробничого відтворення. Сутність реалізації цієї функції полягає в тому, що в процесі суспільне виробничого відтворення на одних ділянках кругообороту тимчасово вивільняються певні суми діючого грошового капіталу, а на інших виникає потреба в них. У цій ситуації на основі кредитного механізму здійснюється нагромадження тимчасово незадіяних капіталів та переінвестування їх у структури, які мають у ньому потребу.

5. Прискорення концентрації та централізації капіталу, що здійснюється на основі використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в економічній системі суспільства.

6. В умовах розвитку сучасного науково-технічного прогресу дедалі більшої ваги набуває функція обслуговування кредитом інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур; підготовки та перепідготовки відповідних кадрів.

7. Однією з важливих сфер функціонального застосування кредиту є забезпечення на його основі зростання ефективності грошового обігу. Функція економії витрат грошового обігу і підвищення на цій основі його ефективності реалізується здійсненням на основі кредиту: а) взаємного зарахування платежів; б) прискорення обороту грошей; в) утворення різноманітних форм банківських грошей, що скорочують потреби безпосереднього обігу банкнот. На основі реалізації цієї функції вносяться відповідні зміни до формули, що визначає кількість грошей, потрібну для обслуговування товарного обігу, і враховує обсяги кредитних (безоплатних) операцій та їхнє взаємне погашення.

8. Нарешті, кредит використовується як один з дійових інструментів макроекономічного регулювання господарських процесі? Через цю функцію кредиту здійснюються антициклічне регулювання ринкової економіки, її структурна корекція, дефляційна політика, кредитування зовнішньої торгівлі та відповідне регулювання платіжного балансу.

Класифікація кредиту за його формами здійснюється у кількох напрямах: з урахуванням строку кредиту, складу його учасників, об'єкта та сфери кредитування, а також за іншими параметрами. Ці питання є предметом вивчення спеціальних дисциплін, тому розглянемо лише функціональні форми кредиту, класифікація яких здійснюється відповідно до специфіки об'єктів кредитування. Це комерційний, банківський, споживчий та державний міжнародний кредит.

1. Комерційний кредит надається одним підприємством (фізичною чи юридичною особою) іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу. Вважають, що комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він суттєво зменшує резерви готівкових грошей, що завжди мають утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерційних розрахунків.

Основним призначенням комерційного кредиту є прискорення руху товарів із сфери виробництва до сфери споживання. Комерційний кредит широко застосовується також у взаємовідносинах підприємств-сумісників. У ринковій економіці комерційний кредит обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством.

Вексель — це зобов'язання боржника сплатити кредитору позичену ним суму грошей у визначений строк.

Погашення комерційного кредиту здійснюється різними способами:

передавання векселя іншим юридичним особам;

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

2. Банківський кредит — кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності (суб'єктам ринку), населенню, державі у вигляді грошових позик. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Залежно від суб'єкта кредитування зазначена форма кредиту здійснюється як кредит центрального банку і кредит комерційних банків. У свою чергу, надані позики поділяють на коротко-, середньо- і довгострокові. Позики можуть бути попередньо забезпечені і незабезпечені матеріальними цінностями. Особливо широко застосовуються забезпечені позики під заставу. В практиці банківського кредитування є кредити в основні фонди та кредити в оборотні фонди, а також інші функціональні форми кредиту. Крім цих розрізняють міжбанківські кредити, що характеризують кредитні відносини між окремими комерційними банками, та кредити, які надаються центральним банком банківським установам.

3. Споживчий кредит підприємства торгівлі та сервісних послуг надають у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку (в кредит). Його об'єктом є, як правило, товари тривалого користування (меблі, автомашини), а також окремі види послуг.

Споживчий кредит має кілька різновидів, а саме:

лізинговий, пов'язаний з наданням в оренду рухомого і нерухомого майна (машин, обладнання, приміщень);

іпотечний — особливий вид кредиту під заставу нерухомого майна, зокрема землі;

ломбардний — кредит центрального банку, який надається комерційним банкам під заставу державних цінних паперів.

Специфічним різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгострокових позик на купівлю чи будівництво приватного житла. Споживчий кредит реалізується через використання різноманітних форм комерційного та банківського кредиту. У країнах з ринковою економікою створюються спеціалізовані банківські установи, які обслуговують різні форми споживчого кредиту. Наприклад, банки, що спеціалізуються на кредитуванні житлового будівництва для молодих сімей, здобуття вищої освіти певною категорією молоді.

4. Міжнародний кредит обслуговує міграцію позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Його суб'єктами (кредиторами та позичальниками) виступають держава (в особі національних банків і державних скарбниць чи міністерств фінансів), банки (міжнародні, національні та приватні), міжнародні (в тому числі регіональні) валютно-фінансові організації, міжнародні (національні, транснаціональні) корпорації, окремі фірми. Об'єктом міжнародного кредитування є передавання на певний строк, як правило з виплатою відсотків, товарних цінностей, послуг (наукових, транспортних, сервісних, у тому числі фінансово-банківських) і валютних ресурсів.

Відповідно до специфіки об'єктів та суб'єктів кредитування, а також інших чинників, що визначають міждержавне переміщення позикового капіталу, міждержавний кредит виступає у різноманітних функціональних формах. Він може бути міждержавним, приватним і змішаним, коротко-, середньо- та довгостроковим, комерційним чи банківським, кредитуванням зовнішньоторговельних організацій чи прямих інвестицій тощо.

Слід ураховувати і таку досить важливу обставину. Існує тісний зв'язок між міжнародним кредитом і кредитом, що здійснюється на національній (внутрішньо-економічній) основі. Вони взаємодоповнюють один одного і у функціональному відношенні практично є невіддільними: міжнародний кредит, як правило, реалізує себе через структурні ланки внутрішнього кредиту, органічно пов'язаний з ним. Останній в умовах сучасної інтернаціоналізації економічного життя немислимий без використання зовнішніх кредитних ресурсів.

5. Специфічним різновидом кредиту є державний кредит, у цьому разі кредитором чи позичальником є держава чи за її повноваженнями — окремі державні виконавські структури (національний банк, державна скарбниця, транспортне чи комунальне відомство), місцеві (муніципальні) органи влади та управління. Об'єктом державного кредиту є, як правило, позиковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів. Існують й інші форми державного кредиту, що широко використовуються у практиці грошово-фінансових відносин.

1 Які з наведених далі положень належать до кредитного механізму, а які характеризують кредитну політику:

а) система фінансово-кредитних заходів держави; б) певна сукуп-ність принципів і організаційних форм для реалізації кредитних відносин;

в) сукупність методів і правил, що забезпечують умови для реалі-зації кредитних відносин; г) система фінансово-кредитних заходів вико-навчих структур, спрямованих на досягнення певних економічних цілей.

2. Виділіть основні напрями впливу кредиту на розвиток макроекономічних процесів:

а) капіталізація всієї системи економічних відносин; б) якісне онов-лення з допомогою кредиту виробництва і забезпечення економічного роз-витку країни; в)поліпшення фінансової діяльності окремого підприємства; г) перетворення грошей на капітал і капіталізація на цій основі всієї системи грошових відносин; д) збільшення оборотних коштів підприємства.

3. З наведених положень виберіть ті, що належать до прикладних функцій кредиту:

а) перерозподіл наявних в економіці грошово-фінансових ресурсів і зосередження їх на найбільш пріоритетних напрямах економічної діяльності; б) утворення додаткової до існуючої в економіці купівельної спроможності фізичних і юридичних осіб; в) покриття перевитрат фонду заробітної плати підприємства; г) поповнення наднормованих запасів сировини; д) капіталізація вільних грошових доходів; е) грошове обслуговування капіталу в процесі його виробничого відтворення; є) прискорення концентрації та централізації капіталу; ж) обслуговування інвестиційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовка та перепідготовка кадрів; з) забезпечення зростання ефективності грошового обігу.

4. Яка з наведених форм кредиту надається у вигляді товарів та послуг з відстроченням платежу:

а) банківський; б) комерційний; в) споживчий; г) міжнародний; д) державний.

5. З наведених форм кредиту виберіть той, який надається у вигляді грошових позик:

а) банківський; б) комерційний; в) споживчий; г) міжнародний; д) державний.

6. Як називають кредит, пов'язаний з наданням в оренду рухомого і нерухомого майна (машин, обладнання, приміщень):

а) лізинговий; б) іпотечний; в) ломбардний; г) споживчий.

7. Як називають кредит, що надається під заставу нерухомого майна, зокрема землі: а) лізинговий; б) іпотечний;в) ломбардний; г) споживчий.

Тема лекції: «ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА»

• Що являє собою міжнародний поділ праці та які його сучасні форми

• Як міжнародна торгівля впливає на розвиток національної економіки

• У який спосіб вивіз капіталу сприяє інтернаціоналізації господарського життя нашої країни

ПОГЛИБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ — ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН РОЗВИТКУ
ПРОДУКТИВНИХ СИЛ СУСПІЛЬСТВА

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відно-син. На цій основі здійснюється процес глобалізації економічних відносин — формується структурно цілісна система світового господарства.

Базовою основою глобалізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Ґрунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв'язків.

Як економічна категорія міжнародний поділ праці — це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічної форма поділу суспільної праці, що, перерісши межі національних економік, призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні

Міжнародний поділ праці — складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. У кінцевому підсумку розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці,. під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображує рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони, у свою чергу, зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш високого порядку — інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв'язків усього циклу відтворювального про-цесу — виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Неухильне поглиблення і всебічний розвиток міжнародного поділу праці розглядається економічною теорією як вияв загального економічного закону розвитку продуктивних сил суспільства.

Цей закон діє незалежно від змісту відносин власності, специфіки окремих суспільно-економічних формацій. На всіх етапах розвитку суспільно-історичного прогресу діють об'єктивні чинники, які зумовлюють прогресуюче поглиблення міжнародного поділу праці, світогосподарських зв'язків, а відтак і процесу глобалізації.

Поглиблення економічних зв'язків на світовому ринку безпосередньо залежить від розвитку загального, часткового і одиничного поділу праці та формування на цій основі міжнародної предметної, подетальної, повузлової (технологічної) спеціалізації та кооперування виробництва. Ці процеси прямо пов'язані з розвитком машинної індустрії, великосерійних виробничих структур.

Спочатку у сфері світового ринку переважав загальний поділ праці. Це зумовлювало розвиток переважно міжгалузевих зв'язків — міжнародний обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Далі ця форма світогосподарських зв'язків була доповнена обміном готовими виробами промисловості.

Інтенсивний розвиток часткового й одиничного поділу праці та істотне зростання на їх основі рівня інтернаціоналізації виробництва почали здійснюватися на пізніших етапах машинного виробництва. Важлива роль у цьому належала розвитку науково-технічної революції, поступовому оновленню на її основі технологічної структури виробничого процесу. Основними носіями часткового й одиничного поділу праці стали транснаціональні корпорації. В результаті у міжнародній торгівлі почала зростати частка внутрішньофірмового обміну. У США сьогодні вона становить ²/₅ а у державах Західної Європи — майже ¹/₃ всього обсягу зовнішньоторговельних угод.

Глибокі якісні зміни у розвитку міжнародного поділу праці, які сталися у 80-90-х роках, зумовлені новим етапом науково-технічної революції, подальшими процесами глобалізації економічної системи виробництва. Цьому активно сприяють формування постіндустріальних структур виробництва, удосконалення систем транспорту і телезв'язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили, всебічний розвиток вертикальної інтеграції, створення спільних підприємств, широке залучення до міжнародного бізнесу невеликих і середніх фірм, частка яких сьогодні становить майже 40 відсотків зовнішньоторговельних операцій. Принципово нові аспекти у розвитку міжнародного поділу праці з'явились і у зв'язку з процесом інтеграції в структуру світової економіки господарств країн, що входили до складу колишнього СРСР, а також Китаю та держав Центральної та Східної Європи.

У кінцевому підсумку загальний смисл нових процесів у міжнародному поділі праці, що набули розвитку в останньому десятиріччі, зводиться ось до чого.

• Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. Це зумовило розвиток так званого процесу деіндустріалізації промислове розвинених країн — скорочення в їхніх структурах виробництв базових галузей. Відповідно до цього намітилася тенденція до зниження попиту на сировинні ресурси на світовому ринку. Запровадження енерго- і матеріалозберігаючих технологій призвело в розвинених країнах до скорочення на початку 90-х років споживання нафти на одиницю валового національного продукту майже на ЗО відсотків порівняно з серединою 70-х років.

• Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов'язані з усебічним розвитком міжнародної мережі Інтернету, процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх галузях науки і техніки. Це зумовило утворення та інтенсивний розвиток міжнародного ринку науково-технічних знань — торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, “ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.

• Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділу праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям. Лідером тут є монополії США, де послуги становлять майже ^\/ ₃ експорту. Офіційна статистика США включає сюди фінансові, транспортні та торгові послуги, воєнні угоди, прибутки від продажу інформації тощо.

Особливе значення в розвитку інтеграційних процесів, про які йдеться, має наповнення новим змістом економічної конкуренції. Вона відіграє винятково важливу роль у формуванні механізму інтернаціоналізації економіки. Поглиблення міжнародного поділу праці, взаємозалежність умов реалізації, як і інтернаціоналізація сукупного платоспроможного попиту, зумовлюють не тільки загострення конкуренції на зовнішньому ринку, а й загальну глобалізацію її змісту. Внаслідок цього світова економіка в усіх її багатоланкових структурах втягується в загальне змагання, де пріоритетне значення мають не національні, а інтернаціональні конкурентні переваги.

Водночас глобалізація економічної конкуренції створює механізм передавання один одному циклічних імпульсів та всіляких потрясінь (грошово-кредитних, фінансових, збутових тощо), які виникають у різних країнах і ведуть до загальної інтернаціоналізації відтворювального циклу.

Як наслідок у світовій економіці формуються такі об'єктивні взаємозалежності та взаємодоповнення національних сфер виробництва, за яких вони, втрачаючи свою економічну відокремленість і самостійність, перетворюються на інтегральні частини єдиного структурно цілісного міжнародного економічного організму.

Світове господарство набуває нової якості: перетворюється із сумативної на логічно цілісну і структурно завершену систему.

• усуспільнення виробництва і праці на світогосподарському рівні;

• інтернаціоналізація грошових відносин, кругообігу капіталу в усіх його формах і на всіх стадіях розвитку;

• переплетіння транснаціонального капіталу різних країн;

• формування стійких взаємозв'язків між державою та транснаціо-нальним капіталом;

• зростання ролі міжнаціональних та транснаціональних економічних і політичних інституціональних структур.

У зв'язку з глобалізацією економічного життя відбувається перерозподіл функцій суверенних держав. Економічні процеси поступово вивільняються зі сфери безпосереднього державного впливу. Їхнє регулювання свідомо надається міжнародним (світовим) та регіональним інституціональним утворенням. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, функціональні органи європейської економічної інтеграції й десятки інших добре відомих аналогічних організацій — усе це відповідні інституції, які все більше перебирають на себе економічні функції, делеговані знизу окремими державами.

Важливо враховувати, що, делегуючи окремі економічні функції міжнародним та регіональним інституціям, держава водночас отримує можливість більшою мірою концентрувати свою увагу на здійсненні соціальної політики.

Чільне місце в системі інтеграційних процесів у міжнародному поділі праці та економічної глобалізації має посісти економіка суверенної України. Виходячи з існуючої структури міжнародного поділу праці, зокрема з того, що її господарство функціонує одночасно в кількох зовнішньоекономічних вимірах, насамперед у регіональному та світовому, розвиток міжнародних зв'язків відбувається в двох напрямах:

перший — не лише збереження, а й подальше поглиблення економічної взаємодії з країнами, що входили до складу колишніх СРСР;

Другий — проведення активної політики, яка має забезпечити при-скорену інтеграцію господарського комплексу в світову економічну сис-тему, в її виробничі, транспортні, ринкові та валютно-фінансові структури.

Своєю стратегічною метою Україна (як одна з великих європейських держав) проголосила інтеграцію до Європейського союзу.

Це поступовий, поетапний процес, який займе тривалий відрізок часу. Однак це — наша мета, найвища стратегічна ціль і ми крок за кроком рухаємося у цьому напрямку.

Міжнародна торгівля — це обмін товарами та послугами між різними країнами

Економіку, яка бере участь у міжнародній торгівлі, називають відкритою. Ступінь відкритості економіки визначають відношенням експорту або імпорту країни до її ВВП. Країни, що мають широку ресурсну базу та місткий внутрішній ринок, меншою мірою залежать від міжнародної торгівлі. У свою чергу, країни, в яких обмежена ресурсна база та які не можуть виробляти з достатньою ефективністю всі необхідні для внутрішнього споживання товари, залежать від зовнішньої торгівлі більшою мірою. Якщо в Нідерландах, Данії, Швеції частка експорту сягає понад 50 відсотків ВВП, то в США, Японії вона не перевищує 10-12 відсотків. У 2000 p. частка експорту в Україні становила 60,5 відсотка ВВП проти 25,9 відсотка у 1993 p. Цей показник засвідчує досить високий рівень відкритості української економіки, суттєве зростання за останні роки частки експорту в структурі ВВП.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля дає можливість широко розвивати виробництво таких видів продукції, для яких є найбільш сприятливі умови. На цій основі формується міжнародна спеціалізація тих чи інших країн з виробництва окремих видів продукції.

Міжнародна спеціалізація формується на основі порівняльних переваг. Згідно з принципом порівняльних переваг країна має спеціалі-зуватися на виробництві та експорті тих товарів, які вона може виробляти з відносно низькими витратами (виробництво яких продуктивніше, ніж в інших країнах). Імпортує вона ті товари, які виробляє з відносно вищими витратами (виробництво яких менш продуктивне, ніж в інших країнах).

Цей простий принцип робить зовнішню торгівлю взаємовигідною для всіх країн. Якщо в Україні вигідніше вирощувати пшеницю, а в Узбекистані — бавовну, то обмін цими товарами через канали зовнішньої торгівлі є обопільне вигідним.

Отже, завдяки вільній торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, світова економіка має можливість досягти ефективнішого розміщення виробничих ресурсів та вищого рівня матеріального забезпечення громадян.

Зовнішня торгівля розвивається не стихійно. Вона регулюється міжнародними угодами та за допомогою економічних регуляторів що застосовуються окремими країнами на власній території. Йдеться про застосування так званих торгових бар'єрів, до яких належать заборонні мита та квоти на імпорт.

* Торгове мито є своєрідним податком, який накладається на імпорт певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету. В окремих випадках мито застосовується для обмеження імпорту з метою захисту внутрішнього товаровиробника.

* Імпортні квоти визначають максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані за певний відрізок часу. Вони також застосовуються з метою захисту внутрішнього товаровиробника.

Існують і немитні бар'єри, що обмежують імпорт. Серед них важлива роль належить стандартам якості, які застосовуються до імпортних товарів.

Обмеження імпорту — це захід, який не завжди є виправданим. Він не сприяє максимальному задоволенню потреб окремих споживачів тієї чи іншої країни, призводить до зростання цін на імпортні товари. Закритий ринок є меншою мірою конкурентний. А це не стимулює підвищення якості продукції національного виробництва. З урахуванням цього відкрита економіка є ефективнішою. Вона більшою мірою користується перевагами міжнародного поділу праці та спеціалізації.

Поряд з власними правовими нормами, що регулюють процес внутрішньої та зовнішньої торгівлі, остання спирається також на систему міжнародних юридичних правил. Зміст зведеної системи правил зовнішньої торгівлі регулюється Генеральною угодою про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку було укладено ще у 1948 p. 22 країнами світу. Тепер до складу ГАТТ їх входить уже 110, тобто більша частина країн світу. Україна також подала свою заяву на вступ до ГАТТ.

Система ГАТТ ґрунтується на чотирьох принципах.

1. ГАТТ — це своєрідний “клуб” країн, що тяжіють до розширення торговельних зв'язків одна з одною. Членство в цьому “клубі” добровільне: нікого не примушують приєднуватися до системи ГАТТ. Коли якась країна виявляє бажання вступити до “клубу”? вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які діють у ньому.

2. Країни, які належать до ГАТТ, надають усім іншим країнам статус найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.

3. Пом'якшення торговельних бар'єрів між країнами-членами ГАТТ здійснюється переговорами. Система ГАТТ і система вільної торгівлі — не одне й те саме. Навіть держави, що входять до складу ГАТТ, зберігають ряд митних тарифів на імпорт. Проте водночас організація ставить собі за мету сприяти все більшій лібералізації міжнародної торгівлі, стимулюючи своїх членів до переговорів про взаємне скорочення торгових бар'єрів.

4. Формування правил “справедливої торгівлі”. Наприклад, країнам-членам ГАТТ не дозволяється збільшувати тарифи після того, як вони погодилися на зниження їх під час переговорів. Члени ГАТТ мають право запроваджувати надзвичайні торговельні обмеження лише за виняткових умов, коли іноземний імпорт завдає дуже значної шкоди їхній промисловості. Йдеться про такі обмеження, що можуть здійснюватися лише справедливим і недискримінаційним способом.

Ще один аспект справедливого ведення торгівлі полягає у наданні імпортним товарам національного режиму. Це означає, що після того, як товар ввезено до кра

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: