Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Методика ознайомлення молодших школярів із займенником





 

Методика вивчення допоміжної частини мови – займенник має свої специфічні особливості, оскільки займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. Крім того, у свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це у початкових класах вивчаються лише особові займенники.

Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 класі і продовжується у старших класах.

Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення дітей із загальним поняттям про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичного роллю. Поряд із-цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь опе­рувати займенниками при складанні словосполучень і ре­чень, а також на удосконалення текстів введенням займен­ників на місці лексичних повторів.[10]

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:

  • займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
  • займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
  • визначити за займенником назву певної особи чи пред­мета не можна, якщо раніше вона не була відома;
  • займенники змінюються за відмінками і числами, а зай­менники З-ї особи й за родами;
  • займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.

Ознайомлення учнів із займенником має важливе зна­чення і для оволодіння наступним граматичним матеріа­лом, зокрема змінюванням дієслів за особами і числами.

Починається формування поняття про займенник із ознайомленням учнів в однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.

З практики роботи рекомендуємо здійснити це так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті:



«Вона була тиха і несмілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ні­коли нікому не заважала».

Керуючись навчальною діяльністю школярів, учи­тель вдається до бесіди:

Чому ви не можете точно сказати, про кого йдеться
в тексті?

Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона»
словом «дівчинка».

Що тепер вийшло?

А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки ви
про це дізналися?

— Отже, замість якого слова вжите слово «вона»?
Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова «дівчинка” і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» і чому.

Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідав на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками.

Розширюючи уявлення школярів про особові займен­ники, учитель організовує спостереження за вживанням їх
у різних текстах і вводить терміни «перша, .друга, третя
особи».

Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займен­ники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною імен­ників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множи­ною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середнього, ін­ші особові займенники форм роду не мають.

Наступним етапом – є засвоєння учнями знань про займенники. Відбувається таке закріплення на спе­ціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника. Школярі відшукують «займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини —ще й рід.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, тре­ба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропо­нувати в поданому тексті „замінити повторювані іменники відповідними займенниками „.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із змі­ною особових займенників за відмінками.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

  • займенники змінюються за відмінками;
  • зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
  • називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;
  • решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих від­мінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене і мені, мною чи тебе, тобі, то­бою — це ті самі займенника я, ти, але змінені за відмінками.[11]

Показати це можна, використавши таблицю відмінюван­ня займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінко­вими формами займенників, учні й дійдуть потрібного вис­новку.

Подальше формування навичок відмінювання особових займенників - відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахід­ного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що .н з'яв­ляється у займеннику тоді, коли він уживається з прий­менником (у нього, але його), в орудному ж відмінку наяв­ність є постійною ознакою.

Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.

У процесі подальшого опрацювання відмінювання зай­менників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника:

1) знаходжу в реченні слово, з яким вв'язаний займенник;

2) від цього слова до займенника став­лю питання;

3) за питанням визначаю відмінок займенника.[ 3].

Таким чином, вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час вивчен­ня дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплять одержані знання про особові займенники.

 

1.2. Система вивчення числівника у початкових класах

З числівником, як допоміжною частиною мови учні початкових класів знайомляться в 4 класі. Вони дістають загальне уявлення про чис­лівник, з'ясовують мету його вживання у мовленні, прак­тично засвоюють відмінювання та правопис деяких числів­ників.

Шкільний підручник передбачає ознайомлення учнів з кількісними і порядковими числівниками (без уживання термінів, орієнтуючись тільки на запитання).

Завдання вчителя полягає в тому, щоб за невеликий про­міжок часу (4 уроки):

· досягти практичного усвідомлення школярами числів­ника як самостійної частини мови;

· навчити розпізнавати числівники Серед інших відомих
учням частин мови;

· домогтися, щоб учні вільно користувалися числівниками в своєму мовленні, правильно вимовляючи, змінюючи і вписуючи найчастіше уживані з них;

· практично познайомити учнів із деякими збірними чис­лівниками (без уживання терміна).

Вирішення цих завдань певною мірою полегшується тим, що учні часто користуються числівниками у своєму
мовленні, особливо на уроках математики, а отже, знають значну кількість простих, складник і складених числів­ників.

Однак учитель повинен показати дітям, що числівник, як і інші частини мови, має певні ознаки: називає кількість предметів або їх порядок при лічбі. Слова типу перший, другий і подібні в початкових класах розглядаються як числівники, а не прикметники, відповідають на питання с к і л ьки? Котрий? Який п о п о р я д к у?, виступають у ролі самостійних членів

речення (Перший день у школі був особливо радісним)час­тиною до них (Два хлопчики підбігли до ялинки). Крім того, важливо навчити дітей розрізняти числівники і однокореневі а ними іменники (п'ять п'ятірка) та вживати си­нонімічні числівники (два двоє).

Формування граматичного поняття «числівник» почи­нається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількість предметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонує порівняти-два речення і сказати, чим вони відрізняються :

Півники горох молотили і

Два півники горох молотили.

Хто правильно зумів порахувати, скільки вдяганок було на матрьошці? (Одинадцять.)

--Слова два, п'ять, десять, одинадцять належать до тієї частини мови, яка зветься числівником,— повідомляє вчитель і пропонує уч­ням самостійно зробити висновок про те, які ж слова слід називати числівниками.

Під чає вивчення числівника важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можуть користуватися і сино­німічними (збірними) числівниками.

З цією метою дітям пропонується для спостереження два .речення:

Три хлоп­чики з нашого класу поїхали на екскурсію.

Троє хлопчиків з нашого класу поїхали на екскурсію.

Учні мають переконати­ся, ще слова три і троє належать до числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те ж питан­ня. Класовод може звернути увагу на те, що числівник три вимагає вживання при собі форми називного відмінка імен­ника, а троє — родового.

У ході подальшої роботи над засвоєнням граматичного
поняття «числівник» в учнів мають розширитися знання про
цю частину мови. Слід сказати, що числівники можуть від­повідати і на питання котрий? або який по порядку?

Для цього слід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крім інших, порядкові числівники.
Наприклад:

Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шос­те і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання с к і л ь к й? До них тре­ба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонува­ти й інше питання котре?, яке й буде орієнтиром у ви­значенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикмет­ників.

Щоб попередити можливість формального розрізнення числівників з іншими частинами мови (число — значить, числівник), слід провести роботу по розпізнаванню числівників і однокореневих іменників.

З цією метою можна запропонувати учням визначити однокореневі слова у поданих реченнях, сказати, до яких частин мови вони належать:

Бабуся подарувала Оленці трійко курчат.

Виправити б трійку в школі, - подумала Надійка.

Таким чином, вивчення числівника – необхідна складова уроків української мови. Однак, закріпити знання про числівник рекомендуємо, використовуючи ряд вправ:

виписати з тексту числівники;

- утворити словосполучення, до складу яких входять числівники;

- утворити від кількісних числівників – порядкові;

- читання математичних виразів, записаних цифрами.

Ці та інші граматичні вправи допоможуть вчителеві реалізувати освітньо-розвивальне завдання уроків української мови.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.