Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Свідомість як предмет психологічного дослідження.





В.Вундт – свідомість – це безпосередній досвід, який може вивчати лише інтроспекція. Представники зх. психологіївважають свідомість 1. індивідуальним феноменом і пов’язують його з накопиченням, трансформацією та організацією досвіду індивіда. 2. Виявом виключно духовного зв’язку між людьми.

У психоаналізі свід. розглядається як спільне знання (аналізат і аналіст).
Біхевіоризм, а саме Дж.Уотсон вважав свід. метафізичним поняттям.
Скіннер же наголошував на свідомості як оперантному обумовленні вербальної поведінки(опер.обумовл. – мова як інструмент для розуміння іншого). Свідомість виникає тоді, коли індивід оволодіває мовою спільноти до якої належить та має можливість виражати власні особистісні стани на рівні знань, якими володіє дана спільнота.
Duwal, Wicklund, Zewis: Свід. – внутр.знання чи переконання,яке виражається у розумінні та оцінці власних станів людини як рефлексивної тварини, яка створює себе за рахунок інтеріоризації та дій, що реалізуються стосовно неї іншими людьми. Тобто, свідомість=самосвідомість.
Fingarette, Zandis, Rid: Свід. як тотальність вражень, думок та почуттів, які створюють особистість. Свід. деяка розумово установка, яка об’єднує всі епізоди розумового життя індивіда . Центр. поняття – єдність свідомості – міра чутливості індивіда до власних досягнень. Всі епізоди життя індивіда об’єднані тому, що вони здійснюються в одному організмі та складають частину свідомості людини, і людина відтворює їх ніби зсередини. Тобто, СВІДОМІСТЬ ВИСТУПАЄ ЯК ІНТЕГРАТОР ВНУТР.ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.


6.Загальна характеристика психологічної структури свідомості.

Зінченко!Виділяє 2 рівні або щаблі свідомості. Це: буттєвий рівень, який вміщує чуттєву тканину образу та біодинамічну тканину живого руху та дії, та рефлексивний рівень, до якого належать значення та смисл. Кожен рівень виконує свої функції і при вирішенні життєвих задач може домінувати або один, або інший.



Вихідний рівень – буттєвий. Біодинамічна тканина свідомості – це матеріал, з якого будуються довільні та цілеспрямовані форми дії. До б.т. входять когнітивні, емоційно-оцінні та смислові утворення. Функціональний орган свідомості – це живий рух і цілеспрямована дія. Біодинамічна тканина є зовнішньою формою, а когнітивні, емоційні, оцінні, смислові утворення є внутрішньою формою. Міра побудови зовнішньої форми визначає міру складності внутрішньої форми. Доцільність та довільність рухів забезпечується словом. Слово теж входить до складу внутрішньої форми картини живого руху.
Б.т живого руху та дій у чистому вигляді можна спостерігати при моторних персевераціях (нав’язчиве повторення окремих елементів,н-д,слів або складів), квазіміміці (неадекватному емоційному стані,н-д, смикання ока), хаотичних рухах немовляти, стереотипних(засвоєних) рухах. Б.т. як складова буттєвого щаблю виявляє себе у виробничій або предметно-практичній дія-сті.
Чуттєва тканина – будівельний матеріал образу. Максимальна к-сть чут.тк реєструється в моделях сенсорного реєстру( зоровій, короткочасній пам’яті) та іконічній пам'яті. «Особлива функція чуттєвих образів свідомості, за Леонтьєвим, полягає в тому, що вони придають реальності усвідомлюваній картині світу,яка відкривається суб’єкту.» Чут.тк виявляє себе в уявленні, уяві культурних символів та знаків.

Властивості біод.тк і чут.тк: реактивність, чутливість, пластичність,керованість,зворотність. Остання властивість передбачає можливість переходу образу в рух і навпаки. Рух, зупинений у часі, накопичується і складає зміст напруженого, готового до реалізації симультанного (позбавленого часової координати) образу. Образ, у свою чергу, може накопичити енергію та розгорнутися у рух. На буттєвому щаблі свідомості розв’язуються смислові завдання. Буттєвий рівень повинен бути скоординований із рефлексивним рівнем. При їх взаємодії спостерігаються взаємні трансформації,які є необхідними для того,щоб подолати дефіцит простору та часу.

Рефлексивний рівень. Значення.Свідомість людини виникає,розвивається і існує в певному культурному просторі,в якому у вигляді значень кристалізований досвід людства, який індивіду належить засвоїти. На цій підставі потрібно побудувати свій власний досвід. Значення зрозумілі всім людям, які говорять на одній мові, належать до однієї або близьких культур, які пройшли схожий історичний путь. Універсальною мовою значень є мистецтво – музики, танцю, живопису, театру, архітектури.
Значення – розглядається як форма свідомості, тобто усвідомлення людиною свого буття (Немов). Значення – це узагальнене відображення об’єктивної дійсності, яке людство виробило в процесі суспільно-історичної практики і зафіксувало в поняттях. (В поняттях представлені події і явища, цінності і норми). Значення виявляють себе в ідеях, поняттях, в буденних та наукових знаннях.
Смисл
пов’язаний як зі сферою свідомості, так і зі сферою буття. Смисл свідчить про те, що свідомість це не лише знання, а й відношення. Свідомість не є безособовою, вона належить живому конкретному індивіду, включена до системи його дія-сті і є пристрасною. Смисл заломлений крізь призму своєї емоційної сфери. Смисл виявляє себе в емоціях і переживаннях.


7.Значення та смисл як складові свідомості людини.

Зінченко!Виділяє 2 рівні або щаблі свідомості. Це: буттєвий рівень, який вміщує чуттєву тканину образу та біодинамічну тканину живого руху та дії, та рефлексивний рівень, до якого належать значення та смисл. Кожен рівень виконує свої функції і при вирішенні життєвих задач може домінувати або один, або інший.

Значення.Свідомість людини виникає,розвивається і існує в певному культурному просторі,в якому у вигляді значень кристалізований досвід людства, який індивіду належить засвоїти. На цій підставі потрібно побудувати свій власний досвід. Значення зрозумілі всім людям, які говорять на одній мові, належать до однієї або близьких культур, які пройшли схожий історичний путь. Універсальною мовою значень є мистецтво – музики, танцю, живопису, театру, архітектури.
Значення – розглядається як форма свідомості, тобто усвідомлення людиною свого буття (Немов). Значення – це узагальнене відображення об’єктивної дійсності, яке людство виробило в процесі суспільно-історичної практики і зафіксувало в поняттях. (В поняттях представлені події і явища, цінності і норми). Значення виявляють себе в ідеях, поняттях, в буденних та наукових знаннях.
Смисл
пов’язаний як зі сферою свідомості, так і зі сферою буття. Смисл свідчить про те, що свідомість це не лише знання, а й відношення. Свідомість не є безособовою, вона належить живому конкретному індивіду, включена до системи його дія-сті і є пристрасною. Смисл заломлений крізь призму своєї емоційної сфери. Смисл виявляє себе в емоціях і переживаннях.

8.Культурно-історична теорія свідомості.
Культурно-історична теорія розроблена відомим вітчизняними психологом Л.С.Виготським у 20—30-тих роках XX ст.

Л.С. Виготський вважав, що психічний розвиток людини слід розглядати в культурно-історичному контексті її життєдіяльності. Слово "історична" несло ідею внесення до психології принципу розвитку, а слово "культурна" передбачало включеність дитини до соціального середовища, яке є носієм культури як досвіду, набутого людством.
Одна з фундаментальних ідей Л.С. Виготського це та, згідно з якою в розвитку поведінки дитини слід розрізняти дві переплетені лінії. Одна - природне "дозрівання". Інша - культурне удосконалення, оволодіння культурними способами поведінки і мислення. Культурний розвиток полягає в оволодінні такими допоміжними засобами поведінки, які людство створило в процесі свого історичного розвитку і якими є мова, писемність, система рахунку та ін.;

В рамках культ-істор. теорії Виготський виділяє три основні закони розвитку особистості:

1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. (До вищих психічних функцій належать: довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія). Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.

2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.

3.Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:

а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об»єктивно вона містить вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки;

б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції;

в) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.