Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Проблема фізіологічних механізмів вищих психічних функцій.





Розвиток ВПФ у людини є результатом 3 головних факторів: 1.ВИНАХОДУ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ, ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА УСКЛАДНЕННЯ ДІЯ-СТІ 2.ВИРОБЛЕННЯ ПРЕДМЕТІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ТА 3.ВИНИКНЕННЯ і ВИКОРИСТАННЯ ЗНАКОВИХ СИСТЕМ, ТОБТО МОВИ ТА МОВЛЕННЯ.

Проблема фізіологічних механізмів вищих психічних функцій.

Загальне уявлення про вищі психічні функції. Поняття ВПФ було введено у психологію Л.С. Виготським, згодом розроблене А.Р. Лурією та іншими авторами. ВПФ – складні форми свідомої психічної діяльності, що здійснюються на основі відповідних мотивів, регулюються відповідними цілями й програмами та підпорядковуються всім закономірностям психічної діяльності. Як вказував А.Р. Лурія, ВПФ мають 3 основні характеристики:

- формуються прижиттєво, під впливом соціальних факторів;

- опосередковані за своєю психічною будовою (переважно за допомогою мови);

- довільні за способом здійснення.

ВПФ – складні системні утворення, що якісно відрізняються від інших психологічних явищ. Основні характеристики ВПФ – опосередкованість, усвідомленість, довільність – являють собою системні якості, що характеризують ці функції як «психологічні системи», що створюються шляхом надбудови нових утворень над старими зі збереженням останніх у вигляді підпорядкованих структур усередині нового цілого.

Фізіологічні механізми ВПФ.

Уявлення про ВПФ як складні психологічні системи було доповнене Лурією уявленнями про функціональні системи. Характеризуючи ВПФ як функціональні системи, А.Р. Лурія зазначав, що особливістю таких функціональних систем є їх складна будова, що включає цілий набір аферентних та еферентних компонентів чи ланок. Аферентні та еферентні шляхи мають вертикальну (кора – підкірка) та горизонтальну (кора – кора) організацію. Частина цих елементів жорстко закріплена за певними мозковими структурами, а частина є гнучкою, що дає можливість перебудовуватися.



Складні функціональні системи – фізіологічна основа ВПФ. Складні функт.сист. – системи аферентних,еферентних та центральних механізмів,які створені для розв’язання нових задач. Функціональні системи, що лежать в основі психічної свідомої діяльності людини, характеризуються значною складністю (складнішою будовою ланок, ієрархічною організацією тощо) порівняно з функціональними системами, що лежать в основі фізіологічних функцій і поведінкових актів тварин. Різні за змістом ВПФ (гностичні, мнемічні, інтелектуальні та ін.) забезпечуються якісно різними функціональними системами.

Головні теорії: 1. Френологія Гааля, вузький локалізаціонізм: певна структура мозку – певна функція. 2. Еквіпотенційна теорія Лешлі: за всі функції відповідає кора головного мозку. 3. Теорія системної динамічної локалізації ВПФ людини: за всі функції відповідають жорстко закріплені структури мозку + кора в цілому. Лурія виділив 3 головні функціональні блоки:

1. Блок тонусу або енергетичний блок регулює тонус мозку та рівень його активації, забезпечуючи таким чином оптимальний фон якості психічної діяльності (ретикулярна формація; коркові та підкоркові утворення, що відповідають за почуття).

2. Блок прийому, переробки, зберігання екстрацептивної інформації (скроневі, тім’яні ділянки кори головного мозку; коркові кінці аналізаторів).

3. Блок програмування, регуляції та контролю за перебігом психічних функцій. Відповідає за формування та усвідомлення мотивів, задумів, цілей та здійснює контроль та регуляцію результатів діяльності. ( Моторні, премоторні та префронтальні відділи кори, лобні ділянки).

Біодинамічна тканина свідомості.

Зінченко!Виділяє 2 рівні або щаблі свідомості. Це: буттєвий рівень, який вміщує чуттєву тканину образу та біодинамічну тканину живого руху та дії, та рефлексивний рівень, до якого належать значення та смисл. Кожен рівень виконує свої функції і при вирішенні життєвих задач може домінувати або один, або інший.

Біодинамічна тканина свідомості – це матеріал, з якого будуються довільні та цілеспрямовані форми дії. До б.т. входять когнітивні, емоційно-оцінні та смислові утворення. Функціональний орган свідомості – це живий рух і цілеспрямована дія. Біодинамічна тканина є зовнішньою формою, а когнітивні, емоційні, оцінні, смислові утворення є внутрішньою формою. Міра побудови зовнішньої форми визначає міру складності внутрішньої форми. Доцільність та довільність рухів забезпечується словом. Слово теж входить до складу внутрішньої форми картини живого руху.
Б.т живого руху та дій у чистому вигляді можна спостерігати при моторних персевераціях (нав’язчиве повторення окремих елементів,н-д,слів або складів), квазіміміці (неадекватному емоційному стані,н-д, смикання ока), хаотичних рухах немовляти, стереотипних(засвоєних) рухах. Б.т. як складова буттєвого щаблю виявляє себе у виробничій або предметно-практичній дія-сті.

Чуттєва тканина свідомості.

Зінченко!Виділяє 2 рівні або щаблі свідомості. Це: буттєвий рівень, який вміщує чуттєву тканину образу та біодинамічну тканину живого руху та дії, та рефлексивний рівень, до якого належать значення та смисл. Кожен рівень виконує свої функції і при вирішенні життєвих задач може домінувати або один, або інший.

Чуттєва тканина – будівельний матеріал образу. Максимальна к-сть чут.тк реєструється в моделях сенсорного реєстру( зоровій, короткочасній пам’яті) та іконічній пам'яті. «Особлива функція чуттєвих образів свідомості, за Леонтьєвим, полягає в тому, що вони придають реальності усвідомлюваній картині світу,яка відкривається суб’єкту.» Чут.тк виявляє себе в уявленні, уяві культурних символів та знаків.

 

Загальні властивості структури свідомості.

Спостерігаємість компонентів структури.

Біодинамічна тканину і значення доступні сторонньому спостерігачеві , різним формам реєстрації та аналізу . Чуттєва тканину і смисл лише частково доступні самоспостереженню . Сторонній спостерігач може робити про них висновки на основі непрямих даних , таких як поведінка , продукти діяльності , вчинки , звіти про самоспостереження , витончені експериментальні процедури , психотерапевтична і психоаналітична практика і т. д. Чуттєва тканина частково маніфестує себе в біодинамічної , смисли - у значеннях . Слід сказати, що як біодинамічна тканину , так і значення виступають перед стороннім спостерігачем лише своєю зовнішньою формою . Внутрішню форму руху , дії , значення , слова доводиться розшифровувати , реконструювати.

Форми та рівні свідомості

У методологічному плані виділяють дві форми свідомості:

- суспільна свідомість;

- індивідуальна свідомість.

Суспільна свідомість, її прояви (ідеї, погляди, настрої) не є тим, що існує понад людьми, поза людьми, між людьми. Ці ідеї формуються в процесі розвитку суспільства і є ідеями, поглядами та настроями конкретних людей, що живуть та діють в конкретних історичних умовах. Не існує нічиїх ідей, їх носіями є конкретні люди, які живуть у конкретних історичних умовах.

Індивідуальна свідомість формується і розвивається у нерозривному звязку із суспільною свідомістю. Абульханова-Славська: "Свідомість народжується та формується як психічний механізм включення індивідуального буття до життя суспільства і, разом з тим, суспільного буття до життя індивіда". Свідомість формується, розвивається та виявляється у соціальній за своєю сутністю діяльності. !!принцип єдності свідомості та діяльності.

Рівні я ебу))

Принято выделять следующие уровни сознания (по В.А. Ганзену):
1 уровень — утрата сознания. Характеризуется полным отсутствием сознания, отсутствием реакции на стимуляцию.
2 уровень — глубокий сон. Сон без сновидений. Характеризуется полным отсутствием сознания, невозможностью восприятия снов и воздействий.
3 уровень — быстрый сон. Сон со сновидениями. Значительно редуцированное, дискретное сознание, воспроизведение сна, переработка информации.
4 уровень — состояние перехода от активности ко сну. Имеет место частичное сознание, свободное перемещение мнемических образов.
5 уровень — пониженная психическая активность. Характеризуется ослабленным сознанием, малоподвижным, легко переключаемым вниманием, затруднением мнемических функций.
6 уровень — среднепсихическая активность. Сознание полное, легко переключаемое внимание, мнемические реакции в норме.
7 уровень — состояние повышенной психической активности. Характеризуется расплывчатым сознанием, диффузным впечатлением. Мнемические реакции либо ухудшаются, либо улучшаются.
8 уровень — состояние измененного сознания. Периферическое внимание сужено, центральное внимание получает уменьшенную энергию, доступность получаемой информации из вне.

16. Функції свідомості - це такі його властивості , які роблять свідомість знаряддям , інструментом пізнання , спілкування , практичної дії . Знаряддя є засіб для дії .

Першою функцією свідомості є пізнавальна , або відображальна функція , тобто отримання знань про дійсність, що оточує людину, і про неї саму. Як пізнавальна діяльність свідомість починається з чуттєвого, образного пізнання і сходить до абстрактного мислення . На етапі чуттєвого ( емпіричного ) пізнання накопичується різноманітний фактичний матеріал , який потім узагальнюється за допомогою абстрактного мислення , проникаючи , таким чином в суть найбільш складних явищ і встановлюючи об'єктивні закономірності , яким вони підпорядковані. Ця функція є всеохоплюючою , з неї походять всі інші . Пізнавальна функція носить не пасивний , а активний , евристичний характер, тобто свідомість має властивість випереджаючого відображення дійсності.

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну ( накопичувальну ) функцію. Суть її в тому, що в пам'яті людини «осідають», накопичуються знання, отримані не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й від сучасників або попередніх поколінь людей. Ці знання в міру необхідності актуалізуються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості.

Наступна функція - аксіологічна (оціночна). Людина не тільки отримує дані про зовнішній світ , а й оцінює їх з точки зору своїх потреб та інтересів. Свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності, незалежною від людських прагнень та інтересів. З іншого боку, свідомість включає в себе прояв суб'єктивного ставлення до дійсності , її оцінку , усвідомлення свого знання і себе. Якщо мислення , пізнавальна діяльність вимагає в основному тільки ясного вираження знання , дотримання логічних схем , оперування ними , то ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль , власних роздумів і переживання істини.

Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілеспрямованості (формування мети). Цілеспрямованість - це суто людська здатність , яка є кардинальної характеристикою свідомості. Мета - це ідеалізована потреба людини, що знайшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини. Цілі формуються на базі всього сукупного досвіду людства і сходять до вищих форм прояву у вигляді соціальних, етичних, естетичних та інших ідеалів. Цілеспрямована діяльність пояснюється незадоволеністю людини світом і потребою змінити його, надати йому таку форму, яка необхідна людині, суспільству.

Вищі можливості свідомості виявляються у творчій ( конструктивної ) функції. Реалізація мети передбачає застосування певних засобів, тобто того, що створюється і існує заради досягнення мети. Людина створює те, чого природа до неї не породжувала. Вона створює принципово нове, будує новий світ. Масштаби, форми і властивості, перетворених та створених людьми речей продиктовані потребами людей, їх цілями; в них втілені людські задуми, ідеї.

Ще одна функція - комунікативна ( зв'язку). Вона обумовлена ​​тим, що люди беруть участь в загальній праці і потребують постійного спілкуванні. Цей зв'язок думок здійснюється за допомогою мови (звукова ) і технічних засобів ( тексти , закодована інформація ) . Слід мати на увазі , що в письмових текстах (книгах , журналах , газетах і т. п. ) зберігається не знання , а лише інформація . Щоб інформація стала знанням, вона повинна бути суб'єктивована.
Також відомі такі функції свідомості як прогнозуюча – передбачення результатів своєї діяльності та рефлексивна – оцінка на самоаналіз своєї активності.

Завершує логічний цикл свідомості особистості регулятивна ( управлінська ) функція . На підставі оцінки факторів і відповідно з поставленою метою свідомість регулює психічні процеси, відношення, діяльність та все життя суб’єкта. Регулятивна функція свідомості залежить від взаємодії людини з навколишнім середовищем і виступає в двох формах: спонукальній та виконавчій регуляції . У міру того як ідеї набувають спонукальної сили, людина здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїм переконанням. Виконавча регуляція призводить діяльність людей у відповідність з їх потребами, забезпечує співмірність мети і реальних засобів її регуляції.

Такі головні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток дає в кінцевому підсумку цілісну в інтелектуальному і духовному плані особистість.

 

Свідомість та несвідоме.

Критерії свідомості:

1) в свід стані людина усвідомлює час, місце та оточуючі обставини; в невід не.. ;

2) в стані свід людина звітує в тому що вона рбить; в невід вона незнає, що робить;

3)в свід стані людина може керувати поведінкою ; в невід не керує;

4)на свід рівні є 2 сигн регуляція, на невід

Бессознательные явления, вместе с предсознательными управляют поведени6ем, хотя функциональная роль их различна. Сознание управляет самыми сложными формами поведения, требующего постоянного внимания и сознательного контроля, и включается в действие в следующих случаях:

1. Когда перед человеком возникают неожиданные, интеллектуально сложные проблемы, не имеющие очевидного решения.

2. Когда человеку требуется преодолеть физическое или психологическое сопротивление на пути движения мысли или телесного органа.

3. Когда необходимо осознать и найти выход из какой-либо конфликтной ситуации, которая сама собой разрешиться без волевого решения не может.

4. Когда человек неожиданно оказывается в ситуации, содержащей в себе потенциальную угрозу для него, в случае непринятия немедленных решений и действий.

Подобного рода ситуации возникают перед людьми практически беспрерывно, поэтому сознание как высший орган психической регуляции поведения постоянно присутствует и функционирует. Наряду с ним многие поведенческие акты осуществляются на уровне пред- и бессознательной регуляции, так что в реальной действительности одновременно в управлении поведением человека участвуют многие различные уровни его психической регуляции.

Вместе с тем следует признать, что в свете имеющихся научных данных вопрос об отношениях между сознательным и другими уровными психической регуляции поведения, в частности бессознательным, остается сложным и не решается вполне однозначно. Основной причиной этого является тот факт, что существуют разные типы бессознательных психических явлений, которые по-разному соотносятся с сознанием. Есть бессознательные психические явления, находящиеся в области предсознания, т.е. представляющие собой факты, связанные с более низким уровнем психической регуляции поведения, чем сознания. Таковы бессознательные ощущения, восприятия, память, мышления и установки.

Другие бессознательные явления представляют собой такие, которые раньше осознавались, но со временем ушли в сферу бессознательного.

Третий тип бессознательных явлений – те, о которых говорил З.Фрейд. Это – желания, мысли, намерения, потребности, вытесненные из сферы человеческого сознания под влиянием цензуры. Каждый из типов бессознательных явлений по-разному связан с поведением человека и его сознательной регуляцией. Первый тип бессознательного есть просто нормальное звено в общей системе психической поведенческой регуляции, и возникает на пути продвижения информации от органов чувств или из хранилищ памяти к сознанию (кроме головного мозга). Второй тип бессознательного можно рассматривать как определенный этап на этом пути, но при движении как бы в обратном направлении по нему: от сознания к бессознательному, в частности к памяти. Третий тип бессознательного относится к мотивационным процессам и возникает при столкновении разнонаправленных, конфликтных с точки зрения морали мотивационных тенденций.


 

ФЕНОМЕНЫ САМОРЕГУЛЯЦИИ

Самосознание принадлежит целостному субъекту и служит ему для организации его собственной деятельности, его взаимоотношений е окружающими и его общения с ними. Ниже мы кратко коснемся тех фактов и идей, в которых раскрывается эта активная функция самосознания, его роль в организации жизнедеятельности субъекта.

Хотя точка зрения о том,.что самосознание как в его структурном,так и процессуальном аспектах не является эпифеноменом, но выполняет важные функции в деятельности человека, кажется самоочевидной, психологические исследования часто начинаются с сомнения в этом тезисе. Действительно, жизненный опыт и художественная литература дают немало примеров ситуаций, когда человек с высоким мнением о себе оказывается ничтожеством, представляющий себя смелым в реальной жизни оказывается трусом, а мучающийся угрызениями совести живет гораздо более нравственно, чем тот, кто не находит повода себя упрекнуть. Самосознание может быть ложным, фальшивым, оно может быть и запоздалой констатацией того, что уже проявилось в поступках человека, в его делах. Не случайно один из разделов посвященной самосознанию монографии И. С. Кона озаглавлен «Саморегуляция или самообман?» [57]. И. С. Кон, конечно же, доказывает, что саморегуляция — это не миф, не иллюзия. Однако уже опыты, выполненные в русле теории самовосприятия Д. Бэма, на которую мы ссылались выше, показывают, что человек действительно часто заключает о себе, о том, какой он есть, какие эмоции испытывает, что для него ценно, чему он верит на основе уже совершенных собственных поведенческих актов и ситуаций, в которых они были совершены. Эксперименты, исходящие из теории когнитивного диссонанса Л. Фестингера [167], также показывают, что человек меняет свои установки и мнение о себе так, чтобы не противоречить собственному поведению. Отметим, однако, что результаты этих исследований скорее свидетельствуют не о эпифеноме-нальности самосознания, а о том, что этот процесс

находится в особом отношении к поступкам человека. Мы еще не раз вернемся к этому выводу.

"Концепция «объективного самосознания» Р. Вик-лунда и С. Дьювеля [236] также является попыткой доказать то, что «не нуждается в доказательстве» —-действенность самосознания. В основе их концепции лежат факты, основанные на использовании очень простой экспериментальной парадигмы. Испытуемых помещают в условия, при которых они могут физически видеть себя в зеркале. Оказалось, что. наличие зеркала, в котором испытуемый видит свое лицо, делает более эффективным выполнение таких, например, экспериментальных заданий, как переписывание фраз на иностранном языке [236]. В эксперименте К. Карвера было показано, что присутствие зеркала не только улучшает выполнение какой-то работы, но и делает испытуемых более последовательными в следовании своим моральным принципам. В этом эксперименте студентов, предварительно разделенных на две группы по их отношению к физическому наказанию, ставили затем в ситуацию, в которой они должны были играть/ роль учителей, обучающих своих «учеников» (на самом деле подставных лиц, находящихся в сговоре с экспериментатором) философии с помощью электрошока: «неуспевающих» надо было наказывать электроударом. Оказалось, что наиболее последовательными были те студенты, которые могли видеть свое изображение в зеркале [цит. по: 237, 43]. В другом исследовании молодым женщинам, также разделенным на группы по их отношению к порнографической литературе, предлагали затем просмотреть журналы с порнографическими изображениями и по специальному опроснику оценить степень «отвращения» к ним. Оказалось, что корреляция высказанных до опыта убеждений и отвращения к порнографии у тех женщин, которые могли видеть себя в зеркале, равнялась 0,74, а у тех, кто не видел себя в зеркале,—0,20 (Gibbon F., 1978, цит. по: 237, 44). Исследования также показали, что не только при-сутствие зеркала обладает подобным эффектом, но прослушивание собственного голоса, записанного на магнитофон, присутствие в помещении фотокамеры^].

Результаты этих экспериментов интерпретируются

следующим образом. Человек не часто прибегает к самосознанию, во-первых, потому, что многие пове-денческие акты регулируются автоматически, во-вторых, потому, что человек часто бывает неудовлетворен собственной самооценкой. Самосознание «включается» лишь тогда, когда этого невозможно избежать, например, в условиях рассогласования правил, стандартов и поведения, и лишь при условии внимания к самому себе. Зеркало, введенное в экспериментальную ситуацию, усиливает внимание к самому себе и тем самым запускает самосознание. Самосознание в целом трактуется как культурный феномен, позволяющий сохранять постоянство собственного поведения и испытывать чувство ответственности за социальные ценности, усвоенные индивидом.

В рамках концепции «объективного самосознания» последнее рассматривается как сличение совершенного поведения или поведения, требуемого ситуацией с представлениями о себе. При этом сами эти представления берутся не дифференциально, как «Я-об-раз» в целом, вобравший в себя социальные ценности. В рамках этих представлений «Я-образ» выступает в роли, аналогичной роли схемы тела при построении движений. В зависимости от характера человеческой деятельности различные аспекты «Я-концепции» выступают в качестве регулирующего начала. Этот вопрос интересно ставится в философско-этических исследованиях, в которых обсуждаются и дифференцируются понятия долга, ответственности, стыда, чести достоинства, совести [36; 50; 114; 131]. Так, О. Г.Дроб-ницкий выделяет личностные категории морального сознания, подчеркивая их обращенность не к любому человеку (как это происходит, например, применительно к понятиям добра и справедливости), но именно к определенному лицу или более широкому субъекту—классу, нации. «Далее,—пишет О.Г.Дроб-ницкий,— в этих категориях деятельное лицо представлено не просто как объект оценки и потенциальный исполнитель нравственного долженствования, но и как субъект—автор этого требования к себе, дающий ему «внутреннее» основание, самостоятельно мотивирующий свои действия, превращающий, скажем, дело справедливости в собственную жизненную цель» [36, 59—60].

'" В категории долга фиксируется превращение моральной нормы «в установку и позицию субъекта — преобразующую формулу «все должны...» в убеждение «Я должен...». При этом субъект принимает на себя обязанность конкретизировать представление о долге «применительно к каждый раз особым обстоя-тельствам», сознает необходимость «самому предъявлять к себе данное требование», и мыслит объект своей нравственной обязанности—«долг перед родиной», «долг перед другом» [36, 60—61]. В категории ответственности, «очерчиваются границы морального долга (до каких пределов я отвечаю за содеянное или несовершенное, происшедшее по причине моего действия или воздержания от него)... в зависимости от ре-альной способности данного человека осуществлять свой долг в наличных обстоятельствах (включая внешние факторы и его- субъективную дееспособность»7) [36, 62J. Сознание собственной ответственности является условием переживания собственной заслуги или вины.

Категория стыда относится к оценке собственного действия индивидом, который вобрал «в себя общественное осуждение и одобрение», который способен «предположить, какова будет реакция других», и «представить себе, как вообще могут быть оценены подобные действия» [36, 63—64]. Категория чести фиксирует переход от оценки своих действий к «обобщенной оценке своего личного облика, который затем становится для него ориентиром (подобающей мерой и образцом) для выбора единичных поступков» [36, 64]. Категория достоинства также фиксирует момент моральной регуляции поведения; поддержание достоинства, которое «мыслится как всеобщее достояние», как идеал человека данного общества, не позволяет индивиду «совершать поступки ниже своего достоинства» [36, 66]. Наиболее важна категория совести. Если чувство собственного достоинства повелевает человеку стремиться жить в согласии с собой, стремиться к внутренней удовлетворенности, то совесть с точки зрения этики иначе регулирует человеческое поведение. «В явлениях внутреннего опыта,— пишет О. Г. Дробпицкий,—которые мы относим к совести, имеет место другое—(1) критическое отношение к себе, не удовлетворяющееся достигнутым, ощущение разлада с собой, противоположное тенденции к внутреннему согласию; (2) стремление не только утвердить себя в собственных глазах, сколько отдать себя безусловно служению какой-то более значимой идее или делу (скажем, гуманности, справедливости, правде), т. е. отказ от какого бы то ни было собственного интереса в моральной деятельности; (3) предъявление к себе таких «завышенных» требований, подчас невыполнимых целиком в создавшейся ситуации, которые вызывают драматическое ощущение разлада с внешней действительностью» [36, 67].

Эта краткая «экспозиция» этических категорий нравственного сознания (и самосознания) человека показывает, сколь ди^хреренцнрованными могут быть формы регуляции его деятельности. В психологии, однако, эти формы влияния самосознания на человеческую деятельность рассматриваются нерасчлененно— и это, по-видимому, отчасти есть негативный эффект «эмансипации» психологии от философии, в результате которого исследователи редко обращаются к философским аспектам проблемы. В многочисленных исследованиях, как правило, фигурирует «низкая или высокая самооценка» или «низкое или высокое самоуважение» безотносительно к специфической природе тех или иных самооценочных явлений. Если когнитивный аспект «Я-образа» понимать как восприятие любых своих свойств, качеств, достоинств, одновременно с представлением о должных качествах, свойствах, а эмоциональный аспект «Я-образа» как самооценку или интеграцию этих самооценок (самоуважение), то неудивительно, что почти все в поведении человека оказывается зависимым от этих глобальных параметров. Так, например, лонгитюдные исследования С. Куперсмит, в которых в течение 8 лет прослеживались последствия высокой, средней и низкой самооценок8 у группы мальчиков, начиная от предпод-ро«ткового возраста до вступления во взрослый период жизни, продемонстрировали крайне широкий спектр таких последствий [1621. Так, мальчики из группы с высокой самооценкой характеризовались как активные, экспрессивные, в целом успешные в учении и социальных отношениях, лидеры в дискуссиях, они не отступали при несогласии с ними других, были частично нечувствительными к критике, высокозаинтересованными в общественных делах, мало отягощенными чувством тревоги. Они выглядели как доверяющие собственному восприятию и реакциям и верящие, что их усилия приведут к успеху. Они обращались к другим с ожиданием, что те будут с ними дружелюбны. Их оптимизм покоился не на фантазиях, а на обоснованной оценке их способностей, навыков и личностных качеств. Они не были поглощены внутренними проблемами и гораздо реже страдали психосоматическими расстройствами, чем их сверстники из группы с низкой самооценкой [162, 98].

Очевидно, что столь широкий спектр характеристик самого разного уровня не может в целом' являться следствием высокой самооценки (самоуважения). Часть этих характеристик может иметь общие детерминанты из числа тех, которые мы рассматривали в предыдущем разделе. (Действительно, С. Куперсмит обнаружила, что взаимоотношения с родителями и стиль воспитания у мальчиков с высокой самооценкой сильно отличались от отношений в семье и воспитания у мальчиков с низкой самооценкой.) Часть этих характеристик,, напротив, могла являться не следствиями, а причиной поддержания высокого самоуважения.

В дальнейшем изложении мы еще не раз будем касаться вопроса о том, как самосознание влияет на де-ятельность человека, его общение, его развитие. Здесь, , без дальнейшего обсуждения, мы лишь перечислим основные направления этих влияний.

Структуры самосознания могут мотивировать, т. е. побуждать к определенной деятельности. Эти мотивирующие функции самосознания могут иметь различное происхождение. Они могут корениться в

8 В настоящем контексте речь идет о глобальной самооценке (self-estem) или самоуважении.

представлениях об «идеальном — Я» и быть связанными с нравственными категориями совести, долга, от-ветственности. Они могут являться отражением рассогласования «настоящего Я» и «будущего Я». Мо-тивирующим эффектом обладает и чувство собственного достоинства и самоуважения, требующее своего поддержания с помощью тех или иных реальных дея-тельностей.

Структуры самосознания и соответствующие процессы могут участвовать в целеобразовании, т. е. в подборе таких целей, служащих достижению мотива, которые согласуются с «Я-образом» в целом, с представлениями о своих возможностях, правах, обязанностях, долге.

Структуры самосознания могут воспрещать те или иные поступки, действия или, напротив, бездействие.

Самосознание в его когнитивной и эмоциональной форме может детерминировать отношение к окружающим, а также стиль и характер общения с ними.

Самосознание в форме самопознания и самоотношения может влиять на развитие тех или иных черт и, следовательно, развитие личности в целом. Узаконивая те или иные черты или, напротив, объявляя 'борьбу с самим собой, человек в какой-то мере сам предопределяет, каким он будет.

Самосознание может служить формой самоконтроля в самых различных деятельностных формах проявления человека.

Самосознание, наконец, может быть основанием приобщения субъекта к другим людям — к коллективу, к классу, к партии, к народу.

 

 

Види діяльності

Діяльність – спец. вид активності людини, спрямований на пізнання та творче перетворення оточуючої дійсності, вкл. себе та умови свого існування.

1. Основні види діяльності

До основних видів діяльності відносяться: гра, навчання, праця. Вони являються основними видами активності людини, за допомогою яких людина пізнає та перетворює світ і себе. Основні характеристики таких видів діяльності:

1. Гра – це вид дільності, який: а) тренує дитину в оволодінні значеннями речей і явищ, які закріплені за допомогою мови, та в оперуванні цими значеннями; б) розширює самосвідомість дитини - від сприйняття себе як суб»єкта предметних дій до сприйняття себе як носія соціальної ролі, суб»єкта людських стосунків. До основних видів ігор відносяться: функціональні; конструктивні; сюжетно-рольові; ігри за правилами;

2. Учіння – це специфічний вид діяльності людини, спрямований на оволодіння людиною знаннями, уміннями та навичками. Роль учіння: а) підготовка людини до майбутньої трудової діяльності; б) розвиток людини.

3. Праця -це цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб людини, в результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Метою трудової діяльності є створення: а) матеріальних речей, які споживаються людьми (продукти харчування, одежа); б) речей, які необхідні для виготовлення речей, які споживаються люди (енергія., верстати, книги); в) ідеологічних продуктиів (наука, мистецтво); г) дій, які організовують поведінку і працю людей (управління, контроль, виховання, навчання та ін).

Згідно А.Н. Леонтьеву розрізняють діяльності зовнішню і внутрішню. Зовн дія-ть - це діял-ть з предметами матеріального світу або їх позначеннями. Внутр дія-ть - це дія-ть на рівні свідомості, в ідеальному плані - операція образами, символами, ідеями.

Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

1) має таку саму будову, що й зовн, однак іншу форму перебігу: дії здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту отримується результат подумки;

2) внутр діял-ть за своїм походженням походить від зовнішньої, практичної шляхом інтеріоризації (перенесення відповідних дій у внутрішній план). Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її засвоїти на практиці й отримати реальний результат.

Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться: - моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення.

39. Трудова діяльність (праця)– це цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб людини, в результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина.

Праця – є провідним видом діяльності в дорослому віці.

Метою трудової діяльності є:

а) створення матеріальних речей, які споживаються людьми (продукти харчування, одежа);

б)створення речей, які необхідні для виготовлення речей, які споживаються люди (енергія., верстати, книги);

в) ідеологічні продукти (наука, мистецтво);

г) дії, які організовують поведінку і працю людей (управління, контроль, виховання, навчання та ін).

Особливості трудової праці людини:

а) діяльність людини визначається не лише особистими потребами, але і потребами суспільства. (Пр: вчитель вчить дітей не лише тому, що йому подобається ця діяльність і йому потрібно заробляти гроші, але і ж потреба суспільства у діяльності шкіл, які сприяють навчання та розвитку дітей.

б) праця є і суспільною по своєму характеру. (створення будь-якого продукту передбачає включення в його виконання багатьох людей). (Пр: надання освітніх послуг в університеті, передбачає включення в навчальну діяльність викладачів, зав – кафедрами, деканів та інших).

в) в процесі здійснення праці, людина виготовлює та використовує спеціальні знаряддя. (Пр: людина створює комп’ютер для обробки інформації та спілкування між людьми).

Процес праці складається із:

а) предмету праці;

б) знарядь праці;

в) власне трудової діяльності;

Виготовлення і застосувань знарядь праці – це втілення у їх формах функціях узагальнених способів трудових дій.

Праця потребує всебічної відображувально-регулятивної активності людини(уваги і терпіння, вміння планувати і передбачати, аналізувати і узагальнювати, формувати мету і послівно її досягати, усвідомлювати процес і результати праці). Тому у процесі праці людина не тільки проявляється, але і формується. У процесі праці людина вступає у виробничі і міжособистісні відносиниз іншими людьми.

 

(конспект праця vs труд. дія-ть: праця – процес, який відб. між люд. та природою, за допомогою якого люд. свою д-ть опосередковує, регулює та контролює обмін реч. між собою та природою; трудова д-ть – прироготива люд., проце









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.