Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Прояви самосвідомості в перцептивних та рухових процесах





Процес відображення живими організмами, на відміну від неживих тіл, завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформації частина змін повязана зі змінами у зовнішніх обєктах, а інша частина викликана рухом самої сприймаючої системи. Для того щоб відображення було адекватним, організм повинен розвинути у собі здатність відділяти в потоці стимуляції те, що є стимульним інваріантом, який відповідає обєкту, від того, що привнесене його власною активністю, а також використовувати і те й інше для регуляції власної поведінки.
У звязку з цим В. Епштейн пропонує поняття "процеси прийняття в розрахунок" (принятия в расчет) - формування імпліцитного уявлення, свого роду неусвідомленої впевненості в існуванні й стабільності навколишнього предметного світу та субєктивне "вписування" себе у цей світ. Н. Бернштейн: будь-який акт сприймання передбачає перцептивне самовиділення та субєктивну просторово локалізовану присутність того, що сприймається.
Самовиділення організму відбувається не лише у рамках сприймання зовнішніх обєктів та побудови рухів. Це самовиділення виступає і у формі відчуттів, що відображають функціональний стан окремих органів, у тому числі внутрішніх (інтероцепція), а також у формі больових відчуттів.
Схема тіла
- субєктивний образ взаємного розташування і стану руху частин тіла у просторі; формується на основі інформації про положення тіла та його частин у просторі (пропріоцепція) та стану руху органів (кінестезія). Психічне утворення, тобто може включати фізично відсутні, "фантомні" елементи, а також елементи одягу тощо.
Самопочуття- емоційно забарвлене враження комфорту чи дискомфорту, напруження чи розрядки, занепокоєння чи спокою; виникає на основі інформації інтерорецепторів, що відображають стан внутрішніх органів і внутрішнього середовища.
Ідеї И.М.Сеченова про дисоціацію і подальший синтез відчуттів мають принципове значення для підходу до проблеми більш загальною, ніж проблема самосвідомості, - до проблеми специфічної природи тілесного віддзеркалення живими організмами. Загальний сенс цієї проблеми можна сформулювати так: процес віддзеркалення живими організмами на відміну від неживих тіл завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформації частина змін пов'язана із змінами в зовнішніх об'єктах, а інша частина викликана рухом самої сприймаючої системи. Для того, щоб віддзеркалення було адекватним, організм повинен розвинути в собі здатність відокремлювати в потоці стимуляції те, що є стимульним інваріантом, відповідним об'єкту, від того, що привнесене його власною активністю, і використовувати і те і інше для регуляції своєї поведінки. Навчена перцептивна система людини без зусиль справляється з проблемою виділення змін в стимуляції, пов'язаних з власною активністю і із змінами самих предметів. Це відбувається за рахунок цілого ряду специфічних перцептивних механізмів. До них відносяться порівняння прогнозованих результатів зміни ситуації унаслідок рухів з тими, які реально наступили, інтеграція різних параметрів сприйманого образу і сенсорної стимуляції за правилами інваріантності. Так, наприклад, для того, щоб сприйняти величину об'єкту константною, при її зміні на сітківці ока, суб'єкт повинен сприйняти пропорційну зміну у відстані від нього до об'єкту, викликане його наближенням (видаленням) або наближенням (видаленням) самого суб'єкта. Велику роль у виділенні і обліку власної активності грає і більш загальний чинник: формування імпліцитного уявлення, свого роду неусвідомлюваній упевненості в існуванні і стабільності навколишнього наочного світу і суб'єктивне "вписування" себе в цей світ. Б.М.Величковский обговорює існування двох систем зору. Сказане по відношенню до зорового сприйняття справедливо і відносно інших сенсорних модальностей, а також і по відношенню до рухової активності. Живе тіло, як і всяке фізичне тіло, володіє механічними характеристиками і підкоряється фізичним законам; воно також підкоряється тілесним можливостям, біомеханіці. В процесі своєї рухової активності живе тіло підпорядковує рух також і руховому завданню. Н.А.Бернштейна, А.В.Запорожец і В.П.Зинченко відзначають: "Завдання побудови руху в унікальній реальній наочній ситуації є фантастичним по своїй складності. Щоб вирішити її, тіло, що володіє психікою, вимушене якимсь шляхом осягнути складну фізику конкретної наочної ситуації і погоджувати її з тілесною біомеханікою". Згідно представленням Н. А. Бернштейна, одним з ключових моментів рухової активності є знання організму про стан периферичного рухового апарату. Без цих знань (сенсорній інформації) команди з центральних ланок нервової системи про виробництво рухів виявляються принципово неефективними. Взаємодія ефекторного і сенсорного ланок в процесі управління рухами отримало віддзеркалення в понятті рефлекторного кільця.



26.Поняття про «Я-образ» та «Я-концепцію», їх психологічна структура.

«Я - образ» - осо-ть у якій поєднанні всі сторони її буття , та яка відображається в свідомості у вигляді підсумкового уявлення про себе. «я о» це результат пізнання себе, формування само ставлення , осмислення своєї ролі, свого значення на кожному етапі життя людини. Статус «я о» розглядається як мотиваційне ядро особистості та регуляції механізмів психічного життя. Коли говорять про «я о » то його онтологізація дозволяє виділитив ньому суб’єктивний бік (прихований бік) і рефлексивний бік.

Компоненти «я о» : 1) когнітивний компонент ; (прояв – самооцінка (парціальні, загальні)) ; -базисний компонент; самооцінка - ставлення особистості до самої себе та оточуючого світу; (парметри: рівень самооцінки, міра адекватності, стійкість.)2)афективний;3)поведінковий.

Складовою образу я є образ тіла людини. Образ тіла складається актаульного сприймання власної зовнішності ; відображене сприймання очима інших людей; уявлення про здоровя; вікові обмеження. Конн вважав , що можна розглядати я о , як форму соц установки особистості. (когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти структури).

Ієрархічна структура : 1) неусвідомлені , презентовані лише переживанню установки, у вигляді самопочуття та само стану; 2)усвідомлення та самооцінка окремих властивостей та якостей, що створюють відносно цілісний образ образу «я».

Психологічне поняття “Я - концепція” – це сукупність всіх уявлень людини про себе, пов’язаних з їх оцінкою; це переконання, тенденція поведінки, набір установок, спрямованих на самого себе. «я конц»це не лише, те , що індивід про себе уявляє, а й те, що він про себе думає, як дивиться на свій діяльнісний початок та можливості розвитку в майбутньому. «я конц» функціонує неусвідомленно, і лише в кризових ситуац людина звертається до аналізу. Роберт Бернс розгл «я к» як сукупність установок на себе.

Установки, спрямовані на самого себе, містять:

- образ “Я” – уявлення індивіда про себе щасливий, я оптиміст, я дратівливий і т.ін.);

- понтенційну реакцію поведінки та конкретні дії, які можуть бути викликані образом “Я”.

В “Я – концепції” запрограмовано, якою повинна бути поведінка людини. Наприклад: якщо в моєму "Я" запрограмовано, що я доб’юся успіху , то я можу подолати всі спокуси розваг, свою слабкість і лінощі, щоб ствердити своє “Я”. Якщо ж моєму “Я” нерідко записано, що мене очікує поразка , то мені важко в цій ситуації добитися успіху.

“Я- концепція” формується під впливом:

- минулого досвіду;

- успіхів та невдач;

- ставлення до нас людей, особливо в дитячі роки;

- власної зовнішності.

Ц компоненти контролюють образ власного '"Я" .Образ власного “Я”– ключ до особистості та її поведінки. Образ власного “Я” визначає і діапазон можливостей людини-те, що вона в змозі чи не в змозі здійснити. Розширюючи діапазон образу, людина розширює для себе і сферу можливого. Створення адекватного, реалістичного уявлення про самого себе ніби наділяє людину новими здібностями, талантами.

Численні експерименти абсолютно чітко продемонстрували , що як тільки змінювалась “Я – концепція”, проблеми та задачі, пов’язані з нею вирішувалися швидко та без надмірних зусиль, Найбільш переконливі експерименти у цьому напрямку провів Прескот Лекі, один з перших дослідників образу власного “Я”.

Отже, осягнення та використання “Я-концепції” відкриває простір для суттєвих змін якостей людини, завдяки наступним важливим умовам:

♫ Всі наші дії, почуття, вчинки завжди узгоджуються з “Я-концепцією”. Змінюючи “Я- концепцію”, ми змінюємо себе, своє життя.

♫ Уявлення про себе дійсно можна змінити.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.