Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Бюджетна система та державний бюджет країни





Важливою складовою фінансової системи країни є її бюджетна система.

Бюджетна система країни (budget system) – сукупність бюджетів усіх рівнів, сформованих відповідно до державного й адміністративно-територіального устроїв країни.

Категорію «бюджет» визначають як: 1) сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами – з другого, з приводу розподілу та перерозподілу ВВП; 2) фонд фінансових ресурсів, який перебуває в розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня; 3) план утворення та використання фінансових ресурсів держави та її складових – територіальних одиниць.

В Україні основним нормативним документом, який регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів різних рівнів, є Бюджетний кодекс України.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. До останніх відносять бюджети АРК, областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл та їх об’єднань. Сукупність показників бюджетів усіх рівнів складають зведений бюджет країни.

Провідною ланкою бюджетної системи України є державний бюджет ( national (state) budget) – баланс доходів та видатків держави, річний фінансовий план країни з утворення та використання фінансових ресурсів, що затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного Закону «Про Державний бюджет України на _____ рік».

Класифікація доходів (за джерелами формування) та видатків (за напрями використання) державного бюджету України представлені на рис. 12.2.

За своїм станом державний бюджет може бути: збалансованим – доходи бюджету дорівнюють видаткам; дефіцитним – видатки бюджету перевищують доходи; профіцитним – доходи бюджету є вищими за видатки.

Додатне бюджетне сальдо називається профіцитом (budget surplus), від’ємне – дефіцитом (budget deficit) державного бюджету.

Профіцит бюджету, зазвичай, формується в часи економічного піднесення та свідчить про фінансову стабільність держави. Однак, у довгостроковому періоді для держави було б неправильним ставити за мету постійно досягати перевищення доходів бюджету над його видатками, адже це означає вимивання коштів з економіки, наслідком якого є обмеження можливих темпів економічного зростання та розвитку.

Дефіцит бюджету виникає через різні причини, серед них: 1) необхідність здійснення масштабних державних економічних перетворень; 2) вплив надзвичайних обставин (війн, природних та техногенних лих тощо); 3) циклічний спад виробництва, внаслідок якого відбувається автоматичне скорочення податкових надходжень та збільшення державних витрат.

Баланс державного бюджету
Доходи держбюджету
Видатки держбюджету
Податкові надходження (загально державні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі)
Неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій інші неоподатковані надходження)
Доходи від операцій з капіталом
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності
Інші надходження
Фінансування економіки
Фінансування бюджетного сектору
Фінансування соціальних програм
Витрати на утримання апарату управління
Витрати на оборону, громадську безпеку і судову владу
Витрати на обслуговування зовнішнього боргу
Надання кредитів внутрішнім і зовнішнім позичальникам

 


Рис. 12.2. Доходи і видатки державного бюджету України

 

Дефіцит бюджету, що виникає внаслідок перших двох причин, називають структурним. Вважається, що він має місце за повної зайнятості, коли ВВП досягає свого потенційного обсягу. Такий дефіцит свідомо створюється державою для прискорення економічного зростання або для зменшення амплітуди циклічних коливань. Третя причина зумовлює існування циклічного дефіциту, який на відміну від структурного розглядають як небажане явище в економіці. Сума структурного та циклічного дефіцитів являє собою фактичний дефіцит державного бюджету.

Залежно від впливу на економіку країни виділяють такі види дефіциту державного бюджету: 1) активний дефіцит – передбачає спрямування значних за обсягом коштів на інвестування, що прискорює економічне зростання. За таких умов позитивний вплив дефіциту держбюджету перевищує негативний; 2) пасивний дефіцит – має місце, коли доходів державного бюджету не вистачає на покриття поточних видатків (виплату заробітної плати в бюджетній сфері, соціальні трансферти тощо). За таких умов переважають негативні наслідки.

Таким чином, як бездефіцитність державного бюджету не є беззаперечною ознакою здоров’я економіки, так і його дефіцит не може розглядатися як виключно негативне явище, адже без нього економічна система не реалізує повною мірою потенціал свого розвитку. Напрям та масштаби впливу дефіциту державного бюджету на економіку країни залежать від цілої низки чинників, у тому числі від причин виникнення дефіциту, його розміру та способів його покриття.

У країнах із стабільною грошовою системою застосовується, як правило, такі традиційні способи покриття дефіциту держбюджету: державні позики; підвищення рівня оподаткування; секвестр бюджету – пропорційне скорочення усіх статей видатків, окрім захищених (оплата праці працівників бюджетних установ, поточні трансферти населенню, обслуговування державного боргу тощо). Існує ще один спосіб – «сеньораж», що передбачає збільшення грошей в обігу, або власне виробництво грошей; цей спосіб має обмежене використання, адже за надмірних обсягів зумовлює неконтрольовану інфляцію.

Серед джерел покриття дефіциту державного бюджету, визначених Бюджетним кодексом України, основними є зовнішні та внутрішні позики, а також кошти від приватизації державного майна. При цьому окремо наголошено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування державного бюджету.

Що стосується розмірів дефіциту державного бюджету, то він зазвичай визначається у відсотках до ВВП країни. Безпечним для економіки вважається дефіцит, що не перевищує 3 % ВВП.

Змінюючи обсяги та структуру доходів та видатків державного бюджету держава може чинити потужний вплив на національну економіку.

Фіскальна політика (fiscal policy) – це провідна форма фінансової політики держави, сутність якої полягає у маніпулюванні державним бюджетом, його складовими (доходами і видатками), а також бюджетним дефіцитом та державним боргом задля досягнення макроекономічних цілей країни.

Виділяють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику. Дискреційна має місце, якщо держава свідомо через зміну норм законодавства впливає на податки та видатки державного бюджету. Недискреційна політика не передбачає подібного активного державного втручання; вона базується на дії «вмонтованих стабілізаторів» (виплат з безробіття, прогресивних ставок оподаткування тощо), які дозволяють «автоматично» змінювати обсяги податків і видатків державного бюджету у необхідному напрямі.

Дискреційна фіскальна політика застосовується у різних варіантах (політика стимулювання або політика стримування), в залежності від загальної економічної ситуації в країні, від фази економічного циклу, в якій знаходиться економіка. Так, під час економічного спаду застосовується політика стимулювання, сутність якої полягає у зниженні податкового тиску та у підвищенні державних видатків на підтримку економіки (державних закупівель, інвестицій тощо). Під час економічного піднесення, що супроводжується інфляційними процесами, задля запобігання «перегріву» економіки має застосовуватися політика стримування: податковий тиск підвищується, державні видатки скорочуються.

Тобто фіскальна політика – це вид стабілізаційної політики держави, адже вона дозволяє зменшити амплітуду циклічних коливань економіки та забезпечити більш стабільні темпи економічного зростання при утриманні безпечних меж інфляції та високого рівня зайнятості.

 

Податкова система України

Податкова система (tax system) – сукупність встановлених законодавством податків і зборів; принципів, форм, методів і механізмів їх розрахунку та сплати; а також суб’єктів оподаткування, що сплачують податки і збори, та суб’єктів податкової роботи, які здійснюють їх адміністрування та забезпечують їх надходження до бюджету та державних цільових фондів.

Податок (tax) – обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.

Збір (charge, fee) – обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди.

В Україні завдання з адміністрування податків і зборів, митних платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування покладено на Державну фіскальну службу України та її структурні підрозділи.

Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих у свій час ще Адамом Смітом. Головні з них:

- принцип рівномірності – означає єдиний підхід держави до суб’єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу;

- принци визначеності – свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі та підраховується в певний строк;

- принцип зручності – полягає в тому, що оподаткування має бути зрозумілим для кожного, а система сплати податків – простою і прозорою;

- принцип дешевизни оподаткування – означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занизькі ставки не дозволяють достатньою мірою наповнити державний бюджет, а зависокі – посилюючи податковий тягар, сприяють спаду виробництва або розширенню тіньового сектору економіки.

Податкова система України побудована на принципах, визначених у Податковому кодексі країни. Цими принципами є: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо правові норми припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

В Податковому Кодексі України визначений перелік податків і зборів:

- загальнодержавні податки та збори: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, мито;

- місцеві податки і збори: податок на майно (який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю), єдиний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.

Складність та багатоаспектність податку як економічної категорії зумовлює існування цілої низки ознак, за якими може бути здійснена класифікація податків. Зокрема, виділяють такі види податків:

1. За економічним змістом об’єкта оподаткування: 1) податки на споживання – стягуються при придбанні товарів і послуг з метою їх кінцевого або проміжного споживання (ПДВ, акцизний податок, мито); 2) податки на доходи та прибутки – стягуються прибутку юридичних і з доходу фізичних осіб при їх отриманні (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств); 3) податки на майно – стягуються у зв’язку з володінням певним майном (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; плата за землю; транспортний податок); 4) податки на ресурси або рента – стягуються за користування природними ресурсами, що належать державі (рентна плата, екологічний податок).

2. За формою оподаткування: 1) прямі податки – встановлюються безпосередньо щодо платників, від імені та за рахунок яких здійснюється сплата податку, в результаті якої відбувається вартісне зменшення об’єкта оподаткування (податки на доходи або на майно); 2) непрямі податки – сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, встановлюються у вигляді цінової надбавки, не змінюючи розміру бази оподаткування (податки на споживання).

3. За джерелами обкладання: 1) податки на зароблені доходи – стягуються з прибутку, заробітної плати, гонорарів; 2) податки на незароблені доходи – стягуються з дивідендів, відсотків за депозитами або борговими цінними паперами, приросту вартості нерухомості та цінних паперів, орендної плати тощо.

4. За рівнем державних структур, що впроваджують податки: 1) загальнодержавні податки та збори – встановлюються вищими органами державної влади, підлягають сплаті за єдиними ставками на всій території країни; 2) місцеві податки та збори – встановлюються місцевими органами державної влади (в межах, визначених податковим законодавством країни), діють на території відповідної територіальної одиниці.

Ставки податків поділяються на тверді або специфічні (встановлені в абсолютних сумах на фізичну одиницю обкладання) та процентні (встановлені у відсотках від бази оподаткування). Процентні ставки, у свою чергу, поділяються на: прогресивні (середня податкова ставка зростає із збільшенням розміру бази оподаткування), регресивні (середня податкова ставка зменшується із збільшенням розміру бази оподаткування) та пропорційні або адвалерні (незмінні, не залежать від розміру бази оподаткування).

Податки виконують три основні функції. Фіскальна функція пов’язана з формуванням джерел доходів державного бюджету країни. Розподільча функція передбачає перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб відповідно з прийнятими в суспільстві законами, вимогами економічної ситуації та принципами державної політики соціальної справедливості. Регулююча функція проявляється у формуванні потрібної структури економіки, а також в регулюванні суспільних, колективних та особистих інтересів, взаємовідносин держави з різними соціальними сферами суспільства.

Таким чином, за допомогою податків, держава не тільки намагається наповнити державний бюджет, а й забезпечити стале економічне зростання та економічний розвиток. Це обумовлює необхідність визначення оптимального рівня податкового навантаження на економічну систему країни. Завищені ставки підривають стимули до інновацій, гальмують ділову активність, сприяють тінізації економіки. При цьому вони не гарантують високих обсягів податкових надходжень до державного бюджету. Про це свідчать результати досліджень американських експертів на чолі з професором А. Лаффером, відповідно до яких надмірне підвищення податкових ставок на доходи корпорацій призводять до різкого скорочення інвестицій, гальмування НТП та економічного зростання, в наслідок чого знижуються бюджетні податкові надходження (ефект Лаффера). Графічно залежність податкових надходжень від ставок податку відображає крива Лаффера (Laffer curve) (рис. 12.3.)

Ставка

податку

 


100 %

 


r % М

 

0 %

R max Податкові надходження

Рис. 12.3. Крива Лаффера

 

З рис. 12.3 видно, що збільшення ставок податків від 0 % до r % буде забезпечувати зростання бюджетних доходів. Вони досягають R max в точці М на кривій. Подальше підвищення ставок податку веде до зменшення стимулів розвитку виробництва. Внаслідок чого розмір доходу, який підлягає оподаткуванню, знижується, що призводить до зменшення обсягу надходжень у бюджет.

 







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.