Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основні факторні передумови участі України в міжнародній торгівлі





 

Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин між суб’єктами світового господарства, яка є специфічною формою обміну продуктами праці між продавцями і покупцями різних країн.

Розвиток міжнародної торгівлі як форми міжнародної економічної діяльності безпосередньо пов'язаний з динамікою сукупного продукту: збільшення світового виробництва на 10% сприяє зростанню обсягів міжнародної торгівлі на 16% [].

Найбільший вплив на розвиток міжнародної торгівлі здійснюють такі чинники як:

1) поглиблення міжнародного поділу праці;

2) науково-технічний прогрес;

3) посилення впливу транснаціональних корпорацій у сфері міжнародного бізнесу;

4) ліберальний характер зовнішньоторговельної політики переважної більшості країн світу;

5) поглиблення інтеграційних процесів у світовій економіці.

Динаміка світового експорту та імпорту за 2001–2008 рр. наведена на рис. 3.1. Найбільші темпи приросту міжнародної торгівлі товарами та послугами спостерігались у 2004 р. – 10,6% та 2006 р. – 9,2%. У 2009 р. прогнозується значне скорочення темпів приросту обсягів міжнародних торговельних операцій порівняно з 2008 р. у 1,8 рази, що обумовлюється загостренням протиріч між суб’єктами світового ринку внаслідок дії деструктивних чинників світової фінансової кризи.

Рис. 10.5. Динаміка міжнародної торгівлі товарами та послугами

 

Переважна частка міжнародної торгівлі належить промислово розвиненим країнам – понад 70%, частка країн, що розвиваються, – 22–25%, країн з трансформаційною економікою – 4–8%.

Для об’єктивної оцінки умов та тенденцій експортної спеціалізації та імпортного профілю України доцільно виокремити факторні передумови її участі у міжнародній торгівлі, які поділяють на фактори первинного та вторинного порядку [24]. До факторів первинного порядку, які визначають торговельний профіль України слід віднести :



- географічне положення, яке визначає пріоритетні напрями зовнішньоекономічної політики, особливості організації транспортних комунікацій, передумови для інтеграції;

- наявність природних ресурсів дає можливість визначити експортну спеціалізацію країни;

- природнокліматичні умови більшою мірою впливають на агропромислову спеціалізацію країни;

- чисельність населення визначає забезпеченість країни трудовими ресурсами, їх професійний склад та кваліфікаційний рівень;

- територіальна структура, в рамках якої виокремлюють 25 регіонів України та Автономну республіку Крим.

 

Посилення дії цих факторів здійснюється завдяки стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності.

Дія факторів вторинного порядку обумовлюється особливостями сучасного розвитку світової економіки та ступенем інтегрованості країни у світогосподарські зв’язки. До основних чинників слід віднести науково-технічний прогрес (НТП), під впливом якого відбувається поглиблення поділу праці в країні, а також характер та тип організації національної економіки, ступінь її відкритості міжнародному середовищу.

 

Експортна політика України

Однією з основних форм міжнародного торговельного співробітництва є експорт, під яким розуміють:

- взаємодію національних і іноземних суб'єктів господарювання [12, c.81];

- процес, пов'язаний "із входженням національних підприємств на зовнішні ринки" [41, с.235];

- процес, пов'язаний з "продажем товарів і послуг резидентами однієї країни в інші країни" [14, с.251];

- процес, пов'язаний з "вивозом за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту" [40, с.512].

у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. №959-ХІІ [1], де експорт (експорт товарів) визначається як "продаж товарів... іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів, крім передачі майна суб'єктом господарської діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу при спільній господарській діяльності" [1, с.3], а експорт капіталу - як "вивезення за межі України капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності [1, с.4].

В сучасній економічній літературі [12, 14, 15, 20, 24, 39] визначені основні ознаки експорту як економічної категорії. Загальновизнаним є таке уявлення про економічну сутність та операційний зміст експорту:

1) експорт є категорією міжнародних економічних відносин. Трансграничність є однією з ключових якісних ознак експорту як явища міжнародного життя;

2) економічна сутність експорту має визначатися у площині його як явища і як процесу. Як явище міжнародних економічних відносин експорт містить у собі специфічні якості, які відрізняють його від категорій внутрішнього економічного життя. Як процес експорт є проявом специфічних його ознак на усіх етапах його існування та генезису;

3) експорт припускає існування певних суб'єктів його як явища і як процесу і виражає специфічний вид взаємодії або зв'язків між суб'єктами, структуру і техніку цих зв'язків, а також наслідки і результати, які досягаються у процесі даного виду зв'язків і тільки через них;

4) як процес експорт має власну структуру (направленість процесу), передбачає певні умови і правила його ведення, які включають як економічну, так і нормативно-правову частини трансграничних відносин і зв'язків.

Визначення функціональної та субстанціональної сторін експорту як явища і як процесу має здійснюватися лише у контексті дослідження його як елементу системи міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини як система і як різновид економічних відносин передбачають наявність певного роду зв'язків між її елементами (суб'єктами господарювання). Специфіка полягає у трансграничному характері та у змісті цих відносин. Операційне (практичне) використання категорії "міжнародні економічні відносини" вимагає визначення її через понятійний ряд, до якого вона належить, побудований за принципами від конкретного, індивідуального, низького до загального, абстрактного, вищого. Для поняття "міжнародні економічні відносини" таким понятійним рядом, на думку автора, є "контакти - взаємодія - зв'язки - відносини". Функціональна і субстанціональна сторони наведених категорій понятійного ряду визначаються горизонтом часу, масштабами процесів (кількістю суб'єктів цих явищ) та їх наслідками і результатами.

Якщо контакт у зовнішньоекономічній сфері є обмеженим у часі та у масштабах як самих учасників, так і можливих їх цілей, то взаємодія допускає у принципі зростання усіх наведених параметрів контакту як мінімум на порядок. Взаємодія не обов'язково має стабільний, регулярний характер і навіть, як і контакт, може бути випадковим процесом. Зв'язки, на відміну від взаємодії, встановлюються на основі стабільної, постійної або як мінімум регулярної тимчасової взаємодії, а отже, у цілому не можуть бути випадковими і суттєво піднімають вище параметри учасників і самих зв'язків. Відносини виникають на ґрунті тривалих, сталих і значущих зв'язків між суб'єктами, і тому ніколи не являють собою випадковість (хоча конкретні взаємодії у рамках відносин у значній мірі мають випадковий характер). Відносини мають ґрунтуватися на досягненні найбільш високих масштабів учасників , значущості задач, які вирішуються, і результатів, що отримуються (хоча не кожне конкретне відношення досягає цих граничних рівнів).

Контакти і взаємодії здійснюються тільки у реальному вимірі (масштабі) часу, тоді як зв'язки і особливо відносини мають місце лише у соціально-економічному та історичному масштабах часу. Кожна із категорій понятійного ряду "контакт - взаємодія - зв'язок - відносини" припускає існування певних суб'єктів цих явищ і процесів і виражає специфічний вид взаємодії або зв'язків між суб'єктами, структуру і техніку процесу цих зв'язків, а також наслідки і результати, які досягаються у процесі даного виду зв'язків і тільки через цей вид.

У реальному вимірі часу трансграничні економічні процеси усіх видів приймають форму міжнародної економічної діяльності, яка охоплює усі сфери світогосподарського життя і втілює усі (від контактів до відносин) види взаємозв'язків в рамках їх понятійного ряду.

Окремою або спеціальною частиною міжнародної економічної діяльності виступає експортна діяльність (експорт). Як форма міжнародної економічної діяльності, експорт являє собою специфічний вид зв'язків між суб'єктами міжнародних економічних відносин, який має власну структуру (направленість) процесу, умови і правила його ведення, які включають як економічну, так і нормативно-правову частини трансграничних відносин і зв'язків. Головною умовою виникнення (запуску) експорту як процесу є наявність у його суб'єкта утворюючого - експортного потенціалу, за допомогою якого він може здійснювати реальний (нехай навіть обмежений локальними рамками) вплив на певну частину міжнародного економічного життя. Закріплення суб'єкта експортної діяльності у цій ролі можливо лише за умови розвитку та формування ним такого рівня конкурентних переваг як несучої конструкції експортного потенціалу, який через де-факто веде до визнання його у цій якості іншими суб'єктами, які раніше визначили та розподілили між собою свої позиції і ролі у світогосподарських процесах. Досвід показує, що боротьба за визнання та допущення на значущу роль в системі міжнародної економічної взаємодії може розтягуватися на тривалий час та трансформуватися у ході цього процесу у самостійні етапи еволюції міжнародних економічних відносин і навіть у драматичні сценарії переходу від одного світового економічного порядку до іншого.

З наведеного визначається аналітичний взаємозв'язок та субординація понять "експорт" (експортна діяльність), "експортний потенціал" та "конкурентні переваги", які у перебігу досліджень нерідко розглядаються як однопорядкові і навіть ототожнюються. Вихідним поняттям методології системного аналізу експорту (експортної діяльності), на думку автора, є поняття "конкурентні переваги суб'єкту господарювання", яке визначає умови виникнення (запуску) експортної діяльності як явища і процесу. Матеріальним субстратом експортної діяльності підприємства, який обумовлює певний рівень її "життєздатності" як системи, є експортний потенціал суб'єкта господарювання [9].

Експортний потенціал країни – це здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світових ринках. Експортний потенціал проявляється в галузевій структурі експортно-імпортних операцій, яка формується як наслідок інтеграції країни у міжнародний економічний простір і відображає напрямок розвитку її міжнародної спеціалізації [15].

В 2008 році дефіцит зовнішньоторговельного балансу України склав 18 531, 9429 млн дол. В табл. 3.1 наведена динаміка зовнішньоторговельного балансу України за 2006 – 2008 рр., яка свідчить про збільшення від’ємного сальдо балансу зовнішньої торгівлі у 2008 році порівняно з 2007 роком 6 120,9 млн дол або 1,9 рази, а порівняно з 2006 – на 10 500 млн дол, або в 4,6 рази. Дана тенденція обумовлюється неухильним випередженням темпів зростання імпорту над темпами зростання експорту. Так, у 2007р. темпи зростання імпорту склали 134,5%, експорту – 127,16%, у 2008р. – 140,5% і 134,9% відповідно. Слід вказати, що сальдо торгівлі товарами протягом останніх років залишається від’ємним, а сальдо торгівлі послугами – позитивним, завдяки чому зовнішньоторговельний баланс частково вирівнюється. Це є красномовним доказом неефективної зовнішньоторговельної політики України, оскільки держава не впроваджує заходи щодо стимулювання експорту. І не зважаючи на катастрофічну девальвацію гривні восени 2008 року, що було вигідно національним експортерам, зовнішньоторговельна сфера фактично залишається імпортозалежною, а не експортоорієнтованою.


Таблиця 3.1

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.