Юдео-христянські заблудження.

Церковні історики (Єгезіп, Іустин) вже у кін. І ст. – поч. ІІ. фіксують сліди єресей, викликаних синтезом християнських ідей з юдейськими та поганськими.

Керінф – отримав освіту у Олександрії, діяв у кін. І ст. у Малій Азії, вчив, що світ створений не Богом, а якоюсь євангельською силою; Ісус був сином Йосифа і Марії і відрізнявся справедливістю і мудрістю. При хрещенні на нього зійшов Христос у вигляді голуба, який відійшов від Ісуса в час страждань.

Николаїти – Їх заблудження полягало у моральній нестриманості.

Маркіян – один з можливих попередників гностицизму. Народився у Понтій, прибув у Рим біля 140 р., де був відкинутий церквою. На 150 р. мав багато послідовників, а його секта проіснувала кілька століть. Маркіон не заперечував Старого Завіту, але не міг повірити, що старозавітній Бог був Отцем Ісуса Христа, висуваючи теорію двоєбожжя, тобто дуалізму. Маркіон був схильний до докетизму. Докетизм – вчення про несправжність, уявність матерії, що облягає дух, в тому числі і тіла Христа.

2. Гностицизм - являє собою спробу доповнити християнство цінностями поганської культури – східними релігійними віруваннями і грецькою філософією. Представників єресі ділять на східних (сирійських) і західних (олександрійських). У східному помітний вплив перського дуалізму, а в західному платонізму і неопіфагорейства. Їх спільними ознаками є:

· дуалізм – вчення про існування двох рівних сил – добра (Бог) і зла (Деміург). Останній визволяє доброго бога від зіткнення із злою “неіснуючою” матерією при створенні космосу.

· докетизм – вчення про те, що тіло Христа було привидом. Оскільки матерія є зло, то Христос не міг з нею бути в близькості, це – уявне.

· трихотомія - вчення про те, що світ складається з трьох частин: добрий Бог, зла матерія і змішаний світ, їм відповідає поділ людей на пневматиків, психіків і гіліків.

У ІІ ст. гностиками (офітами) називали доволі вузьке коло людей, Іриней зарахував до них також і послідовників Валентина і Карпократа. У сучасних вчених це слово асоціюється з цілим спектром сект. Традиціоналісти вважають їх єресями, а модерністи – радикальним поривом розвитку думки. Німецькі вчені Р.Райценштейн і В.Буссе, вважають навіть, що християни і гностики черпали свої спільні погляди у зороастризмі.

Гностицизм:на чолі всього стоїть найвища істота, яка не могла створити нещасливий, невлаштований світ. Бог є джерелом абсолютного блага та добра, Божественний світ має назву плерома. Матерія джерело зла, або оманлива ілюзія. При вирішенні цієї проблеми виникнуло вчення про існування безконечного світу еонів, носіїв божественного начала, які занурилися у матерію. Матеріальний світ створив із духовних начал та матерії Деміург. Для спасіння тобто визволення духовної іскри із темниці матерії на землю зійшов один з вищих еонів – Христос, який прийняв уявне тіло. Його головним завданням було повідомити гносис невеликому колу людей, які зможуть повернутись до початкового стану гармонії. У кожній людині відображаються три принципи універсуму: Бог, деміург і матерія. Центральною проблемою гностичної етики є питання про відношення до матерії, тіла і його потягів. Вирішувалось протилежно: шляхом аскетизму і лібертинізму.

Підсумовуючи погляди гностиків, можна виділити наступні пункти:

1. Є вища духовна сутність – Отець, або Великий Невидимий Дух, Безодня. Ця сутність вища від наших відчуттів і її неможливо пізнати, вона також вища від земного космосу і його творця – Деміурга.

2. Деякі люди несуть в собі частину вищого духовного світу, яку можна назвати премудрістю (гносіс). Усвідомивши свою духовність вони можуть вирватися з тілесної темниці і повернутися у світ духу.

3. Основні доктрини гностицизму торкаються походження світу.

4. Християнський гностицизм відрізняється частими посиланнями на Священне Писання з доволі екзотичними коментарями. Бог Старого Завіту для них злий і немудрий, а змій, який спокушував Єву, насправді був її спасителем, оскільки пропонував їй таємне знання, яке від неї ховає Творець.

5. Спасіння – це знання, яке дає великий Дух. Люди діляться на три категорії: духовні можуть бути впевнені у своєму спасінні, тілесні не мають жодної надії і загинуть, а душевні – можуть досягнути спасіння, але не так повністю, як духовні.

6. Щодо Христа, то гностики розділяли створену істоту, яка чудесним чином народилася на світ, і небесного Христа, що вселився в неї у момент хрещення Ісуса. Христос не має жодного відношення до тілесного народження і смерті, Він покидає Ісуса на Голгофі

Християнські богослови-апологети визначили основні розбіжності гностицизму і християнства:

3. Монтанізм. Протягом ІІ-ІІІ ст. ст. існували єретичні, опозиційні течії і в самій християнській церкві. Їх представники інтерпретували суттєві положення християнства, не заперечуючи його в цілому. У сер. ІІ ст. на кордонах Мізії і Фрігії Монтан виступив з “новим пророцтвом ”. Монтаністи вчили про те, пришестя Святого Духа вже відбулося, і вони є його пророками. Надавали великого значення пророцтвам, розглядаючи володіння даром пророцтва як ознаку приналежності до істинної церкви. Монтан вчив, що натхнення Святим Духом є у церкві безперервним, він вважав себе за пророка, через якого Дух промовляє до церкви, як раніше через апостола Павла. Описуючи їх релігійні переживання, Євсевій змальовував картину захоплення монтаністами глоссалією, яка вже сприймалася церквою, як щось незрозуміле. У трактуванні монтаністів видіння та пророцтва, які вони отримували, є більш вартісними, ніж Святе Писання. У догматиці монтаністи не різнилися від церкви, вся їх новизна заключалась у морально-аскетичних вимогах і заклику до останнього покаяння перед близьким другим приходом Христа, доказом чого є вилиття божественного одкровення через Параклета.

У своїх проповідях Монтан піддавав гострій критиці послаблення церковної дисципліни, моральні та релігійні компроміси, на які йшла тодішня церква. Завдяки своїй безкомпромісній позиції він знаходив співчуття багатьох християн, особливо серед чернецтва. Монтаністи дотримувалися строгих вимог поведінки і з їх рядів вийшло багато героїчних мучеників Спроба відновлення есхатологічної атмосфери первісного християнства дає підстави охарактеризувати монтанізм як першу харизматичну течію, перший досвід фундаменталістської проповіді у ієрархізованій церкві. Однак, всесвітня християнська церква засудила цей рух на Константинопольському соборі 381 р., проголосивши, що до монтаністів слід ставитися як до поган.

4. Маніхейство - виникнуло у кін. ІІІ ст. на Сході із змішання елементів християнської релігії, зороастризму та деяких індійських світоглядних ідей. Засновник Манес (Мані) – вільновідпущеник, за іншими даними – маг, який наприкінці ІІІ ст. оголосив себе посланцем Бога і трагічно загинув, залишивши по собі ряд книг. Як і для гностицизму для Манеса характерний дуалізм, їх головна проблема – походження духовно-чуттєвої природи з двох принципів, а практична ціль – визволення духовного начала від духовної матерії. До Ісуса маніхейство ставилось негативно, хоча і запозичило християнські установи і культові дії.

Вчення маніхеїв. Основною ідеєю маніхейства також є дуалізм: від вічності існує дві рівних субстанції із своїми царствами: Світло і Темрява, Ормузд і Аріман зі своїми багаточисельними еонами. Світ є ареною боротьби світла і темряви, осередком якої є матерія. Зусиллям Бога світла з’являється Світова душа або “матір життя”. Вона породжує першолюдину, завданням якої є боротьба з темрявою. Під час цієї боротьби виникнув видимий світ внаслідок змішання часток світла та матерії-темряви. Людина – образ змішаного світу, в ньому дві душі: світла і зла. Його гріховність – результат слабості, і достатньо покаяння, щоб отримати прощення. моральне вчення маніхеїв гармоніювало з їх теоретичними положеннями. Головне завдання людини – визволення від уз матерії, щоб дати світлій душі перевагу над злою. Очищувальні засоби – печать рук, уст і лона: утримання від богохульства, відмова від споживання м’яса та п’янких напоїв, вимога берегти життя всіх живих істот, відмова від шлюбу. Ці правила обов’язкові для досконалих (перфекті), а катекумени чи слухачі вільні від них. Культ зовнішній – спрощений, внутрішній – розпуста. Маніхеї утворили власну церковність та ієрархію, на чолі якої стояв Манес і його наступники – 12 магістрів, 72 єпископи, пресвітери, диякони, євангелісти. Після смерті засновника єресь поширилась у Північній Африці і в Римській імперії, підлягало жорстоким законам імператорів, оскільки походило з ворожої Персії (спалювати). Однак секта не зменшувалась, а, навпаки, набирала нових прихильників. Незважаючи на осуд і тиск християнської церкви, маніхейство протягом багатьох століть приваблювало значні маси віруючих своєю відмовою від матеріальних спокус, аскетизмом та близькістю до народно-міфологічних уявлень про світ як арену вічної боротьби Добра і Зла.

5. Монархіанство. Коли монтанізм у центр уваги ставив питання есхатології і моралі, то цей напрям зосереджувався насамперед на догматичних проблемах. Монархіанство (від. грец. “старшинство одного”) акцентувало увагу на монотеїстичних мотивах у біблійній традиції, на утвердженні сутнісної єдності Бога. Відомі принаймі два напрями монархіанства:

1. Адопціаністи – заперечували сутнісну божественність Христа, погоджуючись, що Ісус міг бути “всиновленим” (adoptio) під час хрещення і таким чином обожненим.

2. Модалісти (савеліани) – розглядали Отця, Сина і Духа Святого як вияви (модуси) Божествееної субстанції. Бог є одночасно і Отець, і Син, і Дух, діючи послідовно: Творець та Законодавець (Отець), Спаситель (Син), Утішитель та подавець дарів благодаті (Дух).

Одним із найбільших прихильників монархіанства був єпископ Антіохії, Павло Самостаський (260-272). Він навчав, що Христос був не Сином Божим, а лише доброю людиною, пророком, який через свою праведність прийняв божественне Слово (Логос) під час хрещення. Собор 264 р. засудив це вчення і вилучив Павла з церкви. Найвизначнішим проповідником модалістського монархіанства був Савелій (проповідував у Римі на поч. ІІІ ст.). Монархіанство поширилося по всій Римській імперії, особливо в Малій Азії, Сирії, Лівії та Єгипті.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: