Реформи у Католицькій церкві у XI ст.

У реформах XI сторіччя помітну роль відіграв німецький король Генріх ІІІ (1039-1056). Як і його попередники, Генріх ІІІ залежав від церковних ресурсів в управлінні державою і користувався своїм правом призначати єпископів, обираючи для цього достойних людей.

1. Сутрійський собор. Генріх ІІІ продемонстрував свою могутність, коли виникнyли суперечки довкола виборів римського єпископа. Папа Бенедикт IX (1032-1044) був жорстокий і розбещений і це викликало бунт у Римі в 1044 році, внаслідок якого було обрано іншого папу Сильвестра ІІІ (1045). Бенедиктові родичі прогнали нового папу повернули Бенедикта, який продав свою посаду Іоану Граціану, який відомий під іменем Григорія ІV. Бажаючи ліквідувати цю суперечку Генріх ІІІ у 1046 році прибув в Італію і скликав собор у Сутрі. Сутрійський собор став апогеєм королівської влади у церковних справах. Король усунув всіх трьох претендентів на папський престол і ставив надалі на нього тих людей, які розуміли необхідність реформ (Лев IX).

2. Поміркована реформа. Понтифікат Лева IX став вирішальним моментом у історії Західної церкви, оскільки він тісно поєднав папський престол з реформаторами. Лев започаткував перетворення папства у активну силу в церковних справах. Він визнавав священність королівської влади і не заперечував право короля призначати церковнослужителів, однак цей папа намагався піднести духівництво на належний моральний рівень. Помірковані реформатори, такі як Лев IX сиділи на папському престолі з 1048 до 1073 року. Вони прагнули співпрацювати з світськими правителями в реформі моральних засад духівництва, повернені його життя до кононічного церковного права. Вони підкреслювали, що духовні особи не повинні брати шлюб, платити або брати плату за церковні посади. Лев IX оновив кадровий склад папського двору, звернувши особливу увагу на кардиналів. Помірковані реформатори, які закликали до морального удосконалення, зустрілися зі значними труднощами.

3. Радикальна реформа. Серед реформаторів утворилося радикальне крило, яке твердило, що моральна реформа неможлива, якщо не буде покладено край світському пануванню над духівництвом. Його головним теоретиком був кардинал Гумберт (1049-1061) – добре обізнана в канонічному праві людина, автор праці “ Три книжки проти симоністів ”, в якій він критикував не тільки зловживання духовенства, а й світське панування над церквою, символом якого була церемонія, на якій світські правителі вручали єпископам посох та перстень. Він твердив, що панування світської влади робить зловживання неминучими. Ситуація на користь цього крила наступила у 1056 році, коли германський король Генріх ІІІ помер, а його шестирічний син Генріх IV не міг впливати на далекий Рим. За цих обставин папа Миколай І (1059-1061) запровадив виборчу процедуру, що змінила порядок виборів нового папи. Він надав право обирати папу семи єпископам-кардиналам, усунувши від цього процесу германського короля.

Генріх IV став особисто правити державою з 1071 року, до цього часу германські феодали ослабили монархію. Для того, щоб відновити повноту влади король потребував контролю над церквою, тобто його плани увійшли в протилежність з прагненнями реформаторів. У розпалі суперечки новим папою було обрано прихильника найрадикальніших реформаторських поглядів.

4. Папа Григорій VII. Гільдебранд, кардинал-архідиякон, обрав ім’я Григорія VII (1073-1085). Він був глибоко переконаний, що у світі, впорядкованому за законами справедливості, духовність має панувати над матерією, і що римська церква має вести провід у християнстві. Григорій посилив кампанію за моральне вдосконалення духівництва, він закликав християн не брати причастя у священиків, відомих своєю схильність до симонії або тілесних гріхів. Папа висунув вимогу, щоб духовні особи обиралися за церковним каноном, тобто іншими священнослужителями, а не мирянами і в 1075 році заборонив духівництву приймати інвеституру на церковну посаду від мирян.

Генріх IV не міг погодитися з такими поглядами і між двома таборами розпочалася війна із застосуванням ухвал церковних соборів, листів та памфлетів. У 1076 році у відповідь на спробу короля змістити Григорія VII з престолу на імператорському єпископському соборі, папа відлучив короля від церкви і усунув його від виконання королівських обов’язків. Політичні противники короля використали це і розпочали повстання проти нього у Саксонії. Через своє розпачливе становище Генріх IV у 1077 році, був змушений прибути в Італію. У січні він з’явився перед замком Каносса у північній Тоскані, де була резиденція папи. Три дні поспіль він приходив просити прощення в папи, босий у самій нічній сорочці. Папа погодився на примирення, скасувавши акт відлучення, але зберіг за собою право осудити Генріха у майбутньому.

Однак невдовзі король відновив свій авторитет, в 1080 році, незважаючи на повторне відлучення, Генріх увійшов у Італію і три роки тримав Рим в облозі, а папа зміг врятуватися лише завдяки втечі. До кінця свого життя цей король намагався відновити свою владу призначати владу, але це йому не вдалося. У 1122 році папа Калікст ІІ уклав угоду, звану Вормським конкордатом, з Генріхом V. Після п’ятидесятирічної боротьби суперечка завершилася компромісом. Король погодився не вручати церковнослужителям символи їхнього і дозволив вибори за канонічним правом. У Германському королівстві королю дозволили бути присутнім на виборах єпископів та абатів, але воля виборців не залежала від його думки. Після обрання певної особи король міг дарувати йому світські привілеї та маєтності, але не наділяти духовним саном. Подібні угоди були досягнуті в XІІ столітті у інших країнах. Владу світських можновладців над церквою не було скасовану, але обмежено її правом проводити вибори за церковними канонами і правом звертатися до папи як до найвищого судді, що мав вирішальне слово.

Ідеал папської влади у Римській церкві був викладений у книзі “ Диктат папи ”, знайдений у листах Гільдебранда після його смерті. Документ стверджував:

§ Римська церква зобов’язана своїм походженням одному Богу

§ Лише Римський єпископ може називатися “вселенським”

§ Він має повну владу над всіма єпископами і може змістити будь-кого з них

§ Всі королі можуть лише цілувати його ногу

§ Він може усувати імператора і дозволяти народу не коритися поганим світським

§ Римська церква ніколи не робила помилок і ніколи не відхилиться від Біблії

§ Жоден закон і жодна книжка не можуть розглядатися як канонічні без схвалення папи

5. Наслідки реформ. Результати папського руху за реформи були дуже не однозначними, оскільки вони торкалися багатьох складних проблем: хто мав правити суспільством і церквою. У суспільстві відбувся перерозподіл влади на користь духовних осіб і на шкоду світських. Оскільки королів визнали світськими особами, то вони мали у питаннях релігії підкорятися священнослужителям. Папа став визнаним главою усієї західної християнської спільноти. Одначе в питаннях, які стосувалися політичних і економічних інтересів, усі суперечки закінчувалися компромісом. Внаслідок реформ XІ століття папський престол став відігравати значно важливішу роль у європейській політиці, ніж раніше, коли панував принцип священності королівської влади. Проте влада папського престолу не поширювалася на всі прояви тогочасного суспільства.

У середовищі самої церкви перемога пап була повнішою. Незалежність регіональних церков та окремих єпископів було значно обмежено. Реформатори створили нове бачення церковного ладу, за яким духівництво мало бути відокремлене від мирян і поміститися на вищому щаблі ієрархічної драбини, яка поєднувала людство з Богом. Духівництво мало бути організоване в чітку структуру на чолі з папою, який стояв вище від звичаїв, соборів та єпископів і мав нагляд за усіма подробицями церковного життя.

Реформи XІ століття стимулювали активне релігійне бродіння, змушували багатьох людей зробити свій вибір у релігійних питаннях. Жваві дебати, які супроводжували реформи, дали життя багатьом ідеям, що впливали на життя протягом багатьох століть. Зокрема, це питання правомочності аморальних священиків. Ще Августин створив офіційне вчення про те, що благодать у таїнствах роздає Христос, який використовує при цьому людей. Однак, чимало християн осуджували духовних осіб за їхню невідповідальність ідеалу цнотливої, ерудованої та відокремленої від світу групи. Такий осуд вів до народних єресей, що стало одним з наслідків реформ XІ ст. Другим наслідком реформ стало пожвавлення релігійної активності неєретичних мас.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: